ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/9934/24

1. В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дійсною з моменту укладання 17 вересня 2015 року додаткову угоду до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладену ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, якою:

- викласти пункт 3 договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 17 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., в наступній редакції: «продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 2 182 260 грн, що за офіційним курсом НБУ становить 100 000 дол. США, які покупець зобов`язаний передати продавцеві з відстрочкою оплати до 01 березня 2021 року;

- пункт 4 договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 17 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., викласти у наступній редакції: «я, продавець, своїм підписом під цим договором підтверджую згоду розрахунку за продану квартиру, шляхом одержання від покупця грошей в сумі 2 182 260 грн, що за офіційним курсом НБУ становить 100 000 дол. США з відстрочкою платежу у строк до 01 березня 2021 року».

Всі інші умови договору купівлі-продажу залишити без змін.

2. В обґрунтування вимог вказував, що 17 вересня 2015 року він та відповідач уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. за реєстрованим № 1695.

Згідно з пунктом 3 вказаного договору він зобов`язувався передати у власність відповідачу квартиру за погодженням сторін за 434 400 грн, які ним повністю сплачені до підписання договору.

Зазначав, що того ж дня, 17 вересня 2015 року сторони уклали до договору купівлі-продажу додаткову угоду, якою викладено пункти 3, 4 договору у новій редакції та засвідчено, що продаж зазначеної квартири вчинено за ціною 2 182 260 грн, що за офіційним курсом НБУ становить 100 000 дол. США з відстрочкою оплати до 01 березня 2021 року.

Посилався на те, що у день укладення додаткової угоди сторони дійшли згоди, що укладена ними додаткова угода буде нотаріально посвідчена найближчим часом. Час і місце нотаріального посвідчення додаткової угоди повинен був визначити відповідач, що посвідчується відповідним розписом відповідача у вимозі-повідомленні від 17 вересня 2015 року.

Відповідач неодноразово просив відтермінувати укладання угоди через різні причини особистого характеру, останній не виконав вимогу-повідомлення від 30 серпня 2018 року, від 01 березня 2021 року та від 01 березня 2023 року.

3. Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 18 вересня 2024 року позов залишив без задоволення.

4. Рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивач не довів часткове або повне виконання додаткової угоди до договору купівлі-продажу квартири, а також факт безумовного ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення такої угоди, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

5. Київський апеляційний суд постановою від 28 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року залишив без змін.

6. Апеляційний суд вважав, що позивач не довів як факт часткового або повного виконання додаткової угоди до договору купівлі-продажу квартири, а також факт безумовного ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення такої угоди, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність передбачених законом підстав для визнання додаткової угоди дійсною. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач отримав та не виконав вимоги-повідомлення, тобто у цій справі під ухиленням від нотаріального посвідчення договору розуміється пасивне небажання вчинити цю дію відповідачем, колегія суддів відхилила, оскільки саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати додаткову угоду, її ухилення від такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України, оскільки позивач не довів факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину.

7. У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чернілевський В. Г., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

8. Представник заявника зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 910/9817/19. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 220, 654, 657 ЦК України у подібних правовідносинах.

9. Суди не врахували положення статті 654 ЦК України та фактично розділили угоду та основний договір на два різні договори, в результаті чого зроблені помилкові висновки, що договір від 17 вересня 2015 року не був виконаний (частково виконаний).

10. В матеріалах справи є докази, які свідчать про умисне і безповоротне ухилення відповідача від укладення договору.

11. У цій справі під ухиленням від нотаріального посвідчення договору розуміється пасивне небажання вчинити цю дію відповідачем (в особистих інтересах).

12. При цьому, саме по собі визнання позову відповідачем не свідчить про можливість нотаріально посвідчити договір, оскільки з його сторони вже присутнє порушення умов договору. Визнання позову свідчить про реальність правовідносин.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

13. У квітні 2025 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

14. Зазначає, що відсутність факту виконання додаткової угоди сторонами свідчить про недосягнення згоди внести зміни до договору, які викладені в цій угоді. Внесення змін до договору можливе лише за спільною згодою сторін, яка б мала бути виражена в юридичному документі, оформленому у відповідності до норм чинного законодавства, тобто в нотаріально посвідченій угоді. Отже, така додаткова угода не може розглядатись як укладений сторонами правочин та породжувати будь-які наслідки для сторін.

15. Разом з тим, відповідач не визнавав позов за жодних обставин, а навпаки заперечував проти його задоволення.У відзиві на апеляційну скаргу, який подав відповідач, також є заперечення останнього проти задоволення позову.

16. Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Голосіївського районного суду міста Києва.

17. 08 квітня 2025 року цивільна справа № 752/9934/24 надійшла до Верховного Суду.

18. 20 серпня 2026 року представник заявника - адвокат Чернілевський В. Г. подав заяву про відмову від касаційної скарги. 15 вересня 2026 заявник надіслав заяву про підтримання клопотання про відмову від касаційної скарги. 29 вересня 2026 року ОСОБА_1 відкликав заяву про відмову від касаційної скарги та просив касаційну скаргу розглянути.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

19. 17 вересня 2015 року ОСОБА_1 , як продавець, та ОСОБА_2 , як покупець, уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. за реєстровим № 1695.

20. У пункті 3 вказаного договору визначено, що за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 434 400 грн, які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання договору.

21. Відповідно до пункту 4 зазначеного договору продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від покупця грошей в сумі 434 400 грн та відсутність по відношенню до нього будь-яких претензій фінансового характеру.

22. 17 вересня 2015 року сторони підписали додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 17 вересня 2015 року про наступне:

- пункт 3 договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 17 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., викласти в наступній редакції:

«3. Продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 2 182 260 грн, що за офіційним курсом НБУ становить 100 000 дол. США, які покупець зобов`язаний передати продавцеві з відстрочкою оплати у строк до 01 березня 2021 року»;

- пункт 4 договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 17 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., викласти в наступній редакції:

«4. Я, продавець, своїм підписом під цим договором підтверджую згоду розрахунку за продану квартиру, шляхом одержання від покупця грошей в сумі 2 182 260 грн, що за офіційним курсом НБУ становить 100 000 дол. США, з відстрочкою платежу у строк до 01 березня 2021 року».

Всі інші умови договору купівлі-продажу залишаються без змін.

23. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

24. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

25. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

26. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

28. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

29. Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що договір купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2015 року є частково виконаним, при цьому відповідач ухилився від нотаріального посвідчення, укладеної 17 вересня 2015 року додаткової угоди до договору купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2015 року, а тому відповідно до статті 220 ЦК України додаткова угода має бути визнана судом дійсною. Вказував, що ним неодноразово пред`являлись відповідачу вимоги-повідомлення про необхідність завершення укладання додаткової угоди від 17 вересня 2015 року, шляхом здійснення нотаріального посвідчення додаткової угоди від 17 вересня 2015 року, які відповідач отримував, про що свідчить його підпис на вимогах-повідомленнях.

30. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

31. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

32. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

33. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

34. Згідно з приписами частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

35. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

36. Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

37. Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

38. Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

39. Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

40. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

41. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18 та від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.

42. У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц зазначено, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.

43. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

44. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

45. Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять доказів того, що сторони здійснювали повне або часткове виконання додаткової угоди до договору купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2015 року, зокрема щодо предмета додаткової угоди, яким є визначення іншої вартості купівлі-продажу квартири, а також умови сплати її вартості - з відстрочкою оплати до 01 березня 2021 року.

46. Позивач не довів факту відмови відповідача від нотаріального посвідчення додаткової угоди та втрати можливості з будь-яких причин її посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

47. Крім того, позивач не довів обставин, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу 17 вересня 2015 року, ОСОБА_1 не міг в цей же день внести зміни до цього договору або одразу ж посвідчити і додаткову угоду.

48. Доказів на підтвердження обставин, що перешкоджали нотаріально посвідчити додаткову угоду в період з 17 вересня 2015 року до травня 2024 року, позивач також не надав.

49. Враховуючи, що позивач не надав доказів, які б відповідали вимогами статей 77-81 ЦПК України та свідчили б про часткове або повне виконання додаткової угоди до договору купівлі-продажу квартири та про ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення додаткової угоди до договору купівлі-продажу від 17 вересня 2015 року, а також не надав доказів на підтвердження, що така можливість була остаточно втрачена, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання додаткової угоди дійсною відповідно до частини другої статті 220 ЦК України.

50. Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували положення статті 654 ЦК України та фактично розділили угоду та основний договір на два різні договори, в результаті чого зроблені помилкові висновки, що договір від 17 вересня 2015 року не був виконаний (частково виконаний) є необґрунтованими, оскільки оскаржені судові рішення не містять висновки про те, що договір від 17 вересня 2015 року не був виконаний (частково виконаний). Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що немає доказів щодо повного або часткового виконання сторонами додаткової угоди до договору купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2015 року.

51. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що в матеріалах справи є докази, які свідчать про умисне і безповоротне ухилення відповідача від укладення договору, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

52. Верховний Суд зауважує, що на підставі статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

53. Щодо визнання позову відповідачем слід зазначити наступне.

54. Згідно з частинами першою, другою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

55. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

56. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

57. З досліджених матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень вбачається, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивач не довів факту відмови відповідача від нотаріального посвідчення додаткової угоди та втрати можливості з будь-яких причин її посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, а також позивач не надав доказів щодо повного або часткового виконання сторонами додаткової угоди до договору купівлі-продажу. Визнання в такому випадку відповідачем позову не може бути законною підставою для задоволення позову. При цьому, при перегляді цієї справи в апеляційному порядку, ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти задоволення позову.

58. Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 910/9817/19, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, зокрема, у справі № 910/9817/19 позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна.

59. Представник заявника в касаційній скарзі посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 220, 654, 657 ЦК України у подібних правовідносинах.

60. Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

61. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

62. Вказані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

63. У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

64. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 220, 654, 657 ЦК України у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, а заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими. При цьому, щодо застосування частини другої статті 220 ЦК України у подібних правовідносинах, Верховний Суд неодноразово викладав висновок у своїх постановах, які зазначені вище.

65. У січні 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Чернілевського В. Г.,надійшли додаткові пояснення у справі.

66. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

67. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї [постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20)].

68. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

69. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

70. З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

71. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

72. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду