ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 138/2614/23

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про розірвання договору підряду, стягнення сплачених коштів, неустойки та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранень, отриманих під час виконання бойових завдань, помер її чоловік ОСОБА_3 , який похований на міському цвинтарі міста Могилева-Подільського, район Сонячне.

1 лютого 2023 року позивач уклала і ФОП ОСОБА_2 договір підряду № 153, предметом якого визначено зобов`язання підрядника виготовити вироби із каменю природного (надгробний пам`ятник) та зобов`язання замовника прийняти виконані роботи належної якості та оплатити їх. Додатком № 1 від 1 лютого 2023 року до договору підряду № 153 сторони погодили, що надгробний пам`ятник має бути виготовлений згідно з макетом замовника з виконанням художніх робіт та встановлений у місті Могилеві-Подільському. Сторони погодили строк виконання робіт - протягом 60 днів з моменту отримання передплати підрядником.

2 лютого 2023 року позивач перерахувала на рахунок відповідача загальну вартість замовлення за договором підряду № 153 у сумі 165 000 грн.

На час пред`явлення позову відповідач жодних робіт на виконання договору підряду не виконав та сплачені позивачем кошти не повернув.

Пунктом 7.5.1 договору підряду № 153 передбачено, що у разі якщо підрядник своєчасно не почав роботу або виконує її настільки повільно, що виконання її в термін стає неможливим, замовник має право відмовитись від дії договору і вимагати відшкодування збитків.

На думку позивача, внаслідок невиконання умов договору підряду відповідач має сплатити їй пеню відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також позивач зазначила, що невиконанням відповідачем зобов`язань за договором підряду їй завдано моральної шкоди, яка полягає в фізичному болі та стражданнях, зважаючи на умови та підстави, за яких вона звернулась до відповідача за наданням послуг (загибель чоловіка).

За таких обставин просила розірвати договір підряду від 1 лютого 2023 року № 153, укладений нею з ФОП ОСОБА_2 , стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені за договором підряду, у розмірі 165 000 грн, пеню в розмірі 772 200 грн та 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 5 червня 2024 року позов задоволено частково.

Розірвано договір підряду від 1 лютого 2023 року № 153, укладений

ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені на виконання договору у розмірі 165 000 грн, пеню у розмірі 200 000 грн та 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції зазначив про доведення позивачем належними і допустимими доказами обставин невиконання відповідачем у справі зобов`язань за договором підряду (виготовлення надгробного пам`ятника та встановлення його) у визначений договором строк, тому зазначений договір підлягає розірванню, а сплачена позивачем на виконання умов договору сума коштів у розмірі 165 000 грн - поверненню.

Місцевий суд відхилив посилання відповідача про те, що належному (у визначений договором строк) виконанню зобов`язань за договором підряду перешкодили нарікання замовника щодо розміру фундаменту під готовий виріб та відмова її від доплати за збільшення об`єму робіт, що зафіксовано в акті про припинення виконання робіт зі встановлення готового виробу від 14 червня 2023 року, зазначивши, що цей акт не містить підпису замовника і докази його направлення на її адресу матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про існування правових підстав для стягнення пені на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», проте вважав, що її розмір підлягає зменшенню до 200 000 грн на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Також місцевий суд вважав доведеними правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої невиконанням договору підряду, в розмірі 30 000 грн, зазначивши, що такий розмір відшкодування з урахуванням обставин цієї справи відповідає принципам розумності та справедливості.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 5 червня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про існування правових підстав для часткового задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, норма матеріального та процесуального права.

У вересні 2024 року представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Опанасюк С. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької областівід 5 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 серпня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), щодо можливості дослідження електронного листування осіб у месенджері як доказу у справі у випадку, якщо таке листування дозволяє встановити його авторів. На думку заявника, не врахувавши вказаний висновок, суди залишити поза увагою надані відповідачем копії листування сторін в месенджері Viber з 10 лютого до 14 червня 2023 року, зміст якого свідчить, що визначені в додатку 1 до договору підряду вироби з природнього каменю є готовими, а строк їх встановлення взаємно погоджений сторонами.

Заявник зазначає про неврахування судами суперечливої поведінки ОСОБА_1 , яка протягом лютого-червня 2023 року не заявляла зауважень щодо виконання замовлення, в тому числі щодо строків виконання, а в подальшому звернулася з цим позовом. Суди не врахували висновків щодо заборони суперечливої поведінки, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня

2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19), та наслідків зловживання матеріальними (цивільними) правами, викладених у постанові Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19).

Заявник зазначає про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої та другої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в сукупності з частиною третьою статті 858 ЦК України.

Також вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме:

- під час проведення судового засідання 5 червня 2024 року цей суд не організував проведення відеоконференції, чим порушив статтю 212 ЦПК України;

- не забезпечив надіслання додаткових пояснень представника позивача від 4 березня 2024 року до електронної справи у підсистемі «Електронний суд»;

- в порушення частини шостої статті 95, пункту 7 частини другої статті 197, частини третьої статті 229, статті 235 ЦПК України не досліджував оригінали письмових доказів (договору підряду від 2 лютого 2023 року, додатку № 1 до цього договору та квитанції від 2 лютого 2023 року № 44), незважаючи на постановлення цим судом ухвали від 13 жовтня 2023 року про витребування оригіналів зазначених доказів (не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22), та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц (провадження № 61-12157св20), від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц (провадження № 61-15824св20), від 4 червня 2020 року у справі № 686/6264/18 (провадження № 61-47788св18), від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17 (провадження № 61-41747св18));

- суддя Холодова Т. Ю. не заявила самовідвід від розгляду справи, незважаючи на існування обставин, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 жовтня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19), від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19) та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 3 червня 2020 року у справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц (провадження № 61-12157св20), від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц (провадження № 61-15824св20), від 4 червня 2020 року у справі № 686/6264/18 (провадження № 61-47788св18), від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17 (провадження № 61-41747св18)

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України;

- відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме виключного переліку підстав відмови від договору або розірвання договору підряду за ініціативою споживача, що передбачено частинами першою, другою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та частиною третьою статті 858 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 1 лютого 2023 року

ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (підрядник) уклали договір підряду № 153, відповідно до умов якого підрядник зобов`язався виготовити вироби із природного каменю (далі - товар), а замовник - прийняти виконані роботи належної якості і оплатити їх (пункт 1.1 договору).

Вказаним договором сторони погодили такі умови:

- почати виконання робіт підрядник зобов`язався протягом трьох днів з моменту отримання передплати, розмір якої зазначено у пункті 4.1.1 договору (пункт 2.1);

- вартість та витрати з виконання робіт за договором підряду складають 165 000 грн та згідно з пунктом 4.2 договору датою здійснення оплати є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок підрядника (пункт 3.1);

- строки виконання робіт - 60 днів з моменту отримання передплати підрядником відповідно до порядку розрахунків вказаних у пункті 4.1.1 договору (пункт 4.3 договору);

- замовник протягом трьох днів з моменту підписання договору сплачує передплату у розмірі 70 000 грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника. Залишок від загальної суми договору у розмірі 95 000 грн замовник сплачує після огляду готового виробу та підписання акта прийому-передачі робіт і накладної шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника (пункт 4.1.1 та 4.1.2);

- здача-прийом виконаних робіт виконується сторонами за актом прийому-передачі протягом двох днів з моменту передачі виконаних робіт підрядником замовнику у повному обсязі відповідно до пункту 1.1 договору (пункт 6.1);

- якщо підрядник своєчасно не почав роботу або виконує її настільки повільно, що виконання її в строк стає явним чином неможливим, замовник має право відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків (пункт 7.5.1);

- за наявності в роботі важливих відхилень від умов договору підряду або інших важливих недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (пункт 7.5.5);

- у випадку порушення своїх обов`язків за цим договору сторони несуть відповідальність, визначену договором і діючим законодавством. Порушенням обов`язків вважається їх невиконання і неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом обов`язків (пункт 8.1);

- договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку дійсний до моменту остаточного виконання своїх зобов`язань сторонами. Умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим укладенням письмового документу (пункти 9.1, 9.3).

1 лютого 2023 підписали додаток № 1 до договору підряду від 1 лютого

2023 року № 153, який є невід`ємною частиною договору, згідно з яким сторони погодили зовнішній вигляд та деталі готового виробу: пам`ятник згідно з макетом замовника; художні роботи: портрет та написи, малюнок карта України (ч.б.), прапор (колір); організація встановлення готового виробу у місті Могилів-Подільський. Всього три найменування на суму 165 000 грн.

Зі змісту квитанції від 2 лютого 2023 року № 44 суди встановили, що ОСОБА_1 внесла на рахунок відповідача повну оплату за вказаним договором підряду у розмірі 165 000 грн; останнім днем виконання робіт за договором підряду було

2 квітня 2023 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, касаційний суд дійшов таких висновків.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (стаття 849 ЦК України).

Якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором (стаття 852 ЦК України).

За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Статтею 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника.

У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.

Згідно зі статтею 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру.

Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові.

Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач, отримавши у повному розмірі кошти за виготовлення виробів з каменю, їх встановлення на кладовищі, не виконав належним чином умови договору підряду у строк, погоджений сторонами в цьому договорі.

Крім того, встановивши, що розмір пені значно перевищує розмір коштів, сплачених підряднику за договором підряду, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення пені до 200 000 грн відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 1 листопада 2023 року у справі № 755/4017/21 (провадження № 61-3574св23)

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) викладено висновок про те, що з урахуванням положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Встановивши, що у зв`язку невиконанням договору підряду позивачу завдано моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 30 000 грн, врахувавши, що такий розмір відшкодування з урахуванням обставин цієї справи відповідає принципам розумності та справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), щодо можливості використання інформації з месенджерів як доказів у справі, оскільки суд першої інстанції надав оцінку поданим відповідачем скріншотам листування сторін у месенджері Viber та зазначив, що її зміст свідчить про погодження сторонами макету та зовнішнього вигляду пам`ятника, проте обставини невиконання договору підряду відповідачем таке листування не спростовує .

Безпідставними є доводи заявника про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19) та висновків Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), оскільки у справі, яка переглядається, не встановлено суперечливої поведінки позивача або зловживання нею матеріальними правами. Посилання не відсутність зауважень замовника щодо виконання замовлення протягом лютого-червня 2023 року та подальше звернення у вересні 2023 року до суду з позовом не свідчить про суперечливу поведінку замовника або про зловживання нею правом з огляду на те, що строк виконання замовлення встановлений до 2 квітня 2023 року.

Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про необхідність викладення Верховним Судом висновку щодо застосування частини першої та другої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в сукупності з частиною третьою статті 858 ЦК України з огляду на таке.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Таким обґрунтуванням керувався Верховний Суд у справі № 461/2321/20 (постанова від 18 березня 2021 року (провадження № 61-16181св20)).

Частиною третьою статті 858 ЦК України визначено, що якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку про повне невиконання відповідачем умов договору підряду, виготовлення обумовлених договором виробів та часткове їх встановлення відповідач не довела належними і допустимими доказами, тому суди не застосовували до спірних правовідносин частину третю статті 858 ЦК України і підстав для її застосування до спірних правовідносин за встановлених судами обставин немає.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при розгляді позову та вирішенні справи по суті судами ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими.

Також підлягають відхиленню доводи заявника про те, що під час проведення судового засідання 5 червня 2024 року місцевий суд не організував проведення відеоконференції, чим порушив статтю 212 ЦПК України, оскільки зазначене порушення з урахуванням перегляду апеляційним судом справи в судовому засіданні за участю представника відповідача, на правильність вирішення справи по суті не вплинуло.

Касаційна скарга не містить обґрунтування, яким чином зазначене порушення кардинально вплинуло на результат вирішення справи по суті.

Враховуючи участь представника відповідача в справі під час її розгляду в суді першої інстанції (подання доказів, письмових пояснень, заявлення клопотань, які вирішені судом, участь у судовому засіданні 5 березня 2024 року) та у судовому засіданні в апеляційному суді, відсутність як в апеляційній, так і в касаційній скаргах обґрунтування, яким чином це порушення вплинуло на правильність вирішення справи по суті, колегія суддів вважає відсутніми підстави вважати, що у даному конкретному випадку це порушення створило перешкоди заявнику належним чином користуватися передбаченими нормами ЦПК України процесуальними правами і призвело до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Спростовуються матеріалами справи і доводи заявника про те, що суд першої інстанції не досліджував оригінали письмових доказів (договору підряду від 2 лютого 2023 року, додатку № 1 до цього договору та квитанції від 2 лютого 2023 року № 44), які долучені представником позивача до матеріалів справи (т. 1 а.с. 213-218) і досліджені судом з посиланням в оскаржуваному рішення на відповідні аркуші справи.

За таких обставин безпідставними є посилання заявника на неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22), та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц (провадження № 61-12157св20), від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц (провадження № 61-15824св20), від 4 червня 2020 року у справі № 686/6264/18 (провадження № 61-47788св18), від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17 (провадження № 61-41747св18).

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про існування підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України, для відводу судді Холодової Т. Ю., яка розглядала справу у місцевому суді, оскільки у справі, яка переглядається:

- представник ФОП ОСОБА_2. неодноразового заявляв відвід головуючій судді у суді першої інстанції (заяви про відвід судді від 3 та 6 листопада 2023 року, 22 січня 2024 року);

- питання щодо існування обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді (пункт 5 частини першої статті 36 ЦПК України) було предметом розгляду суду під час вирішення зазначених заяв про відвід, за результатами розгляду яких суд з додержанням процесуального порядку постановив ухвали від 3 та 8 листопада 2023 року і від 23 січня 2024 року про відмову у задоволенні заяв про відвід;

- посилання заявника в касаційній скарзі не свідчать про існування підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України, для відводу (самовідводу) судді Холодової Т. Ю.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 9 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня

2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд доходить висновку, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, і доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року зупинено виконання рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 5 червня

2024 рокудо закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін, виконання рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 5 червня 2024 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду