ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/8525/22 (910/1128/25)

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/8525/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Газ Трейдинг" (далі - ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг", боржник) на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 20.02.2023.

ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко А.В. (позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 500000,00 грн.

Підставою для звернення позивача стало те, що згідно з інформацією, наявною у виписках по рахунках ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг" НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", НОМЕР_2 в ПАТ Акціонерний банк "Південний", а також НОМЕР_3 в АТ "Банк Кредит Дніпро", в період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року відповідач отримав від позивача кошти в розмірі 2635000,00 грн з призначеннями платежів як позика співробітнику компанії за договором №UGT-HOM позики від 20.10.2020, позика працівнику на особові потреби за договором №UGT-НОМ від 26.10.2020, фінансова допомога засновнику згідно договору №0110-KO від 01.10.2021.

Зазначаючи, що отримана відповідачем сума коштів так і не була повернута позивачу, а вимоги, викладені у претензії - не виконані, а також з огляду на те, що перерахування коштів на користь відповідача вчинялось позивачем у період виникнення у нього стійкої заборгованості перед кредиторами у загальному розмірі 48 827 477,22 грн, ліквідатор боржника звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача частини заборгованості в розмірі 500000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг" грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн та судовий збір в розмірі 6 000,00 грн.

Господарські суди виходили з того, що договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передання грошових коштів позичальнику, факт отримання коштів відповідачем не заперечується, відповідач не надав належних і допустимих доказів повернення позики у повному обсязі чи припинення відповідних зобов`язань.

Суди встановили, що у форматі стандарту вірогідності доказів, письмові докази, що надані позивачем на підтвердження факту укладення договору позики та передання коштів за цим договором є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування зазначених обставин (враховуючи суперечливість поведінки відповідача).

При цьому суди зазначили, що перерахування значної суми коштів вчинялося юридичною особою в якості позики на користь свого бенефіціарного власника в період виникнення у підприємства стійкої заборгованості перед кредиторами в загальному розмірі 48 827 477,22 грн.

ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 910/8525/22 (910/1128/25), ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив:

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України - застосування норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18;

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо допустимості стягнення заборгованості за договором позики на підставі кваліфікації перерахувань як фраудаторного правочину за статтею 42 КУзПБ без визнання його недійсним;

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України - судові рішення оскаржуються також з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 цього Кодексу (порушення норм процесуального права).

Скаржник вважає неправомірним покладення тягаря доказування на відповідача з застосуванням не передбаченої законом презумпції існування договору позики (порушення статей 13, 74, 77 ГПК України; без урахування висновку Верховного Суду у справі № 917/1307/18).

Скаржник доводить, що судові рішення є невизначеними і такими, що не відповідають вимогам обґрунтованості та правової визначеності (порушення статей 236, 238 ГПК України), вказуючи, що позивач заявив вимоги, посилаючись на 36 переказів за трьома різними договорами на загальну суму 2 635 000,00 грн, тоді як судовими рішеннями стягнуто 500 000,00 грн, що унеможливлює встановлення того, які саме зобов`язання вважаються погашеними примусовим стягненням, і створює ризик подвійного стягнення.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

До Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іванченко А.В. на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Зазначає про те, що судами попередніх інстанцій було досліджено всі докази подані сторонами, надано повну та всебічну оцінку обставинам справи і поведінки учасників справи та постановлено обґрунтоване і законне рішення, тому підстав для його скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги та відзиву, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

Предметом касаційного перегляду є законність судових рішень про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, отриманих відповідачем як позика (фінансова допомога) та не повернутих після пред`явлення позивачем відповідної вимоги.

Приписами статті 11 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами першою, третьою, п`ятою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що в ході провадження у справі про банкрутство боржника арбітражним керуючим Іванченко А.В. було проведено аналіз фінансово-господарської діяльності боржника за результатами якого встановлено таке.

Згідно з інформацією, наявною у виписках по рахункам ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг", останнє зі своїх рахунків, зокрема, НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", НОМЕР_2 в ПАТ Акціонерний банк "Південний", а також НОМЕР_3 в АТ "Банк Кредит Дніпро", в період з жовтня 2020 по квітень 2021 перерахувало на рахунки ОСОБА_1 (відповідач) грошові кошти в розмірі 2 635 000,00 грн. з призначеннями платежів як:

- "Поповнення рахунку ОСОБА_1 позика працівнику на особові потреби за Договором позики від 20.10.2020 №UGT-HOM без ПДВ.",

- "Фінансова допомога засновнику згідно з договором від 01.10.2021 №0110-KO без ПДВ.",

- "Поповнення рахунку ОСОБА_1 позика працівнику на особові потреби за Договором від 26.10.2020 №UGT-НОМ без ПДВ."

Відповідно до підпункту 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Положеннями статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки матеріали справи не містять договорів позики і фінансової допомоги, а, отже, є неможливим з`ясування питання строків повернення наданих грошових коштів, з урахуванням вказаних положень законодавства, обов`язок повернення відповідачем позики виникає після пред`явлення позивачем відповідної вимоги.

Суди встановили, що 21.06.2024 ліквідатором боржника на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, а саме, цінним листом № 0503888696220, була направлена письмова Претензія №117-910/8525 про повернення боргу, в якій зазначено, що згідно з даними про рух коштів підприємства вбачається отримання ОСОБА_1 від ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг" грошових коштів з наступним призначенням платежів: "Поповнення рахунку ОСОБА_1 позика працівнику на особові потреби за Договором позики від 20.10.2020 №UGT-HOM без ПДВ.", "Фінансова допомога засновнику згідно з договором від 01.10.2021 №0110-KO без ПДВ.", "Поповнення рахунку ОСОБА_1 позика працівнику на особові потреби за Договором від 26.10.2020 №UGT-НОМ без ПДВ".

Також в претензії зазначено, що загалом за період з жовтня 2020 по квітень 2021 з рахунків ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг" на рахунки ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти в розмірі 2 635 000,00 грн, заборгованість не повернута. У вказаній претензії міститься вимога про повернення цієї заборгованості протягом 30-ти днів з моменту отримання цієї претензії.

Лист не був отриманий відповідачем та повернувся відправнику 12.07.2024 за закінченням терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з вебсайту АТ "Укрпошта" з інформацією щодо відправлення №0503888696220, яка долучена позивачем до матеріалів справи. Тобто отримання цього поштового відправлення залежало виключно від волі відповідача, чого в суді останнім не спростовано.

Отримана відповідачем сума коштів не була повернута позивачу, вимоги, викладені у претензії - не виконані.

Згідно із частиною першою статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 73, 74, 77, 79, 86 ГПК України суд установлює обставини справи на підставі доказів, а кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть доводитися іншими засобами. Обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування. Суд оцінює докази за внутрішнім переконанням на основі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, перевіряючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу, а вірогідність та взаємозв`язок доказів - у сукупності. Жоден доказ не має наперед установленої сили, а його врахування чи відхилення підлягає мотивуванню.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (пункт 81) та від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 зазначено, що принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони. Висновок про існування певної обставини має бути більш переконливим, ніж протилежний. Саме неспростування тверджень іншою стороною не є підставою для визнання їх доведеними.

У постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 03.06.2025 у справі № 914/855/24 наголошено, що стандарт вірогідності передбачає зіставлення доказів на підтвердження та спростування відповідних обставин. Суд повинен оцінити кожний доказ окремо та докази у сукупності, врахувати їх взаємний зв`язок і мотивувати їх врахування або відхилення.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначила, що висновки суду можуть ґрунтуватися на встановленій за сукупністю доказів більшій імовірності існування відповідних обставин, а сторона, яка заперечує доводи опонента, має їх спростовувати доказами, аргументами та поясненнями.

Суд першої інстанції встановив, що долучені ліквідатором до матеріалів справи виписки з рахунків НОМЕР_2 в ПАТ "Акціонерний банк "ПІВДЕННИЙ", рахунку НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", рахунку НОМЕР_3 в АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" з призначенням платежу - позика працівнику на особові потреби, фінансова допомога засновнику, із зазначенням прізвища позичальника, відповідного номеру та дати договорів, свідчать про факт існування між позивачем та відповідачем позикових правовідносин.

Відповідачем факт отримання коштів не заперечується, однак заперечується укладення з позивачем договорів позики. В подальшому, в запереченнях представник відповідача стверджував про те, що відповідач не може ані підтвердити, ані спростувати підписання конкретного договору. За час розгляду справи відповідач декілька разів змінив свою позицію щодо факту укладення між сторонами договорів позики.

Разом з тим, відповідач не надав суду доказів наявності інших правових підстав отримання ним вказаних грошових коштів, враховуючи його позицію щодо відсутності (неукладення) договору № UGT-HOM позика від 20.10.2020, договору №UGT-НОМ від 26.10.2020 та договору № 0110-KO від 01.10.2021, які зазначені в призначенні платежу.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним попередньо передавалися кошти підприємству як поворотна фінансова допомога, або того, що кошти передавалися йому підприємством на безповоротній основі (виходячи з його пояснень, що перераховані йому кошти могли мати іншу правову природу, таку як повернення підприємством боргу ОСОБА_1 , або надання йому підприємством безповоротної фінансової допомоги).

Проаналізувавши вказані докази, суди з застосуванням стандарту вірогідності доказів та поведінки учасників справи встановили, що письмові докази, що надані позивачем на підтвердження факту укладення договорів позики та передання коштів за цими договорами є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування зазначених обставин (враховуючи суперечливість поведінки відповідача).

До то ж, як встановили суди, перерахування коштів вчинялося керівником ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг" в період виникнення у підприємства стійкої заборгованості перед кредиторами в загальному розмірі 48 827 477,22 грн, а ОСОБА_1 на момент перерахування коштів був бенефіціарним власником ТОВ "Юкрейніан Газ Трейдинг", що свідчить про те, що кошти були виведені з підприємства на користь заінтересованої особи (власника підприємства).

Перерахування суми коштів юридичною особою в якості позики на користь свого бенефіціарного власника, в підозрілий період під час наявності значного розміру кредиторської заборгованості протирічить принципу розумності та добросовісності в господарських відносинах, а також суті правовій природі забезпечення виконання зобов`язань.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що отримана відповідачем сума коштів так і не була повернута, а вимоги, викладені у претензії - не виконані, а також з огляду на те, що перерахування коштів вчинялось позивачем у період виникнення у нього стійкої заборгованості перед кредиторами у загальному розмірі 48827477,22 грн, на користь свого бенефіціарного власника, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Адже як встановили суди, позивачем було надано виписки з банківських рахунків товариства на підтвердження факту перерахування коштів на користь ОСОБА_1 , було подано до суду клопотання про витребування доказів з банків про надання виписок по рахунках та підтвердження належності рахунків, на які було здійснено перерахування коштів - відповідачу, направлену на адресу відповідача претензію. Таким чином, позивачем протягом розгляду справи вчинялись дії для підтвердження своєї позиції у справі. В той час, як відповідач обмежився поданням пояснень/заперечень, в яких викладалась постійна зміна позиції без долучення доказів на підтвердження наведених обставин.

Колегія суддів не вбачає невідповідності висновків судів першої та апеляційної інстанції у цій справі правовим позиціям, викладеним у наведених в касаційних скаргах постановах Верховного Суду, оскільки відмінність у висновках судів у зазначених судових рішеннях та у цій справі зумовлена різними фактичними обставинами кожної із наведених справ.

Аргументи скаржника обґрунтовані посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо допустимості стягнення заборгованості за договором позики на підставі кваліфікації перерахувань як фраудаторного правочину за статтею 42 КУзПБ без визнання його недійсним, є безпідставними, оскільки у справі суди розглядали вимогу ліквідатора про повернення коштів за договорами позики внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за ними. Фраудаторність, яка була встановлена судам попередніх інстанцій лише додатково підтверджує факт недобросовісності дій відповідача у позикових правовідносинах з позивачем, однак не позбавляє позивача вимагати повернення отриманих коштів, адже наслідок буде виражатись в поверненні майна в ліквідаційну масу.

Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції. За своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Суди правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішили спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин цієї справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на те, що наведені відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2026 зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі №910/8525/22(910/1128/25) до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, то виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі №910/8525/22(910/1128/25) підлягає поновленню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд