ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/304/24

1. У січні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом у якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

2. Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 ) зареєстрували шлюб 11 серпня 1975 року, який був розірваний 27 квітня 1999 року.

3. Під час шлюбу - 04 серпня 1982 року ОСОБА_4 отримав ордер серії Ж

№ 031012 на право зайняття усією сім`єю квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до наведеного ордеру склад сім`ї становив три особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та їх дочка ОСОБА_6 .

4. У січні 1992 року сума пайового внеску за квартиру у розмірі 10 700 крб. була виплачена у повному обсязі, що підтверджується довідкою ЖБК «Виноградар-8».

5. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжила жити у вказаній квартирі та, як співвласник, продовжила нести тягар її утримання.

6. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після чого під час наведення ладу в його документах ОСОБА_2 знайшла складений ним заповіт від 04 серпня 2022 року, яким він заповів усю спірну квартиру ОСОБА_1 , не дивлячись на те, що йому належала лише 1/2 її частина.

7. Відповідно до інформаційної довідки від 15 серпня 2023 року станом на указану дату право власності на спірну квартиру не оформлене за жодним із співвласників.

8. Вказує, що заповітом охоплено частину квартири у розмірі 1/2, яка належить їй, адже квартира набута за час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя.

9. Подільський районний суд м. Києва рішенням від 17 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовив.

10. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд покликався на те, що спірна квартира придбана членом ЖБК ОСОБА_4 за час перебування у шлюбних відносинах із позивачем, які були припинені у 1999 році, тобто після виплати померлим усієї суми паєнагромадження, у зв`язку із чим він набув у власність спірну квартиру. Однак доказів, які б підтверджували участь позивача у виплаті такого паєнагромадження, як спільними коштами та/або спільною працею подружжя суду не надано, як і не наведено інших поважних причин та не підтверджено таких обставин відсутності самостійного заробітку у позивача на час повної виплати суми паю колишнім чоловіком, що унеможливлює надати такому майну статусу спільної сумісної власності.

11. Також суд першої інстанції зазначав про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин, про що заявлено відповідачем ОСОБА_1 , оскільки позивач про порушення свого права на 1/2 частину спірного майна дізналась внаслідок смерті ОСОБА_4 , який за час свого життя розпорядився усім майно шляхом складення заповіту, яке позивач вважала спільною сумісною власність. Учасником складення заповіту позивач не була, а відтак не могла знати про порушення свого права.

12. Київський апеляційний суд постановою від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року скасував з ухваленням нового судового рішення.

13. Задовольнив позов ОСОБА_2 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

14. Ухвалюючи постанову суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд залишив поза увагою положення законодавства, чинного у період набуття (сплати пайового внеску) щодо права власності на спірну квартиру, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із відсутністю доказів, які б підтверджували участь позивача у виплаті паєнагромадження як спільними коштами та/або спільною працею подружжя.

15. Зауважив, що суд першої інстанції у своєму рішенні правильно посилався на статтю 22 КпШС України, якою закріплена презумпція спільності майна подружжя, однак під час ухвалення оскарженого рішення не застосував вказану норму права, а навпаки стверджував про обов`язок саме позивача доводити її участь у виплаті паєнагромадження, як спільними коштами та/або спільною працею подружжя.

16. Вказав, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що спірна квартира була набута ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у період перебування їх у зареєстрованому шлюбі, під час шлюбу були внесені відповідні суми пайових внесків та здійснена повна сплата вартості квартири, за відсутності доказів сплати таких внесків за особисті кошти ОСОБА_4 , а також відсутності доказів, які спростовують презумпцію спільності права власності подружжя на набуте під час шлюбу майно, дає підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної квартири.

17. Вирішуючи питання застосування наслідків спливу позовної давності суд апеляційної інстанції вказував, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

18. Встановивши, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 у квітні 1999 року ОСОБА_2 залишилася проживати у спірній квартирі, де була зареєстрована, що сторонами не заперечується, здійснювала оплату квартирної плати, а про те, що ОСОБА_4 зареєстрував у 2009 році за собою право власності на всю квартиру та розпорядився нею у своєму заповіті, позивач ОСОБА_2 дізналася лише після його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що іншими учасниками справи не спростовано, апеляційний суд вважав, що саме з цього часу почала відраховуватися позовна давність на звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права.

19. Оскільки ОСОБА_2 звернулася із цим позовом до суду 09 січня 2024 року, тобто в межах строку давності, суд апеляційної інстанції вважав, що підстави для задоволення заяви про застосування позовної давності відсутні.

20. У поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокатка Анфьорова К. С. просила скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року в частині незастосування позовної давності і закрити провадження у справі № 758/304/24.

21. Наведені у касаційній скарзі та клопотанні доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

22. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 263/13312/15-ц (щодо поважності причин пропуску позовної давності у спорі про визнання недійсним розпорядження про приватизацію житла), від 22 травня 2019 року № 234/3341/15-ц (щодо застосування принципу доброго господаря як підстави для відмови у поновленні пропущеного строку позовної давності), від 10 грудня 2019 року № 454/2427/16 (щодо презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав), від 31 жовтня 2019 року

№ 629/548/17 (щодо обов`язку позивача довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права).

23. Представник заявниці зауважувала, що суди не звернули увагу на ту обставину, що позивач надала до суду лише дві квитанції на оплату комунальних послуг у 2008 році. Після жовтня 2008 року, протягом майже останніх 17 років позивач в утриманні спірної квартири ніякої участі не брала. Борги з утримання спірної квартири, що були накопичені після смерті ОСОБА_4 позивач не сплачувала також.

24. Касаційна скарга містить довід про те, що суди не надали належної уваги тій обставині, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 була здійснена у 2009 році. Жодних дій з 2009 року щодо зміни відомостей про власників спірної квартири не здійснювалося.

25. Позивачеві було відомо про те, що право власності на спірну квартиру було зареєстроване ще з 2009 року, що узгоджується із презумпцією можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

26. Позивач стверджувала, що право власності на спірну квартиру не було зареєстроване за жодним із колишнього подружжя, при цьому, маючи вільний доступ до всього, що перебувало у спірній квартирі, утримує у себе оригінал технічного паспорта на квартиру у якому зазначено, що власником спірної квартири є саме ОСОБА_4 . На останній сторінці технічного паспорта зазначено, що він є додатком до свідоцтва про право власності на житло. Позивач, стверджуючи, що право власності не було зареєстроване за жодним із подружжя намагалася таким чином ввести суд в оману.

27. Представниця заявника вважає, що позивачу було відомо про порушення її прав з 2009 року, а не з моменту ознайомлення зі змістом складеного

ОСОБА_4 заповіту на що суди належної уваги не звернули.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

28. У поданому у червні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Целіков В. В. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін, покликаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

29. Представник ОСОБА_2 зазначає, що відповідачі не заперечували, що спірна квартира є спільно нажитим майном. Окрім того, ОСОБА_1 у суді першої інстанції стверджувала, що позивач після припинення шлюбних відносин мала право на частину паєнагромадження та право поділу квартири у відповідності до статті 146 ЖК України.

30. Матеріали справи не містять будь яких доказів які б доводили саме той факт, що є обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно подружжя. Натомість суд апеляційної інстанції враховуючи, зокрема, приписи статей 22 та 28 КпШС України з`ясував, що майно набуте у шлюбі подружжям є спільною сумісною власністю.

31. Представник позивача також покликається на те, що представник касатора жодним чином не довела, що позивач міг дізнатися про порушення свого права у інший спосіб та у інший час.

32. Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Подільського районного суду м. Києва.

33. Справа № 758/304/24 надійшла до Верховного Суду 16 червня 2025 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

34. Суди встановили, що 11 жовтня 1975 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_9 ) уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а. с. 5, том 1).

35. Під час шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_8 народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 15 (зворотня сторона, 16, том 1).

36. 04 серпня 1982 році Виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів видав ОСОБА_4 ордер серії Ж № 031012, сім`я якого складається із трьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_8 (дружина), ОСОБА_6 (дочка), на право вселення у надане жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 5 (зворотня сторона), 6, том 1).

37. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 був розірваний 27 квітня 1999 року (а. с. 9, том 1).

38. Згідно з довідкою № 10, виданою ЖБК «Виноградар-8» 03 червня 1999 року, ОСОБА_8 є співвласницею квартири АДРЕСА_1 (а. с. 35 (зворотня сторона), том 1).

39. У довідці № 11, виданій ЖБК «Виноградар-8» 03 червня 1999 року, зазначено, що борг за квартиру АДРЕСА_2 станом на 01 січня 1999 року становив 1 727 грн 56 коп. У січні 1999 року ОСОБА_4 сплатив 100 грн, у травні 1999 року ОСОБА_8 сплатила 1 104 грн 61 коп. Залишок боргу станом на 01 червня 1999 року - 1 057 грн 17 коп. Місячна плата за квартиру АДРЕСА_2 - 95 грн 41 коп. (а. с. 36, том 1).

40. 23 лютого 2009 року ЖБК «Виноградар-8» видав ОСОБА_8 довідку № 8 про те, що ОСОБА_8 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Позика по квартирі виплачена повністю у 1992 році. Вартість квартири в період здачі в експлуатацію у 1982 році була 10 700 карбованців (а. с. 7, том 1).

41. 01 вересня 2009 року ЖБК «Виноградар-8» видав ОСОБА_4 довідку № 15 про те, що ОСОБА_4 є власником кооперативної квартири АДРЕСА_1 . Сума пайового внеску за квартиру становить у розмірі 10 700 карбованців. Сума сплачена у січні 1992 році у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення 10 700 карбованців. ОСОБА_4 є членом ЖБК «Виноградар-8» на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 14 червня 1982 року № 965 (а. с. 6 (зворотня сторона), том 1).

42. Відповідно до відповіді КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 15 січня 2024 року згідно з даними реєстрових книг бюро квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 16 вересня 2009 року Головним управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (наказ від 10 вересня 2009 року № 1392-С) (а. с. 75, том 1).

43. 04 вересня 2021 року ОСОБА_4 склав заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ємельяновою К. В., за яким належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 заповів своїй дочці ОСОБА_10 (а. с. 13 зв., том 1).

44. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 13, том 1).

45. 01 листопада 2023 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Будика Н. М. відкрив спадкову справу № 16/2023 після смерті ОСОБА_4

(а. с. 17, том 1).

46. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

47. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

48. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

49. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

50. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

51. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

52. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

53. У статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції, що діяла на час сплати пайових платежів, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

54. Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

55. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (статті 69, 70 СК України).

56. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

57. Згідно з статтею 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

58. У статті 16 Закону України «Про власність» передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

59. Згідно з частинами другою, третьою статті 384 ЦК України член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

60. Пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів подружжя, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними (див. постанови Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 205/2696/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 487/4884/18, від 09 червня 2021 року у справі № 462/1971/17, від 02 листопада 2023 року у справі № 343/79/22 та від 13 грудня 2023 року у справі № 161/10959/21).

61. Відповідно до Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю і не вимагало його реєстрації, тобто на момент набуття права власності на кооперативну квартиру законодавство не передбачало ні видачі свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, ні обов`язкової державної реєстрацію права власності на таку квартиру (див. постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 755/12930/17, від 13 грудня 2023 року у справі № 161/10959/21).

62. Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, встановивши, що спірна квартира була набута ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у період перебування їх у зареєстрованому шлюбі, під час шлюбу були внесені відповідні суми пайових внесків та здійснена повна сплата вартості квартири, за відсутності доказів сплати таких внесків за особисті кошти ОСОБА_4 , правильно вважав про можливість визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної квартири.

63. Відповідно до статті 9 КпШС України на вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли строк для захисту порушеного права встановлено законодавством України.

64. У випадках, передбачених статтею 9 цього Кодексу, позовна давність застосовується судом відповідно до цивільного законодавства, якщо інше не встановлено законом (стаття 10 цього Кодексу).

65. У тих випадках, коли для окремих вимог встановлений строк давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (стаття 10 цього Кодексу).

66. Зі змісту статті 20 КпШС України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72 цього Кодексу.

67. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

68. Відповідно до статті 72 КпШС України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

69. Відповідно до статті 71 ЦК України (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

70. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (стаття 76 цього Кодексу).

71. Відповідно до пункту 4 розділу Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

72. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

73. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

74. Отже, початок перебігу позовної давності в справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

75. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

76. Встановивши, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 у квітні 1999 року ОСОБА_2 залишилася проживати у спірній квартирі, де була зареєстрована, що сторонами не заперечується, здійснювала оплату квартирної плати, а про те, що ОСОБА_4 зареєстрував у 2009 році за собою право власності на всю квартиру та розпорядився нею у своєму заповіті, позивач ОСОБА_2 дізналася лише після його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд апеляційної інстанції правильно вважав, що саме з цього часу почала відраховуватися позовна давність на звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права.

77. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 звернулася із зазначеним позовом до суду 09 січня 2024 року, тобто в межах позовної давності, а тому підстави для задоволення заяви про застосування позовної давності відсутні у зв`язку із чим відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, які, на думку представника заявника, вказують на те, що про порушення свого права ОСОБА_2 дізналася задовго до часу ознайомлення із заповітом, який склав ОСОБА_4 .

78. Довід касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 263/13312/15-ц (щодо поважності причин пропуску позовної давності у спорі про визнання недійсним розпорядження про приватизацію житла), від 22 травня 2019 року № 234/3341/15-ц (щодо застосування принципу доброго господаря як підстави для відмови у поновленні пропущеного строку позовної давності), від 10 грудня 2019 року № 454/2427/16 (щодо презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав), від 31 жовтня 2019 року

№ 629/548/17 (щодо обов`язку позивача довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права) колегія суддів відхиляє, оскільки апеляційний суд, здійснивши аналіз всіх фактичних обставин, встановлених у цій справі, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , натомість у наведених представником заявника справах Верховний Суд виклав правові позиції щодо застосування норм права за фактичних обставин, які не є тотожними фактичним обставинам цієї справи.

79. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

80. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

81. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

82. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

83. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, немає.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду