ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 400/6517/26

І. Суть спору

1. Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - позивач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Миколаївській області) звернулось до адміністративного суду з позовом (у порядку визначеному статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРМ-ТРЕЙД» (далі - Товариство, ТОВ «ГРМ-ТРЕЙД»), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРМ-ТРЕЙД» ОСОБА_1 до погашення податкового боргу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРМ-ТРЕЙД» вчасно не сплатило узгоджену суму податкового зобов`язання. ТОВ «ГРМ-ТРЕЙД» має податковий борг у сумі 1 719 251,52 грн. Верховною Радою України прийнято Закон України від 30 листопада 2021 року №1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». З 1 січня 2022 року набрали чинності положення вказаного Закону у частині встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника платника податків - боржника за межі України. У разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позов Головного управління ДПС у Миколаївській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРМ-ТРЕЙД», ОСОБА_1 задоволено повністю. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРМ-ТРЕЙД» ОСОБА_1 до погашення податкового боргу в розмірі 1 719 251,52 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у ТОВ «ГРМ-ТРЕЙД» наявний податковий борг у сумі, що перевищує один мільйон гривень, який не був погашений. Докази вчинення відповідачами будь-яких дій, спрямованих на погашення податкового боргу, в матеріалах справи відсутні. Отже, наявні передбачені пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для застосування до керівника товариства тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до погашення податкового боргу.

4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 рішення суду першої інстанції скасовано. Адміністративний позов Головного управління ДПС у Миколаївській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРМ-ТРЕЙД», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України залишено без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву контролюючого органу без розгляду, виходив з того, що питання строку звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою щодо обмеження права керівника платника податків на виїзд за кордон регламентується приписами абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і, відповідно, становить три місяці з дня виникнення підстав, що дають контролюючому органу право на пред`явлення визначених законом позовних вимог, а оскільки з позовною заявою позивач звернувся до суду лише 04.06.2026, тоді як граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та частиною першою статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України, завершився 10.03.2025 (з урахуванням правил обчислення процесуальних строків останнім днем є перший після нього робочий день), то строк, визначений абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є пропущеним, а поважних причин такого пропуску позивачем не наведено, доказів не надано.

5. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі № 400/6517/26 та залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2026

6. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та залишено позов без розгляду, тобто, ухвалена за наслідками вирішення судом процесуального питання, підстави для касаційного оскарження такого судового рішення визначені абзацом 6 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7. У касаційній скарзі контролюючий орган вказує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неправильно застосовано (не застосовано) положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України. Так, контролюючий орган зазначає, що судом апеляційної інстанції зазначено про пропуск позивачем строку встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України на звернення до суду із позовною заявою.

Контролюючий орган зазначає, що системний аналіз положень пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та частини першої статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у контролюючого органу виникає право на звернення до адміністративного суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи боржника за межі України після спливу 240 календарних днів з дня вручення такому платнику податків податкової вимоги на суму податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень.

Вказує, що відповідно до статті 59 Податкового кодексу України Товариству виставлено податкову вимогу від 16.02.2024 №0004228-1302-1429 та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Податкова вимога прийнята на суму боргу на суму 31081,84 грн. з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Податкову вимогу від 16.02.2024 №0004228-1302-1429 вручено поштою - 09.03.2024. Однак податковий борг понад 1 млн. грн виник у Товариства станом на 01.09.2025. Після 01.09.2025 податковий борг продовжував зростати та на час подачі позову становив 1 719 251,52 грн.

Контролюючий орган звертає увагу, що у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (пункт 59.5 статті 59 Податкового кодексу України).

Таким чином на переконання контролюючого органу, датою для початку перебігу 240-денного строку слід вважати дату - 01.09.2025, оскільки згідно розрахунку податкової заборгованості податковий борг в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень виник - 01.09.2025.

Отже, 29.04.2026 (01.09.2025 +240 днів = 29.04.2026) є тією датою, з якої у контролюючого органу виникло право на пред`явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (29.04.2026 + 3 міс. = до 28.07.2026). Тобто позовна заява подана в рамках строку встановленого законом.

Таким чином, з огляду на наявність у ТОВ «ГРМ-ТРЕЙД» податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, і непогашення суми такого податкового боргу понад 240 днів наявні підстави для застосування судом тимчасового обмеження керівника вказаної юридичної особи ОСОБА_1 у праві виїзду за межі території України до погашення суми податкового боргу.

Крім того, контролюючий орган зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 31.03.2025 у справі № 160/5655/22.

8. Відповідачі не скористалися своїм правом та не подали відзивів на касаційну скаргу контролюючого органу, що не перешкоджає її подальшому розгляду.

9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

10. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

12. Так, згідно з положеннями пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (пункт 59.5 статті 59 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

Вимоги абзацу першого цього пункту не застосовується у разі наявності зобов`язання держави щодо повернення юридичній особі або постійному представництву нерезидента-боржника помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якщо загальна сума непогашеної заборгованості держави перед боржником дорівнює або перевищує суму податкового боргу такого боржника.

Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Згідно з положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень: саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід вважати об`єктивно визначені обставини, за наявності яких суб`єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб`єкта владних повноважень чи пов`язуватися з будь-якими суб`єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз`яснень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб`єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов`язано з принципом, що суб`єкт владних повноважень «зв`язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.

Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, законодавець передбачив об`єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб`єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує рівність інтересів суб`єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.

Суд зазначає, що норми статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.

При цьому, правові підстави для звернення до суду згідно зі статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникають через 240 днів від дня вручення платнику податків податкової вимоги, а відповідні повноваження повинні бути реалізовані контролюючим органом в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24, від 12.09.2024 у справі № 140/26462/23, від 01.07.2025 у справі № 120/2450/24, від 24.07.2025 у справі № 580/11507/24, від 11.09.2025 у справі №460/1354/25, від 18.12.2025 у справі №280/5892/25, від 18.12.2025 у справі №160/20031/25, від 13.01.2026 у справі №280/6866/25.

У справі, що розглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом відповідно до вимог статті 59 Податкового кодексу України сформовано податкову вимогу від 16.02.2024 №0004228-1302-1429, яку направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ГРМ-ТРЕЙД» рекомендованим поштовим відправленням за його податковою адресою.

Зазначене поштове відправлення було повернуто контролюючому органу 13.03.2024 з відміткою відділення поштового зв`язку - «за закінченням терміну зберігання». Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції ця дата - 13.03.2024 є датою вручення податкової вимоги, виходячи з положень Податкового кодексу України, і саме з 13.03.2024 підлягає обчисленню встановлений пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України строк у 240 календарних днів.

Отже, граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та частиною першою статті 289-2 КАС України для сплати податкового боргу, завершився 08.11.2024. Починаючи з 09.11.2024 у контролюючого органу виникли правові підстави для реалізації владної компетенції та пред`явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цієї дати почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак останнім днем звернення контролюючого органу до адміністративного суду було 09.02.2025, проте, оскільки зазначена дата припадала на неділю, то відповідно до правил обчислення процесуальних строків останнім днем був перший після нього робочий день , тобто 10.02.2025. Отже, граничним днем звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом було 10.02.2025.

Натомість, контролюючий орган звернувся до суду позов лише 04.06.2026, що свідчить про те, що позивач скористався своїм правом звернення до суду значно пізніше визначеного законом тримісячного строку, при цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції поважних причин такого пропуску не наведено, а матеріали справи не містять будь-яких доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які б перешкоджали контролюючому органу своєчасно звернутися до адміністративного суду після виникнення у нього відповідного права.

Щодо доводів позивача відносно того, що право на звернення до адміністративного суду виникло у нього лише після спливу 240 календарних днів з дати, коли за даними інтегрованої картки платника податків, сума податкового боргу вперше перевищила один мільйон гривень, тобто із 29.04.2026, то як правильно вказав суд апеляційної інстанції законодавець пов`язав початок перебігу 240-денного строку саме з днем вручення платнику податків податкової вимоги. Отже, юридичним фактом, з яким закон пов`язує початок перебігу цього строку, є вручення податкової вимоги, а не день (дата) коли борг перевищив один мільйон гривень.

Посилання контролюючого органу на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо порядку обчислення строку на звернення до суду з позовами відповідно до положень пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного в постанові 31.03.2025 у справі №160/5655/22, є безпідставними, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд не досліджував питання застосування до спірних правовідносин положень статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України, це не було предметом правового аналізу. Відтак наведена постанова не містить правового висновку щодо застосування процесуальних строків звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду та наслідків їх пропуску.

Натомість підходи щодо застосування норми права у спосіб, що застосував суд апеляційної інстанції підтверджується усталеними підходами Верховного Суду, що зазначені вище, відступу від яких у встановлений законом спосіб здійснено не було.

Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судом апеляційної інстанції висновків є безпідставними, адже касаційна скарга не містить відомостей про обставини, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення судами норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, а підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

13. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі №400/6517/26 слід залишити без задоволення.

14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

15. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,