ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/12044/25

1.1. Перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (далі - позивач-1 та/або Інспекція) та Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - позивач-2 та/або Стрижавська селищна рада) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Вінницької обласної ради (далі - відповідач-1 та/або Вінницька облрада), Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-2), Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач-3 та/або ДП «Ліси України») та Приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке» (далі - відповідач-4 та/або ПП «ТМРГ «Вінницьке»), в якій просив суд:

1) визнати незаконним рішення Вінницької облради від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» (далі - рішення від 25.10.2007 № 440) у частині надання у користування ПП «ТМРГ «Вінницьке» у складі мисливських угідь об`єкта природно-заповідного фонду загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» площею 1073 га;

2) визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладений 21.01.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та ПП «ТМРГ «Вінницьке», у частині мисливських угідь площею 1073 га, які знаходяться в кварталах 15-34 Михайлівського лісництва Вінницького лісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України»;

3) визнати недійсним договір від 01.01.2015 № 2 про користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладений між Державним підприємством «Вінницьке лісове господарство» та ПП «ТМРГ «Вінницьке», у частині мисливських угідь площею 1073 га, які знаходяться в кварталах 15-34 Михайлівського лісництва Вінницького надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України»;

4) зобов`язати ПП «ТМРГ «Вінницьке» звільнити мисливські угіддя площею 1073 га, які знаходяться в кварталах 15-34 Михайлівського лісництва Вінницького надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України».

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до складу мисливських угідь, переданих у користування ПП «ТМРГ «Вінницьке», увійшла територія 15-34 кварталів в межах Вінницького району Михайлівського лісництва, кв. 15-34 Вінницького ДЛМГ загальною площею 1073 га, яка одночасно є об`єктом природо-заповідного фонду - загальнозоологічним заказником загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» площею 1073 га, об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, чим порушено режим використання вказаної території природно-заповідного фонду, встановленого Законом України «Про природно-заповідний фонд України», Закону України «Про екологічну мережу України».

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до Положення про загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський», затвердженого 08.04.1998 заступником Міністра охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки Мовчаном Я. І.:

- загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» створений у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 № 500 (пункт 1);

- загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» площею 1073 га розташований на території Вінницької області Вінницького району в кварталах 15-34 Михайлівського лісництва Вінницького держлісгоспу (пункт 2);

- загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» входить до складу природно-заповідного фонду України (пункт 3).

20.12.2004 Вінницьке державне лісопромислове господарство дало зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Буго-Деснянський», оголошеного у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 № 500, в межах Вінницького району, Михайлівського лісництва кв. 15-34 Вінницького ДЛМГ загальною площею 1073 га (далі - охоронне зобов`язання).

23.12.2004 вказане охоронне зобов`язання зареєстроване в Державному управлінні екології та природних ресурсів у Вінницькій області за № 74/555 333.

Рішенням від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» вирішено:

- провести перерозподіл мисливських угідь, наданих у користування рішеннями 22 сесії Вінницької облради 4 скликання від 21.07.2005 № 901 «Про надання у користування мисливських угідь» та 23 сесії Вінницької облради 4 скликання від 12.10.2005 № 954 «Про зміни та доповнення до рішення 22 сесії Вінницької облради 4 скликання від 21.07.2005 «Про надання у користування мисливських угідь»;

- надати їх у користування згідно з додатками 1-10 визначеним у додатках підприємствам, організаціям та господарствам, зокрема ПП «ТМРГ «Вінницьке».

Відповідно до пункту 1 додатку № 7 до рішення 25.10.2007 № 440 (Перелік земель лісового фонду, сільськогосподарського призначення, водного фонду, які є мисливськими угіддями і надаються у користування ПП «ТМРГ «Вінницьке») ур. «Буго-Деснянська дача» площею 1888,0 га надано в користування відповідачу 4.

Рішенням 20 сесії 5 скликання Вінницької облради від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії облради 4 скликання від 25.10.2007 «Про перерозподіл мисливських угідь» надано ПП «ТМРГ «Вінницьке» строком на 30 років у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 7409,0 га, зокрема, ур. «Буго-Деснянська дача» площею 1888,0 га.

21.01.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ПП «ТМРГ «Вінницьке» на підставі рішення від 25.10.2007 № 440 та рішення Вінницької облради 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії облради 5 скликання від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» укладено договір про умови ведення мисливського господарства, відповідно до якого надано відповідачу-4 терміном на 30 років мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 10,3 тис. га, у тому числі: лісові угіддя - 10322 га.

Згідно карти-схеми, яка є додатком до договору від 21.01.2011, ПП «ТМРГ «Вінницьке», серед інших, надано у користування 1053 га мисливських угідь ДП «Вінницький лісгосп» Михайлівського лісництва ур. «Буго-Деснянська дача», які знаходяться в кварталах 15-34.

01.01.2015 між ДП «Вінницьке лісове господарство» (за текстом договору - підприємство) та ПП «ТМРГ «Вінницьке» (за текстом договору - користувач) укладено договір № 2 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, відповідно до якого відповідачу 4 (користувачеві) надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, які знаходяться на території державного лісового фонду підприємства, терміном до 15.10.2038 загальною площею 7731 га.

Судами також установлено, що в межах Вінницького району Вінницької області на території Стрижавської селищної територіальної громади розташований об`єкт природно-заповідного фонду - загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський», створений постановою Ради міністрів УРСР від 28.10.1974, загальною площею 1073 га; знаходиться у межах Вінницького лісництва, квартали 15-34 Михайлівського лісництва.

Разом із мисливськими угіддями, які передано у користування ПП «ТМРГ «Вінницьке», також було передано об`єкт природно-заповідного фонду - загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» площею 1073 га.

Надалі на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 866 ДП «Вінницьке лісове господарство» (ідентифікаційний код 33315831) було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Ліси України» (ідентифікаційний код 44768034).

У зв`язку з реорганізацією ДП «Вінницьке лісове господарство», на підставі рішення 43 сесії 8 скликання Вінницької облради від 25.08.2023 № 622 «Про внесення змін та доповнень до рішення Вінницької облради щодо надання мисливських угідь у користування» вирішено внести зміни в додаток 1 до рішення 13 сесії Вінницької облради від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» та укладено додаткову угоду № 1 до договору від 01.01.2015.

Вказаною додатковою угодою замінено сторону договору ДП «Вінницьке лісове господарство» на ДП «Ліси України».

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 03.03.2026 у справі № 910/12044/25 (суддя Мудрий С. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 (Горбасенко П. В. - головуючий, судді: Сковородіна О. М. Колесник Р. М.) відмовив у задоволенні позову повністю.

3.2. Рішення арґументовано тим, що зі змісту договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2011 та договору про користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства від 01.01.2015 № 2 слідує, що вони укладені на підставі, зокрема, рішення від 25.10.2007 № 440, тоді як таке рішення у частині надання у користування ПП «ТМРГ «Вінницьке» у складі мисливських угідь об`єкта природно-заповідного фонду загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» площею 1073 га, було виконано через укладення зазначених раніше договорів, відтак визнання недійсним означеного рішення органу місцевого самоврядування є неефективним способом захисту.

Поряд з тим Господарський суд міста Києва зауважив про необґрунтованість також вимог Прокурора про визнання недійсними спірних договорів.

Так, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції наголосив, що:

- умови договору від 21.01.2011 не суперечать положенням статті 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 13 Положення про загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський»;

- попри невідповідність пунктів 2.2, 2.7 договору від 01.01.2015 приписам статті 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 13 Положення про загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський», недійсність вказаних частин правочину не має наслідком недійсності правочину в цілому, позаяк договір від 01.01.2015 був би вчинений і без включення до нього недійсних частин, зокрема: про право користувача розпоряджатися мисливськими тваринами, добутими, або набутими в інший спосіб у законному порядку, і доходами від їх реалізації; організовувати полювання для мисливців, і ці частини не є істотними умовами для даного виду договорів.

Стосовно ж позовної вимоги про зобов`язання ПП «ТМРГ «Вінницьке» звільнити мисливські угіддя місцевий господарський суд зазначив, що у зв`язку з відмовою у задоволенні вимог про визнання незаконним спірного рішення та визнання недійсними договорів від 21.01.2011 та від 01.01.2015, - відповідна вимога також не підлягає задоволенню.

4.1. Не погоджуючись із рішенням та постановою у цій справі, Прокурор звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 у справі № 910/12044/25, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову. Судовий збір за подання касаційної скарги стягнути з відповідачів на користь Київської міської прокуратури.

4.2. Прокурор наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що наразі існує необхідність у формуванні Верховним Судом правової позиції щодо законності надання органом місцевого самоврядування об`єктів природно-заповідного фонду, а саме - загальнозологічного заказника загальнодержавного значення у складі мисливських угідь для ведення мисливського господарства та здійснення такої діяльності на території вказаних об`єктів, у тому числі проведення біотехнічних заходів.

4.4. Центрально-західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у відзиві просить відмовити в задоволенні касаційної скарги у повному обсязі, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 року у справі № 910/12044/25 - залишити без змін.

4.5. ПП "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Вінницьке" у відзиві просить відмовити в задоволенні касаційної скарги у повному обсязі, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 у справі № 910/12044/25 - залишити без змін.

4.6. Вінницька обласна рада у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 у справі № 910/12044/25 залишити без змін.

4.7. У додаткових поясненнях Вінницька обласна рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 у справі № 910/12044/25 - залишити без змін.

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечення рівних прав усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу визначає Закон України «Про мисливське господарство та полювання».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Мисливство - це вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Мисливське господарство як галузь - це сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва. Користувачі мисливських угідь - це спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема: на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 виснував, що ведення мисливського господарства передбачає здійснення діяльності з охорони, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах території мисливських угідь, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва на території мисливських угідь.

Водночас відповідно до статті 79 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17, мисливські угіддя і земельна ділянка є різними об`єктами користування, проте, мисливське угіддя як ділянка суші має свою чітко окреслену територію на земельній ділянці, у зв`язку з чим права та інтереси землекористувачів, власників земельних ділянок та користувачів мисливських угідь перетинаються та тісно пов`язані. Мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні, з певним місцем розташування, а також з визначеними щодо нього правами, порядком їх надання і користування, отже мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки та/або водного простору, в межах яких провадиться діяльність із ведення мисливського господарства. Враховуючи викладене, порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини.

Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Отже, користування мисливським угіддям здійснюється з фактичним використанням території відповідної земельної ділянки, що, відповідно до наведеного положення законодавства, потребує укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки та користувачем мисливського угіддя.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що відповідачу-4 терміном на 30 років надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 10,3 тис. га, у тому числі: лісові угіддя - 10322 га. Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що разом із мисливськими угіддями, які передано у користування ПП «ТМРГ «Вінницьке», також було передано об`єкт природно-заповідного фонду - загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» площею 1073 га.

Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з частиною другою статті 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Згідно із частинами другою, третьою, п`ятою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

За змістом положень статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 21.01.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ПП «ТМРГ «Вінницьке» на підставі рішення від 25.10.2007 № 440 та рішення Вінницької облради 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії облради 5 скликання від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» укладено договір про умови ведення мисливського господарства, відповідно до якого надано відповідачу-4 терміном на 30 років мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 10,3 тис. га, у тому числі: лісові угіддя - 10322 га.

При цьому за змістом пункту 2.1 цього договору відповідач-4 має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Водночас, як вже згадувалося, відповідно до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Як установлено судами попередніх інстанцій 20.12.2004 Вінницьке державне лісопромислове господарство дало зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Буго-Деснянський», оголошеного у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 № 500, в межах Вінницького району, Михайлівського лісництва кв. 15-34 Вінницького ДЛМГ загальною площею 1073 га (далі - охоронне зобов`язання). 23.12.2004 вказане охоронне зобов`язання зареєстроване в Державному управлінні екології та природних ресурсів у Вінницькій області за № 74/555 333.

У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Водночас судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено обставини щодо фактичної та правової можливості виконання умов оспорюваних договорів в межах об`єкта заповідного урочища і поза увагою судів залишилося питання про те, чи є предмет договору в частині заповідного урочища юридично можливим до виконання, оскільки суди не дослідили фактичний вплив біотехнічних заходів на природний стан урочища і не встановили, чи можливо виконувати обов`язки за договором, не порушуючи при цьому імперативну законодавчу заборону на втручання в природні процеси урочища, чи відповідає така діяльність статусу урочища, меті його створення і завданню.

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від у справі № 910/1140/25, від 22.09.2026 у справі № 910/7920/25, від 29.09.2026 у справі № 910/1364/23 (частина четверта статті 300 ГПК України). Крім того, зазначені висновки концептуально узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.07.2026 у справі № 910/8674/24.

Крім цього, висновуючи про те, що Закон України «Про мисливське господарство та полювання» та Закон України «Про природно-заповідний фонд України» розрізняють поняття мисливське господарство, мисливство та полювання, суди не вказали, як користувач може вести мисливське господарство, якщо основний інструмент цієї галузі - мисливство, а Положення про урочище прямо встановлює заборону саме на полювання.

Суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини щодо можливості використання заповідної території для облаштування відтворювальної ділянки мисливських угідь із цілями та завданнями створення заказника, метою якого є охорона цінного водно-болотного комплексу рослинного і тваринного світу, де серед лісостепового ландшафту з хвилястими подільським рельєфом є поселення бобрів та сірої чаплі, а основним завданням якого є збереження у природному стані поселення бобрів, сірої чаплі та інших представників тваринного світу, а також угрупувань водно-болотної рослинності.

Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не дотримались вимог статей 73 - 79, 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції вважає, що надання правового висновку у цій справі щодо застосування статей 7, 8, 9, 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є передчасним, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували як зміст договору про умови ведення мисливського господарства, так і зміст договору про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства.

Крім того, частиною сьомою статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Частиною першою статті 150 Земельного кодексу України визначалося, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Водночас суди попередніх інстанцій не з`ясували і не перевірили повноваження Вінницької обласної ради під час вирішення питання щодо надання в користування відповідача-4 об`єкта природо-заповідного фонду - загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Буго-Деснянський» площею 1073 га з урахуванням зазначених положень ЗК України.

Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суд від 22.09.2026 у справі № 910/7920/25 та від 29.09.2026 у справі № 910/1364/23.

Наведене має значення для правильного вирішення спору у справі № 910/12044/25, з огляду на предмет та підстави заявленого Прокурором позову, та також свідчить про часткове підтвердження аргументів скаржника, якими обґрунтовано передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження.

В свою чергу, частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому Верховний Суд позбавлений можливості дослідити наявні матеріали справи № 910/12044/25 та встановити вищевказані обставини, що одночасно унеможливлює і перевірку доведеності та підставності заявленого у цій справі позову.

З урахуванням наведеного, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги Прокурора, скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 із направлення справи № 910/12044/25 на новий розгляд до місцевого господарського суду задля встановлення вищевказаних обставин.

Під час нового розгляду суду слід повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і залежно від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

За умов неповного з`ясування всіх фактичних обставин справи № 910/12044/25 судами попередніх інстанцій Верховний Суд не вбачає можливості надати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги Прокурора та відзивів відповідачів.

6.1. За змістом частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. З огляду на викладене та зважаючи на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням щодо прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову.

7. Розподіл судових витрат

7.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд