ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 554/6142/23

1. Описова частина

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він працював у АТ КБ «ПриватБанк» з 2003 року, з 22 лютого 2021 року - на посаді заступника директора макрорегіонального управління - керівника напрямку «Credit Collection» Центрального макрорегіонального управління.

Наказом АТ КБ «ПриватБанк» № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 09 вересня 2021 року його було звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року у справі № 554/10546/21 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація співробітників АТ КБ «ПриватБанк», про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задоволено. Скасовано наказ від 09 вересня 2021 року №Э.DN-УВ-2021-7330754-п про звільнення ОСОБА_1 та наказ про внесення змін до наказу про звільнення № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 28 вересня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з моменту звільнення до дня ухвалення судового рішення, та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 червня 2022 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 98 729,46 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року залишено без змін. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 червня 2022 року задоволено частково. Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 червня 2022 року змінено шляхом зменшення розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 98 729,46 грн до 73 474,47 грн.

Наказом АТ КБ «ПриватБанк» від 08 березня 2023 року № Е.28.0.0.0/1-6718463 його поновлено на роботі. При цьому фактичного допуску до виконання його попередніх посадових обов`язків на роботі з боку відповідача не відбулося. Зокрема, АТ КБ «ПриватБанк» не забезпечив його конкретним робочим місцем (мінімально необхідними меблями та стільцем) і персональним комп`ютером (електронно-обчислювальною машиною). Крім того, йому не було надано доступ до електронної пошти та програмних комплексів АТ КБ «ПриватБанк», а саме: «Путівник», «Промінь», «Електронна система контролю», «Інтелектуальний фонд», «Гаряча лінія: Шахрайство», «ПриватДок», «Система обліку судових справ», «ПриватКолект», «Mobile collect» та «Виконавчі провадження». Банк неправомірно обмежив його у щоденному доступі та користуванні локальними документами АТ КБ «ПриватБанк», а також відомостями щодо боржників, які є необхідними для виконання роботи в електронному вигляді, чим штучно створив перешкоди для здійснення ним трудової діяльності та поставив його у нерівне становище порівняно з іншими працівниками банку.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» не виконало судове рішення про поновлення працівника на роботі та не забезпечило його належне виконання з моменту видання наказу про поновлення, оскільки не надало фактичного допуску ОСОБА_1 до виконання його попередніх посадових обов`язків.

29 червня 2023 року наказом АТ КБ «ПриватБанк» № E.17.U.0.0/4-7337891 його було звільнено із займаної посади.

Звертав увагу, що його звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності, що підтверджується електронним листком непрацездатності № TE5H-XPAA-KAT9-MB67, який було відкрито в день його звільнення.

Стверджував, що відповідно до встановленої у відповідача процедури щоденного обліку робочого часу, він кожного робочого дня з`являвся на роботу та здійснював фіксацію початку й закінчення робочого дня. Даний факт підтверджується знімками з екрану табелів із програмного комплексу «Табелювання» за квітень, травень та червень. Крім того, під час складання актів про його відсутність на робочому місці, АТ КБ «ПриватБанк» не вимагало від нього письмових пояснень. Натомість він неодноразово звертався до відповідача з вимогою забезпечення створення умов для нормальної роботи та виконання посадових обов`язків.

Вважав, що викладені факти свідчать про штучне створення відповідачем причин та умов для розірвання трудового договору з власної ініціативи з неугодними працівниками під виглядом порушення трудової дисципліни.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди зазначав, що на його утриманні перебуває жінка, яка через певні обставини тривалий час не працює, неповнолітній син, який навчається, хворий брат, непрацездатна мати. Протизаконне звільнення позбавило його та родину постійного доходу, необхідного для забезпечення проживання, харчування, лікування тощо.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі положень статей 40, 235, 237-1 КЗпП України просив суд:

- визнати незаконним та нечинним наказ про звільнення ОСОБА_1 № Е.17.U.0.0/4-7337891 від 29 червня 2023 року та поновити його на посаді «Заступник директора макрорегіонального управління - керівник напрямку з юридичної роботи», посадова підгрупа «Заступник директора макрорегіонального управління по регіону - керівник напрямку «Credit Collection» Центрального макрорегіонального управління»;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з моменту його звільнення і до дня ухвалення рішення з розрахунку 1 488,17 грн/робочий день;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановоюПолтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 , будучи працівником АТ КБ «ПриватБанк», допустив грубе порушення трудової дисципліни, а саме прогул, який мав місце протягом всього робочого часу 29 травня 2023 року та 30 травня 2023 року.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач довів належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_1 прогулу, а саме відсутність на робочому місці за адресою: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2, протягом усього робочого дня 29 травня 2023 року та 30 травня 2023 року. Зазначені обставини підтверджуються відповідними актами, складеними за кожним фактом відсутності позивача на робочому місці за відповідну дату.

При цьому позивачем не надано жодного доказу поважності причин відсутності на роботі в ці дні, як і не надано доказів того, що поза межами робочого місця ОСОБА_1 29 травня 2023 року та 30 травня 2023 року протягом робочого часу з 08 год 30 хв до 17 год 30 хв виконував певні трудові обов`язки.

Щоденна реєстрація позивача в мобільному додатку «Табелювання» за геокоординатами на початку та в кінці дня не спростовує факт його відсутності у приміщенні банку протягом самого робочого дня.

Твердження ОСОБА_1 про неналежне облаштування робочого місця та відсутність доступів до програмних комплексів не звільняли його від обов`язку дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку та перебувати за визначеною роботодавцем адресою. Крім того, банк довів факт реального поновлення працівника, що підтверджується виплатою заробітної плати за період з 08 березня 2023 року по 29 травня 2023 року та наданням оплачуваних відпусток.

АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимоги КЗпП України. Дисциплінарне стягнення накладено уповноваженою особою (Головою правління) у межах передбаченого законом місячного строку. Перед звільненням уповноважені особи банку витребували у позивача письмові пояснення, від надання яких він відмовився, що зафіксовано актом від 15 червня 2023 року. Порушення гарантії щодо звільнення під час лікарняного було правомірно усунуте банком шляхом видання наказу від 14 серпня 2023 року, яким дату звільнення перенесено на 05 липня 2023 року - перший день після закриття листка непрацездатності.

З огляду на систематичність та тривалість порушень, звільнення за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, суди вважали, є справедливим, пропорційним та співмірним заходом дисциплінарного стягнення.

Оскільки позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення є безпідставною, решта позовних вимог (про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди) як похідні також не підлягають задоволенню.

Під час вирішення цього спору суди врахували релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування статей 40, 147, 148, 149 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд»звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи

№ 554/6142/23.

23 квітня 2026 року матеріали цивільної справи № 554/6142/23 надійшли до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; постановах Верховного Суду від: 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16, 15 січня 2020 року у справі № 209/3022/16, 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, 16 листопада 2020 року у справі № 607/35, 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17, 16 грудня 2020 року у справі № 541/1700/17, 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19, 23 грудня 2021 року у справі № 607/1429/17, 18 січня 2022 року у справі №607/2699/17, 26 жовтня 2022 року у справі № 947/6744/21, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що протягом усього часу з моменту поновлення на роботі (08 березня 2023 року) він з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції через фактичний недопуск до виконання попередніх обов`язків та трудових функцій, обумовлених трудовим договором і посадовою інструкцією. Це підтверджується ненаданням належним чином облаштованого робочого місця, а також блокуванням та обмеженням з боку відповідача доступу до своїх програмних комплексів і внутрішніх локальних актів АТ КБ «ПриватБанк», щоденне використання яких у роботі працівника є обов`язковим та необхідним. Своїми діями відповідач свідомо обмежив допуск ОСОБА_1 до фактичного виконання попередніх трудових обов`язків і не відновив та не створив необхідних умов, за яких позивач міг би їх здійснювати у порядку, що мав місце до його незаконного звільнення. Внаслідок цього він був обмежений у виконанні регулярної роботи відповідно до своєї трудової діяльності, обумовленої трудовим договором.

Посадові обов`язки ОСОБА_1 передбачають їх виконання/здійснення поза робочим місцем та які не передбачають його присутність на робочому місці протягом усього робочого дня, оскільки існує ряд обов`язків, які він має здійснювати як поза робочим місцем, так і поза самою роботою, що не може свідчити про відсутність працівника на робочому місці.

Викладені обставини свідчать про наявність триваючого вимушеного прогулу з боку позивача з вини відповідача.

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не виконало належним чином судове рішення про поновлення працівника на роботі, яке вважається закінченим лише з моменту видання відповідного наказу та забезпечення фактичного допуску особи до виконання посадових обов`язків, на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у вигляді різниці в заробітку за весь період затримки виконання судового рішення.

Крім того, внаслідок порушення своїх законних прав ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк».

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 21 квітня 2026 року, АТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року - без змін.

Згідно з умовами укладеного трудового договору, Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ КБ «ПриватБанк» та посадовою інструкцією, ОСОБА_1 був зобов`язаний після отримання повідомлення про поновлення на роботі з`явитися за адресою робочого місця для виконання трудових обов`язків та перебувати на ньому протягом встановленого робочого часу. Проте він допустив відсутність на роботі без поважних на те причин, тобто вчинив прогул. Фактична відсутність ОСОБА_1 за адресою робочого місця (м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2)є прямим порушенням пп. 5.2.6., 5.3.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку, пп. 2.2., 2.4., 2.8., 2.10. трудового договору та пп. 4.1., 4.2. посадової інструкції.

Виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі було здійснено банком належним чином та у повному обсязі. Зокрема, було видано наказ про поновлення, виділено робоче місце для нього, забезпечено його необхідним обладнанням та доступом до програмних комплексів, у тому числі до «Табелювання» для належного обліку робочого часу. Після поновлення на роботі працівник повною мірою користувався встановленими законом трудовими правами, зокрема правом на відпочинок та на оплату періоду тимчасової непрацездатності.

З огляду на це, твердження заявника про відсутність письмового визначення конкретної зони, де він повинен перебувати та працювати,не спростовують факту вчинення прогулу. Такі доводи не доводять поважності причин його відсутності за встановленою адресою робочого місця протягом усього робочого часу 29 травня 2023 року та 30 травня 2023 року.

Щодо позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, то банк висловив свої заперечення проти цих доводів заявника, зазначивши про їхню необґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на різних посадах в АТ КБ «ПриватБанк» з 23 січня 2014 року до 01 жовтня 2021 року.

23 січня 2014 року між Полтавським головним регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 6534421 (т. 1, а. с. 101-104).

Наказом АТ КБ «ПриватБанк» № Э.DN-ПП-2021-6610118 від 19лютого 2021 року ОСОБА_1 переведено з 22 лютого 2021 року на посаду «заступник директора макрорегіонального управління - керівник напрямку з юридичної роботи», посадова підгрупа «заступник директора макрорегіонального управління по регіону - керівник напрямку «Credit Collection» в підрозділ Центральне макрорегіональне управління/Напрямок «Credit Collection» (т. 1, а. с. 105).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року у справі № 554/10546/21 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація співробітників АТ КБ «ПриватБанк», про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задоволено. Скасовано наказ від 09 вересня 2021 року №Э.DN-УВ-2021-7330754-п про звільнення ОСОБА_1 та наказ про внесення змін до наказу про звільнення № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 28 вересня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з моменту звільнення до дня ухвалення судового рішення, та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (т. 1, а. с. 10-23).

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 червня 2022 року у справі № 554/10546/21 стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі

98 729,46 грн, допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати ОСОБА_1 в межах платежу за один місяць (т. 1, а. с. 24-28).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 554/10546/21 апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року залишено без змін. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 червня 2022 року задоволено частково. Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 червня 2022 року змінено шляхом зменшення розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 98 729,46 грн до 73 474,47 грн (т. 1, а. с. 29-38).

Наказом № Е.28.0.0.0/1-6718463 від 08 березня 2023 року«Про поновлення на роботі» скасовано дію наказу № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 09 вересня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу № Э.DN-УВ-2021-7444695-п від 28 вересня 2021 року«Про внесення змін до наказу № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 09 вересня 2021 року», поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді «заступник директора макрорегіонального управління - керівник напрямку з юридичної роботи», посадова підгрупа «заступник директора макрорегіонального управління по регіону - керівник напрямку «Credit Collection» з 01 жовтня 2021 року, забезпечено відправлення на адресу ОСОБА_1 завіреної копії наказу про поновлення та повідомлення про необхідність направити трудову книжку до банку для внесення запису про поновлення на роботі, внесено зміни до табеля поновленого працівника та перераховано кількість днів невикористаної щорічної відпустки з дня поновлення, передано дані до управління Пенсійного фонду України про поновлення на роботі ОСОБА_1 , встановлено робоче місце ОСОБА_1 за адресою: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2, у приміщенні банку, з графіком роботи № 2 для ГО і Мідл-офіс з понеділка до п`ятниці, початок робочого дня о 08 год 30 хв, закінчення робочого дня о 17 год 30 хв, вихідні дні: субота, неділя (т. 1, а. с. 39, 107).

Копію наказу про поновлення на роботі та повідомлення про поновлення направлено на адресу ОСОБА_1 08 березня 2023 року цінним листом з описом вкладення за номером відправлення 0504545342080, яке отримано ним особисто 20 березня 2023 року (т. 1, а. с. 108-110).

Актами про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 18 травня 2023 року, 22 травня 2023 року, 24 травня 2023 року, 25 травня

2023 року, 26 травня 2023 року, 29 травня 2023 року, 30 травня 2023 року зафіксовано, що у дні складання актів протягом робочого дня з 08 год 30 хв по

16 год 30 хв ОСОБА_1 був відсутній на роботі за адресою робочого місця:

м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2 (т. 1, а. с. 132-138).

Актом про відмову від надання пояснень № Е.28.0.0.0/5-7277178 від 15 червня

2023 року встановлено, що 15 червня 2023 рокуо 08 год 45 хв за адресою:

м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2 , ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення щодо порушення трудової дисципліни, яке проявилося у його відсутності за адресою робочого місця: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2 , у такі дати: 18 травня 2023 року з 08 год 30 хв по 17 год 30 хв, 22 травня

2023 року з 08 год 30 хв по 16 год 30 хв, 24 травня 2023 року з 08 год 30 хв по 16 год 30 хв, 25 травня 2023 року з 08 год 30 хв по 16 год 30 хв, 26 травня 2023 року з

08 год 30 хв по 16 год 30 хв, 29 травня 2023 року з 08 год 30 хв по 16 год 30 хв, 30 травня 2023 року з 08 год 30 хв по 16 год 30 хв. Від надання письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився (т. 1, а. с. 139).

Службовою запискою № Е.28.0.0.0/2-1893 від 22 червня 2023 року «Про виявлення порушення Трудової дисципліни» лінійному керівнику позивача - Маслу Р. В. запропоновано розглянути описане нижче порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 , яке полягало у відсутності працівника за адресою робочого місця: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2 , у такі дати: 24 травня 2023 року, 25 травня 2023 року, 26 травня 2023 року, 29 травня 2023 року, 30 травня 2023 року (т. 1, а. с. 140-141).

У службовій записці № Е.УКД-2023-7325277 від 23 червня 2023 року «Службова записка стосовно відсутності ОСОБА_1 » лінійний керівник позивача - директор Центрального макрорегіонального управління Масло Р. В. звернувся до керівника Департаменту з організаційного розвитку та кадрового діловодства ГО та повідомив, що працівник ОСОБА_1 допустив відсутність на роботі 18 травня 2023 року, 22 травня 2023 року, 24 травня 2023 року, 25 травня 2023 року, 26 травня 2023 року, 29 травня 2023 року, 30 травня 2023 року, 31 травня 2023 року, 01 червня 2023 року, 02 червня 2023 року, 05 червня 2023 року, 06 червня 2023 року, 12 червня 2023 року, 13 червня 2023 року, 15 червня 2023 року, 16 червня 2023 року та

19 червня 2023 року. Також цією службовою запискою Масло Р. В. підтвердив, що у зазначені вище дні ОСОБА_1 відрядження, службові поїздки, будь-які зустрічі та виконання доручень поза адресою робочого місця з метою виконання посадових обов`язків з ним не погоджував будь-яким засобом комунікації, а також керівник не надавав будь-яких усних чи письмових доручень працівнику виконувати посадові обов`язки поза встановленою адресою робочого місця (т. 1, а. с. 142).

Відповідно до п.п. 2.2. трудового договору № 6534421 від 23 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», працівник зобов`язаний дотримуватись вимог Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПриватБанку.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ КБ «ПриватБанк», затвердженими рішенням Правління банку, протокол №70 від 08 грудня 2021 року, у пункті 5.2.2. визначено обов`язок працівників банку використовувати свій робочий час виключно з метою виконання трудових обов`язків, передбачених трудовим договором, посадовою інструкцією, іншими внутрішніми документами банку. Використання робочого часу в особистих цілях, тобто не з метою виконання трудових обов`язків, (наприклад, прослуховування аудіозаписів, перегляд відео, відвідування сайтів в мережі Інтернет не для виконання трудових обов`язків) - забороняється. Винятком з цього правила є технічні перерви та перерва для відпочинку та харчування (т. 1, а. с. 143-154).

Пунктом 5.2.6. Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ КБ «ПриватБанк» встановлено обов`язок працівників банку дотримуватися встановленого за посадою режиму робочого часу, включаючи, але не обмежуючись, вчасно починати та закінчувати щоденну роботу (зміну), вчасно починати та закінчувати перерву для відпочинку і харчування, а також інші встановлені для працівників перерви, дотримуватись графіків змінності, не допускати відсутності на робочому місці довше встановленого часу.

Пунктами 5.2.10., 5.2.11. Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ КБ «ПриватБанк» визначено обов`язки працівників банку кожного робочого дня проходити процедуру електронної реєстрації часу початку і завершення робочого дня (табелювання) з використанням програмних комплексів банку (мобільного додатку «Табелювання» або входу в програмні комплекси на базі ЕСА, або використовуючи інші електронні системи обліку робочого часу, які передбачені банком); повідомляти, за можливості, до початку робочого дня, лінійного керівника або дирекцію з HR та корпоративного управління про причини відсутності на роботі письмово, засобами телефонного чи електронного зв`язку або іншим доступним способом.

Пунктом 5.3.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ КБ «ПриватБанк» працівника забороняється допускати відсутність на роботі без поважних причин.

Згідно з п. 1.3. посадової інструкції заступника директора РП - керівника напрямку CREDIT COLLECTION, затвердженої наказом АТ КБ «ПриватБанк» від 27 березня 2018 року №PR/18-2018-6689369, у своїй діяльності заступник директора РП - керівник напрямку «Credit Collection», керується: чинним законодавством України, статутом, кодексом корпоративної етики, стратегією ПАТ КБ «ПриватБанк» та напрямку «Credit Collection», іншими нормативними документами, наказами та розпорядженнями голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк», директора РП, керівника напрямку «Credit Collection» ГО та Положенням про підрозділи «Credit Collection» регіональних підрозділів ПАТ КБ «ПриватБанк» (т. 1 а. с. 155-157).

Згідно з п.п. 2.1. посадової інструкції, заступник директора РП - керівник напрямку «Credit Collection» зобов`язаний виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку, виконувати накази та розпорядження голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк», директора РП, керівника напрямку «Credit Collection» ГО.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. посадової інструкції за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків та невиконання даної інструкції, чинного законодавства, інших нормативно-правових актів держави, співробітник несе дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність, передбачену відповідними законами та нормативними актами; за невиконання внутрішнього трудового розпорядку, своїх обов`язків, стратегії ПАТ КБ «ПриватБанк» та напрямку «Credit Collection», наказів та розпоряджень голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк», директора РП, керівника напрямку «Credit Collection» ГО та положення «Про підрозділи «Credit Collection» регіональних підрозділів ПАТ КБ «ПриватБанк» напрямку «Credit Collection», що діють на постійній основі та службових розпоряджень співробітник несе дисциплінарну відповідальність.

Згідно з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, позивач ознайомився з цією посадовою інструкцією шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису о 12:23:17 31 грудня 2020 року

(т. 1, а. с. 157).

Наказом № Е.17.U.0.0/4-7337891 від 29 червня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з АТ КБ «ПриватБанк» за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Копію наказу про звільнення, повідомлення про звільнення та про нараховані і виплачені при звільненні суми направлено ОСОБА_1 поштою цінним листом з описом вкладення за номером відправлення 0504583157490 (т. 1, а. с. 40-42, 114-121).

Наказом № Е.17.U.0.0/4-7581039 від 14 серпня 2023 року «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку з отриманням інформації про наявність листка непрацездатності № 8270118-2015601698-1 змінено дату звільнення заступника директора макрорегіонального управління - керівника напрямку з юридичної роботи, посадова підгрупа «заступник директора макрорегіонального управління по регіону - керівник напрямку «Credit Collection», ОСОБА_1 з 29 червня 2023 року на 05 липня 2023 року, внесено зміни до наказу № Е.17.U.0.0/4-7337891 від 29 червня 2023 року «Про звільнення» в частині зміни дати звільнення та вказано останній робочий день 05 липня 2023 року. Копію наказу про внесення змін, повідомлення про внесення змін та повідомлення про нараховані і виплачені при звільненні суми направлено ОСОБА_1 поштою цінним листом з описом вкладення за номером відправлення 0504597556487 (т. 1, а. с. 122-126).

Шевченківський районний суд м. Полтави допитав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як свідків у цій справі.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до змісту статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Змістом статті 29 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про: 1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи; 2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами; 3) права та обов`язки, умови праці; 4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис; 5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення); 6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони; 7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено); 8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці; 9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Отже, вищезазначеною нормою передбачено обов`язок роботодавця щодо інформування працівника про місцезнаходження робочого місця, права та обов`язки, а також умови праці останнього.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 139 КЗпП України передбачено обов`язок працівників працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Відповідно до змісту статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Верховний Суд у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 522/142/20 (провадження № 61-13200св22), від 28 лютого 2024 року у справі № 758/5941/21 (провадження № 61-6393св23), від 04 вересня 2024 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 61-16087св23), від 31 березня 2025 року у справі № 145/89/23 (провадження № 61-8225св24), від 04 червня 2025 року у справі № 643/17028/20 (провадження № 61-545св25), від 27 листопада 2025 року у справі № 646/6251/23 (провадження № 61-9862св25), від 16 лютого 2026 року у справі № 635/4644/24 (провадження № 61-13340св25), від 06 травня 2026 року у справі № 635/11281/23 (провадження № 61-3020св26), від 09 вересня 2026 року у справі № 342/1028/24 (провадження №61-8121св26) виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, для вирішення питання про законність звільнення працівника у зв`язку із прогулом необхідним є не тільки встановлення самого лише факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Водночас чинним трудовим законодавством України чітко не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази передбачені процесуальним законом.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 грудня 2023 рокуу справі № 757/45015/20-ц (провадження № 61-4880св23), від 20 червня 2024 року у справі № 643/1959/22 (провадження № 61-2553св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 932/3327/23 (провадження № 61-10282св24), від 17 грудня 2025 року у справі № 624/480/24 (провадження № 61-7928св25), від

22 січня 2026 року у справі № 757/42840/23-ц (провадження № 61-12928св25), від

19 травня 2026 року у справі № 752/17284/23 (провадження № 61-8801св25).

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 711/5593/21 (провадження № 61-3289св23) зазначено, що згідно з пунктом 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від

04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 686/9687/22 (провадження № 61-1695св23) зазначено, що у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого йому не було повідомлено.

У постановах від 02 грудня 2025 року у справі № 398/3043/23 (провадження

№ 61-11855св25), від 12 січня 2026 року у справі № 712/10356/24 (провадження

№ 61-13553св25) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, суди встановили, що на підтвердження дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, АТ КБ «ПриватБанк» надало наказ від 08 березня 2023 року № Е.28.0.0.0/1-6718463 «Про поновлення на роботі», яким поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі та встановлено його робоче місце за адресою: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2 , у приміщенні банку, з графіком роботи № 2 для ГО і Мідл-офіс; копію вказаного наказу та повідомлення про поновлення, які були направлені цінним листом з описом вкладення та особисто отримані позивачем 20 березня 2023 року; акти про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 18 травня

2023 року, 22 травня 2023 року, 24 травня 2023 року, 25 травня 2023 року, 26 травня 2023 року, 29 травня 2023 року, 30 травня 2023 року, якими зафіксовано відсутність ОСОБА_1 за адресою робочого місця протягом робочого дня з 08 год 30 хв по 16 год 30 хв; акт про відмову від надання пояснень від 15 червня 2023 року

№ E.28.0.0.0/5-7277178; службову записку від 22 червня 2023 року

№ Е.28.0.0.0/2-1893 «Про виявлення порушення Трудової дисципліни»; службову записку лінійного керівника від 23 червня 2023 року № Е.УКД-2023-7325277 стосовно відсутності ОСОБА_1 на роботі; а також наказ від 30 травня

2023 року № Е.28.0.0.0/1-7191549 «Про уповноважених осіб банку».

15 червня 2023 року о 08 год 45 хв за адресою: м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2, уповноваженими особами банку ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення щодо порушення трудової дисципліни, яке проявилося у його відсутності за адресою робочого місця у визначені дати, однак від надання письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився, про що було складено відповідний акт.

Під час вирішення справи судами позивач свою відсутність на робочому місці пояснював штучним створенням відповідачем причин та умов для розірвання трудового договору, неотриманням конкретного робочого місця, комп`ютера, обмеженням доступу до локальних документів банку та його програмних комплексів, що свідчить про відсутність фактичного допуску до виконання попередніх обов`язків. Також позивач стверджував, що конкретне місцезнаходження/розташування робочого місця йому не було повідомлено, його посадові обов`язки передбачали виконання роботи поза межами приміщення банку, він не був ознайомлений із Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а факт його щоденної появи на роботі підтверджується відмітками у програмному комплексі «Табелювання» через власний смартфон в межах територіального простору приміщення відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи позивача стосовно невизначення та незабезпечення роботодавцем працівника робочим місцем не підтверджені жодним доказом і повністю спростовуються зібраними матеріалами справи, оскільки позивачу належно доведено до відома про визначену роботодавцем адресу робочого місця у конкретному приміщенні банку (м. Полтава, вул. Великотирнівська, 35/2). Незалежно від забезпечення можливості в повному обсязі виконувати посадові обов`язки та доступи до програм, працівник був зобов`язаний дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку та встановленого за посадою режиму робочого часу. Позивач, будучи обізнаним із фактом поновлення на роботі, встановленою адресою робочого місця та графіком роботи, умисно, не маючи поважних причин, допустив грубе порушення трудової дисципліни, а саме прогул протягом всього робочого часу 29 травня 2023 року та 30 травня 2023 року. Процедура електронної реєстрації «Табелювання» не спростовує факт його відсутності в приміщенні банку протягом всього робочого дня. Роботодавець з дотриманням вимог закону уповноваженими особами витребував письмові пояснення, а виявивши наявність електронного лікарняного, правомірно усунув порушення гарантій статті 40 КЗпП України шляхом видачі наказу від 14 серпня 2023 року № E.17.U.0.0/4-7581039, яким переніс дату звільнення на перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 05 липня 2023 року. А отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що АТ КБ «ПриватБанк» довело наявність підстав та правомірно наклало дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій урахували, що прогулом є відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Водночас ОСОБА_1 не зазначив, які трудові обов`язки він виконував за межами АТ КБ «ПриватБанк» 29 травня 2023 року та 30 травня 2023 року, і будь-яких доказів на підтвердження факту дійсного наявного виконання своїх посадових обов`язків у дні відсутності на робочому місці протягом всього робочого часу з 08 год 30 хв до 17 год 30 хв не надав.

Верховний Суд наголошує, що питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів єпрерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав належну оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду