ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/3640/23 (904/1146/26)

Хід розгляду справи та стислий зміст заяви

1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Райводоканал" Новомосковського району (далі - Боржник).

2. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи ліквідатор Боржника 06.03.2026 подав заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника в розмірі 32070976,18 грн у зв`язку з доведенням його до банкрутства на засновника Новомосковську районну раду (у подальшому перейменоване на Самарську районну раду, далі - Рада), в якій заявлено вимоги про стягнення з Ради на користь Боржника коштів у розмірі 32070976,18 грн (далі - Заява).

4. Заяву мотивовано тим, що Рада як засновник Боржника не забезпечила належного фінансування установи, що призвело до її банкрутства та неможливості розрахуватися з кредиторами, у зв`язку з чим активів Боржника вистачило на задоволення лише 12,59% вимог кредиторів, а сума визнаних судом, але непогашених вимог становить 32070976,18 грн. При цьому ліквідатор зауважив, що Боржник здійснював соціально значиму діяльність - централізоване водопостачання за регульованими тарифами, які не покривали витрат на виробництво, тому об`єктивно не могло функціонувати на ринкових засадах і повністю залежало від фінансової підтримки власника. Рада була обізнана про збитковий стан Боржника, але прийняла рішення про скорочення обсягів фінансової підтримки та подальше припинення діяльності підприємства, що призвело до накопичення боргів та втрати платоспроможності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Ради від 23.12.2020 №9-2/УІІІ затверджено статут Боржника (далі - Статут).

6. Згідно з пунктом 1.1 Статуту Боржник є правонаступником (усіх майнових прав та обов`язків згідно з передавальним актом) Комунального підприємства "Перещепиневодоканал". Підприємство утворене на спільній власності територіальних громад Новомосковського району Дніпропетровської області в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності. Засновником (власником) підприємства є територіальні громади Новомосковського району Дніпропетровської області, в особі Новомосковської районної ради (далі - засновник). Новомосковська районна державна адміністрація є органом, який виконує функції органу управління господарською діяльністю в межах та обсягах, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

7. Підприємство є самостійним суб`єктом господарювання який діє на основі цього статуту (пункт 1.3 Статуту).

8. Майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області та закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 1.4 Статуту).

9. За видом, організаційною формою, способом утворення та формування статутного фонду, формою власності підприємство є унітарним комунальним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальних громад Новомосковського району Дніпропетровської області (пункт 1.6 Статуту).

10. Боржник є комунальним комерційним підприємством, оскільки метою його діяльності є отримання прибутку, а майно було закріплено за ним засновником на праві господарського віддання.

11. Згідно з пунктом 4.1 Статуту статутний капітал підприємства створено представником власника у розмірі 46660649,95 грн.

12. Відповідно до пункту 5.5 Статуту джерелами формування майна підприємства є: комунальне майно, закріплене за підприємством на праві господарського відання; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від операцій з цінними паперами; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно придбане в інших суб`єктів господарювання, громадян у порядку, встановленому чинним законодавством України; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об`єктів (комплексів), що передані йому на праві господарського відання, в порядку визначеному представником власника майна; безоплатні благодійні внески, пожертвування організацій та громадян; доходи підприємства, одержані ним за результати господарської діяльності, яка передбачена статутом; (або частина доходів); інші джерела, не заборонені законом.

13. У матеріалах справи відсутня інформація щодо майна (рухомого або нерухомого), яке було включене до статутного капіталу Боржника, та рішення Ради про передачу (виведення) такого майна зі статутного капіталу Боржника.

14. Ліквідатор Боржника звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Боржника, згідно зі змістом якого за результатами аналізу не встановлено ознак фіктивного чи прихованого банкрутства, а також штучного створення неплатоспроможності шляхом вчинення нетипових господарських операцій.

15. Водночас аналіз підтвердив об`єктивну недостатність майна Боржника для погашення вимог кредиторів та необхідність оцінки дій і бездіяльності засновника щодо належного фінансового забезпечення підприємства, яке здійснювало регульовану та соціально значиму діяльність і не могло функціонувати на ринкових засадах.

16. У ході ліквідаційної процедури Боржника проведено інвентаризацію майна підприємства, за результатами якої встановлено наявність дебіторської заборгованості на загальну суму 2899635,04 грн, кредиторської заборгованості на суму 35997047,12 грн, що включає заборгованість із виплати заробітної плати працівникам, відкритих банківських рахунків, залишок коштів на яких становить 18586,60 грн, а також необоротних активів із балансовою вартістю 5401396,80 грн.

17. За результатами інвентаризації замовлено оцінку майна, за результатами якої ринкова вартість активів Боржника, які складаються з рухомого та нерухомого майна, зокрема розташованого у селах Голубівка, Козирщина та Губиниха Новомосковського району, склала 1088922,00 грн.

18. Оскільки відповідне майно належить до об`єктів спільної комунальної власності територіальних громад району, ліквідатор звернувся до Новомосковської районної ради за дозволом на його реалізацію.

19. Розглянувши це питання, районна рада 26.09.2024 ухвалила рішення про надання згоди на продаж майна. Рішення про погодження умов продажу надіслано ліквідатору листом від 11.10.2024.

20. На засіданні 08.01.2025 члени комітету кредиторів, до складу якого входили Управління каналу Дніпро-Донбас, АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" та ГУ ДПС у Дніпропетровській області, одноголосно підтримали умови продажу та надали згоду на реалізацію майна.

21. З метою виконання ухвалених рішень ліквідатор Боржника організував проведення аукціонів. Початкову ціну було визначено відповідно до сукупного розміру кредиторських вимог.

22. Перший аукціон, призначений на 27.02.2025 зі стартовою ціною 36,7 млн грн, не відбувся через відсутність учасників. Повторний аукціон 01.04.2025 зі зниженням ціни до 29,35 млн грн також не відбувся. Під час другого повторного аукціону, оголошеного 14.04.2025, відбувся продаж. 24.04.2025 переможцем торгів стало ТОВ "АВК Альянс", яке придбало майно за 5201002,88 грн. Результати оформлено відповідним протоколом, а 01.05.2025 між сторонами підписано акт про придбання майна.

23. Отримані від продажу кошти спрямовано на часткове погашення вимог кредиторів.

24. Сума визнаних господарським судом вимог кредиторів складає 36 687 319,89 грн, а сума задоволених (погашених) вимог кредиторів - 4616343,71 грн. Тобто задоволено кредиторські вимоги на 12,59% від загальної суми кредиторських вимог.

25. До реєстру вимог кредиторів КП "Райводоканал" Новомосковського району окремо внесено суму основної та додаткової винагороди арбітражного керуючого Венської О.О. за виконання нею повноважень ліквідатора Боржника за період з 20.03.2024 до 20.05.2025, що складає 598369,47 грн та була затверджена рішенням комітету кредиторів 12.05.2025.

26. Отже, обсяг визнаних судом та непогашених у процедурі ліквідації вимог кредиторів до Боржника складає 32070976,18 грн.

27. Рада листом від 09.10.2025 за №164/0/2-25 повідомила, що на підставі статті 48 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішенням Ради №24-5/ від 16.04.2021 року створено тимчасову контрольну комісію з питань перевірки фінансово-економічної діяльності Боржника. За результатами роботи комісії встановлено, що Боржник отримав кошти фінансової підтримки з районного бюджету у 2019 році на суму 15079502,00 грн, у 2020 році - 11706225,79 грн, у 2021 році - 2500000,00 грн. Звіт тимчасової контрольної комісії затверджено рішенням Ради №1-9/VІIІ від 28.01.2022. У зв`язку зі зменшенням кількості абонентів та з урахуванням висновків тимчасової контрольної комісії, Рада прийняла рішення №2-9/VIIІ від 28.01.2022 "Про припинення діяльності КП "Райводоканал" Но?во?мо?сков?сько?го району", який передбачено скорочення обсягів коштів фінансової підтримки та ліквідацію Боржника.

28. Ліквідатор Боржника на засіданні комітету кредиторів Боржника запропонував розглянути питання про притягнення засновників підприємства до субсидіарної відповідальності. 22.10.2025 на засіданні комітету кредиторів Боржника розглянуто зазначене питання та вирішено зобов`язати ліквідатора Боржника звернутися до господарського суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на засновника Боржника - Раду.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

29. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2026, у задоволенні позову ліквідатора Боржника до Ради про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника відмовлено.

30. Судові рішення мотивовано тим, що ліквідатор Боржника не довів наявність всіх елементів відповідного господарського правопорушення, зокрема, того, що саме дії або бездіяльність Ради (а не загальна економічна ситуація чи специфіка тарифного регулювання) призвели до неплатоспроможності Боржника. Водночас Рада вчиняла дії, спрямовані на стабілізацію роботи Боржника, а також оперативно надала згоду на продаж його майна для задоволення вимог кредиторів.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

31. Ліквідатор Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

32. Касаційну скаргу ліквідатора Боржника подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини 3 статті 310 зазначеного Кодексу.

33. Ліквідатор Боржника посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій положень статей 4, 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) через неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2022 та від 19.02.2025 у справі №904/3551/20, від 17.06.2026 у справі №920/1369/23, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 16.08.2024 у справі №925/80/23, від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17.

34. Водночас ліквідатор Боржника зазначає, що господарський суд апеляційної інстанції послався в оскаржуваній постанови на постанову Верховного Суду від 17.09.2024 у справі №904/229/22, проте використав лише окремі фрагменти зазначеної постанови та не зіставив її критерії з установленими у цій справі обставинами.

35. Ліквідатор Боржника вважає, що господарські суди попередніх інстанцій помилково надали визначального значення фінансовому аналізу; не врахували спростовну презумпцію субсидіарної відповідальності, первинний тягар доказування ліквідатора та перехід на контролюючу особу тягаря доведення відсутності вини і добросовісності її поведінки; не застосували положення статті 4 КУзПБ у редакції, чинній саме в періоди виникнення спірних правовідносин у 2019- 2022 роках; оскаржувана постанова містить взаємно неузгоджені висновки щодо правового статусу відповідача, господарські суди у порушення приписів статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не надали належної оцінки обставинам справи.

36. Ліквідатор Боржника зауважує, що правове питання в цій справі полягає не в тому, чи існував у Ради необмежений обов`язок фінансувати Боржника, а в тому, чи діяла вона як засновник і вищий орган управління своєчасно, активно та економічно обґрунтовано після того, як стала обізнаною про кризовий стан Боржника, і чи перебуває обрана нею модель поведінки у причинному зв`язку з подальшою недостатністю майна для задоволення вимог кредитора.

37. АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення Заяви.

38. Касаційну скаргу АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

39. АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" зазначає про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій положень частини 6 статті 34, частини 2 статті 61 КУзПБ, статей 73, 74, 76, 236 Господарського процесуального кодексу України через не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2024 у справі №906/1155/20 (906/1113/21), від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 24.01.2023 у справі №917/1500/18 (917/1932/20), від 28.08.2018 у справі №927/1099/13, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15, від 03.09.2019 у справі №923/1494/15, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 18.10.2018 у справі №923/1297/14, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 01.10.2020 у справі №914/3120/15, від 12.11.2020 у справі №916/1105/16.

40. АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" також наголошує, що звіт за результатами аналізу фінансово-господарського стану боржника не є безумовним доказом доведення до банкрутства; його наявність, недоліки чи відсутність не є визначальним критерієм субсидіарної відповідальності, оскільки суд повинен вирішувати це питання за результатами сукупної оцінки всіх доказів (постанови).

41. АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги доказів, що підтверджують бездіяльність засновника боржника та невчинення ним дій, спрямованих на здійснення належного контролю за створеним підприємством, що призвело до банкрутства Боржника та наявності значної кредиторської заборгованості.

42. АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" стверджує про наявність складу відповідного правопорушення, зокрема, об`єктивною стороною якого є бездіяльність засновника - неприйняття рішень та невчинення дій, спрямованих на забезпечення фінансування створеного соціально-значимого комунального підприємства, що призвело до фактичної його неплатоспроможності.

43. Водночас АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" посилається на неприйняття господарськими судами попередніх інстанцій до уваги обставин невчинення зі сторони Боржника своїх обов`язків, установлених частиною 6 статті 34 КУзПБ, щодо звернення до господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності значної зростаючої кредиторської заборгованості, про яку Боржнику було відомо та у зв`язку з якою він не міг вчинити дії з виконання грошових зобов`язань.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

44. Рада подала заперечення на касаційні скарги ліквідатора Боржника та АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі", в яких просить скарги залишити без задоволення.

45. Заперечення мотивовано тим, що підхід скаржників зводиться до того, що Рада як засновник зобов`язана беззаперечно покривати всю кредиторську заборгованість Боржника та фінансувати його операційну діяльність коштом місцевого бюджету, а це суперечить положенням статей 55, 62, 136 Господарського кодексу України та статуту Боржника.

46. Рада наголошує, що законодавства України та статут Боржника не покладає на неї безумовного обов`язку дотувати комунальне комерційне підприємство, здійснювати погашення його боргів перед третіми особами або державним бюджетом. Законодавство чітко розмежовує майнове та фінансове становище засновника та заснованої ним юридичної особи, виключаючи автоматичну відповідальність засновника за борги підприємства.

47. Рада зауважує, що рішення про надання фінансової підтримки чи збільшення статутного капіталу є виключно дискреційною компетенцією колегіального органу, яка реалізується шляхом голосування на сесіях; відсутність вільних бюджетних ресурсів чи неприйняття рішення про додаткове фінансування не може кваліфікуватися як винна протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування.

48. Рада наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій детально дослідили обставини справи та встановили повну відсутність протиправних дій чи винної бездіяльності з боку Ради. Водночас Рада надала Боржнику значну фінансову підтримку, тоді як управлінські рішення 2021- 2022 років щодо створення контрольних комісій і припинення діяльності Боржника були зумовлені хронічною збитковою діяльністю Боржника, неефективним менеджментом, а не стали причиною його неплатоспроможності. Рада не вилучала майна Боржника і не вчиняла дій з виведення активів.

49. Рада вважає, що надання нею згоди на реалізацію майна Боржника у процедурі банкрутства свідчить про відкриту, правомірну та добросовісну поведінку засновника, спрямовану на максимально можливе наповнення ліквідаційної маси для розрахунків із кредиторами.

50. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

51. Предметом касаційного перегляду є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за результатами розгляду Заяви ліквідатора Боржника про покладення відповідальності за зобов`язаннями Боржника - комунального підприємства, на Раду як засновника на підставі положень частини 2 статті 61 КУзПБ.

52. Відповідно до частини 3 статті 96 Цивільного кодексу України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

53. Наведена норма кореспондується з частиною 1 статті 176 Цивільного кодексу України, згідно з якою держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

54. Згідно з положеннями статті 78 Господарського кодексу України (чинного на час утворення Боржника та виникнення обставин його неплатоспроможності) комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

55. При цьому особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 10 статті 78 Господарського кодексу України).

56. З огляду на таке правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

57. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2024 у справі №925/80/23 дійшов висновку, що тлумачення статей 74, 75 Господарського кодексу України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено Господарського кодексу України, іншими законами або статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

58. Згідно з частиною 5 статті 74 Господарського кодексу України держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов`язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами (на відміну від повної субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями казенного підприємства, передбаченої частиною 7 статті 77 зазначеного Кодексу).

59. Аналіз наведених норм законодавства у системному взаємозв`язку надає підстави для висновку, що за загальним правилом унітарне комерційне підприємство самостійно відповідає за своїми господарськими зобов`язаннями, а орган місцевого самоврядування як його засновник не несе повної субсидіарної відповідальності за господарськими зобов`язаннями такого підприємства лише внаслідок недостатності майна підприємства для задоволення вимог кредиторів.

60. Наведене не виключає притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств у випадках, окремо визначених спеціальними нормами законодавства, адже згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

61. Зокрема, застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями (абзац 2).

62. Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 1, 3 частини 2 статті 61 КУзПБ в редакції на момент подання Заяви).

63. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) дійшов наступних висновків.

64. У справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

65. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

66. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

67. Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

68. Об`єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.

69. Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.

70. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також, з урахуванням відмінностей у фактичних обставинах і правовому регулюванні, постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

71. Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постановах від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 08.06.2023 у справі № 910/17743/18, на які посилається скаржник), що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.

72. Якщо рішення (правочини), що змінили економічну і (або) юридичну долю боржника, прийняті (укладені) під впливом особи, яка брала участь у їх прийнятті, визначала істотні умови цих правочинів, вчиняла інші юридичні дії, така особа є особою, яка має вплив на дії боржника. Під діями (бездіяльністю) третіх осіб, які мають безпосередній або інший вплив на дії боржника, що призвели до неможливості погашення ним вимог кредиторів, слід розуміти такі дії (бездіяльність), які стали реальною причиною банкрутства боржника, тобто ті за відсутності яких банкрутство не настало.

73. Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14).

74. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

75. Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями та/або бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення.

76. Згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21), ухваленій у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії та/або бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом частини 2 статті 61 КУзПБ вказані умисні дії та/або бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів. Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку під час розгляду цієї справи.

77. Водночас наведений висновок необхідно застосовувати з урахуванням правової природи субсидіарної відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 61 КУзПБ, та встановлених у конкретній справі обставин. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 і від 19.02.2025 у справі №904/3551/20, на які посилається ліквідатор Боржника, попри посилання на вину у формі простої необережності, покладення на міську раду субсидіарної відповідальності обґрунтовано встановленням обставин щодо безпосереднього взаємозв`язку між неналежним виконанням радою своїх обов`язків та банкрутством боржника, адже стан неплатоспроможності настав унаслідок вилучення у боржника майна, яке перебувало в його користуванні на праві господарського відання, і рада не виконала свого обов`язку передбачити негативні наслідки такого вилучення.

78. Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема, частиною 2 статті 61 КУзПБ до яких віднесено: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

79. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

80. Для визначення статусу особи як відповідача у спорі про субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника. При цьому господарському суду необхідно оцінити істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевірити наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

81. Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

82. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 19.02.2025 у справі №904/3551/20, від 17.06.2026 у справі №920/1369/23, на які посилається ліквідатор Боржника) статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

83. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини, та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

84. Застосування спростовної презумпції не означає автоматичного покладення субсидіарної відповідальності на відповідного суб`єкта лише внаслідок недостатності майна боржника. Господарський суд повинен оцінити наявність обставин, які свідчать про ознаки доведення боржника до банкрутства відповідною особою, та перевірити пояснення і докази, наведені на їх спростування.

85. У наведеному контексті необхідно зауважити, що за загальним правилом саме ліквідатор як заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу покладення на конкретну особу субсидіарної відповідальності, зокрема наявність дій або бездіяльності такої особи, а також причинно-наслідковий зв`язок між відповідною поведінкою та неможливістю задоволення вимог кредиторів.

86. Водночас перехід до особи, яка притягується до відповідальності, процесуального обов`язку надати пояснення та докази на спростування доводів ліквідатора можливий лише після того, як ліквідатор із посиланням на конкретні докази сформував достатню первинну доказову основу, яка підтверджує недостатність ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та конкретні обставини, які в сукупності з достатньою вірогідністю свідчать про можливу причетність відповідної особи до виникнення чи розвитку неплатоспроможності боржника.

87. Якщо наведені заявником обставини та докази створюють достатню підставу для застосування спростовної презумпції, особа, до якої заявлено вимогу, має надати довести свою добросовісність, надати пояснення та докази на спростування обставин, якими обґрунтовано заяву про притягнення її до відповідальності. Ненадання таких доказів оцінюється з урахуванням засад змагальності та положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, але саме по собі не замінює встановлення інших (окрім вини) елементів цивільного правопорушення.

88. Господарський суд відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним критеріям.

89. До таких доказів можуть належати, зокрема, звіт за результатами аналізу фінансово-господарського стану боржника та складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності чи незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство. Водночас КУзПБ не встановлює вичерпного переліку доказів, якими можуть підтверджуватися або спростовуватися відповідні обставини.

90. Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.08.2023 у справі №904/8850/14, від 19.09.2024 у справі №904/9411/21) відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

91. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав висновки щодо правового регулювання субсидіарної відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства.

92. Зокрема, у постановах від 17.09.2024 у справі №904/229/22 (на яку послалися господарський суд апеляційної інстанцій в оскаржуваній постанові) та від 19.02.2025 у справі №904/3551/20 (на яку послався ліквідатор Боржника у касаційній скарзі) Верховний Суд з огляду на положення 24, 74, 75, 77, 78, 96 Господарського кодексу України та частини 2 статті 61 КУзПБ дійшов висновку, що субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств настає лише у випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

93. Виходячи з такого висновку Верховний Суд у вказаній постанові у справі №904/229/22 дійшов висновку про настання неплатоспроможності комунального підприємства внаслідок дій ради як органу управління та власника, який самоусунувся від участі в управлінні справами банкрута, не виявив бажання бути обізнаним з відомостями бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які показували прогресуючу негативну тенденцію в бік нарощення кредиторської заборгованості, чи не сприяв банкруту в здійсненні ним своєї господарської діяльності.

94. У вказаній постанові у справі №904/3551/20 дійшов висновку про те, що стан неплатоспроможності боржника зумовлений комплексом обставин, які складаються з: відсутності бухгалтерської документації, що унеможливила стягнення дебіторської заборгованості у межах позовної давності (зокрема заборгованості споживачів за послуги з водопостачання та водовідведення); відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення за вимогами кредиторів (ненаділення підприємства навіть мінімальним статутним капіталом); ненадання дотацій з місцевого бюджету; втрати контролю за діяльністю боржника через непризначення керівника; вилучення і передачі іншій особі майнового комплексу, які використовувався у підприємницькій діяльності боржника.

95. У постанові від 10.03.2020 у справі №902/318/16 (на яку послався АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" в касаційній скарзі) Верховний Суд виходив з того, що неможливість здійснення комунальним комерційним підприємством господарської діяльності задля одержання прибутку через вилучення за рішенням власника майна, за рахунок якого комунальне комерційне підприємство може отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства, за умови, що власник (засновник) не визначив для боржника інші способи та засоби отримання прибутку або джерела погашення заборгованості перед кредиторами, зумовлює для законодавця через механізм, закріплений у положеннях частини 1 статті 619 Цивільного кодексу України, частині 1 статті 215 Господарського кодексу України та частини 5 статті 41 Закону України "Про відновлення неплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом", врегулювати спірні правовідносини та захистити у такий спосіб інтереси кредиторів суб`єкта комерційної господарської діяльності.

96. Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу на обставини стабільного та послідовного збільшення зобов`язань боржника перед кредитором за договорами купівлі-продажу природного газу після вилучення у боржника за рішенням міської ради всього майна, за рахунок якого він здійснював свою виробничу діяльність; відсутності інших об`єктів для включення до ліквідаційної маси боржника; бездіяльності міської ради щодо боржника через невизначення для нього після вилучення майна інших способів і засобів отримання прибутку або джерел погашення заборгованості перед кредиторами.

97. Верховний Суд дійшов висновку, що сукупність перелічених обставин (дій та бездіяльності міської ради), попри її обов`язок як засновника боржника передбачити можливість настання негативних для боржника наслідків вилучення у нього майна та вчинити передбачені законом заходи щодо запобігання банкрутству боржника, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, істотним збільшенням суми зобов`язань, що в подальшому створили умови та підстави для порушення справи про банкрутство з неможливостю задовольнити ці вимоги у межах справи про банкрутство за рахунок майна боржника, тоді як відповідна поведінка міської ради без належного вияву турботливості і обачливості свідчить про наявність її вини у формі простої необережності як підстави для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

98. При цьому Верховний Суд звернувся до пункту 62 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Єршова проти Російської Федерації" щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства, згідно з яким враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

99. У постанові від 17.06.2026 у справі №920/1369/23 (на яку посилається ліквідатор Боржника у касаційній скарзі) Верховний Суд звернув увагу на передбачений у статті 4 КУзПБ обов`язок, зокрема, засновників вживати заходів щодо запобігання неплатоспроможності боржника. З огляду на таке Верховний Суд дійшов висновку, що у справах про банкрутство вина контролюючої особи може проявлятися не лише у прийнятті шкідливих рішень, а й у свідомому тривалому утриманні від дій (бездіяльності), необхідних для стабілізації фінансового стану підконтрольного об`єкта (невчинення активних дій, спрямованих на фінансове оздоровлення підприємства, надання фінансової допомоги для погашення податкового боргу, своєчасне подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство при виявленні очевидного дефіциту активів). При цьому Верховний Суд виходив із того, що згідно з встановленими господарськими судами попередніх інстанцій обставинами, орган управління фактично самоусунувся від виконання відповідних обов`язків, не вживав управлінських заходів, спрямованих на запобігання накопиченню податкової заборгованості та втрату активів боржником.

100. Наведений висновок Верховного Суду ґрунтується на положеннях статті 4 КУзПБ в іншій редакції, ніж була чинна на час виникнення обставин неплатоспроможності Боржника та відкриття провадження у справі про банкрутство. Застосована у справі №920/1369/23 редакція вказаної статті передбачає, зокрема, більш деталізоване регулювання заходів щодо запобігання неплатоспроможності. Тому висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.06.2026, є релевантним до правовідносин у цій справі у частині загальних умов субсидіарної відповідальності на підставі частини 2 статті 61 КУзПБ та обов`язку засновників, власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника в межах своїх повноважень своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству (неплатоспроможності) боржника. Водночас немає підстав для оцінки поведінки Ради у 2019- 2022 роках з точки зору невиконання обов`язків, запроваджених редакцією статті 4 КУзПБ у пізнішій редакції.

101. Перевіряючи правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій частини 2 статті 61 КУзПБ, Верховний Суд враховує викладені висновки як такі, що відображають загалі підходи до вирішення питання щодо притягнення органів місцевого самоврядування у межах процедури банкрутства до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створених ними комунальних підприємств.

102. Водночас Верховний Суд виходить із необхідності розмежування обставин недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, наявності у засновника повноважень щодо управління підприємством та доведеності причинно-наслідкового зв`язку між конкретною поведінкою засновника і настанням банкрутства.

103. Сам по собі статус особи як засновника комунального підприємства, її обізнаність про незадовільний фінансовий стан підприємства та недостатність його майна для погашення кредиторських вимог не є достатніми підставами для покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника. Необхідним є встановлення того, що відповідні рішення, дії або бездіяльність засновника за своїм характером і наслідками можуть бути кваліфіковані як винна поведінка, що спричинила доведення боржника до банкрутства.

104. У цій справі господарські суди встановили, що Боржник є комунальним комерційним підприємством, майно якого закріплене за ним на праві господарського відання. Відповідно до статуту Боржник є самостійним суб`єктом господарювання, а його господарська діяльність здійснюється з використанням майна, закріпленого за підприємством, та інших визначених статутом джерел формування майна.

105. Однак самостійність комунального комерційного підприємства не усуває можливості покладення на його засновника субсидіарної відповідальності за наявності передбачених частиною другою статті 61 КУзПБ підстав. Тому вирішення цього спору не може ґрунтуватися виключно на відокремленості майна підприємства від майна територіальних громад або на відсутності у засновника безумовного обов`язку фінансувати його діяльність.

106. Оцінюючи доводи ліквідатора Боржника про обізнаність Ради щодо незадовільного фінансового стану підприємства та невжиття необхідних заходів для запобігання банкрутству, Верховний Суд враховує встановлені господарськими судами обставини створення рішенням Ради від 16.04.2021 тимчасової контрольної комісії з питань перевірки фінансово-економічної діяльності Боржника та затвердження 28.01.2022 звіту цієї комісії.

107. Зазначені обставини підтверджують здійснення Радою заходів з перевірки фінансово-економічної діяльності підприємства та мають значення для оцінки її обізнаності про фінансовий стан Боржника. Проте обізнаність засновника про наявність фінансових труднощів сама по собі не підтверджує, що саме його рішення або бездіяльність були причиною виникнення таких труднощів, подальшого розвитку неплатоспроможності та недостатності майна для задоволення вимог кредиторів.

108. Господарські суди також установили, що протягом 2019- 2021 років Боржник отримав фінансову підтримку з районного бюджету на загальну суму 29285727,79 грн, зокрема у 2019 році - 15079502,00 грн, у 2020 році - 11706225,79 грн, у 2021 році - 2500000,00 грн.

109. Надання зазначеної фінансової підтримки саме по собі не засвідчує належного виконання засновником усіх обов`язків щодо запобігання банкрутству. Водночас ці обставини спростовують твердження про повне самоусунення Ради від фінансової підтримки створеного підприємства та підлягають урахуванню разом з іншими встановленими обставинами при оцінюванні характеру її поведінки.

110. Окремої уваги потребує довід ліквідатора про прийняття Радою рішення від 28.01.2022 № 2-9/VIII "Про припинення діяльності КП "Райводоканал" Новомосковського району", яким передбачено скорочення обсягів фінансової підтримки та ліквідацію підприємства. Наведений аргумент не можна ототожнювати виключно з твердженням про недостатність бюджетного фінансування, оскільки він стосується конкретного управлінського рішення засновника, прийнятого після проведення перевірки фінансово-економічної діяльності підприємства. Установлені господарськими судами обставини свідчать, що відповідне рішення прийнято у зв`язку зі зменшенням кількості абонентів та з урахуванням висновків тимчасової контрольної комісії. Сам факт прийняття засновником рішення про припинення діяльності збиткового комунального підприємства не свідчить про неправомірність такого рішення або його причинно-наслідковий зв`язок з подальшим банкрутством підприємства.

111. Для застосування частини 2 статті 61 КУзПБ необхідно встановити не лише факт прийняття відповідного рішення, а й те, що воно за своїми конкретними наслідками призвело до втрати боржником можливості здійснювати господарську діяльність, виконувати зобов`язання перед кредиторами або зберігати майнові активи, необхідні для задоволення їхніх вимог.

112. Проте за результатами розгляду Заяви господарські суди попередніх інстанцій не встановили такого причинно-наслідкового зв`язку. Обставини скорочення фінансової підтримки та прийняття рішення про припинення діяльності підприємства за наявності його збитковості й кредиторської заборгованості не є достатніми для висновку про доведення Боржника до банкрутства саме з вини Ради.

113. При цьому положення статті 4 КУзПБ у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин, передбачали обов`язок визначених цією нормою осіб у межах своїх повноважень своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника. Однак встановлення такого загального обов`язку не звільняє заявника від необхідності обґрунтувати, у чому саме полягало його порушення відповідною особою та яким чином це порушення спричинило банкрутство.

114. Верховний Суд також враховує аргумент ліквідатора про те, що відповідно до статуту вищим органом управління Боржника є Рада, тоді як певні функції управління господарською діяльністю підприємства покладено на районну державну адміністрацію.

115. Зазначене розмежування статутних повноважень не змінює статусу Ради як засновника підприємства та не виключає можливості її відповідальності за власні рішення, дії або бездіяльність. Водночас наявність у Ради відповідного статусу та повноважень не є достатньою підставою для висновку, що саме їх неналежна реалізація спричинила банкрутство Боржника. Для такого висновку необхідне встановлення порушення конкретних обов`язків та причинного зв`язку між відповідною поведінкою і негативними майновими наслідками.

116. Посилання скаржників на соціальну значимість діяльності Боржника, державне регулювання тарифів і залежність його фінансового стану від бюджетної підтримки також не спростовують наведених висновків.

117. Особливості здійснення господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання можуть мати істотне значення для встановлення причин неплатоспроможності комунального підприємства. Проте сама наявність державного регулювання тарифів та збитковості відповідної діяльності не доводить вчинення засновником правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 61 КУзПБ. Необхідним залишається встановлення конкретної поведінки засновника, яка з урахуванням його повноважень і фактичних можливостей спричинила негативні наслідки для майнового стану підприємства.

118. Оцінюючи доводи скаржників щодо неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №904/229/22, №904/3551/20, №916/1105/16, №923/1297/14, №902/318/16, необхідно зазначити, що відмінність прийнятих по суті судових рішень за результатами вирішення спорів у перелічених справах та у цій справі зумовлена різними фактичними обставинами. У зазначених справах висновки про наявність підстав для покладення субсидіарної відповідальності ґрунтуються на встановленій господарськими судами сукупності конкретних обставин, які підтверджували неналежну поведінку засновника чи органу управління та причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки з неплатоспроможністю боржника.

119. На відміну від указаних справ, господарські суди попередніх інстанцій у цій справі встановили відсутність доказів вилучення Радою у Боржника майнових активів, необхідних для здійснення господарської діяльності, передання їх іншим особам або вчинення інших конкретних дій, які позбавили підприємство можливості виконувати свої зобов`язання.

120. Натомість господарські суди встановили обставини наявності у Боржника майна ринковою вартістю 1088922,00 грн, яке за дозволом Ради та згодою кредиторів реалізовано під час ліквідаційної процедури за ціною 5201002,88 грн з направленням зазначених коштів на часткове погашення вимог кредиторів.

121. Ліквідатор Боржника під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій не доводив наявність обставин вилучення (виведення) Радою певного майна (майнового комплексу, дебіторської заборгованості тощо), закріпленого за Боржником на праві господарського відання для здійснення господарської діяльності, передання його іншій особі без визначення правонаступництва щодо вимог кредиторів. Під час розгляду справи у касаційному порядку скаржники також не посилаються на наявність у матеріалах справи певних доказів, які підтверджують зазначені обставини, але помилково не враховані господарськими судами попередніх інстанцій.

122. Водночас Верховний Суд зауважує, що вилучення активів не є обов`язковою або єдиною можливою формою доведення боржника до банкрутства. Субсидіарна відповідальність може виникати також унаслідок винної бездіяльності засновника або інших осіб, здатних визначати дії боржника. Проте й у такому випадку необхідним є встановлення конкретної поведінки відповідної особи та її причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки з банкрутством.

123. Про доведення боржника - комунального підприємства до банкрутства можуть також свідчити, зокрема, обставини ухилення засновником від проведення інвентаризації майна боржника, передання ліквідатору документації, необхідної для розшуку майна боржника, стягнення дебіторської заборгованості, здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника; невчинення дій щодо управління справами боржника, управління його майном, координації діяльності підприємства, заслуховування звітів керівника про роботу підприємства, втрата контролю за діяльністю боржника через непризначення керівника; відсутність сформованого статутного фонду (капіталу) боржника; ненадання дотацій з місцевого бюджету тощо.

124. Однак у цій справі господарські суди попередніх інстанцій на підставі наданих учасниками справи доказів не встановили наявність певних із перелічених та/або інших обставин, які б свідчили про невиконання Радою своїх обов`язків як засновника щодо управління справами Боржника, вжиття заходів для запобігання банкрутству, перешкоджання погашенню заборгованості Боржника перед кредиторами.

125. З огляду на таке відмінність цієї справи від справ, на які посилаються скаржники, полягає не лише у відсутності встановлених фактів вилучення майна, а насамперед у відсутності встановленої господарськими судами сукупності обставин, достатньої для висновку про те, що саме винна поведінка Ради спричинила неплатоспроможність Боржника.

126. Наведені висновки не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.06.2026 у справі №920/1369/23, щодо можливості покладення субсидіарної відповідальності за винну управлінську бездіяльність. У зазначеній справі висновок про наявність підстав відповідальності ґрунтувався на конкретних установлених судами обставинах невиконання органом управління своїх повноважень та спричинених цим негативних наслідках для майнового стану боржника. Водночас наявність у справі №920/1369/23 відповідного правового висновку не означає, що будь-яке невжиття засновником додаткових заходів фінансової підтримки або прийняття ним рішення про припинення діяльності комунального підприємства за наявності заборгованості є достатньою підставою для субсидіарної відповідальності.

127. Стосовно доводів ліквідатора про неврахування спростовної презумпції субсидіарної відповідальності Верховний Суд зазначає, що її застосування передбачає оцінювання не лише факту недостатності ліквідаційної маси, а й обставин, які свідчать про ознаки доведення боржника до банкрутства конкретною особою. При цьому така презумпція не усуває необхідності встановлення належної фактичної основи відповідних вимог. Особа, щодо якої заявлено вимогу про субсидіарну відповідальність, вправі спростовувати наведені заявником обставини та доводити добросовісність своєї поведінки.

128. У цій справі господарські суди оцінили не лише обставини недостатності майна Боржника, але й надання йому фінансової підтримки, створення контрольної комісії, прийняття рішення про припинення діяльності та результати аналізу фінансово-господарського стану підприємства. За результатами такої оцінки вони не встановили достатніх підстав для висновку про доведення Боржника до банкрутства з вини Ради.

129. Наведені обставини не свідчать про покладення господарськими судами на ліквідатора обов`язку довести виключно умисну форму вини відповідача або про неврахування можливості субсидіарної відповідальності за винну бездіяльність. Визначальним для вирішення спору стало невстановлення причинно-наслідкового зв`язку між конкретною поведінкою Ради та банкрутством Боржника.

130. Відповідні аргументи скаржників щодо бездіяльності Ради стосуються неприйняття нею рішень та невчинення дій, спрямованих на забезпечення фінансування Боржника як соціально-значимого комунального підприємства. Враховуючи встановлені господарськими судами обставини щодо надання Радою фінансової підтримки Боржнику в 2019- 2021 роках, тоді як у 2022 році ініціюючий кредитор подав заяву про відкриття провадження у цій справі про банкрутство Боржника, наведені доводи скаржників по суті зводяться до недостатності фінансування Боржника.

131. Однак такі обставини самі по собі не можуть бути достатньою підставою для висновку про доведення Радою Боржника до банкрутства, адже він є самостійним суб`єктом господарювання, а законодавством і статутом Боржника не передбачено повного фінансування комерційного комунального підприємства. Висновок про необхідність надання Радою дотацій Боржнику для погашення всіх зобов`язань перед контрагентами означав би покладення на Раду повної субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника не залежно від обставин наявності або відсутності з її боку конкретних фактів неправомірної поведінки (дій та/або бездіяльності), що не відповідало би положенням частини 5 статті 74 Господарського кодексу України та частини 2 статті 61 КУзПБ.

132. Ліквідатор Боржника у касаційній скарзі зауважує, що правове питання в цій справі полягає не в тому, чи існував у Ради необмежений обов`язок фінансувати Боржника, а в тому, чи діяла вона як засновник і вищий орган управління своєчасно, активно та економічно обґрунтовано після того, як стала обізнаною про кризовий стан Боржника, і чи перебуває обрана нею модель поведінки у причинному зв`язку з подальшою недостатністю майна для задоволення вимог кредитора. Однак такі доводи мають загальних характер, адже ліквідатор Боржника не зазначає конкретні заходи (окрім наданої фінансової підтримки), які Рада, на його думку, повинна була вчинити у зв`язку з виявленням проблем у фінансовому становищі Боржника, але не вчинила внаслідок своєї недобросовісності.

133. Верховний Суд також відхиляє аргумент скаржників про надання господарськими судами визначального значення висновку фінансового аналізу щодо відсутності ознак навмисного доведення підприємства до банкрутства. Відповідний аналіз є одним із доказів, який підлягає оцінюванню поряд з іншими наявними у справі доказами, і не має заздалегідь встановленої сили. Невиявлення за результатами такого аналізу ознак навмисного доведення до банкрутства саме по собі не виключає можливості встановлення судом інших форм винної поведінки, передбачених частиною другою статті 61 КУзПБ.

134. Водночас із мотивів оскаржених судових рішень убачається, що висновки фінансового аналізу оцінено не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими обставинами, підтвердженими наявними у справі доказами, зокрема щодо характеру діяльності Боржника, надання йому фінансової підтримки та прийнятих засновником управлінських рішень. Тому немає підстав вважати, що відмову в задоволенні позову обґрунтовано виключно відсутністю у фінансовому аналізі ознак навмисного доведення до банкрутства.

135. Щодо обставин надання Радою у 2024 році згоди на реалізацію майна Боржника у ліквідаційній процедурі Верховний Суд зауважує, що такі дії характеризують поведінку засновника після визнання підприємства банкрутом і самі по собі не спростовують можливості неправомірної поведінки цієї особи у попередній період. Водночас встановлені господарськими судами обставини реалізації майна за погодженням із засновником та кредиторами мають значення для оцінювання поведінки Ради у ліквідаційній процедурі. Їх урахування не свідчить про те, що господарські суди звільнили відповідача від відповідальності виключно внаслідок надання такої згоди.

136. Посилання АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" на невиконання Боржником обов`язку, передбаченого частиною 6 статті 34 КУзПБ, також не спростовує висновків господарських судів попередніх інстанцій. Солідарна відповідальність керівника боржника за порушення обов`язку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство та субсидіарна відповідальність осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, мають різні правові підстави. Можливе невиконання керівником підприємства обов`язку, встановленого частиною 6 статті 34 КУзПБ, не є достатнім підтвердженням факту доведення до банкрутства боржника його засновником як підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 61 КУзПБ.

137. Стосовно посилань ліквідатора на порушення господарськими судами вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 у взаємозв`язку з пунктом 1 частини 3 статті 310 зазначеного Кодексу, Верховний Суд зазначає таке.

138. Застосування пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачає, зокрема, обґрунтованість відповідної підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, та встановлення того, що недослідження зібраних у справі доказів унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

139. У цій справі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку послалися скаржники, не підтвердилась у зв`язку з тим, що відмінність результату вирішення спору в цій справі зумовлена встановленими обставинами та відсутністю підтвердження необхідного причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою засновника і банкрутством боржника.

140. Водночас викладені у касаційних скаргах заперечення по суті зводяться до незгоди з висновком господарських судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, установлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржників, свідчать про наявність підстав для задоволення Заяви. Проте переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

141. Незгода скаржників з оцінкою господарськими судами встановлених обставин, а також посилання на можливість іншої оцінки фінансової підтримки, рішень Ради та поведінки засновника не підтверджують існування передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підстав для скасування судових рішень.

142. Водночас зазначаючи про ненадання належної оцінки обставинам справи та неприйняття до уваги доказів, що підтверджують бездіяльність Ради, скаржники у касаційних скаргах не наводять посилань на конкретні наявні у справі, але не враховані господарськими судами докази, які підтверджують певні факти ухилення Ради від виконання своїх обов`язків та/або вчинення нею неправомірних дій.

143. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні Заяви через недоведеність передбачених частиною 2 статті 61 КУзПБ підстав для покладення на Раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника. Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують правильності висновків господарських судів попередніх інстанцій і не підтверджують наявності підстав для скасування оскаржених судових рішень.

144. Скаржники не довели неправильного застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

145. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних постанови апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

146. Понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд