ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/1373/15-ц

Описова частина

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про виселення, стягнення суми, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щойому на праві власності належить садовий будинок АДРЕСА_1 .

01 вересня 2009 року він надав вказаний садовий будинок в оренду відповідачу на строк до 01 вересня 2014 року на умовах договору оренди садового будинку від 01 вересня 2009 року № 449.

Вказував на те, що після 01 вересня 2014 року відповідач не повернув йому орендований будинок та продовжує ним безпідставно користуватися, використовуючи будинок як житло. На неодноразові вимоги звільнити садовий будинок та повернути його відповідач не реагує.

Пунктом 5 договору оренди передбачено, що відповідач повинен щомісяця сплачувати орендну плату у розмірі 120 грн на місяць, однак жодного разу орендну плату відповідач йому не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Крім того, внаслідок грубого порушення відповідачем умов договору йому завдано моральну шкоду.

Протокольною ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2024 року до участі у розгляді справи залучено ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З урахуванням зазначеного та заяви про збільшення позовних вимог від 05 липня 2024 року, ОСОБА_2 просив суд виселити ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 , стягнути зі ОСОБА_3 на його користь суму боргу з орендної плати у розмірі 161 816,80 грн, неустойку у розмірі 323 633,00 грн, 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та зобов`язати ОСОБА_3 провести косметичний ремонт спірного будинку.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 36 245,00 дол. США витрат, понесених ним на поліпшення садового будинку АДРЕСА_1 .

Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що він на початку 2001 року познайомився з ОСОБА_1 . Влітку 2001 року ОСОБА_1 запропонував йому переселитись з сім`єю до садового будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 . Останній повідомив йому, що планує переїхати на постійне місце проживання в США, тому хоче, щоб за його будинком хтось наглядав. З жовтня 2001 року він з дружиною переїхав до вказаного садового будинку. 03 жовтня 2001 року між ним та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір оренди спірного будинку строком до 01 листопада 2004 року. У 2002 році у нього з дружиною народилась дочка.

Вказував на те, що до весни 2002 року ОСОБА_1 проживав у м. Києві. Поступово між ним та ОСОБА_1 склалися дружні, довірчі відносини. ОСОБА_1 розповідав йому, що він залишився зовсім один, що відносини з сином не підтримує, так як останній шахрайським шляхом заволодів його квартирою. ОСОБА_1 говорив, що вони ( ОСОБА_3 , його дружина та дочка) є його новою родиною. Кожен рік ОСОБА_1 приїзжав на півтора-два місяці до України і в цей час проживав з його родиною.

У 2003-2004 роках ОСОБА_1 став говорити, що спірний будинок залишиться їм ( ОСОБА_3 та його сім`ї) та щоб вони робили ремонт.

Весною 2008 року вони розпочали ремонтні роботи, які закінчили у 2009 році. У спірному садовому будинку був проведений капітальний ремонт, вартість якого становила 36 245,00 дол. США.

Влітку 2014 року ОСОБА_1 став говорити про те, що він винен йому кошти за оренду будинку у розмірі 3 000,00 дол. США. З цього часу ОСОБА_1 став вимагати, щоб він та його сім`я залишили спірний будинок, а кошти, витрачені на капітальний ремонт будинку, повертати відмовлявся.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просив задовольнити його зустрічні позовні вимоги.

Протокольною ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10 червня 2015 року зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на поліпшення орендованого нерухомого майна залишено без розгляду.

Залишаючи зустрічний позов ОСОБА_3 без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що належним чином повідомлений позивач за зустрічним позовом без поважних причин повторно не з`явився у судове засідання, від нього не надходила заява про розгляд справи за його відсутності.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3 із садового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 7 200,00 грн орендної плати за договором оренди садового будинку, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 01 вересня 2009 року.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 14 400,00 грн неустойки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 422,40 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк дії договору оренди садового будинку між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 закінчився 01 вересня 2014 року, однак ОСОБА_3 у встановлений у договорі строк будинок не звільнив, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_3 зі спірного садового будинку на підставі статті 785 ЦК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення орендної плати та неустойки, суд першої інстанції виходив із того, що сторони, укладаючи договір оренди, погодили розмір плати за найм житла, яка становить 7 200,00 грн на рік. Доказів того, що сторони погодили зміну умов плати за договором, позивачем суду не надано, водночас відповідач не надав доказів виконання своїх зобов`язань за договором оренди щодо сплати орендної плати, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 200,00 грн орендної плати за договором оренди садового будинку. Також відповідно до частини другої статті 785 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 14 400,00 грн неустойки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів наявності моральної шкоди та заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача провести косметичний ремонт будинку, оскільки позов не містить обґрунтування цих вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року та рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 без розгляду, оскільки він без поважних причин повторно (26 лютого 2025 року та 28 травня 2025 року) не з`явився в судове засідання. Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не був належно повідомлений про розгляд справи у зв`язку із направленням повісток на некоректну адресу, оскільки, як видно зі змісту заяв, поданих самим ОСОБА_3 26 лютого 2025 року та 23 травня 2025 року, йому було відомо про дату та час призначених у справі судових засідань.

Також колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_2 .

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції не застосував строк позовної давності до вимог про стягнення орендної плати, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи міститься копія розписки від 02 липня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_3 зобов`язується сплатити власнику ділянки АДРЕСА_1 заборгованість з оренди до 01 вересня 2014 року, тобто відповідач визнав факт існування боргу та необхідність його сплати.

Також апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що на момент подання позову договір вже вважався поновленим в силу закону, оскільки ОСОБА_1 з літа 2014 року просив відповідача звільнити будинок, а у лютому 2015 року звернувся до суду із цим позовом, що свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 , як власника спірного будинку, продовжувати дію договору оренди поза встановленим у цьому договорі строком.

У лютого 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Кузьмін Д. Л. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року, рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду зустрічної позовної заяви та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про залишення його зустрічного позову без розгляду.Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. Право суду залишити заяву без розгляду виникає за наявності дворазового належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, двократної, послідовної неявки позивача безпосередньо в судове засідання та відсутності його заяви про розгляд справи за його відсутності.

24 лютого 2025 року ОСОБА_3 , з`явившись до суду особисто, через канцелярію подав заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 26 лютого 2025 року, у зв`язку із неможливістю прибути в засідання його представника.

Протоколом судового засідання від 26 лютого 2025 року суд відклав розгляд справи у зв`язку із першою неявкою позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 . Водночас у протоколі відсутня інформація про визначення дати наступного засідання.

Матеріали справи містять судові повістки, сформовані 07 травня 2025 року, на дату наступного засідання - 28 травня 2025 року, інформація про смс та Viber інформування представника позивача та направлення повістки ОСОБА_3 на адресу: АДРЕСА_3 , яка отримана 20 травня 2025 року.

Однак дата останнього засідання 28 травня 2025 року є зміненою датою, оскільки ще в березні 2025 року ОСОБА_3 особисто в приміщенні суду був повідомлений про іншу дату - 24 червня 2025 року, про що склав розписку, яка з невідомих йому причин виявилась відсутньою в матеріалах справи.

Зміна дати засідання з 24 червня 2025 року на 28 травня 2025 року, тобто на місяць раніше, позбавила ОСОБА_3 часу, на який він обґрунтовано розраховував для пошуку нового представника та підготовки до участі в засіданні. Саме ця зміна фактично призвела до його повторної неявки з незалежних від нього причин.

ОСОБА_3 дійсно отримав повістку про засідання, призначене на 28 травня 2025 року, поштою 20 травня 2025 року, тобто за 5 робочих днів до засідання.

Оскільки ОСОБА_3 обґрунтовано розраховував на участь у засіданні на місяць пізніше, 24 червня 2025 року, та саме до цього часу планував завершити пошук кваліфікованого представника, отримання повістки за 5 робочих днів до засідання на змінену дату не надало йому достатнього часу для підготовки до участі у справі.

Крім того, суд направив судову повістку на останнє засідання 28 травня 2025 року на неправильну адресу: АДРЕСА_4 . ОСОБА_3 отримав цю повістку випадково, коли колишня дружина повідомила його про наявність поштового відправлення.

Таким чином, застосування судом наслідків повторної неявки за пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України за обставин, коли така неявка була спровокована діями самого суду, є неправомірним та суперечить як меті зазначеної норми, так і принципу справедливого судового розгляду, гарантованому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Суди не врахували, що ОСОБА_3 продовжував проживати у спірному будинку після 01 вересня 2014 року, а орендодавець не заявляв жодних заперечень до 01 жовтня 2014 року. Позов про виселення подано лише у лютому 2015 року, тобто через понад п`ять місяців після закінчення строку договору.На момент подання позову договір вже вважався поновленим в силу закону (стаття 764 ЦК України).

Позивач обрав неефективний спосіб судового захисту, оскільки позов заявлено про виселення лише до ОСОБА_3 ,хоча у спірному будинку постійно проживають також його дружина - ОСОБА_4 та їхня донька - ОСОБА_5 . Отже, задоволення позову про виселення лише відповідача не здатне відновити порушене право позивача.

Суд першої інстанції проігнорував заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення орендної плати та неустойки і не застосував позовну давність, чим порушив вимоги статті 267 ЦК України. Апеляційний суд відмовив у застосуванні позовної давності, обґрунтувавши це тим, що розписка від 02 липня 2014 року нібито підтверджує визнання ОСОБА_3 боргу з орендної плати.

Однак суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши цю розписку, дійшов протилежного висновку. Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що в розписці не йде мова про те, що заборгованість у розмірі 4 000,00 дол. США виникла саме у зв`язку з орендою відповідачем садового будинку на підставі укладеного договору оренди. Саме тому суд першої інстанції стягнув орендну плату у розмірі 7 200,00 грн відповідно до умов договору (120 грн х 60 місяців), а не 161 816,80 грн, розрахованих позивачем на підставі розписки.

Крім того, суд прийняв заяву ОСОБА_2 про збільшення позовних вимогз порушенням норм процесуального законодавства, а саме, щодо строку подання такої заяви.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) та у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 (провадження № 61-2979св20), від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), від 07 червня 2022 року у справі № 727/13110/18 (провадження № 61-7323св21), від 22 вересня 2023 року у справі № 904/2275/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 910/10253/22; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме статті 375 та частини четвертої статті 376 ЦПК України; суд не дослідив зібрані у справі докази; відповідно до абзацу 4 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

07 серпня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ротайський В. М. подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Також представник ОСОБА_2 - адвокат Ротайський В. М. подав заяву про продовження встановленого судом строку для подання відзиву на касаційну скаргу.

В обґрунтування підстав пропуску строку подання відзиву на касаційну скаргу представник позивача зазначив, щопро відкриття касаційного провадження у цій справі він дізнався з відзиву на позовну заявуу справі № 758/2033/26, який подав ОСОБА_3 . До цього моменту він та позивач не отримували копію касаційної скарги та доданих до неї документів, також копію ухвали суду про відкриття касаційного провадження у цій справі. 13 липня 2026 року він подав до Верховного Суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи та внесення його даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи. 17 липня 2026 року до його електронного кабінету «Електронний суд» надійшла ухвала Верховного Суду від 02 березня 2026 року про відкриття касаційного провадження у цій справі, однак в «Електронний суд» не було надіслано копію касаційної скарги, у зв`язку із чим 21 липня 2026 року він подав до Верховного Суду заяву, в якій просив надіслати копію касаційної скарги на адресу його електронної пошти. 23 липня 2026 року на вказану у заяві електронну пошту надійшла копія касаційної скарги.

Враховуючи те, що копію касаційної скарги він отримав 23 липня 2026 року, а позивач, який проживає в Ізраїлі, копію касаційної скарги не отримував, представник позивача просив визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними та продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Кузьмін Д. Л. подав заяву, в якій просив залишити відзив на касаційну скаргу без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк на подання відзиву, встановлений судом, є процесуальним строком, який може бути продовжений судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно з відзивом.

Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Ротайського В. М. підлягає задоволенню, оскільки зміст клопотання свідчить, що строк на подання відзиву пропущений з поважних причин, тому суд продовжує його та бере відзив до уваги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , виданого 29 травня 2001 року, власником будинку був ОСОБА_1

01 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір оренди садового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4 договору оренди садовий будинок здається в оренду з 01 вересня 2009 року до 01 вересня 2014 року.

Пунктами 8, 9 договору оренди передбачено, що орендар зобов`язується щомісяця сплачувати за свій рахунок витрачену електроенергію та кооперативні платежі.

Орендар за свої кошти на свій розсуд проводить капітальні та поточні ремонти і зобов`язується не допускати псування будівлі. В разі виходу з ладу орендар проводить за свій рахунок ремонт опалювальної, сантехнічної системи та електрообладнання в садовому будинку.

Згідно з пунктом 11 договору оренди по закінченню терміну договору оренди орендар зобов`язується здати садовий будинок у повному порядку та справності, а також за свій рахунок повинен виконати косметичний ремонт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. 22 березня 2024 року, ОСОБА_2 є власником садового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Кузьміна Д. Л. підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (частина перша статті 764 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Згідно з частиною першою статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною першою статті 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (частина перша статті 812 ЦК України).

У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця (стаття 814 ЦК України).

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років (частина перша статті 821 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що строк дії договору оренди садового будинку закінчився 01 вересня 2014 року, однак ОСОБА_3 у встановлений у договорі строк будинок не звільнив.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_3 зі спірного садового будинку.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що у садовому будинку проживають його дружина та дитина, не є підставою для скасування судових рішень в цій частині, так як предметом позову є порушення саме відповідачем договірних правовідносин. Зазначені особи не бути учасниками правочину та не залучались до участі у справі.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини третьої статті 815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Згідно з частинами першою-третьою статті 820 ЦК України розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Одностороння зміна розміру плати за найм житла не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Відповідно до частини другої статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони, укладаючи договір оренди, погодили розмір плати за найм житла, яка становить 7 200,00 грн, доказів того, що сторони погодили зміну умов плати за договором, позивач суду не надав. Відповідач не надав доказів виконання своїх зобов`язань за договором оренди щодо сплати орендної плати.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 200,00 грн орендної плати за договором оренди садового будинку, а також 14 400,00 грн неустойки.

Щодо строку позовної давності

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій залишити поза увагою заяву про застосування строку позовної давності, колегія суддів виходить із такого.

За статтями 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За правилами частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання-- зі спливом строку виконання.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, а саме 11 листопада 2015 року, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення орендної плати та неустойки (а. с. 219, т. 1).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції залишив поза увагою заяву відповідача про застосування позовної давності, судове рішення не містить мотивів щодо позовної давності.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував позовну давність, зазначив, що в матеріалах справи міститься копія розписки від 02 липня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_3 зобов`язується сплатити власнику ділянки АДРЕСА_1 заборгованість з оренди до 01 вересня 2014 року, тобто відповідач визнав факт існування боргу та необхідність його сплати.

Водночас апеляційний суд не звернув уваги на те, що зі змісту розписки, на яку посилається позивач (а. с. 6, т. 1), вбачається те, що відповідач зобов`язується сплатити власнику земельної ділянки АДРЕСА_1 суму у розмірі 4 000,00 дол. США заборгованості з оренди. Як правильно зазначив суд першої інстанції, у цій розписці не йде мова про те, що заборгованість у розмірі 4 000,00 дол. США виникла саме у зв`язку з орендою відповідачем садового будинку на підставі укладеного договору оренди.

Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимогОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення орендної плати та неустойки не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону й не відповідає справедливому та неупередженому вирішенню справи із метою ефективного захисту порушених прав.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 .

У справі, яка переглядається, у червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 36 245,00 дол. США витрат, понесених ним на поліпшення садового будинку АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10 червня 2015 року зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року, яка залишена без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на поліпшення орендованого нерухомого майна залишено без розгляду.

Залишаючи зустрічний позов ОСОБА_3 без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що належним чином повідомлений позивач за зустрічним позовом без поважних причин повторно не з`явився у судове засідання (26 лютого 2025 року та 28 травня 2025 року), від нього не надходила заява про розгляд справи за його відсутності.

З таким висновком судів колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Цією нормою встановлено два випадки, у яких суд залишає позовну заяву без розгляду: позивач, який належним чином повідомлений, повторно не з`явився в судове засідання; позивач, який належним чином повідомлений, повторно не повідомив про причини неявки.

Наслідки повторної неявки позивача у судове засідання передбачають можливість розгляду справи за відсутності позивача, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов у 2015 році, неодноразово брав участь у судових засіданнях, надавав пояснення, заявляв клопотання, зокрема про призначення судової будівельно-технічної експертизи. У справі, розгляд якої у суді першої інстанції тривав 10 років, до 09 червня 2025 року, були допитані свідки.

Залишаючи зустрічний позов ОСОБА_3 без розгляду, суд першої інстанції не вирішив питання про можливість вирішення спору за зустрічним позовом, не встановив, чи перешкоджає нез`явлення ОСОБА_3 вирішенню спору, а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення зустрічного позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на вказане, оскаржувані ухвала суду першої інстанції про залишення зустрічного позову без розгляду та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення орендної плати та неустойки підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення слід залишити без змін.

Враховуючи, що справа в частині вимог направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду