ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/5315/24(916/4212/25)

1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 відкрито провадження у справі №916/5315/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтагруп" (далі - ТОВ "Укрнафтагруп", боржник);

введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;

введено процедуру розпорядження майном;

призначено розпорядником майна арбітражну керуючу Коваленко Ірину Анатоліївну.

2. Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 у справі №916/5315/24 визнані вимоги кредиторів до боржника ТОВ "Укрнафтагруп":

- Головне управління ДПС в Одеській області в сумі 651 321 359,02 грн та 24 224 грн судового збору;

- Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» в сумі 2 261 727,28 грн та 4 844,80 грн судового збору.

3. Постановою Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 у справі №916/5315/24, крім іншого, припинено процедуру розпорядження майном ТОВ "Укрнафтагруп" та повноваження розпорядника майна арбітражної керуючої Коваленко І.А.;

ТОВ "Укрнафтагруп" визнано банкрутом;

відкрито ліквідаційну процедуру;

призначено ліквідатором ТОВ "Укрнафтагруп" арбітражну керуючу Коваленко І.А.

4. 16.10.2025 ліквідатором ТОВ "Укрнафтагруп" арбітражною керуючою Коваленко І.А. подано заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника - ТОВ "Укрнафтагруп" на:

ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , та стягнення з них солідарно на користь ТОВ "Укрнафтагруп" 653 612 155,62 грн.

5. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ліквідатором виявлені факти доведення до банкрутства, яке було здійснено вищевказаними особами протягом 2014-2017 років.

6. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

7. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що за прямими нормами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) правом звернення із заявою про покладання солідарної відповідальності на керівників боржника в порядку статті 34 цього кодексу наділені виключно кредитори, а не ліквідатор.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що саме дії (бездіяльність) посадових осіб боржника, які здійснювали керівництво ТОВ "Укрнафтагруп" та були одночасно його засновниками у період до 24.07.2018, призвели до банкрутства підприємства, а посилання ліквідатора на можливе погіршення фінансового стану боржника у період після 24.07.2018 судом до уваги не прийнято, оскільки після вказаної дати засновником та директором був ОСОБА_3 , який не є стороною у даній справі.

8. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "Укрнафтагруп" арбітражної керуючої Коваленко Ірини Анатоліївни задоволено.

Рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі №916/5315/24(916/4212/25) скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким заяву ліквідатора ТОВ "Укрнафтагруп" арбітражної керуючої Коваленко Ірини Анатоліївни про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника - ТОВ "Укрнафтагруп" на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укрнафтагруп" 653 612 155 грн 62 коп.

9. Постанова апеляційного господарського суду мотивована, зокрема, тим, що матеріалами справи підтверджується відсутність ліквідаційної маси для задоволення визнаних вимог кредиторів, а також наявність ознак доведення боржника до банкрутства внаслідок дій та бездіяльності осіб, які мали реальний вплив на господарську діяльність ТОВ "Укрнафтагруп".

Відповідачами не спростовано доводів ліквідатора боржника та не доведено суду відсутність своєї вини у вчиненні дій та бездіяльності, які спричинили недостатність майна у ТОВ "Укрнафтагруп" для погашення вимог кредиторів та свою добросовісність.

Встановлені судами попередніх інстанцій у справі обставини

10. 30.03.2007 загальними зборами учасників ТОВ "Укрнафтагруп" прийнято рішення, оформлені протоколом №1/2007, про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтагруп";

затвердження статуту Товариства;

затвердження статутного капіталу Товариства у розмірі 42 000,00 грн у майновій формі;

затвердження розміру майнового внеску учасника Товариства ОСОБА_4 , який дорівнює 42 000,00 грн, що становить 100% статутного капіталу Товариства;

призначення директором Товариства ОСОБА_2 з правом підпису банківських, фінансових та господарських документів;

11. 02.07.2007 загальними зборами учасників ТОВ "Укрнафтагруп" прийнято рішення, оформлені протоколом №2/2007, про надання згоди на вихід зі складу учасників Товариства ОСОБА_4 за його заявою та передачу його частки у статутному капіталі Товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в рівних частинах;

надання згоди на вхід до складу учасників Товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

затвердження розподілу внесків до статутного капіталу Товариства: ОСОБА_2 - 21 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу;

ОСОБА_5 - 21 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу;

затвердження нової редакції статуту Товариства;

12. 01.11.2007 загальними зборами учасників ТОВ "Укрнафтагруп" прийнято рішення, оформлені протоколом №3/2007, про надання згоди на вихід зі складу учасників Товариства ОСОБА_5 за його заявою та передачу його частки у статутному капіталі Товариства ОСОБА_1 ;

надання згоди на вхід до складу учасників Товариства ОСОБА_1 ;

затвердження розподілу внесків до статутного капіталу Товариства: ОСОБА_2 - 21 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу;

ОСОБА_1 - 21 000,00 грн, що становить 50% статутного капіталу;

затвердження нової редакції статуту Товариства;

13. 07.10.2009 загальними зборами учасників ТОВ "Укрнафтагруп" прийнято рішення, оформлені протоколом №1/2009, про зміну місцезнаходження Товариства за адресою: 02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101; затвердження нової редакції статуту Товариства;

14. 28.02.2017 загальними зборами учасників ТОВ "Укрнафтагруп" прийнято рішення, оформлені протоколом №2-2017, про продаж частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 50%; зміну складу учасників Товариства шляхом виключення ОСОБА_1 зі складу учасників; затвердження нової редакції статуту Товариства, відповідно до якого єдиним учасником Товариства є ОСОБА_2 ;

15. 01.03.2017 між ОСОБА_1 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ "Укрнафтагруп" (02002, м. Київ, вулиця Степана Сагайдака, будинок 101, ідентифікаційний код 34972540), за умовами якого ОСОБА_1 продав належну йому частку у статутному капіталі ТОВ "Укрнафтагруп", що складає 50% статутного капіталу Товариства;

16. 20.07.2018, у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Укрнафтагруп" від 20.07.2018, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складено та підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Укрнафтагруп" (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вулиця Степана Сагайдака, будинок 101, ідентифікаційний код 34972540), відповідно до якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 42 000,00 грн;

17. 23.07.2018 учасником ТОВ "Укрнафтагруп" ОСОБА_3 прийнято рішення №23/07/2018 про зміну місцезнаходження Товариства на: 65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 11 А; звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_2 за власним бажанням з 23.07.2018; призначення на посаду директора Товариства ОСОБА_3 з 24.07.2018; виключення ОСОБА_2 зі складу осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

18. ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) обіймав посаду директора ТОВ "Укрнафтагруп" з моменту його створення та до 23.07.2018, був співзасновником Товариства з 02.07.2007 до 20.07.2018;

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) був співзасновником ТОВ "Укрнафтагруп" з 01.11.2007 по 28.02.2017.

19. В матеріалах справи наявні копії актів №1400/28-10-42-05/34972540 від 21.06.2017 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Укрнафтагруп" (код ЄДРПОУ 34972540) з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності обчислення своєчасності сплати до державного бюджету України податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Адера Груп" (код ЄДРПОУ 38707838), ТОВ "Люкс Оіл" (код ЄДРПОУ 39571429), ПП "Терстар" (код ЄДРПОУ 38216801) за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 року» та №1449/28-10-42-05/34972540 від 26.06.2017 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Укрнафтагруп" (код ЄДРПОУ 34972540) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 01.08.2016 року».

20. ТОВ "Укрнафтагруп" фінансову звітність за звітні (податкові) періоди 2019 - 2023 роки та 2021 - 2024 роки до контролюючого органу не подавало (листи №5700/6/15-32-04-04-06 від 14.02.2025 та №390/6/15-32-04-04-06 від 06.01.2025). Також ТОВ "Укрнафтагруп" не подавало до органів статистики фінансову звітність за 2021 - 2023 роки та впродовж 2024 року.

21. У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа за позовом ТОВ "Укрнафтагруп" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.07.2017 №0007014205, №0007044205, №0381164205 та від 18.07.2017 №0007424205, №0007474205, №0007434205 (справа №826/12651/17).

22. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №826/12651/17 задоволено заяву представника ТОВ "Укрнафтагруп". Прийнято відмову від адміністративного позову та провадження у справі за позовом ТОВ "Укрнафтагруп" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень - закрито.

23. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 23.04.2024 у справі №420/6538/24 позовну заяву Головного управління ДПС в Одеській області до ТОВ "Укрнафтагруп" задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Укрнафтагруп" (код ЄДРПОУ 34972540), а саме, з усіх відкритих рахунків у банках, обслуговуючих підприємство:

- по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 349 992 609,50 грн;

- по податку на прибуток підприємств, який сплачують інші платники, - 301 174 238,45 грн;

-по пальному - 1 181,07 грн;

-по адміністративним штрафам та іншим санкціям - 1 530,00 грн.

24. На виконання зазначеного рішення суду, заявником вжито заходи по зверненню до банків, обслуговуючих боржника з відповідними інкасовими дорученнями щодо списання з розрахункових рахунків суми податкової заборгованості. Однак заявником було отримано повідомлення про повернення платіжної інструкції на примусове списання (стягнення) без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника. Також заявником вчинено заходи для пошуку майна боржника для опису у податкову заставу шляхом направлення запитів до відповідних установ. На підставі наданих заявнику відповідей було встановлено про відсутність у боржника рухомого та нерухомого майна. Заявником повідомлено, що на теперішній час боржник не звітує, не здійснює господарську діяльність, відомості щодо місцезнаходження бухгалтерських документів і посадових осіб відсутні. Доказів спроможності виконання своїх зобов`язань та погашення заборгованості перед кредитором не надав.

25. Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" свої вимоги про визнання кредитором до боржника - ТОВ "Укрнафтагруп" в сумі 2 261 727, 28 грн обґрунтовувало невиконанням боржником обов`язку, який виник внаслідок підписання 15.06.2016 ТОВ "Укрнафтагруп" заяви про відкриття поточного рахунку, згідно якої боржник приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, що розміщені в мережі інтернет. На підтвердження своїх вимог заявник послався на рішення Господарського суд Одеської області від 19.12.2019 у справі №916/2678/19, за яким стягнуто з ТОВ "Укрнафтагруп" на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитом в розмірі 976 216,71 грн та витрати на оплату судового збору у розмірі 14 643,25 грн.

26. Відповідно до відповідей, отриманих арбітражною керуючою Коваленко І.А., щодо надання інформації про активи боржника, встановлено відсутність відомостей про майно, зареєстроване за боржником.

27. Будь-якого іншого майна банкрута, за рахунок якого було б можливим погашення вимог кредиторів, у ліквідаційній процедурі не виявлено.

28. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись зі спільною касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 у справі № 916/5315/24(916/4212/25), з вимогою рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 залишити в силі.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

29. В обґрунтування підстав касаційного оскарження заявники зазначають про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 34, абз.2 частини 2 статті 61 КУзПБ у подібних правовідносинах викладених у постанові Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 911/164/22(911/1670/23), постанові від 07.05.2026 у справі № 921/161/20.

(арбітражна керуюча Коваленко І.А.)

30. Позивач доводить:

30.1. ОСОБА_2 був директором ТОВ "Укрнафтагруп" з моменту створення до 23.07.2018 та співзасновником з 02.07.2007 до 20.07.2018; ОСОБА_1 був співзасновником з 01.11.2007 по 28.02.2017.

30.2. Основний податковий борг сформувався внаслідок порушень за 2014-2016 роки, встановлених актами перевірок у 2017 році, а кредитне зобов`язання перед АТ КБ "ПриватБанк" виникло з 2016 року.

30.3. Документальними перевірками встановлено заниження податку на прибуток на 232 890 278 грн та ПДВ на 247 213 205 грн; надалі судовим рішенням підтверджено податковий борг понад 651 млн грн.

30.4. Станом на 01.07.2018 у фінансовій звітності обліковувалися оборотні активи 91 533,4 тис. грн, у тому числі запаси 49 923,9 тис. грн та дебіторська заборгованість 40 157,2 тис. грн, однак відомості про їх подальшу реалізацію, погашення або місцезнаходження відсутні.

30.5. Ліквідатор не отримав бухгалтерської, податкової та іншої фінансово-господарської документації, печаток, матеріальних та інших цінностей.

Запит до ОСОБА_2 щодо передачі корпоративних прав, активів і документації залишився без відповіді.

30.6. За результатами запитів, інвентаризації, виходу за місцезнаходженням та аналізу банківських рахунків майна і грошових коштів, за рахунок яких можливо погасити вимоги кредиторів, не виявлено.

30.7. Непогашені визнані вимоги кредиторів складають 653 612 155,62 грн; ліквідаційна маса, достатня для їх погашення, відсутня.

(АТ КБ "ПриватБанк")

31. Банк доводить:

31.1. Предмет заяви був чітко визначений як субсидіарна відповідальність, що відповідає правовій природі вимог, передбачених частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

31.2. Відповідачі, володіючи повним контролем над підприємством, здійснювали нераціональне управління, не вжили жодних заходів щодо задоволення вимог кредиторів чи відновлення платоспроможності, а у 2018 році здійснили формальну зміну засновників та керівництва, переклавши негативні наслідки своєї бездіяльності та контрольованого виведення активів на підставних осіб.

31.3. Основна заборгованість боржника у розмірі понад 653 млн грн була сформована саме у період керівництва та володіння частками Відповідачами

(2014- 2017 рр.);

31.4. Відповідачі допустили систематичне ухилення від виконання зобов`язань перед Банком та державним бюджетом;

31.5. Відсутність активів у боржника на момент відкриття ліквідаційної процедури (що констатовано постановою Господарського суду Одеської області від 29.04.2025) є прямим наслідком управлінських рішень та бездіяльності саме Відповідачів.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

32. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/5315/24 (916/4212/25) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я.↗, суддя - Огороднік К.М.↗, суддя - Васьковський О.В.↗, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2026.

33. Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

34. 10.08.2026 від заявників надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, разом з доказами сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 2 150, 02 грн. ОСОБА_1 та в сумі 12 330, 02 грн. ОСОБА_2 .35. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 916/5315/24 (916/4212/25) за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026.

Витребувано з Господарського суду Одеської області та Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 916/5315/24(916/4212/25).

Зупинено виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 у справі № 916/5315/24 (916/4212/25) до закінчення її перегляду в касаційному порядку.Датою судового засідання визначено 06.10.2026.

36. 09.09.2026 до Верховного Суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов Відзив з запереченнями проти вимог та доводів скаржників.

37. 23.09.2026 від ОСОБА_6 надійшов до Суду Відзив з запереченнями проти вимог та доводів скаржників.

38. 24.09.2026 засобами електронного зв`язку на адресу Касаційного господарського суду від арбітражної керуючої Коваленко Ірини Анатоліївни, надійшла заява про проведення судових засідань у справі №916/5315/24(916/4212/25) в режимі відеоконференції.

39. Ухвалою Верховного Суду від 02.10.2026 проведення судового засідання ухвалено здійснити в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.

40. У судовому засіданні 06.10.2026 представник скаржників повністю підтримав вимоги касаційної скарги за доводами викладеними в ній. Просив Суд постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 у справі № 916/5315/24(916/4212/25) скасувати, рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 залишити в силі.

41. Арбітражна керуюча Коваленко І.А. (в залі суду) та представник АТ КБ "ПриватБанк" (в режимі відеоконференції) в засіданні суду 06.10.2026 проти вимог та доводів скаржників заперечили з підстав викладених у відзивах на касаційну скаргу. Просили Суд постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 у справі № 916/5315/24(916/4212/25) залишити без змін.

42. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили.

Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явились.

43. Верховний Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (06.10.2026) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 06.10.2026. Були відсутні і ніші обставини, що унеможливлювали розгляд справи у судовому засіданні 06.10.2026.

44. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.07.2026 №4928-IX), Верховний Суд розглядає справу № 916/5315/24 (916/4212/25) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

45. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

46. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

47. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

48. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

49. Судом касаційної інстанції перевіряться правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення щодо покладення на відповідачів субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

50. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

51. Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

52. Верховний Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21):

- у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру;

- елементами складу правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення;

- щодо об`єкта правопорушення, то ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами ч. 2 ст. 61 КУзПБ;

- суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника;

- об`єктивну сторону правопорушення становлять дії/бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства;

- щодо змісту правопорушення - він не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому. Цей правовий підхід, з урахуванням відповідних відмінностей у фактичних обставинах, викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (пункт 66) та від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 (пункт 7.56).

Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

За змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів;

- щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення);

- однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою;

- сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами ст. 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності;

- право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

53. Верховний Суд також зазначає, що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. За правовими позиціями Верховного Суду такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 01.10.2020 у справі №914/3120/15, від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, а також у постанові від 19.08.2021 у справі №25/62/09.

54. Виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

55. При оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак дій, передбачених статтями 218, 219 і 220 КК України, - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств застосовуються Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14.

56. Згідно з п. 3.2 розділу III Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі.

57. Колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21), згідно з якою висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 № 3249-ІХ, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п`ятий частини першої статті 61 КУзПБ).

Відтак, відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення.

58. Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (у редакції наказу від 26.10.2010 №136), ліквідатором не долучено до матеріалів справи.

59. Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

60. Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

61. Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

62. До суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження; використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо. Наведений перелік прикладів не є вичерпним.

Наведена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.06.2023 у справі № 910/17743/18.

63. Якщо рішення (правочини), що змінили економічну і (або) юридичну долю боржника, прийняті (укладені) під впливом особи, яка брала участь у їх прийнятті, визначала істотні умови цих правочинів, вчиняла інші юридичні дії, така особа є особою, яка має вплив на дії боржника. Під діями (бездіяльністю) третіх осіб, які мають безпосередній або інший вплив на дії боржника, що призвели до неможливості погашення ним вимог кредиторів, слід розуміти такі дії (бездіяльність), які стали реальною причиною банкрутства боржника, тобто ті за відсутності яких банкрутство не настало.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.08.2026 у справі №909/811/21(909/275/25).

64. В цій частині, колегія суддів також звертається до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 28.04.2026 у справі №911/164/22 (911/1670/23): "Тож визначаючи суб`єкта відповідальності суду слід враховувати, що кожна дія або бездіяльність, що стали причиною неплатоспроможності боржника, має визначатися окремо так само як і особи, які причетні до такої дії (бездіяльності).".

65. Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

66. Поряд з цим, визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на заявника.

67. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

68. При цьому, відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21323/16, від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 15.02.2023 № 902/1078/16, від 07.03.2023 №911/101/21 (911/3174/21)), від 10.08.2023 у справі № 911/2581/14 (911/1311/22).

69. Колегія суддів наголошує, що субсидіарна відповідальність може бути покладена лише за умови наявності умисних дій, спрямованих на доведення юридичної особи - боржника до неплатоспроможності, та за відсутності доказів іншої об`єктивної причини, яка могла б призвести до цього фінансового стану.

70. Втім, ліквідатор боржника у цій справі лише констатував наявність заборгованості, яка виникла у певний період часу до порушення справи про банкрутство ТОВ "Укрнафтагруп", на навів перелік засновників та керівників що здійснювали повноваження у цей проміжок часу.

Однак, ліквідатор боржника не здійснив аналізу дій/бездіяльності, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника цих осіб (засновників (учасників, акціонерів), керівників підприємства), аналізу їх дій щодо сприянню виходу боржника з критичної ситуації до визнання боржника банкрутом.

71. При цьому, суд апеляційної інстанції констатував, що значний податковий борг і борг зі сплати кредиту виникли у період протягом 2014-2017 років, тобто у період, коли відповідачі мали статус засновників, одним з яких був директором.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були вчинені дії (допущена бездіяльність), які призвели до утворення багатомільйонної податкової заборгованості та заборгованості за кредитами, втрати активів боржника, недостатності ліквідаційної маси, що в подальшому призвело до неплатоспроможності боржника.

На переконання апеляційного господарського суду, саме вихід ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства призвели до подальшого погіршення платоспроможності боржника та порушення прав кредиторів, що свідчить про фактичне доведення підприємства боржника до банкрутства з боку зазначених осіб.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що невиконання відповідачами, як засновниками боржника, обов`язку передбачити можливість настання негативних для нього наслідків шляхом контролю над діяльністю Товариства та вчинити встановлені законодавством заходи щодо запобігання банкрутству боржника свідчить про наявність вини учасників Товариства, як наслідок, підстав для покладення на них субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

72. Аналізуючи висновки суду апеляційної інстанції, слід вказати на те, що по суті суд перебрав на себе обов`язок ліквідатора по доведенню всіх складових правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності.

Апеляційний господарський суд, всупереч викладеному вище, не дослідив звіт ліквідатора за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, який, відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, є складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення, лише з підстав недолучення його до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції не навів яка саме дія або бездіяльність, стали причиною неплатоспроможності боржника, окремо по кожній особі, причетній до такої дії (бездіяльності).

Суд апеляційної інстанції не здійснив аналізу дотримання справедливого балансу покладення відповідальності за настання негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів).

73. Дійшовши висновку, що саме вихід ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства призвели до подальшого погіршення платоспроможності боржника та порушення прав кредиторів, суд не навів жодного мотивування, з урахуванням поданих ліквідатором доказів, цього висновку.

74. Колегія суддів вважає необхідним також закцентувати увагу на те, що у ситуації, коли неплатоспроможність значною мірою могла виникнути через зовнішній фактор, відповідальність контролюючих осіб не може бути встановлена без доказів того, що їх дії посилили, а не просто супроводжували, негативний вплив цих факторів.

75. При цьому, також заслуговує на увагу правило ділового рішення (business judgment rule), що сформувалося у доктрині та світовій судовій практиці. За загальним правилом суди не визначають відповідальність директорів за ухвалення ділових рішень, якщо такі рішення не є повністю нерозумними. Ця доктрина судового невтручання відома як "правило ділового рішення": якщо інше не доведено, то директори діяли на підставі достатньої інформації, добросовісно та в інтересах товариства (постанова Верховного Суду у від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18).

76. Водночас "правило ділового рішення" не захищає очевидно нерозумні, абсурдні рішення, яким немає пояснень, які належним чином не обґрунтовані. Ця позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №911/266/22.

77. Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

78. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

79. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

80. Судом апеляційної інстанції зазначені вище норми процесуального права дотримані не були.

81. Поряд з цим, оскарженою постановою було скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі №916/5315/24(916/4212/25).

82. Суд апеляційної інстанції, враховуючи предмет заяви ліквідатора, вірно вказав про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм частини шостої статті 34 КУзПБ та передчасність його висновків про відсутність права у ліквідатора звернення із заявою, яка наразі є предметом апеляційного розгляду.

83. Відтак, рішення суду першої інстанції також не відповідає процесуальним нормам щодо законності і обґрунтованості, оскільки зміст рішення не містить в собі аналізу доводів ліквідатора щодо наявності підстав застосування до визначених суб`єктів такої міри відповідальності як субсидіарна, також не досліджено звіт ліквідатора за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, не досліджено наявність/відсутність всіх складових правопорушення.

84. Враховуючи встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню.

85. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

86. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

87. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

88. Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

89. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід задовольнити частково, оскаржувану постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі № 916/5315/24(916/4212/25) - скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

90. Під час нового розгляду судам першої та апеляційної інстанції слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Розподіл судових витрат

91. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-