ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/9607/25

1.1. У серпні 2025 року Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі - позивач та/або ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач та/або ПАТ "НЕК "Укренерго") про стягнення 1 640 585, 82 грн, з яких: 1 375 421,73 грн - інфляційних втрат та 265 165, 09 грн - 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24 стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 9 872 297,00 грн - списана відповідачем в односторонньому порядку фінансова гарантія в рахунок оплати за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року. Відповідачем 16.06.2025 та 17.06.2025 на виконання вказаного рішення суду було сплачено позивачу 9 872 297,00 грн, відтак відповідач безпідставно користувався коштами позивача у період з 25.07.2024 по 17.06.2025.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій:

- 11.05.2019 ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" приєднано до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії (ідентифікатор договору № 0533-01041), що є публічним договором приєднання та додатком 1 до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку), долучено до реєстру учасників ринку;

- відповідно до договору про участь у балансуючій групі від 29.12.2020 № 5959-ДОЭ, ПРАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" є стороною, відповідальною за баланси, а учасниками балансуючої групи є: ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", AT "ДТЕК Донецькі електромережі", ТОВ "ДТЕК високовольтні мережі", AT "ДТЕК Дніпровські електромережі", AT "ДТЕК Одеські електромережі";

- пунктом 2.4. цього договору СВБ зобов`язується нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії балансуючої групи перед ОСП, а учасники балансуючої групи зобов`язуються нести фінансову відповідальність за свої небаланси електричної енергії перед СВБ;

- з 00:00:00 год. 01.06.2022 AT "ДТЕК Донецькі Електромережі" виключено зі складу учасників балансуючої групи позивача, про що відповідача повідомлено листом від 27.05.2022 № 04/710/5154;

- одночасно, 01.06.2022 позивачем підписано з AT "ДТЕК Донецькі Електромережі" угоду про врегулювання питань при виключенні з балансуючої групи;

- з 00:00:00 год. 13.04.2023 ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" виключено зі складу учасників балансуючої групи позивача, про що відповідача повідомлено листом від 10.04.2023 № 04/710/4742;

- 13.04.2023 позивачем підписано з ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" угоду про врегулювання питань при виключенні з балансуючої групи. Згідно із пунктами 2.1 наведених вище угод учасниками оплачена уся вартість небалансів та інших платежів, що виникли на підставі договору. Учасники не мають невиконаних фінансових зобов`язань перед СВБ.У пунктах 2.2 наведених вище угод зазначено, що СВБ не несе фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії учасників, зобов`язання з оплати яких виникнуть після виходу учасників з балансуючої групи, створеної відповідно до договору (після 01.06.2022 для AT "ДТЕК Донецькі Електромережі" та після 13.04.2023 для ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі") зобов`язань щодо врегулювання небалансів та інших зобов`язань, встановлених договором. Учасники несуть фінансову відповідальність за небаланси, що виникли після укладення цієї угоди самостійно відповідно до Правил ринку (пункти 2.3 наведених угод). Відповідно до пунктів 2.4 наведених угод, дія договору для учасників припиняється;

- 11.05.2023 на електронну адресу позивача відповідачем направлено: акт-коригування (врегулювання) від 11.05.2023 № ВР/22/03-0533 до акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.03.2022 № ВН/22/03-0533, акт коригування (врегулювання) від 10.08.2022 № ВР/22/03-0533 згідно з Договором від 11.05.2019 № 0533-01041; рахунок-фактуру (INVOICE) № 1205202300016 від 12.05.2023 на суму 9 872 297,00 грн (з ПДВ) - Електрична енергія для повторного врегулювання небалансів електричної енергії (згідно з Правилами врегулювання, передбаченими Додатком 10 Правил ринку);

- 12.05.2023 позивач повідомив відповідача листом № 04/710/5516 про незгоду зі вищевказаним актом-коригування за березень 2022 року та ініціювання спору, за результатами якого вимагав від відповідача відновити замінені нульовими значеннями, агреговані дані комерційного обліку площадок вимірювання КП "Компанія "Вода Донбасу", а також не покладати на втрати ОСР ці обсяги електричної енергії та не пред`являти до оплати на СВБ;

- листом від 16.05.2023 №04/710/5560 позивач повідомив відповідача про неправомірність акта-коригування та рахунку-фактури (INVOICE) щодо даних комерційного обліку площадок вимірювання КП "Компанія "Вода Донбасу" за березень 2022 року в обсягах 1274151 кВт*год для ОСР ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" та 1895269 1274151 кВт*год для ОСР AT "ДТЕК Донецькі електромережі";

- 18.05.2023 відповідачем згідно з актом-корегування (врегулювання) від 11.05.2023 № ВР/22/03-0533 здійснено списання грошових коштів у сумі 9 872 297,00 грн, що зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.05.2023 № ППЗ1805. Про дані обставини позивача повідомлено листом від 18.05.2023 № 01/24336;

- 18.05.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 18.05.2023 № 04/710/5617 щодо повернення коштів в сумі 9 872 297,00 грн у статус фінансової гарантії, оскільки ТОВ "ДТЕК Високовольтні мережі" та AT "ДТЕК Донецькі електромережі" станом на 11.05.2023 виключені з балансуючої групи позивача та мають самостійно фінансово відповідати за власні небаланси електричної енергії за березень 2022 року;

- у відповідь на цю вимогу, відповідач листом від 25.05.2023 № 01/25792 відмовив в її задоволенні, оскільки списання фінансової гарантії відбулося виключно на виконання вимог Правил ринку та договору;

- 18.05.2023 відповідач листом № 01/24124 повідомив Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про те, що позивач з 18.05.2023 отримав статус "Переддефолтний".

Тож, не погоджуючись із такими діями відповідача, ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до ПАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення 9 872 297, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі № 910/13624/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 та постановою Верховного Суду від 01.08.2024, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 9 872 297,00 грн - плати за врегулювання небалансів, а також 148 084,46 грн витрат зі сплати судового збору.

Верховний Суд у постанові від 01.08.2024 у справі № 910/13624/23 вказав таке: "… в контексті наведених висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд висновує, що з огляду на предмет та підстави заявленого у цій справі позову, за встановлених у цій конкретній справі обставин, визначальною обставиною є встановлення судами факту здійснення відповідачем коригування зі спливом встановленого пунктом 1.2 Правил врегулювання терміну для його проведення, і недоведеності в цьому випадку обставин прийняття адміністратором розрахунків обґрунтованого рішення щодо проведення такого корегування відповідно до пункту 1.3 цих Правил.

За встановлення цих обставин списання відповідачем згідно з платіжною інструкцією від 18.05.2023 № ППЗ1805 грошових коштів фінансової гарантії позивача у сумі 9 872 297,00 грн із рахунку відповідача на підставі акта-коригування (врегулювання) від 11.05.2023 № ВР/22/03-0533 є неправомірним безвідносно до того чи виконував позивач за спірним коригуванням функції СВБ відносно учасників, які входили до балансуючої групи.".

24.07.2024 відповідачем відправлено на електронну адресу позивача повідомлення про те, що з 24.07.2024 позивач набув статусу "Переддефолтний" за несплату рахунків за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року.

В той же день, позивач направив на електронну адресу та на поштову адресу відповідача лист за вих. № 04/710/5016 від 24.07.2024, в якому повідомив ПАТ "НЕК "Укренерго" про незгоду із набуттям такого статусу, а також висловив свою позицію стосовно відсутності заборгованості за березень 2022 року.

24.07.2024 на електронну пошту позивача надійшло повідомлення від відповідача про те, що 24.07.2024 фінансову гарантію в сумі 9 872 297,00 грн буде враховано в погашення простроченої заборгованості врегулювання березня 2022 року.

24.07.2024 позивач на електронну пошту відповідача надіслав лист, в якому вимагав не враховувати фінансову гарантію в сумі 9 872 297,00 грн для погашення заборгованості врегулювання березня 2022 року, оскільки у товариства відсутня заборгованість перед ПАТ "НЕК "Укренерго".

25.07.2024 позивач надіслав на поштову адресу відповідача вимогу за вих. № 04/710/5079 про повернення фінансової гарантії в сумі 9 872 297,00 грн, яку було враховано для погашення простроченої заборгованості врегулювання березня 2022 року, посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі № 910/13624/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, та яким встановлено безпідставність стягнення відповідачем із позивача суми коригування за березень 2022 року.

25.07.2024 ПАТ "НЕК "Укренерго" листом за вих. № 01/46045 повідомило позивача про те, що 24.07.2024 адміністратором розрахунків були здійснені заходи, передбачені п. 6.1.22 глави 6.1. розділу VI Правил ринку, а саме, використана фінансова гарантія ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" в сумі 9 872 297,00 грн в рахунок погашення простроченої заборгованості за електричну енергію з метою врегулювання небалансів за березень 2022 року.

26.07.2024 позивач направив відповідачу вимогу за вих. № 04/710/5119 про повернення фінансової гарантії в сумі 9 872 297,00 грн.

05.08.2024 відповідач листом за вих. № 01/48187 надав відповідь на адвокатський запит від 30.07.2024, в якому повідомив, що ПАТ "НЕК "Укренерго" 24.07.2024 використало фінансову гарантію ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" з поточного рахунку ОСП у розмірі 9 872 297,00 грн, а також надало акт коригування (врегулювання) по версії 3 за березень 2022 року по суб`єкту господарської діяльності ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" та рахунок (INVOICE) повторного врегулювання небалансів електричної енергії від 12.05.2023 № 1205202300016 на загальну суму 9 872 297,00 грн з ПДВ).

Не погоджуючись із такими діями відповідача ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення з відповідача вдруге списаної в односторонньому порядку фінансової гарантії ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" у розмірі 9 872 297,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 та постановою Верховного Суду від 23.09.2025 позов задоволено. Стягнуто із ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ПАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 9 872 297,00 грн списаної в односторонньому порядку фінансової гарантії в рахунок оплати за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року та судовий збір у розмірі 148 084,46 грн.

Як зазначає позивач, 16.06.2025 та 17.06.2025 відповідачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 у справі № 910/10599/24 сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 9 872 297, 00 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач зазначав, що відповідач безпідставно користувався коштами позивача 328 днів в період з 25.07.2024 по 17.06.2025, тобто з моменту списання грошових коштів у сумі 9 872 297,00 грн, що зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача до моменту оплати 9 872 297,00 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 у справі № 910/10599/24 (16.06.2025 та 17.06.2025 відповідно), у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 1 375 421, 73 грн - інфляційних втрат за період з серпня 2024 по травень 2025 та 265 165, 09 грн - 3 % річних за періоди з 25.07.2024 по 15.06.2025 нараховані на суму 9 872 297,00 грн та з 15.06.2025 по 16.06.2025 нараховані на суму 6 061 119, 70 грн.

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/9607/25 (суддя Щербакова С. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.202 (Сковородіна О. М. - головуючий, судді: Тищенко А. І., Колесник Р. М.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 264 666,91 грн - 3 % річних, 1 326 932,77 грн - інфляційних втрат.

3.2. Суд першої інстанції встановив, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних.

За розрахунком суду першої інстанції, були встановлені: сума 3 % річних у розмірі 264 666, 91 грн за періоди з 25.07.2024 по 15.06.2025 нарахована на суму 9 872 297,00 грн та за 16.06.2025 нарахована на суму 6 061 119, 70 грн; також сума інфляційних втрат у розмірі 1 326 932, 77 грн за період з серпня 2024 по травень 2025, а тому вимоги позивача були частково задоволені в розмірі 264 666,91 грн - 3 % річних та 1 326 932,77 грн - інфляційних втрат.

Посилання відповідача на те, що до спірних правовідносин взагалі не підлягають застосуванню положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки у відповідача відсутнє будь-яке грошове зобов`язання за договором про врегулювання небалансів електричної енергії № 0533-01041 від 11.05.2019, суди попередніх інстанцій відхилили, адже спірні правовідносини стосуються саме грошового обов`язку (повернення коштів на користь позивача). При цьому, вузьке тлумачення відповідачем того, що сам договір приєднання до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії не встановлює для нього грошового зобов`язання перед позивачем, не може свідчити про наявність цього грошового зобов`язання з врахуванням всіх обставин, які викладені підставами позову та охоплюють всю низку подій їх виникнення, що відповідно, в розумінні принципу jura novit curia - "суд знає закони" не можуть бути проігноровані судом.

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у цій справі, Відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

4.2. Відповідач наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень статті 625 ЦК України у взаємодії з пунктами 1.1, 6.1.9, 6.1.13 Правил ринку.

За твердженням скаржника, до спірних взаємовідносин сторін взагалі не підлягають застосуванню норми стаття 625 ЦК України, оскільки у відповідача перед позивачем відсутнє будь-яке грошове зобов`язання за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 11.05.2019 № 0533-01041 у розмірі 9 872 297,00 грн. Навпаки, списання фінансової гарантії відбувалось за зобов`язаннями позивача перед відповідачем, що в свою чергу залишено поза увагою судами попередніх інстанцій.

Таким чином, відповідач вважає, що існує обґрунтована необхідність у формуванні правового висновку щодо відсутності законних підстав для застосування положень статті 625 ЦК України до правовідносин щодо повернення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, раніше списаної фінансової гарантії.

4.3. У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення та постанову - залишити без змін.

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 та постановою Верховного Суду від 23.09.2025 стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" 9 872 297,00 грн односторонньо списаної фінансової гарантії (за березень 2022 року) та 148 084,46 грн судового збору.

Судом у справі № 910/10599/24 встановлено, що відповідач вдруге списав грошові кошти фінансової гарантії позивача у сумі 9 872 297,00 грн із рахунку на підставі акта-коригування (врегулювання) від 11.05.2023 № ВР/22/03-0533 із порушенням вимог пункту 1.1 та пункту 1.2 Правил регулювання.

Відтак, суд у справі № 910/10599/24 виснував, що списання відповідачем грошових коштів фінансової гарантії позивача у сумі 9 872 297,00 грн із рахунку відповідача (зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача) на підставі акта-коригування (врегулювання) від 11.05.2023 № ВР/22/03-0533 за врегулювання за березень 2022 року є неправомірним, що має наслідком задоволення позову.

У частині другій статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною четвертою статті 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як вірно виснували суди попередніх інстанцій обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Суди установили, що на виконання судового рішення у справі № 910/10599/24 відповідач перерахував суму основного боргу лише 16.06.2025 та 17.06.2025.

Оскільки відповідач неправомірно утримував кошти протягом 328 днів (із 25.07.2024 по 17.06.2025), позивач керуючись статтею 625 ЦК України заявив новий позов про стягнення нарахованих на суму боргу 1 375 421,73 грн інфляційних втрат (серпень 2024 - травень 2025) та 265 165,09 грн 3% річних.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що спірні правовідносини стосуються невиконання грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням, виникненню якого передувала низка обставин: укладення первісного договору (приєднання до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії), забезпечення позивачем його фінансової гарантії, а також неправомірне повторне списання відповідачем гарантованих коштів у сумі 9 872 297,00 грн. Відтак, суди констатували наявність у позивача права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Разом з тим, ключові доводи касаційної скарги зводяться до відсутності, на переконання скаржника, правових підстав для застосування положень статті 625 ЦК України до правовідносин із повернення раніше списаної фінансової гарантії на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Необхідно наголосити, що скаржник у тексті скарги не оспорює арифметичний розрахунок та період нарахування 3 % річних і інфляційних втрат, а заперечує саму можливість їх застосування до спірних правовідносин.

У контексті наведеного варто звернути увагу на те, що відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Верховний Суд також виходить з того, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "… нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладено правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) на підставі правового аналізу статей 526, 599, 611, 625 ЦК України зроблено правовий висновок про те, що: "… наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, витікає вже не з кредитних правовідносин сторін, які припинились в момент погашення заборгованості, а із прострочення виконання іншого грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням".

При цьому Верховний Суд неодноразово зауважував, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання (див., зокрема постанову Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 910/8625/18).

Як зазначалося, у цій справі позивач заявив про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням відповідачем судового рішення про повернення неправомірно списаної фінансової гарантії в розмірі 9 872 297,00 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що обов`язок відповідача з повернення цих коштів є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України. Оскільки відповідач у спірний період судове рішення не виконував, позивач як кредитор має право вимагати стягнення компенсаційних сум до моменту повного погашення заборгованості. При цьому доводи касаційної скарги зводяться виключно до заперечення самої можливості застосування статті 625 ЦК України до таких правовідносин, тоді як арифметичний розрахунок та період нарахування скаржник не оспорює.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень статті 625 ЦК України у взаємодії з пунктами 1.1, 6.1.9, 6.1.13 Правил ринку з огляду на таке.

У рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/10599/24, яке набрало законної сили, встановлено факт неправомірного списання відповідачем коштів та покладено на нього обов`язок повернути позивачу фінансову гарантію у розмірі 9 872 297,00 грн. Саме у межах зазначеної справи суд надав вичерпну правову оцінку доказам, зокрема й крізь призму дотримання вимог Правил ринку.

Відповідно, у межах цієї справи (№ 910/9607/25) суд не здійснює повторну оцінку вже досліджених доказів та не перевіряє правомірність виникнення основного обов`язку з повернення коштів. Предметом цього спору є виключно відповідальність за порушення грошового зобов`язання - стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на вже присуджену судовим рішенням суму. Відтак, аналіз пунктів 1.1, 6.1.9, 6.1.13 Правил ринку виходить за межі предмета доказування у справі № 910/9607/25.

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд