ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 554/8047/23

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування спільним майном подружжя.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що сторони з 30 квітня 2004 року по 16 жовтня 2012 року перебували у шлюбі, під час якого була придбана квартира АДРЕСА_1 .

3. Договір купівлі-продажу квартири оформлено та право власності зареєстроване за відповідачкою з його згоди, що визначено умовами договору.

4. За рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23 липня

2015 року у справі № 554/12806/15 ним було сплачено ОСОБА_3 , яка є його дочкою від іншого шлюбу, 34 560 грн витрат, понесених нею на ремонт вказаної квартири.

5. Позивач вважає квартиру спільним майном подружжям набутим у шлюбі, щодо якої він не втратив права власності і після розірвання шлюбу.

6. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну він тривалий час постійно проживав у спірній квартирі, проте наразі від спільних знайомих дізнався, що відповідачка шукає покупців на квартиру, без його згоди.

7. Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 на іншу 1/2 частку вказаної квартири;

- визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , відповідно до якого виділити в його користування житлову кімнату (6), площею 13,9 кв. м, у користування ОСОБА_2 житлову кімнату (5), площею 17,2 кв. м, а в загальному користування залишити коридор (1), площею 4,9 кв. м, кухню (4), площею 6,2 кв. м, вбиральню (2), площею 1 кв. м, ванну кімнату (3), площею 1,9 кв. м.

8. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави, у складі судді Тімошенко Н. В., від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

9. Суд першої інстанції виходив з того, що презумпція спільності права власності подружжя на придбану у період шлюбу квартиру не спростована, проте позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачкою. Суд вважав, що початок перебігу трирічного строку позовної давності для позивача розпочався у 2016 році - з дня ухвалення рішення суду у справі про поділ майна подружжя, оскільки саме з цього часу виник спір і позивач не користувався спірним майном.

10. Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/8 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визначено порядок користування вказаною квартирою, відповідно до якого виділено в користування ОСОБА_1 житлову кімнату (6), площею

13,9 кв. м, у користування ОСОБА_2 житлову кімнату (5), площею

17,2 кв. м, в загальному користування залишено коридор (1), площею 4,9 кв. м, кухню (4), площею 6,2 кв. м, вбиральню (2), площею 1 кв. м, ванну кімнату (3), площею 1,9 кв. м. Вирішено питання розподілу судового збору.

11. Колегія суддів вважала помилковим висновок районного суду про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки сторони хоча й вирішували протягом тривалого часу спір про поділ майна, проте питання щодо поділу квартири АДРЕСА_1 у судовому порядку сторонами не ставилось, що свідчить про домовленості сторін щодо користування нею, а позивач стверджує, що мав можливість вільно користуватись спірною квартирою.

12. З огляду на те, що відповідачка самостійно виплатила частину кредиту за квартиру, апеляційний суд вважав, що 1/4 частка квартири є її особистою приватною власністю, а інші 3/4 частки - спільною власністю подружжя, які підлягають поділу між ними у рівних частинах - по 3/8 кожному.

13. Запропонований позивачем варіант користування квартирою відповідає розміру ідеальних часток сторін у спільній квартирі. Обґрунтованих заперечень щодо такого порядку користування квартирою відповідачка не навела.

14. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, залишивши в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2025 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. 12 січня 2026 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у справі

№ 554/8047/23.

16. Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у березні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

17. Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

18. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі

№ 911/3680/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16, від 06 листопада 2019 року у справі

№ 203/304/17, від 30 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16, від 23 грудня 2021 року у справі

№ 710/122/20, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20, постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Вказує, що спір щодо прав на спірну квартиру виник ще у 2013 році. Вона зверталася з позовом у справі № 554/12806/15-ц про виселення дочки позивача від іншого шлюбу, посилаючись на те, що є одноосібним власником квартири, а ОСОБА_1 був співвідповідачем у цій справі. Вважає, що перебіг строку позовної давності для ОСОБА_1 розпочався саме з моменту виникнення спору у 2013 році, коли йому стало відомо про заперечення нею його прав на квартиру.

20. Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції послався одночасно і на наявність домовленостей сторін щодо користування спірною квартирою і на те, що у позивача наявні перешкод у користуванні квартирою, які створює відповідачка. Однак факт чинення перешкод виключає існування будь-яких домовленостей між сторонами щодо порядку користування квартирою.

21. У лютому 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду, просить скаргу залишити без задоволення. Звертає увагу, що відлік позовної давності для нього почався не з моменту розірвання шлюбу, а з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав.

22. Також вважає, що з огляду на вартість 1/2 частини спірної квартири, судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.

Обставини справи, встановлені судами

23. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружились 30 квітня 2004 року.

24. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

25. У період шлюбу за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 01 липня 2011 року було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Покупцем у договорі зазначено ОСОБА_2 та вказано, що вона діє зі згоди свого чоловіка ОСОБА_1 , підтвердженої заявою від 01 липня 2011 року.

26. Право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджено витягом про державну реєстрацію прав № 30769168 від 27 липня

2011 року.

27. Суди встановили, що на придбання спірної квартири були використані кредитні кошти і після розірвання шлюбу відповідачка продовжила виконувати зобов`язання за кредитним договором самостійно, сплативши у період після розірвання шлюбу і до 08 липня 2014 року 62 933 грн, що становить 1/4 частину загальної вартості спірної квартири.

28. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

31. Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

32. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

33. Вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

34. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

35. У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

36. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

37. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

38. Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

39. У розглядуваній справі суд першої інстанції, відмовив у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.

40. Апеляційний суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що позивачем не попущений строк позовної давності, та ухвалив рішення про поділ спільного майна подружжя, визначивши частки співвласників, з урахуванням сплати відповідачкою після розірвання шлюбу частини кредиту виданого для придбання квартири.

41. Позивач постанову апеляційного суду в частині визначення часток співвласників не оскаржує.

42. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди із позицією апеляційного суду щодо позовної давності.

43. Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів звертає увагу на таке.

44. Відповідно до частини другої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

45. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

46. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

47. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

48. У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 сформульовано висновок про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

49. Реєстрація майна на одного з подружжя, набутого під час шлюбу, не змінює його статусу спільної сумісної власності. Це означає, що таке майно належить обом подружжям, незалежно від того, на кого з них зареєстроване право власності (див., зокрема постанови Верховного Суду від 01 квітня

2020 року у справі № 462/518/18, від 10 листопада 2021 року у справі

№ 639/5409/18).

50. У розглядуваній справі апеляційний суд встановив, що після розірвання шлюбу, питання щодо поділу спірної квартири у судовому порядку сторонами не ставилось, а позивач вказує, що мав можливість вільно користуватись квартирою.

51. За цих обставин, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, який правильно відхилив доводи відповідачки про пропуск позовної давності, оскільки у розглядуваній справі не доведено, що спір між подружжям з приводу поділу спільного майна виник поза межами позовної давності.

52. Апеляційний суд правильно наголосив на відсутності будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу у період з

2012 до 2023 року заперечувала права ОСОБА_1 на спірну квартиру, а позивач мав перешкоди у користуванні квартирою.

53. Доводи заявниці щодо початку перебігу строку позовної давності з моменту звернення до суду у справі № 554/12806/15-ц є помилковими, оскільки предметом спору у тій справі, було, зокрема виселення дочки ОСОБА_1 , як такої, що вселилась у квартиру без згоди

ОСОБА_3 , а не поділ квартири чи оспорювання факту її належності до об`єктів спільної власності подружжя.

54. Крім того, суди у справі № 554/12806/15-ц, зокрема і Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року, виходили з того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

55. Враховуючи встановлені у цій справі обставини, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16, від 07 листопада 2018 року у справі

№ 575/476/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 30 січня 2019 року у справі

№ 706/1272/14, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 30 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16, від 23 грудня 2021 року у справі № 710/122/20, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20, постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, на які заявниця посилається у касаційний скарзі.

56. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

57. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

58. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

59. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

60. Оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

61. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржену постанову із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

62. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

63. Підстав вважати, що касаційне провадження у цій справі було відкрито помилково, як зазначає у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду