ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 490/1218/20

У липні 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа, посилаючись на те, що 14 грудня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва видав виконавчий документ № 490/1218/20 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ КБ «ПриватБанк».

Під час підготовки виконавчого документа для направлення до органів виконавчої служби виконавчий лист було втрачено. Пошуки не призвели до позитивного результату. Заявник просив видати дублікат виконавчого документу від 14 грудня 2023 року № 490/1218/20, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва.

05 вересня 2025 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва заяву АТ КБ «ПриватБанк» про видачу дубліката виконавчого документа задоволено. Видано АТ КБ «Приват Банк» дублікат виконавчого листа про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року в справі № 490/1218/20.

Суд першої інстанції мотивував висновки тим, що заявником доведено наявність доказів відсутності оригіналу виконавчого листа від 14 грудня 2023 року № 490/1218/20 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , тому заяву про видачу дубліката виконавчого документа слід задовольнити.

07 липня 2026 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви АТ КБ «ПриватБанк». Видано АТ КБ «Приват Банк» дублікат виконавчого листа про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року в справі № 490/1218/20.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення сторони боржника ОСОБА_1 про розгляд справи в суді, який закінчився постановленням ухвали від 05 вересня 2025 року.Про вказані обставини свідчать і доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , що позбавило його можливості бути присутнім в судовому засіданні під час розгляду справи, а також використати наявні засоби захисту щодо надання пояснень стосовно заявлених вимог та заперечень проти заяви стягувача. З цих підстав апеляційний суд ухвалив нове судове рішення в справі.

Щодо суті заяви про видачу дубліката виконавчого листа суд апеляційної інстанції виснував, що з огляду на положення пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перервались у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, а тому заява є такою, що подана в межах строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено. У цій справі стягувач стверджував, що оригінал виконавчого листа у нього відсутній, оскільки був втрачений, на виконанні у виконавчій службі не перебуває.Із наданої відповіді Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві вбачається, що під час моніторингу автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що станом на 24 червня 2025 року на виконанні у Центральному відділі Державної виконавчої служби у м. Миколаєві відсутні відкриті виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа від 14 грудня 2023 року № 490/1218/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 13 016,55 доларів США. Надані відповідачем копія виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 14 грудня 2023 року в справі № 490/1218/20 щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судового збору у розмірі 4 623,48 грн, постанови приватного виконавця Баришнікова А. Д. від 28 грудня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та постанови від 29 грудня 2023 року про закінчення цього виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням не спростовують аргументи заяви стягувача про видачу дубліката виконавчого листа щодо втрати стягувачем виконавчого документа в частині стягнення з ОСОБА_1 основної суми боргу в розмірі 13 016,55 доларів США. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. Видача стягувачу АТ КБ «ПриватБанк» дубліката виконавчого листа № 490/1218/20 не порушує права ОСОБА_1 та не покладає на нього будь-яких додаткових зобов`язань, оскільки дублікат виконавчого листа повністю відтворює втрачений виконавчий лист, зокрема містить дату його видачі. Заявником не надано доказів на підтвердження наявності ризику існування двох виконавчих документів одночасно.

У серпні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Труба К. Б. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 липня 2026 року, в якій просить її змінити та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що стягувачем не були надані належні докази втрати виконавчого листа. Згідно з постановою про відкриття та закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, яке було відкрито на підставі виконавчого листа, виданого 14 грудня 2023 року Центральним районним судом м. Миколаєва, ОСОБА_1 було сплачено виконавчий збір у справі. Ці постанови були долучені до матеріалів справи разом із копією виконавчого листа, який став підставою для відкриття вказаного виконавчого провадження. Ці документи підтверджують, що стягувач не губив виконавчі документи в справі № 490/1218/20 і підстав для ухвалення рішення про видачу дублікату виконавчого документа не було. Представником банку було отримано одночасно два виконавчі листи в одній справі, а жодного доказу втрати виконавчого листа банком не надано, наприклад, службової перевірки в банку з цього питання, супровідного листа про направлення виконавчого листа у виконавчу службу, докази отримання виконавчого листа посадовою особою виконавчої служби, скарги щодо втрати виконавчого листа тощо. Банком була надана лише довідка з виконавчої служби про те, що на виконанні не перебуває виконання виконавчого листа про стягнення 13 016,55 доларів США. Але виконавче провадження могло бути вже закінчено, оскільки з моменту набуття рішенням законної сили вже минуло більше ніж три роки. Але це не є доказом того, що виконавчий лист був загублений.

Стягувач у встановлений статтею 12 Закону № 1404-VIIIтрирічний строк не пред`явив виконавчий лист до примусового виконання, із заявою про поновлення пропущеного строку не звертався та поважних причин його пропуску не навів. Суд першої інстанції, видаючи дублікат виконавчого листа, послався, зокрема, на статтю 433 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, яка передбачає вирішення питання про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Водночас це питання фактично не було вирішене. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що строк пред`явлення виконавчого листа перервався у зв`язку із введенням воєнного стану є формальним. Саме лише існування особливого правового регулювання в умовах воєнного стану не звільняє стягувача від необхідності довести наявність об`єктивних перешкод для своєчасного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Зокрема, АТ КБ «ПриватБанк» продовжувало здійснювати діяльність, мало відповідний штат працівників та юристів, а також у цей період пред`явило до виконання інший виконавчий лист. Водночас на території м. Миколаєва функціонували органи державної виконавчої служби та суди. Стягувач мав обґрунтувати, яким саме чином воєнний стан перешкоджав йому пред`явити виконавчий лист у встановлений законом строк.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року позов АТ КБ «ПриваБанк» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за відсотками за користування кредитом за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № 85МК/2006 у сумі 13 016,55 доларів США та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 623,48 грн.

18 січня 2022 року представник позивача Журбенко М. В. звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа у вказаній цивільній справі. Відомостей про видачу виконавчого листа та його отримання представником позивача на підставі цієї заяви матеріали справи не містять (т. 2, а. с. 52).

Повторно із заявою про видачу виконавчого листа представник позивача Журбенко М. В. звернувся 08 грудня 2023 року.

14 грудня 2023 року представник позивача Литвин С. В. отримав виконавчий лист, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва в справі № 490/1218/20 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (т. 2, а. с. 55).

Із відповіді Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві вбачається, що під час моніторингу автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що станом на 24 червня 2025 року на виконанні у відділі відсутні відкриті виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа від 14 грудня 2023 року № 490/1218/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитом у сумі 13 016,55 доларів США (т. 2, а. с. 62).

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Справедливе судове рішення - мета правосуддя. Сенс правосуддя досягається лише тоді, коли рішення суду виконане. У протилежному випадку судове рішення залишається декларативним.

Виконання судових рішень - завершальна стадія судового процесу, яка має своїм призначенням впровадження в життя судового рішення. Тобто під час виконання судового рішення принцип справедливості реалізовується на практиці. На органи державної виконавчої служби покладено обов`язки виконувати судові рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана з попередніми частинами єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає в захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист є виконавчим документом (частини перша, третя статті 431 ЦПК України).

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року в справі № 0907/2-1033/2011 зазначено, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. Водночас обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Видача дубліката виконавчого документа пов`язується з його втратою та можлива в межах строку пред`явлення виконавчого документа до виконання або за умови поновлення такого строку судом у разі його пропуску. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України). Єдиною та необхідною підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску. Встановлення судом факту пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання і непоновлення його судом є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Отже, під час вирішення питання щодо можливості видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення стягувача до суду з такою заявою обов`язковим та визначальним є питання з`ясування обставин, чи подана така заява заявником у строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 186/871/14-ц).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

У пункті 10-2 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, доповненого згідно із Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 26 березня 2022 року, визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.

У пунктах 47 і 48 постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 260/2595/22(провадження № К/990/383/23) зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2023 року в справі № 910/5925/15-г, від 03 квітня 2025 року в справі № 712/8159/15-ц, від 05 лютого 2025 року в справі № 1616/803/2012, від 28 вересня 2026 року в справі № 2-2917/11.

Відповідно до обставин цієї справи рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року набрало законної сили 05 січня 2022 року, відповідно, трирічний строк на його примусове виконання сплив 05 січня 2025 року в період зупинення визначених Законом № 1404-VIII строків до припинення або скасування воєнного стану.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що, з огляду на положення пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перервались у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, а тому заява є такою, що подана в межах строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Заявник у касаційній скарзі не погоджується із таким застосуванням пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII та зазначає, що суд навіть за умов посилання на вказану норму мав окремою ухвалою поновити пропущений строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Також посилається на те, що саме лише існування особливого правового регулювання в умовах воєнного стану не звільняє стягувача від необхідності довести наявність об`єктивних перешкод для своєчасного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Зокрема, АТ КБ «ПриватБанк» продовжувало здійснювати діяльність, мало відповідний штат працівників та юристів, а також у цей період пред`явило до виконання інший виконавчий лист. Водночас на території м. Миколаєва функціонували органи державної виконавчої служби та суди. Стягувач мав обґрунтувати, яким саме чином воєнний стан перешкоджав йому пред`явити виконавчий лист у встановлений законом строк.

У цій справі не йдеться про поновлення судом пропущеного строку в порядку статті 433 ЦПК України, оскільки перебіг установленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання був змінений безпосередньо в силу пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.

Зазначеною нормою прямо передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Отже, відповідні правові наслідки настають безпосередньо в силу закону і не поставлені законодавцем у залежність від звернення стягувача із заявою про поновлення строку чи постановлення судом окремої ухвали.

Положення пункту 10-2 розділу XIII Закону № 1404-VIII встановлюють спеціальний порядок перебігу строків пред`явлення виконавчих документів до виконання на період дії воєнного стану. Ця норма не передбачає необхідності індивідуального встановлення судом наявності поважних причин пропуску строку, оскільки передбачений нею правовий наслідок - переривання перебігу строку - настає автоматично, внаслідок прямої законодавчої вказівки.

Відтак посилання заявника на те, що стягувач мав довести наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення виконавчого листа, а суд - вирішити питання про поновлення строку, ґрунтуються на помилковому ототожненні двох різних правових механізмів: поновлення пропущеного строку тапереривання його перебігу в силу спеціальної норми закону.

Оскільки на момент закінчення трирічного строку - 05 січня 2025 року - дія пункту 10-2 розділу XIII Закону № 1404-VIII зумовлювала переривання визначених Законом № 1404-VII строків, цей строк не вважався таким, що сплив із наслідками, передбаченими статтею 433 ЦПК України. Тому підстав для його поновлення судом та постановлення окремої ухвали щодо цього не виникало.

Аналогічно не мають правового значення доводи заявника про те, що стягувач продовжував здійснювати діяльність, мав штат працівників та юристів, а на території м. Миколаєва функціонували суди й органи державної виконавчої служби. Для застосування пункту 10-2 розділу XIII Закону № 1404-VIII встановлення таких обставин законом не передбачено. Законодавець пов`язав переривання відповідних строків не з доведенням конкретним стягувачем наявності індивідуальних перешкод для вчинення виконавчих дій, а безпосередньо з дією воєнного стану.

Отже, апеляційний суд обґрунтовано застосував спеціальне правове регулювання, встановлене пунктом 10-2 розділу XIII Закону № 1404-VIII, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до помилкового ототожнення законодавчо встановленого переривання строку з його судовим поновленням.

Щодо втрати оригіналу виконавчого листа необхідно зазначити таке.

Дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Під час вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.

У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року в справі № 6-66/2011 зроблено висновок, що під час вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили. Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено.

Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, зокрема і заміна стягувача у виконавчому провадженні, і видача дубліката виконавчого документа, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом. Тому державний / приватний виконавець чи заявник має право звертатися до суду з відповідним поданням, заявою, направленими на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення, стільки раз, скільки це необхідно, аби виконати судове рішення (за винятком випадків, передбачених статтею 44 ЦПК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 186/871/14-ц).

У цій справі стягувач зазначив, що оригінал виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 13 016,55 доларів США у нього відсутній у зв`язку з його втратою, а на виконанні в органах примусового виконання рішень цей виконавчий документ не перебуває.

Зазначені обставини узгоджуються з відповіддю Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві, відповідно до якої станом на 24 червня 2025 року в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відкриті виконавчі провадження щодо примусового виконання виконавчого листа від 14 грудня 2023 року № 490/1218/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 13 016,55 доларів США.

Матеріалами справи підтверджується, що 14 грудня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва видав два окремі виконавчі листи: один - про стягнення судового збору в розмірі 4 623,48 грн, інший - про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 13 016,55 доларів США (т. 2, а. с. 77, 88).

Надані боржником документи щодо виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого приватним виконавцем 28 грудня 2023 року та закінченого 29 грудня 2023 року у зв`язку з повним фактичним виконанням, стосуються виключно виконавчого листа про стягнення судового збору в розмірі 4 623,48 грн. Вони не підтверджують пред`явлення до виконання, відкриття виконавчого провадження чи виконання виконавчого листа про стягнення заборгованості в розмірі 13 016,55 доларів США.

Отже, посилання боржника на виконання судового рішення не спростовує висновків судів, оскільки підтверджене ним виконавче провадження стосувалося іншого виконавчого документа та іншої частини присуджених до стягнення сум. Доказів виконання рішення в частині стягнення 13 016,55 доларів США боржником не надано, як і не встановлено таких обставин судами.

Суд обґрунтовано керувався тим, що оригінал виконавчого листа про стягнення 13 016,55 доларів США відсутній як у стягувача, так і в органах примусового виконання рішень, а доказів його виконання матеріали справи не містять. Водночас судове рішення, на виконання якого його видано, набрало законної сили.

Сукупність встановлених обставин підтверджує наявність передбачених законом умов для видачі дубліката виконавчого документа: виконавчий лист втрачено, судове рішення залишається чинним та не виконано в частині стягнення заборгованості у розмірі 13 016,55 доларів США.

З урахуванням установленого пунктом 10-2 розділу XIII Закону № 1404-VIII спеціального порядку перебігу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання в умовах воєнного стану, суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для видачі дубліката виконавчого листа. Це забезпечує реальне виконання судового рішення та відповідає конституційному принципу його обов`язковості.

Конституційний Суд України в Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зробив висновок про те, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.

У спірних правовідносинах видача дубліката виконавчого документа є забезпеченням гарантованого Конституцією України права на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Сам собою факт одночасного отримання представником банку двох виконавчих листів не свідчить про те, що обидва документи збереглися у стягувача. Для вирішення питання про видачу дубліката юридично значущим є встановлення долі саме того виконавчого документа, дублікат якого просить видати заявник.

Закон не встановлює вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися факт втрати виконавчого документа, та не ставить можливість видачі його дубліката в залежність від проведення стягувачем службової перевірки, наявності супровідного листа про направлення документа до органу примусового виконання, підтвердження його отримання виконавцем, подання скарги щодо втрати документа чи інших документів, на які посилається заявник касаційної скарги. Відповідно, відсутність саме таких документів не означає недоведеності факту втрати виконавчого листа, якщо його втрата підтверджується сукупністю інших належних та допустимих доказів.

У цій справі таким доказом, зокрема, є відповідь Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві, з якої вбачається відсутність на виконанні виконавчого провадження за виконавчим листом від 14 грудня 2023 року № 490/1218/20 про стягнення саме 13 016,55 доларів США. Водночас доказів пред`явлення цього виконавчого листа до виконання, його повернення стягувачу, закінчення відповідного виконавчого провадження або виконання рішення в цій частині матеріали справи не містять.

Посилання заявника на те, що виконавче провадження «могло бути вже закінчено», є припущенням, яке не підтверджене жодним доказом. Саме лише припущення про можливе закінчення виконавчого провадження не може спростовувати встановленого судами факту відсутності виконавчого листа як у стягувача, так і в органі примусового виконання.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки документи, на які посилається заявник, стосуються іншого виконавчого листа, тоді як щодо виконавчого документа про стягнення 13 016,55 доларів США встановлено його відсутність у стягувача та органах примусового виконання і не встановлено факту його виконання чи іншого вибуття з володіння стягувача.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду