ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 440/11499/24

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року в розмірі 77219,10 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 14 лютого 2024 року, а остаточний розрахунок з ним проведено 22 травня 2024 року, то він має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за період з 15 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року в розмірі 77219,10 грн.

3. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 03 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

4. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року - без змін.

5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що наявності усної згоди позивача на виключення його зі списків особового складу військової частини до проведення з ним повного розрахунку при звільненні (про яку зазначено у рапорті про звільнення від 07 лютого 2024 року, який позивачем не оспорюється), достатньо для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

6. Адвокат Бондарець Денис Іванович подав в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Як підставу оскарження судових рішень скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо оцінки як доказу волевиявлення позивача поданого від його імені службовою особою відповідача рапорту.

Скаржник указав, що у цьому випадку звільнення військовослужбовця з військової служби за рапортом, який поданий його безпосереднім командиром, і з яким не було ознайомлено військовослужбовця, призвело до порушення соціальних гарантій останнього на компенсацію у зв`язку з несвоєчасним остаточним розрахунком при звільненні, які гарантуються державою. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимого доказу - рапорту, складеного від імені позивача службовою особою відповідача, та дійшли помилкового висновку щодо згоди висловленої позивачем саме на звільнення без проведення з ним остаточного розрахунку. Під час розгляду справи суди не дослідили всіх обставин справи, що мають суттєве значення для правильного її вирішення, фактично переклали обов`язок доказування незаконності дій відповідача на позивача. Так, суди встановили, що звільнення позивача з військової служби відбулося за рапортом від 07 лютого 2024 року, що був складений від його імені начальником групи персоналу штабу аеродромного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . У цьому рапорті, окрім іншого, зазначено про згоду на звільнення з військової служби без здійснення з позивачем остаточного розрахунку в день звільнення. Відповідач стверджував, що позивача ознайомлено із цим рапортом, при цьому не зазначив коли це відбулося, у який спосіб і за яких обставин. Указаний рапорт не містить будь-яких додатків чи відміток про ознайомлення позивача з його змістом. Відповідач зазначене будь-якими доказами не підтвердив. Також суди не дослідили у якому стані був позивач на час складання рапорту, адже на той час він був на стаціонарному лікуванні. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач був ознайомлений із порядком розрахунку при звільненні, висловив бажання звільнитись як найшвидше, у зв`язку з чим надав згоду на звільнення до проведення з ним розрахунку при звільненні, ґрунтуються виключно на підставі відзиву на позов та запереченнях відповідача. Більш того, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем лише після подання ним позовної заяви до суду та лише через три місяці після його звільнення. Висновки судів про те, що позивачем нібито не заперечувалося, що він надавав згоду на складання рапорту про звільнення іншою особою, а також не заявляв про те, що рапорт про його звільнення містить недостовірні відомості, суперечать суті позовної заяви та відповіді на відзив. Позивачем, що був паралізований, не може бути надано доказів відсутності свого волевиявлення у спірних правовідносинах, а також ненадання ним згоди на звільнення без остаточного розрахунку.

Скаржник уважає, що основним питанням, на яке має надати відповідь Верховний Суд у цій справі, є те, чи може судами розцінюватися як доказ - рапорт службової особи відповідача (зацікавленої особи) підтвердженням дійсного волевиявлення військовослужбовця, який під час захисту Батьківщини отримав тяжке поранення хребта, був паралізований та не мав фізичної можливості особисто складати чи підписувати документи. При цьому позивач у своєму позові наголошував, що рапорт, складений від його імені начальником, не відповідав його волевиявленню у частині згоди на звільнення з військової служби без остаточного розрахунку.

7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В.↗, суддів: Соколова В.М.↗, Уханенка С.А.↗ ухвалою від 18 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

8. Військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на касаційну скаргу із проханням відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року залишити без змін, оскільки суди правильно надали правову оцінку спірним правовідносинам.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В.↗ від 21 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 22 жовтня 2026 року.

10. Згідно з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08 лютого 2024 року №28-РС, відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» - за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку - солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього водія 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону.

11. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 лютого 2024 року №47 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , колишнього водія 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08 лютого 2024 року №28-РС відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII у відставку за підпунктом «б» - за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, наказано: вважати таким, що 14 лютого 2024 року справи та посаду здав, виключити зі списків особовою складу частини та всіх видів забезпечення з 14 лютого 2024 року і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 14 лютого 2024 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення; згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), доручення Міністра оборони України від 16 січня 2024 року №183/уд виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 0% посадового окладу за повний місяць за період з 01 лютого 2024 року по 14 лютого 2024 року; згідно із Порядком №260 виплатити надбавку за особливість проходження служби у розмірі 0% посадового окладу з урахуванням окладу з 01 лютого 2024 року по 14 лютого 2024 року; відповідно до абзацу 6 частини другої статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2 повні календарні роки служби; виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік тривалістю 30 (тридцять) календарних днів та за 2024 рік тривалістю 30 (тридцять) календарних днів; виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 25460,93 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.

12. Згідно із довідкою про грошове забезпечення за липень 2023 року - лютий 2024 року від 08 жовтня 2024 року №10035, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , та виписками АТ КБ «ПриватБанк» по надходженням по картці від 23 квітня 2024 року, від 26 квітня 2024 року, від 23 травня 2024 року, ОСОБА_1 , зокрема: за липень 2023 року нараховано суму в розмірі 12903,23 грн та виплачено її 22 травня 2024 року; за вересень 2023 року нараховано суму в розмірі 24426,45 грн та виплачено 23 квітня 2024 року і суму в розмірі 86666,67 грн та виплачено 25 квітня 2024 року; за жовтень 2023 року нараховано суму в розмірі 24426,45 грн та виплачено 23 квітня 2024 року і суму в розмірі 100000 грн та виплачено 25 квітня 2024 року; за листопад 2023 року нараховано суму в розмірі 100000 грн та виплачено 25 квітня 2024 року; за грудень 2023 року нараховано суму в розмірі 24426,45 грн та виплачено 23 квітня 2024 року і суму в розмірі 64516,13 грн та виплачено 25 квітня 2024 року; за січень 2024 року нараховано суму в розмірі 25079,02 грн та виплачено 23 квітня 2024 року; за лютий 2024 року нараховано суму в розмірі 9685,69 грн та виплачено 23 березня 2024 року і суму в розмірі 100316,06 грн та виплачено 23 квітня 2024 року.

13. ОСОБА_1 , уважаючи, що він має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року в розмірі 77219,10 грн, звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Джерела права й акти їхнього застосування

14. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

16. У частині четвертій статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

17. Згідно із положеннями пункту 22 розділу XII Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року №280, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року №1407/38743 (далі - Інструкція №280, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли поранений (травмований, хворий) військовослужбовець фізично не здатний подати рапорт про надання відпустки для лікування у зв`язку з хворобою, відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), звільнення з військової служби у зв`язку з непридатністю до військової служби за станом здоров`я за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, такий рапорт може бути складений іншою особою за рішенням пораненого (травмованого, хворого) військовослужбовця або посадовою особою закладу охорони здоров`я (установи), визначеною рішенням керівника цього закладу (установи). Такий рапорт засвідчується керівником закладу охорони здоров`я (установи).

18. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

19. Згідно із абзацом 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

20. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

21. За приписами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

22. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

24. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

25. Касаційне провадження у справі №440/11499/24 відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

26. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги і оскаржуваним рішенню Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року та постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

27. Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права ОСОБА_1 на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

28. Зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14 лютого 2024 року №47 ОСОБА_1 з 14 лютого 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, а остаточний розрахунок із ним проведено 22 травня 2024 року.

29. Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

30. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини й на цей день військовослужбовець має бути повністю забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків (абзац 3 пункту 242 Положення №1153/2008).

31. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що наявності усної згоди позивача на виключення його зі списків особового складу військової частини до проведення з ним повного розрахунку при звільненні (про яку зазначено у рапорті про звільнення від 07 лютого 2024 року, який позивачем не оспорюється), достатньо для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

32. Так, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не заперечує, що надавав згоду на складання рапорту про звільнення іншою особою (у цьому випадку - начальником групи персоналу 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 ), а також не заявляє про те, що рапорт про його звільнення від 07 лютого 2024 року містить недостовірні відомості, зокрема, в частині: «Солдат ОСОБА_1 усвідомлений, що розрахунок відбудеться після його звільнення зі списків частини та надає згоду на його виключення із списків частини до їх проведення, зі складом та розміром грошового забезпечення ознайомлений».

Суди врахували і ту обставину, що рапорт про звільнення позивача з військової служби від 07 лютого 2024 року був складений начальником групи персоналу штабу за рішенням самого позивача, а, за такої обставини, вимагати від нього письмово скласти та особисто подати згоду на виключення його зі списків особового складу до проведення з ним повного розрахунку було б нелогічним та вочевидь надмірним формалізмом з боку начальника групи персоналу штабу.

Суди також зауважили, що позивач був ознайомлений із порядком розрахунку при звільненні, зокрема із тим, що для розрахунку з ним у день звільнення відповідачу необхідний час і лише після отримання на рахунок військової частини відповідних грошових коштів позивач міг би бути звільнений та з ним проведено розрахунок у день звільнення, однак позивач не забажав чекати, висловивши бажання звільнитись як найшвидше, у зв`язку з чим і надав згоду на звільнення до проведення з ним розрахунку при звільненні.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими доводи сторони позивача про те, що згода на виключення зі списків особового складу до проведення з військовослужбовцем усіх необхідних розрахунків має надаватися у письмовому вигляді особисто військовослужбовцем, який звільняється, зазначивши, що положенням пункту 242 Положення №1153/2008 не встановлено вимоги щодо надання військовослужбовцем такої згоди виключно у письмовій формі.

33. Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з аргументами, запереченнями та фактами, які відповідач виклав у своїх відзивах (на позовну заяву та на апеляційну скаргу), і поклали їх в основу своїх рішень.

34. Водночас сторона позивача у касаційній скарзі заперечує проти висновків судів попередніх інстанцій. Уважає, що суди не встановили обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Представник позивача, серед іншого, зазначає про те, що рапорт від 07 лютого 2024 року, складений від імені ОСОБА_1 його начальником, не відповідає волевиявленню позивача у частині згоди на звільнення з військової служби без проведення з ним остаточного розрахунку. Цей рапорт поданий начальником без ознайомлення позивача з його змістом.

35. Приписами частин першої-четвертої статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

36. Ключовим доказом, на підставі якого військова частина НОМЕР_1 обґрунтовувала свої заперечення, а суди попередніх інстанцій погодилися з позицією відповідача, став рапорт начальника групи персоналу штабу 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 від 07 лютого 2024 року, поданий на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , копія якого додана до відзиву на позовну заяву (а.с. 40 зворот), у якому викладено прохання дозволу на звільнення у зв`язку з хворобою солдата ОСОБА_1 і зазначено: «Солдат ОСОБА_1 усвідомлений, що розрахунок відбудеться після його виключення із списків частини, та надає згоду на його виключення із списків частини до їх проведення, зі складом і розміром грошового забезпечення ознайомлений. Бесіду з солдатом ОСОБА_5 проведено, претензій до командування, Міністерства оборони України та військової частини не має».

37. Щодо можливості складання рапорту іншою особою за рішенням пораненого (травмованого, хворого) військовослужбовця, відповідач послався на положення пункту 22 розділу XII Інструкції №280 - у редакції, чинній на момент складання рапорту від 07 лютого 2024 року, а суд першої інстанції - на положення пункту 26 розділу XII Інструкції №280 - у редакції, чинній на момент ухвалення свого рішення, однак адміністративний суд перевіряє правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень за законодавством, яке діяло саме на момент їх прийняття або вчинення, тобто на момент виникнення спірних правовідносин, а не на момент ухвалення судового рішення. Водночас, за встановленими у пункті 22, як і у пункті 26 (у редакції від 20 листопада 2024 року), розділу XII Інструкції №280 вимогами, відповідний рапорт засвідчується керівником закладу охорони здоров`я (установи).

38. Як убачається з наявної у матеріалах справи копії рапорту від 07 лютого 2024 року, цей рапорт містить виключно підпис начальника групи персоналу штабу 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 . При цьому в рапорті не зазначено, чому саме ця посадова особа його склала, не вказано, що він складений на підставі особистого рішення ОСОБА_1 .

39. У рапорті стверджується, що солдат ОСОБА_1 був усвідомлений про те, що остаточний розрахунок із ним відбудеться вже після виключення зі списків частини. Зазначається, що він надав згоду на таке виключення до проведення розрахунків, ознайомився зі складом і розміром грошового забезпечення та під час бесіди не заявив претензій до командування, Міністерства оборони України та військової частини.

40. Суди попередніх інстанцій, своєю чергою, зауважили, що позивач був ознайомлений із порядком розрахунку при звільненні, зокрема із тим, що для розрахунку з ним у день звільнення відповідачу необхідний час і лише після отримання на рахунок військової частини відповідних грошових коштів позивач міг би бути звільнений та з ним проведено розрахунок у день звільнення, однак позивач не забажав чекати, висловивши бажання звільнитись як найшвидше, у зв`язку з чим і надав згоду на звільнення до проведення з ним розрахунку при звільненні.

41. Водночас ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не з`ясували, коли саме ОСОБА_1 був ознайомлений із порядком розрахунку при звільненні, про що ж самі зазначили, коли була проведена бесіда з позивачем (дата та час), про яку йдеться у рапорті, де на цей час перебував позивач (на лікуванні у закладі охорони здоров`я (установі) (на стаціонарі) чи вдома) та у якому стані (зокрема, чи здатний був самостійно подати рапорт, чи мав змогу власноруч поставити підпис), чи складався аркуш бесіди, що підтверджує сам факт її проведення, та хто був присутній під час проведення бесіди.

42. Отже, суди попередніх інстанцій в основу своїх судових рішень поклали аргументи відповідача, рапорт від 07 лютого 2024 року та відомості, що в ньому зазначені, однак не перевірили обставини складання цього рапорту та проведення згаданої в ньому бесіди з позивачем, належним чином не з`ясували, чи був позивач ознайомлений зі змістом указаного рапорту та чи дійсно надавав добровільну й усвідомлену згоду на виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків.

43. Верховний Суд як суд касаційної інстанції є судом права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

44. Згідно із частинами другою та четвертою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

45. Отже, оскаржувані у цій справі судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без повного та всебічного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, що, з огляду на приписи частин другої та четвертої статті 353 КАС України, є підставою для скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року і направлення справи №440/11499/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.

46. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, забезпечити повне та всебічне з`ясування обставин цієї справи, надати належну правову оцінку всім доказам у їх сукупності та взаємозв`язку, а також доводам учасників справи і, залежно від встановленого, ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

47. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду