ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/2467/24

1.1. У червні 2024 року керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" (далі - ТОВ "Зевс-2021") про:

- зобов`язання ТОВ "Зевс-2021" усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 18,8 м2, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - будівлі загальною площею 18,8 м2;

- припинити володіння ТОВ "Зевс-2021" нерухомим майном - будівлею загальною площею 41,2 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. номер 55421906 від 30.11.2020 (номер запису 39445880) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2102102412101.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статті 376 Цивільного кодексу України, статтю 152 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом та розташований на земельній ділянці, яка використовується без правовстановлюючих документів.

1.3. 17.07.2024 у системі "Електронний суд" прокурором сформовано заяву про зміну предмета позову, яку прийнято судом, про:

- зобов`язання ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 18,8 м2, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - будівлі загальною площею 18,8 м2;

- припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном: будівлею загальною площею 41,2 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. від 30.11.2020 номер 55421906 (номер запису 39445880) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2102102412101.

Прокурор у заяві зазначав, зокрема, що ТОВ "Зевс-2021" отримавши позовну заяву відчужило спірне майно за договором купівлі-продажу від 07.06.2024 ОСОБА_1 .

1.4. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2024 прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну предмета позову та залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_1 .

1.5. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила відмовити в її задоволенні вказуючи, зокрема, на ненаданні прокурором доказів самочинності будівництва, не здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності, обрання прокурором неналежного способу захисту щодо вимоги про скасування рішення державної реєстрації.

Також ОСОБА_1 подала до суду клопотання про закриття провадження у справі оскільки спір підлягає розгляду в порядку цивільної юрисдикції.

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026, у задоволенні позову прокурора до ТОВ "Зевс-2021" відмовлено. Закрито провадження у справі за позовом прокурора до ОСОБА_1 .

2.2. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ТОВ "Зевс-2021" виходив з того, що вказане товариство не є власником спірної нерухомості та користувачем спірної земельної ділянки, а тому позовні вимоги до нього є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимого до ОСОБА_1 суди дійшли висновку, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки відсутні докази здійснення ОСОБА_3 господарської (підприємницької) діяльності, тому спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.

3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2024, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , про що уточнено прокурором у судовому засіданні, та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах викладених у:

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 990/364/24, постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 902/1159/22, від 11.02.2026 у справах № 910/127/21 та № 911/9/24 про те, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду, а подальша зміна суб`єктного складу, обставин справи тощо не впливає на юрисдикцію спору, яка правильно визначена при відкритті провадження у справі, тобто не змінює її.

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20, від 05.06.2024 у справі № 910/12823/21, від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16, від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20 щодо надання оцінки доказам.

Прокурор звертає увагу на тому, що після пред`явлення 06.06.2024 до господарського суду позову до ТОВ "Зевс-2021" товариство на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1066 відчужило спірний об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_1, яку за заявою прокурора залучено до участі у справі у якості співвідповідача.

Приймаючи оскаржувані рішення суди фактично погодилися із доводами прокуратури щодо правового статусу спірного майна як самочинного відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Проте оскільки ТОВ "Зевс-2021" наразі не є власником спірної нерухомості та користувачем спірної земельної ділянки, суди зазначили, що позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на обставини цієї справи, врахувавши критерії розмежування судової юрисдикції, суд першої інстанції дійшов до висновку, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки відсутні докази здійснення ОСОБА_1 господарської (підприємницької) діяльності у цьому спорі, тому спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.

Проте, як зазначає прокурор, враховуючи те, що предметом позовної заяви є незаконність набуття права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину, який використовуються саме для господарської діяльності, побудовано на земельній ділянці комунальної форми власності, що не надавалася для вказаної мети, за відсутності будь-яких дозвільних документів, а вимогами є усунення перешкод в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, що за своїм функціональним призначенням є господарською спорудою та може використовуватися відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України для підприємницької діяльності, зазначений спір може бути вирішено виключно господарським судом.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Зевс-2021" просить залишити її без задоволення, а судові рішення у справі без змін, вказуючи на недоведеність доводів скаржника з підстав, наведених у відзиві.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та зазначено судами, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1070, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 18,8 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2102102412101; індексний номер рішення: 73550914; номер запису про право власності: 55368564) за ОСОБА_1 .

Право власності ТОВ "Зевс-2021" за даними Державного реєстру речових прав припинене 07.06.2024.

4.3. Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора до ТОВ "Зевс-2021" дійшли висновку, що вказане товариство не є власником спірної нерухомості та користувачем спірної земельної ділянки, а тому позовні вимоги до нього є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

4.4. Як вбачається зі змісту касаційної скарги та було підтверджено прокурором у судовому засіданні, судові рішення у справі оскаржуються в частині закриття провадження за позовом прокурора до ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі загальною площею 18,8 м2 та припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2102102412101.

4.5. Так, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_1 дійшов висновку, що придбання фізичною особою об`єкту нерухомого майна за договором купівлі-продажу саме по собі не вказує на цивільну юрисдикцію спору щодо виконання такого договору, а з`ясуванню підлягає передусім використання об`єкту речових прав саме для здійснення власної підприємницької діяльності.

За висновками судів, ОСОБА_1 є особою без статусу фізичної особи-підприємця і доказів використання нею майна для здійснення власної підприємницької діяльності прокурор не подав. Надані прокурором акт обстеження земельної ділянки, протокол огляду та протокол допиту свідка також цього не підтверджують.

4.6. Проте колегія суддів вважає висновки судів передчасними з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради було сформовано в системі "Електронний суд" 06.06.2024 з вимогами до ТОВ "Зевс-2021" про зобов`язання товариство усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва та припинення володіння ТОВ "Зевс-2021" нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 прийнято позовну заяву прокурора до ТОВ "Зевс-2021" до розгляду та відкрито провадження у справі.

07.06.2024 між ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна та зареєстровано право приватної власності на майно.

17.07.2024 прокурор подав до суду заяву про зміну предмета позову до ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 , яку було прийнято судом.

4.7. За змістом статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції , тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У розділі I "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено основні положення, врегульовано питання щодо юрисдикції господарських судів та визначено учасників судового процесу.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

За змістом частин 1, 2 статті 4 вказаного Кодексу право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У статті 20 Господарського процесуального кодексу України наведено перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів та передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України визначено склад учасників справи в господарському процесі та відповідно до частини 1 цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Статтею 44 цього Кодексу визначається процесуальна правоздатність та процесуальна дієздатність. Зокрема, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). Юридична особа набуває процесуальних прав та обов`язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника (частини перша, п`ята).

За змістом статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Сторонами в господарському процесі можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Водночас, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись також особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересам інших осіб (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

4.8. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 990/364/24, на неврахування висновків в якій посилався прокурор у касаційній скарзі, зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже наголошувала, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду.

Подальша зміна суб`єктного складу, обставин справи, в тому числі вчинення суб`єктом владних повноважень дій, які свідчать про виправлення порушень, які були предметом оскарження, не впливає на юрисдикцію спору, яка правильно визначена при відкритті провадження у справі, тобто не змінює її.

4.9. Ураховуючи наведене, колегія судді погоджується з доводами касаційної скарги прокурора про те, що прийняті у цій справі судові рішення є такими, що прийняті з порушенням процесуальних норм, без урахування обставин щодо подання позову 06.06.2024 до ТОВ "Зевс-2021" як власника нерухомого майна, статус якого змінився з 07.06.2024 після укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2024 та без урахування висновків Верховного Суду стосовно того, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду і подальша зміна суб`єктного складу, обставин справи не впливає на юрисдикцію спору, яка правильно визначена при відкритті провадження у справі, тобто не змінює її.

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення не відповідає вказаним вимогам законодавства.

5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Оскільки на порушення вимог закону, суди дійшли передчасних висновків щодо закриття провадження у справі в оскаржуваній частині щодо позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 , судові рішення слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а касаційну скаргу задовольнити.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки справа передається до суду першої інстанції для продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд