ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 912/1711/24

4. Заступник Генерального прокурора (Офіс Генерального прокурора, далі -Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (далі - Приютівська селищна рада), у якому просив 1) визнати незаконним і скасувати рішення Приютівської селищної ради від 09.07.2021 № 307 в частині прийняття до комунальної власності земельних ділянок, наведених у додатку 1; 2) витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області з незаконного володіння Приютівської селищної ради відповідні земельні ділянки.

5. За доводами Прокурора, спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 4 538, 7363 га, які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Конярство України» (далі - ДП «Конярство України») та в силу вимог статті 117, підпункту «а» пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади, незаконно вибули з державної власності поза волею їх власника в особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області і право комунальної власності на них зареєстровано за Приютівською селищною радою. Відновити становище, яке існувало до такого порушення, можливо шляхом визнання незаконним і скасування вищевказаного рішення відповідача та витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави на підставі статей 16, 387, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

6. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2025 у справі № 912/1711/24 зазначений позов було задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Приютівської селищної ради від 09.07.2021 № 307 в частині прийняття до комунальної власності земельних ділянок, наведених у додатку 1. Витребувано на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області з незаконного володіння Приютівської селищної ради земельні ділянки згідно переліку, наведеного в резолютивній частині цього рішення.

7. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

8. Ухвалюючи вищевказані судові рішення, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що сторонами справи не оспорюється той факт, що право постійного користування третьої особи-1 та право комунальної власності відповідача стосується одних і тих самих земельних ділянок з тими самими кадастровими номерами.

9. При цьому, місцевий та апеляційний господарські суди констатували, що Прокурор надав докази, які відповідають вимогам щодо належності, допустимості та достовірності, що ДП «Конярство України» станом на момент виникнення спірних відносин було постійним користувачем спірними земельними ділянками на території Приютівської селищної ради. Відповідно ж до підпункту «а» пункту 24 Перехідних положень ЗК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (набрав чинності 27.05.2021), з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). Отже, цією нормою встановлено, що надані у постійне користування державним підприємствам земельні ділянки залишаються у державній власності, а їх передання до комунальної власності не допускається. Тому земельні ділянки, щодо яких виник спір у цій справі, не можуть вважатися землями комунальної власності територіальних громад, оскільки перебувають у постійному користуванні ДП «Конярство України».

10. Позаяк, усупереч наведеному, Приютівською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на відповідні земельні ділянки, суди попередніх інстанцій виснували, що у даному випадку право їх власника (держави в особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) підлягає захисту в обраний Прокурором спосіб.

Касаційна скарга

Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, Приютівська селищна рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 та передати справу № 912/1711/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарг

11. Касаційна скарга подана відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.

12. Приютівська селищна рада, зокрема, зазначає, що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про наявність підстав їх касаційного оскарження, передбачених у пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу), оскільки висновків про підставність представництва Прокурором у суді інтересів держави суд апеляційної інстанції дійшов внаслідок неправильного застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у постановах Верховного Суду від 23.102024 у справі № 399/179/23, від 09.03.2021 у справі № 904/68/19, від 25.10.2019 у справі № 922/843/19, від 25.10.2019 у справі № 913/199/19, та внаслідок порушення норм процесуального права - статей 74, 86 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

13. Також у контексті підстав представництва Прокурором інтересів держави в суді відповідач у касаційній скарзі посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 від у справі № 912/2529/18, від 15.05.2029 у справі № 911/1497/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 щодо цього.

14. Обґрунтовуючи передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження Приютівська селищна рада стверджує і про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми процесуального права - статті 86, 104 ГПК України без урахування висновку щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21), пославшись, зокрема, як на доказ, на висновок експерта від 29.12.2021 № 201/08-2021 відсутній у матеріалах цієї справи (№ 912/1711/24) та не урахувавши, що в силу статті 104 ГПК України висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом з іншими доказами. Про це йдеться і у доповненнях відповідача до касаційної скарги, поданих до відкриття касаційного провадження.

15. Крім того, скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій інших норм процесуального права - частини четвертої статті 75, статті 86 ГПК України, які застосовано без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 399/784/23, від 15.05.2018 у справ № 907/915/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21), що, на думку відповідача, також підтверджує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 названого Кодексу). Зокрема, скаржник стверджує, що наведене у постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 910/21682/15 (910/14008/21) та є правовою оцінкою обставин вказаної справи, а не встановленими фактичними обставинами, що мають преюдиційне значення при розгляді справи № 912/1711/24.

16. Заразом з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287, пункт 8 частини третьої статті 310 ГПК України Приютівська селищна рада у касаційній скарзі викладає висновки щодо статусу учасників судового процесу, наведені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21), зазначаючи, що наведене у оскаржуваних судових рішеннях не узгоджується з цими висновками.

17. На обґрунтування ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту «а» пункта 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у подібних правовідносинах. За його твердженнями ця норма повинна застосовуватись наступним чином: у правовідносинах, пов`язаних з переходом до комунальної власності земель державної власності в порядку пункта 24 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, до передбачених підпунктом «а» цього пункту земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, не відносяться земельні ділянки, речове право постійного користування на які не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, або було внесено після 27.05.2021.

18. У касаційній скарзі Приютівської селищної ради містяться посилання і на численну іншу судову практику Верховного Суду (зокрема, скаржник цитує висновки суду касаційної інстанції щодо застосування принципу «суд знає закони», доказів та доказування, розмежування таких способів захисту, як заявлення віндикаційного або негаторного позову, наслідків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, тощо).

19. Узагальнено суть усіх доводів відповідача зводиться до того, що при розгляді цієї справи Прокурором та позивачем належними та допустимими доказами не було доведено наявності у ДП «Конярство України» права постійного користування спірними земельними ділянками, яке у відповідності до вимог законодавства зареєстровано не було, а отже підстави для застосування підпункту «а» пункта 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, на думку скаржника, у цьому разі відсутні. До того ж Приютівська селищна рада не погоджується із підставністю представництва у даному випадку Прокурором у суді інтересів держави в особі відповідного органу, складом учасників судового процесу та змістом заявлених позовних вимог.

20. Прокурор та ДП «Конярство України» подали відзиви на касаційну скаргу відповідача, у яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, наводячи при цьому аргументи щодо подання у цій справі позову Прокурором із дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також спростовуючи доводи скаржника стосовно того, що суди попередніх інстанцій дійшли висновків про наявність у третьої особи-1 права постійного користування спірними земельними ділянками на підставі неналежного дослідження доказів, визнання преюдиційними фактів, які такими не є, та неправильного застосування правових норм, зокрема, підпункту «а» пункта 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, за таких обставин.

21. Під час касаційного провадження від Приютівської селищної ради до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є доповненнями до касаційної скарги, а також доповнення до касаційної скарги.

22. Ці пояснення та доповнення не можуть бути прийнятими Верховним Судом, позаяк їх подано поза межами строку встановленого частиною першою статті 298 ГПК України без обґрунтування належних причин його пропуску.

23. У частині ж, що стосується посилань на наявність у даному випадку підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України), відповідна оцінка буде надана Верховним Судом при розгляді касаційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

24. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, у 1934 році на базі зернорадгоспу «Індустрія» створене Державне підприємство «Олександрійський кінний завод № 174» (далі - ДП «Олександрівський кінний завод № 174») з метою розведення племінних коней верхових порід, засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України. Місцезнаходження підприємства: с. Лікарівка, Олександрійського району, Кіровоградської області, 28032.

25. Відповідно до архівної копії протоколу від 17.06.1977 № 12 засідання виконкому Лікарівської сільської ради депутатів трудящих Олександрійського району Кіровоградської області за Олександрійським кінним заводом закріплено 4 870 га орних земель.

26. У технічній документації по формуванню територій і встановленню меж сільських, селищних рад народних депутатів та меж земель земельного запасу і особливо цінних продуктивних земель у межах Лікарівської сільської ради, складеної Кіровоградським філіалом «Укрндіземпроект» Українського науково-дослідного і проєктно-вишукувального інституту по землеустрою Української академії аграрних наук у 1992 році, містяться відомості про те, що у землекористувача - Олександрійського кінного заводу № 174 у межах зазначеної сільської ради перебувають у користуванні землі площею 6 121,8 га, з яких 5 576,8 га складають сільгоспугіддя.

27. За результатами проведення технічного звіту по коректуванню планового матеріалу зйомок минулих років Олександрійського кінного заводу № 174, виготовленого Кіровоградським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1996 році, встановлено, що загальна площа господарства зазначеного державного підприємства станом на 1996 року складає 6 856,2 га земель.

28. Наказом Міністерства аграрної політики України «Деякі питання розвитку кінної галузі» від 19.08.2010 № 510 з метою сприяння розвитку кінної галузі, визначення організаційних, правових, економічних і соціальних заходів розвитку конярства засноване ДП «Конярство України» та затверджено його статут.

29. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання розвитку конярства» від 01.12.2010 № 2305-р прийнято рішення про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та включені до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з додатком 1, шляхом їх приєднання до ДП «Конярство України».

30. Згідно з додатком 1 до зазначеного розпорядження, ДП «Олександрійський кінний завод № 174» включено до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та підлягало реорганізації шляхом приєднання до ДП «Конярство України».

31. На виконання вказаного розпорядження Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства» від 01.02.2011 № 33, відповідно до якого ДП «Олександрійський кінний завод № 174» реорганізоване шляхом приєднання до ДП «Конярство України» зі створенням на базі майна реорганізованого державного підприємства відокремленого підрозділу (філії) без прав юридичної особи.

32. За змістом пунктів 2, 3 цього наказу ДП «Конярство України» визначено правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованих державних підприємств, у тому числі ДП «Олександрійський кінний завод № 174», та утворено комісію з реорганізації таких державних підприємств.

33. Комісією з реорганізації ДП «Олександрійський кінний завод № 174» підписано передавальний акт від 11.08.2011, відповідно до якого ДП «Конярство України» стало правонаступником всіх майнових та немайнових прав, а також обов`язків ДП «Олександрійський кінний завод №174».

34. Невід`ємною частиною наведеного передавального акта від 11.08.2011 є інвентаризаційний опис нематеріальних активів, відповідно до якого на субрахунку 121 «Права користування природними ресурсами» за ДП «Олександрійський кінний завод № 174» обліковувались земельні ділянки площею 5 390,3 га (з них 5 165,4 га - землі сільськогосподарського призначення).

35. На підставі зазначеного передавального акта від 11.08.2011 до ДП «Конярство України» перейшли права користування земельними ділянками площею 5 390,3 га на території Лікарівської сільської ради (на цей час правонаступник - Приютівська селищна рада), які перебували у користуванні реорганізованого ДП «Олександрійський кінний завод № 174».

36. У розділі «Довідка про наявність земель та розподіл за власниками землі, землекористувачами, угіддями згідно форми 6-зем», що міститься в матеріалах технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Лікарівської сільської ради, виготовлений ДП «Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2013 році, зазначено відомості про облік за ДП «Конярство України» земель загальною площею 5 390,3000 га, з яких 5 165,4000 га - землі сільськогосподарського призначення, у тому числі рілля - 3 949,2 га.

37. Також у порівняльній відомості по землекористувачах на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за ДП «Конярство України» по земельно-облікових даних станом на 01.01.2013 обліковувались землі площею 5 363,9000 га, а фактично встановлена площа за результатами інвентаризації становить 5 385,6821 га.

38. 19 січня 2018 року ДП «Конярство України» звернулося до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із клопотанням № 50 про надання дозволу на розроблення проєкта землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 5 270,5 га, що розташовані на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

39. Наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 12.02.2018 № 11-299/14-18-СГ надано ДП «Конярство України» дозвіл на розробку проєкта землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Лікарівської сільської ради, орієнтовним розміром 5 165,4000 га, в тому числі: 3 449,2000 га - рілля, 54,0000 га - багаторічні насадження, 73,1000 га - сіножаті, 972,2000 га - пасовища, 75,8000 га - землі під сільськогосподарським та іншими господарськими будівлями і дворами, 37,2000 га - під господарськими шляхами та прогонами, 3,9000 га - землі, які перебувають у стадії меліоративного освоєння та відновлення родючості ґрунтів, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

40. На підставі зазначеного дозволу упродовж 2019-2021 років розроблено відповідні проєкти землеустрою щодо відведення ДП «Конярство України» у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані у межах Лікарівської сільської ради, та до Державного земельного кадастру внесені відомості про сформовані земельні ділянки.

41. Наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 22.02.2021 № 11-708/14-21-СГ надано ДП «Конярство України» у постійне користування 3 земельні ділянки загальною площею 431,4809 га, в тому числі:

- площею 156,5757 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9055;

- площею 18,2977 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9056;

- площею 256,6075 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9057.

42. Наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 19.03.2021 № 11-1129/14-21-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Приютівської селищної (Лікарівської сільської) ради та передано ДП «Конярство України» у постійне користування 119 земельних ділянок загальною площею 4 282,1288 га (кадастрові номери згідно додатка до наказу: 3520384600:02:000:9601, 3520384600:02:000:9604, 3520384600:02:000:9607, 3520384600:02:000:9605, 3520384600:02:000:9690, 3520384600:02:000:9691, 3520384600:02:000:9692, 3520384600:02:000:9693, 3520384600:02:000:9611, 3520384600:02:000:9613, 3520384600:02:000:9615, 3520384600:02:000:9617, 3520384600:02:000:9618, 3520384600:02:000:9620, 3520384600:02:000:9621, 3520384600:02:000:9622, 3520384600:02:000:9626, 3520384600:02:000:9627, 3520384600:02:000:9628, 3520384600:02:000:9629, 3520384600:02:000:9632, 3520384600:02:000:9633, 3520384600:02:000:9634, 3520384600:02:000:9635, 3520384600:02:000:9638, 3520384600:02:000:9639, 3520384600:02:000:9642, 3520384600:02:000:9643, 3520384600:02:000:9640, 3520384600:02:000:9653, 3520384600:02:000:9654, 3520384600:02:000:9655, 3520384600:02:000:9672, 3520384600:02:000:9674, 3520384600:02:000:9675, 3520384600:02:000:9676, 3520384600:02:000:9677, 3520384600:02:000:9678, 3520384600:02:000:9679, 3520384600:02:000:9680, 3520384600:02:000:9055, 3520384600:02:000:9681, 3520384600:02:000:9682, 3520384600:02:000:9689, 3520384600:02:000:9694, 3520384600:02:000:9695, 3520384600:02:000:9697, 3520384600:02:000:9698, 3520384600:02:000:9699, 3520384600:02:000:9701, 3520384600:02:000:9705, 3520384600:02:000:9706, 3520384600:02:000:9707, 3520384600:02:000:9719, 3520384600:02:000:9720, 3520384600:02:000:9721, 3520384600:02:000:9725, 3520384600:02:000:9731, 3520384600:02:000:9752, 3520384600:02:000:9805, 3520384600:02:000:9811, 3520384600:02:000:9582, 3520384600:02:000:9583, 3520384600:02:000:9584, 3520384600:02:000:9585, 3520384600:02:000:9586, 3520384600:02:000:9592, 3520384600:02:000:9595, 3520384600:02:000:9596, 3520384600:02:000:9598, 3520384600:02:000:9056, 3520384600:02:000:9724, 3520384600:02:000:9641, 3520384600:02:000:0063, 3520384600:02:000:0064, 3520384600:02:000:0066, 3520384600:02:000:0067, 3520384600:02:000:0071, 3520384600:02:000:0073, 3520384600:02:000:0074, 3520384600:02:000:0658, 3520384600:02:000:0666, 3520384600:02:000:9424, 3520384600:02:000:9425, 3520384600:02:000:9426, 3520384600:02:000:9037, 3520384600:02:000:9432, 3520384600:02:000:9437, 3520384600:02:000:9438, 3520384600:02:000:9442, 3520384600:02:000:9443, 3520384600:02:000:9444, 3520384600:02:000:9446, 3520384600:02:000:9550, 3520384600:02:000:9552, 3520384600:02:000:9553, 3520384600:02:000:9556, 3520384600:02:000:9557, 3520384600:02:000:9558, 3520384600:02:000:9559, 3520384600:02:000:9560, 3520384600:02:000:9563, 3520384600:02:000:9564, 3520384600:02:000:9566, 3520384600:02:000:9567, 3520384600:02:000:9568, 3520384600:02:000:9569, 3520384600:02:000:9570, 3520384600:02:000:9571, 3520384600:02:000:9572, 3520384600:02:000:9573, 3520384600:02:000:9574, 3520384600:02:000:9575, 3520384600:02:000:9576, 3520384600:02:000:9577, 3520384600:02:000:9578, 3520384600:02:000:9579, 3520384600:02:000:9580, 3520384600:02:000:9581.

43. Водночас земельні ділянки площею 146,5986 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9055 та площею 18,2980 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9056 вже були передані ДП «Конярство України» у постійне користування раніше на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 22.02.2021 №11-708/14-21-СГ.

44. Таким чином, на підставі наказів від 22.02.2021 №11-708/14-21-СГ та від 19.03.2021 №11-1129/14-21-СГ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області передано у постійне користування ДП «Конярство України» 120 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 4 538,7363 га.

45. В період з квітня по липень 2021 року ДП «Конярство України» вживалися заходи для державної реєстрації права постійного користування зазначеними земельними ділянками відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

46. Станом на 01.07.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ДП «Конярство України» зареєстроване право постійного користування земельними ділянками загальною площею 4 331,9403 га.

47. У період 2011-2022 років ДП «Конярство України» в особі відокремленого підрозділу (філії) «Олександрійський кінний завод № 174» використовувало вказані земельні ділянки за цільовим призначенням для виконання своїх статутних завдань, у тому числі в якості виробничої бази для розведення племінних коней, про що свідчать заповнені форми № 29-сг (річні) про підсумки (звіти про площі та валові збори) збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду та звіти про площі.

48. За даними вказаних форм № 29-сг посівна площа сільськогосподарських культур філії «Олександрійський кінний завод №174» з урахуванням потреб та виробничих можливостей підприємства у 2011 році становила 4 034 га, у 2012 році - 3 481,5 га, у 2013 році - 3 949,2 га, у 2014 році - 3 949,2 га, у 2015 році - 3 949,2 га, у 2016 році - 3 892 га, у 2017 році - 3 862,8 га, у 2018 році - 3 867,3 га, у 2019 році - 3 949,2 га, у 2020 році - 3 949,2 га, у 2021 році -3 949,2 га, у 2022 році - 3 949,2 га.

49. Згідно з довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), виданою Олександріївським відділом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 05.02.2015, за ДП «Конярство України» обліковується земельна ділянка площею 5 390,3 га, що розташована на території Лікарівської сільської ради (на цей час - Приютівської селищної ради) ради Олександрійського району Кіровоградської області.

50. Аналогічні дані про перебування земельної ділянки площею 5 390,3 га наведені у довідках територіальних органів Держкомзему (Держгеокадастру) від 23.06.2010, від 28.01.2013, від 04.02.2014, від 05.02.2015 та №1586 від 17.10.2017.

51. За земельні ділянки на території Приютівської селищної (колишньої - Лікарівської сільської) ради Олександрійського району Кіровоградської області площею 5390,3000 га ДП «Конярство України» декларується та сплачується плата за землю.

52. При цьому 09.07.2021 Приютівською селищною радою було прийнято рішення № 307 «Про передачу сільським, селищним, міським радам ("Землю - громадам"), тобто базовому рівню місцевого самоврядування, повноважень з розпорядження всіма землями державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад та реєстрацію земельних ділянок комунальної власності» (далі - Рішення № 307), згідно з пунктом 1 якого земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність Приютівської селищної ради з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки (перелік наведено у додатку 1).

53. Згідно з додатком 1 до Рішення № 307 до переліку земельних ділянок, які переходять у комунальну власність Приютівської селищної ради, включено 120 земельних ділянок загальною площею 4 538,7363 га, що належать до земель державної власності сільськогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Конярство України» .

54. На виконання Рішення № 307 державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру прав внесені записи про державну реєстрацію права комунальної власності за Приютівською селищною радою на земельні ділянки, які належать до земель державної власності та перебувають у постійному користуванні ДП «Конярство України».

55. За таких обставин, стверджуючи, що із власності держави фактично вибули 120 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 4 538,7363 га на території Приютівської селищної ради, які перебувають у постійному користуванні ДП «Конярство України» та реєстрація права комунальної власності за Приютівською селищною радою на які відбулася всупереч статті 117, підпункту «а» пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, що свідчить про порушення інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом , який розглядався в межах цієї судової справи.

56. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

57. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Приютівської селищної ради не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

58. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

59. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

60. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зауважила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

61. Як вже зазначалось, обґрунтовуючи передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження, Приютівська селищна рада, зокрема,стверджує про не урахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду:

- щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у постановах Верховного Суду від 23.102024 у справі № 399/179/23, від 09.03.2021 у справі № 904/68/19, від 25.10.2019 у справі № 922/843/19, від 25.10.2019 у справі № 913/199/19, з посиланням також на постанови суду касаційної інстанції від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 від у справі № 912/2529/18, від 15.05.2029 у справі № 911/1497/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, у яких так само містяться висновки про застосування вказаної статті;

- що застосування частини четвертої статті 75, статті 86 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 399/784/23, від 15.05.2018 у справ № 907/915/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21), у контексті того, що наведене у постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 910/21682/15 (910/14008/21) є правовою оцінкою обставин вказаної справи, а не встановленими фактами, що мають преюдиційне значення для вирішення спору у справі № 912/1711/24.

62. Крім того, Приютівська селищна рада у касаційній скарзі посилається на висновки щодо статусу учасників судового процесу, які містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21), зазначаючи при цьому, що наведене у оскаржуваних судових рішеннях з цими висновками не узгоджується.

63. У контексті вищевикладених доводів скаржника Верховний Суд насамперед звертає увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

64. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

65. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

66. При цьому важливо ураховувати, що наявність інтересів держави та бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

67. У справі, яка переглядається (№ 912/1711/24), судами попередніх інстанцій встановлено, що у цьому разі звернення Прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації права комунальної власності Приютівської селищної ради земельні ділянки площею 4 538,7363 га вибули з володіння держави.

68. Водночас Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, встановлених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

69. Тож, з огляду на те, що спірні земельні ділянки належать до земель державної власності та мають сільськогосподарське призначення, повноваженнями щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками наділений відповідний територіальний орган Держгеокадастру.

70. З урахуванням викладеного, за висновками судів попередніх інстанцій, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначеній сфері правовідносин.

71. Крім того, місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, що Офіс Генерального прокурора неодноразово повідомляв (листами від 23.03.2023, від 30.08.2023, від 02.05.2024) ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про встановлення обставин державної реєстрації комунальної власності Приютівської селищної ради на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які належать до державної форми власності та перебувають у постійному користуванні ДП «Конярство України». У вказаних листах Офіс Генерального прокурора просив повідомити, чи вживалися заходи для захисту порушених інтересів держави щодо цих земельних ділянок, у тому числі в судовому порядку. У відповідях ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області на них (листи від 20.04.2023, від 15.09.2023, від 31.05.2024, з оцінкою змісту яких судами попередніх інстанцій скаржник фактично не погоджується) відсутні відомості про вжиті заходи та намір здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі в судовому порядку.

72. З огляду на такі встановлені обставини, суди попередніх інстанцій виснували, що ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірних земельних ділянок, не здійснює захист таких інтересів та не вживає належних заходів про витребування спірних земельних ділянок у Приютівської селищної ради на користь держави.

73. Верховний Суд погоджується із вищевикладеними висновками судів попередніх інстанцій щодо підставності звернення у даному випадку Прокурора до суду з позовом в інтересах держави з особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, виходячи при цьому із обґрунтованість підстави такого звернення та підтвердженості усвідомленої пасивної поведінки відповідного уповноваженого органу.

74. Посилання ж скаржника на неврахування місцевим та апеляційним господарськими судами висновків суду касаційної інстанції щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у постановах Верховного Суду від 23.102024 у справі № 399/179/23, від 09.03.2021 у справі № 904/68/19, від 25.10.2019 у справі № 922/843/19, від 25.10.2019 у справі № 913/199/19, а заразом і постановах від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 від у справі № 912/2529/18, від 15.05.2029 у справі № 911/1497/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, Верховний Суд відхиляє, позаяк відповідні висновки висловлено у справах з іншими предметами та підставами заявлених позовів, стосуються інших фактичних обставин, іншого суб`єктного складу та специфіки спірних правовідносин, у тому числі щодо наявності чи відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в інших сферах.

75. Так, у справі № 912/2385/18 прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі районної державної адміністрації та територіального відділення Держаудитслужби. Велика Палати Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 26.05.2020 у цій справі, виходила з того, що районна державна адміністрація та відповідний орган Держаудитслужби, надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловили, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас не спростували й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність. За таких обставин Велика Палати Верховного Суду визнала помилковим висновок суду апеляційної інстанції про ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

76. Аналогічно наведені у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 904/68/19, від 25.10.2019 у справі № 922/843/19, від 25.10.2019 у справі № 913/199/19, а заразом і постановах від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 від у справі № 912/2529/18 та від 15.05.2029 у справі № 911/1497/18 висновки щодо можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді стосуються підтвердженості або непідтвердженості за встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цих справ порушення інтересів держави та бездіяльності відповідного компетентного органу, і відповідні обставини у зазначених справах не є подібним до обставин справи, що переглядається.

77. У постанові ж від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства та визнала правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позову в цій частині без розгляду. Водночас висновки судів про те, що у прокурора відсутні законні підстави на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, Велика Палата Верховного Суду назвала необґрунтованими, у зв`язку з чим у цій частині справа була передана для продовження розгляду до суду першої інстанції.

78. Натомість у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор. Однак, такий висновок Великої Палати Верховного Суду обумовлений тим, що заявлений у зазначеній справі позов про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та визнання недійсним договору землі було обґрунтовано незаконною зміною цільового призначення земельної ділянки комунальної власності, а тому у цьому разі орган Держгеокадастру не виступає, як розпорядник відповідної земельної ділянки від імені її власника.

79. Тож наведені постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 правові позиції стосуються інших процесуальних ситуацій щодо здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави порівняно із справою, що переглядається.

80. Крім того, у цьому контексті слід зважати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17). Зазначене стосується і висновків про застосування статті 23 Закону України «Про прокуратура». Проте, перелічуючи постанови суду касаційної інстанції, у яких вирішувалося означене питання, скаржник на наведене уваги не звернув.

81. В свою чергу викладене у постанові Верховного Суду від 23.102024 у справі № 399/179/23, про яку також йдеться у касаційній скарзі, не спростовує, а навпаки підтверджує, що за подібних до цієї справи (№ 912/1711/24) обставин заявлений Прокурором позов в інтересах держави в особі органу Держгеокадастру про витребування земельної ділянки державної форми власності, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Конярство України», за умов підтвердженості обставин здійснення такого представництва прокурором підлягає задоволенню.

82. Стосовно ж справи № 910/21682/15 (910/17038/21) слід зауважити, що у ній вирішувався спір за позовом постійного землекористувача, який у справі № 912/1711/24 за своїм процесуальним статусом є третьою особою. При цьому, ухвалюючи постанову у зазначеній справі, об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, зазначила про те, що право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі. У справі ж № 912/1711/24 позов щодо захисту права володіння держави відповідними земельними ділянками заявлено Прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, що повністю узгоджується із наведеною правовою позицією.

83. Таким чином, ураховуючи все викладене, доводи касаційної скарги відповідача, якими обґрунтовано неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», під час касаційного провадження не підтвердилися.

84. Водночас щодо аргументів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм частини четвертої статті 75, статті 86 ГПК України та не урахування викладених у постановах Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 399/784/23, від 15.05.2018 у справ № 907/915/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) висновків, Верховний Суд вбачає за необхідне зауважити, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі суди попередніх інстанцій виходили не лише із преюдиційності обставин, встановлених судами у справі № 910/21682/15 (910/14008/21), а й самостійно встановили фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору у справі № 912/1711/24 на підставі наявних у її матеріалах доказів. Тому відповідні доводи Приютівської селищної ради не мають істотного значення.

85. Це стосується і висновків щодо застосування статті 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 30.06.2026 у справі № 19/034-09, ухваленій після подання відповідачем касаційної скарги у цій справі (у контексті судових рішень ухвалених у справі № 912/3703/14).

86. Разом з тим Верховний Суд вважає, що наведене у судовому рішенні у справі № 910/21682/15 (910/14008/21), що набрало законної сили (у тому числі стосовно прав ДП «Конярство України», як постійного землекористувача), має бути ураховано при вирішенні цієї справи (№ 912/1711/24), зважаючи на необхідність забезпечення непорушності доктрини «res judicata».

87. Щодо інших посилань скаржника на судову практику суду касаційної інстанції, Верховний Суд зауважує, що цитування у касаційній скарзі фрагментів постанов суду касаційної інстанції із загальними висновками стосовно застосування принципу «суд знає закони», доказів та стандартів доказування, розмежування таких способів захисту, як заявлення віндикаційного або негаторного позову, наслідків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, тощо, не підтверджує помилкового здійсненого місцевим та апеляційним господарськими судами в оскаржуваних судових рішеннях застосування певних правових норм, як і не спростовує правильності зроблених ними за встановлених обставин цієї справи висновків щодо вирішення спору по суті.

88. Отже, всі вищенаведені доводи відповідача не є належним обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

89. Згідно із пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

90. У поданій касаційній скарзі Приютівська селищна рада вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту «а» пункта 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у подібних правовідносинах та зазначає, що ця норма повинна застосовуватись наступним чином: у правовідносинах, пов`язаних з переходом до комунальної власності земель державної власності в порядку пункта 24 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, до передбачених підпунктом «а» цього пункту земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, не відносяться земельні ділянки, речове право постійного користування на які не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, або було внесено після 27.05.2021.

91. Разом з тим норма пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України за своїм змістом спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

92. Посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватися, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

93. Тобто у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

94. У супереч викладеному, наводячи у касаційній скарзі доводи щодо обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження, Приютівська селищна рада фактично спонукає Верховний Суд не до висновку щодо застосування правової норми у справах з подібними правовідносинами, а до її застосування таким чином, що за обставин цієї справи мало б наслідком ухвалення судового рішення на користь скаржника, тобто рішення про відмову в позові.

95. Водночас Верховний Суд вбачає, що висновок, який просить сформулювати відповідач, певною мірою не відповідає усталеним висновкам суду касаційної інстанції про те, що державна реєстрація прав не є підставою його набуття, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права (зокрема, постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

96. Також слід зауважити, що висловлення відповідного висновку не має істотного значення для вирішення цієї справи, оскільки при її розгляді судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки перебували у користуванні ДП «Олександрійський кінний завод № 174», а надалі його правонаступника ДП «Конярство України» з 1934 року. Натомість у 2021 році ДП «Конярство України» здійснило оформлення постійного користування спірних земельних ділянок у передбаченому чинним законодавством порядку, який встановлений статтею 123 ЗК України. Заразом факт наявності у ДП «Конярство України» титулу постійного землекористувача підтверджений у тому числі і у постанові Північного апеляційного господарського суду) від 21.02.2023 у справі № 910/21682/15(910/14008/21), що набрала законної сили, і це також має бути враховано в силу вже згадуваної доктрини «res judicata».

97. Крім того, в цій частині аргументи Приютівської селищної ради спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, а саме зводяться до нівелювання факту перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні державного підприємства, що заразом свідчить про їх неправомірне вибуття з державної власності, у зв`язку із здійсненням реєстрації права комунальної власності на них за відповідачем.

98. З усього наведеного слідує, що передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у даному випадку також не була належним чином обґрунтована скаржником, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для висловлення у справі, що переглядається, висновку про застосування норми права, про який зазначає скаржником, як заразом і не вбачає неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій цієї правової норми.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

99. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

100. Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

101. З наведеного слідує, що достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з підтвердженим обґрунтуванням скаржника заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

102. Таким чином, недостатніми є доводи Приютівської селищної рада про неналежне дослідження доказів судами попередніх інстанцій, з урахуванням не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (зокрема, і обґрунтованих посиланнями скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування статей ГПК України, які стосуються доказів та доказування).

103. Заразом obiter dictum стосовно відповідних тверджень відповідача Верховний Суд вбачає за можливе зауважити, що у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції лише констатовано, що у відповідності до висновку судового експерта за результатами проведення земельно технічної експертизи № 201/08-2021 від 29.12.2021 спірні земельні ділянки згідно координат поворотних точок меж та зведеного інвентаризаційного плану № 14602-01 13 входять в межі постійного землекористування ДП «Конярство України», як правонаступника Державного підприємства «Олександрійський кінний завод № 174» згідно передавального акта від 11.08.2011, складеного Комісією з реорганізації Державного підприємства «Олександрійський кінний завод № 174».

104. Тож зміст цього висновку судового експерта не ставився на перевагу іншим наявним у справі № 912/1711/24 доказам та самостійна оцінка йому не надавалася, що не суперечить наведеному у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) у цьому контексті.

105. При цьому при встановленні наявності у ДП «Конярство України» титулу постійного користувача спірних земельних ділянок апеляційний господарський суд (як і суду першої інстанції) виходив із дослідження та оцінки усіх наявних у матеріалах справи № 912/1711/24 доказів у їх сукупності (зокрема, і з урахуванням відповідних наказів ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, зміст яких скаржник спонукає переоцінити), а також зважав на викладене у постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 910/21682/15 (910/14008/21), яка набрала законної сили, та неврахування зазначеного у якій мало б наслідком здійснення ревізії остаточного судового рішення.

106. В силу вимог частини другої статті 300 ГПК України переоцінка відповідних доказів та встановлених на їх підставі обставин справи № 912/1711/24 не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

107. Верховний Суд є судом «права», а не «факту», тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18 та інші).

108. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції (що і мало місце у цій справі), то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

109. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд доходить висновку, що наведені Приютівською селищною радою у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

110. Всі ж інші аргументи, твердження та заперечення скаржника не охоплюються визначеними ним підставами касаційного оскарження, підставами відкриття касаційного провадження у цій справі не слугували, а тому не досліджуються та не оцінюються Верховним Судом.

111. У цьому контексті Верховний Суд звертається до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформульованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01), «Проніна проти України» (заява № 63566/00) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), згідно з якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A. 303-A).

112. В свою чергу доводи відзивів Прокурора та ДП «Конярство України» ураховуються Верховним Судом у тій мірі, що узгоджується із наведеним у цій постанові.

113. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

114. Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

115. Отже, зважаючи на те, що наведені скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, касаційна скарга Приютівської селищної ради задоволенню не підлягає, а оскаржувані нею судові рішення слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

116. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення, що оскаржувались, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд