ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 906/1547/25

1. Фізична особа-підприємець Гладько Тетяна Анатоліївна (далі - ФОП Гладько Т. А., позивачка) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом (з урахуванням відповідної заяви) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універмаг "Ювілейний" (далі - ТОВ "Універмаг "Ювілейний", відповідач) про визнання укладеним договору оренди від 01 жовтня 2024 року №17 в частині оренди 51,04 кв.м на новий строк.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після закінчення договору оренди № 17 щодо площі приміщення 51,04 кв.м, 01 грудня 2025 року позивачка як добросовісний орендар сподівалася на укладення договору оренди на новий строк, однак ТОВ Універмаг "Ювілейний" листом від 31 жовтня 2025 року № 57 повідомив її про відмову в укладенні з нею договору оренди на новий строк. На думку позивачки, відповідач не дотримався процедури надання їй пропозиції укласти договір оренди приміщення площею 51,04 кв.м на новий термін.

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки є необґрунтованими, недоведеними, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню. Місцевий господарський суд виснував, що матеріали справи не містять доказів звернення ФОП Гладько Т. А. до ТОВ Універмаг "Ювілейний" із пропозицією укласти договір оренди приміщення на новий строк. Більше того, ТОВ Універмаг "Ювілейний" до закінчення строку дії договору, повідомило позивачку про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини, чим висловило своє право власника розпоряджатися своїм майном.

5. Додатковим рішенням суду першої інстанції від 26 травня 2026 року задоволено частково заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення. Вирішено стягнути з позивачки на користь відповідача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

6. Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що витрати у сумі 25 000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції є обґрунтованими, доведеними, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат та розумності, є співмірними з наданими послугами відповідачу у суді першої інстанції.

7. Північний-західний апеляційний господарський суд постановою від 01 липня 2026 року рішення та додаткове рішення залишив без змін.

8. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутності підстав для задоволення позову та з тим, що витрати на професійну правничу допомогу у наведеній вище сумі є доведеними, обґрунтованими і підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9. У касаційній скарзі позивачка, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та додаткове рішення суду першої інстанції повністю, а рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору в частині відмови у позові. Просить справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Скаржник підставами касаційного оскарження судових рішень визначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287, пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України в частині оскарження судових рішень по суті вирішення спору та пункти 1 частини 2 статті 287 ГПК України - в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власова Ю.Л.↗ - головуючий, Булгакової І. В.↗, Малашенкової Т. М.

12. Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП Гладько Т. А. на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287, пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

13. У зв`язку із відпусткою судді Малашенкової Т. М., за розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19 жовтня 2026 року № 32.2-01/1945, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 906/1547/25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 жовтня 2026 року вказану вище касаційну скаргу у справі № 906/1547/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: Власова Ю. Л.↗ - головуючий, Булгакової І.В.↗, Колос І. Б.↗

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

14. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Частиною 2 статті 300 ГПК України визначено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

16. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ФОП Гладько Т. А. посилається на:

- пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України - неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 914/1258/18, від 25 липня 2019 року у справі № 906/1177/18, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, від 17 листопада 2018 року у справі№ 911/205/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 237/142/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (щодо вирішення справи по суті). Вказує на помилковість врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2021 у справі № 643/21744/19, у зв`язку з відмінністю правовідносин;

- пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України - неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 26 червня 2024 у справі № 686/5757/23, від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19, від 22 липня 2026 року у справі № 910/9704/25, від 25 червня2024 року у справі № 907/37/22, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18, від 18 лютого 2022 року у справі № 918/450/20 (щодо витрат на професійну правничу допомогу).

- пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 777 ЦК України в частині форми та змісту повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом, можливості вираження такого наміру у позовній заяві, а також правового значення поведінки орендодавця та моменту виникнення підстав для судового захисту переважного права;

- пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України - суд не дослідив зібрані у справі докази.

17. На думку скаржниці: висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на звуженому тлумаченні частини першої статті 777 ЦК України; строк користування спірною площею 51,04 кв.м закінчився 01 грудня 2025 року, тоді як позивачка звернувся до суду з вимогою про укладення договору оренди цієї площі на новий строк 24 листопада 2025 року, тобто до припинення орендних правовідносин. Сам предмет позову безпосередньо виражав намір позивачки продовжити користування тим самим майном на новий строк. Водночас суди не з`ясували, чи було це волевиявлення своєчасно доведене до відома відповідача та чи могло воно за своїм змістом відповідати обов`язку повідомлення, передбаченому частиною першою статті 777 ЦК України.

18. Відповідач звернувся до Касаційного господарського суду із відзивом, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, наведених у цьому відзиві.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19. Суди попередніх інстанцій встановили, що 01 жовтня 2024 року ТОВ Універмаг "Ювілейний" (орендодавець) та ФОП Гладько Т.А. (орендар) уклали договір оренди №17, за умовами якого орендодавець зобов`язувався передати орендарю в тимчасове платне користування приміщення в універмазі "Ювілейний", а орендар - прийняти приміщення, сплачувати орендну плату та інші платежі, та повернути приміщення в строки і на умовах, визначених цим договором.

20. Площа об`єкта оренди становить 71,96 кв.м на 2 поверсі універмагу (пункт 3.1 договору).

21. Відповідно до пункту 5.1 договору орендна плата становить 2590,56 грн за місяць.

22. Пунктом 22.4 договору встановлено, що після закінчення строку дії цього договору, орендар, який належним чином виконував умови договору, має переважне право перед іншими особами на продовження (переукладення) договору оренди на новий строк на нових умовах.

23. У пункті 23.1 договору сторони погодили, що договір припиняє свою дію у день закінчення строку оренди, передбаченого у пунктом 1.3 договору.

24. За пунктом 23.3 договору при продовженні орендних відносин згідно з пунктом 22.4 орендодавець має право переглянути умови договору, що має бути оформлене додатковою угодою до договору. У випадку, якщо сторони не дійдуть згоди стосовно нових умов орендних відносин, запропонованих орендодавцем, в строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення оренди за цим договором, договір вважається припиненим у строк визначений у пункті 1.3 договору. Орендар в свою чергу зобов`язаний звільнити об`єкт оренди в день закінчення строку оренди.

25. Договір укладено строком на 1 рік (пункти 1,3 договору), тобто до 01 жовтня 2025 року.

26. 01 жовтня 2024 року сторони оформили акт приймання-передачі приміщення площею 71,96 кв.м в оренду.

27. Також 01 жовтня 2024 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 17, якою збільшили площу оренди приміщення на 51,04 кв.м та загальну суму орендної плати за місяць до 7656,00 грн.

28. У додатковій угоді від 01 січня 2025 року № 2 до договору № 17 сторони узгодили, що розмір додаткової орендованої площі становить 51,04 кв.м, загальна суму орендної плати за місяць становить 1837,44 грн.

29. Додатковою угодою від 01 жовтня 25 року № 3 до договору № 17 строк дії договору оренди приміщення площею 71,96 кв.м продовжено до 01 лютого 2026 року, а додатковою угодою від 01 жовтня 25 року № 4 до договору № 17 строк дії договору оренди приміщення площею 51,04 кв.м - до 01 грудня 2025 року.

30. 31 жовтня 25 року відповідач надіслав позивачці повідомлення № 57, в якому повідомило ФОП Гладько Т. А., що строк дії договору № 17 щодо приміщення площею 51,04 кв.м закінчується 01 грудня 2025 року і на новий строк договір укладатися не буде у зв`язку з запланованою реорганізацією другого поверху універмагу та метою отримання Товариством фінансової вигоди.

31. Повідомленням від 20 листопада 2025 року № 65 ТОВ Універмаг "Ювілейний" повторно повідомив ФОП Гладько Т. А. про те, що у зв`язку з запланованою реорганізацією другого поверху універмагу та метою отримання товариством фінансової вигоди, договір оренди на площу 51,04 кв.м укладатися не буде. Крім того, в цьому листі відповідач просив позивачку з комісією по замірах торгових площ узгодити розміри відділу і провести демонтаж свого обладнання з 01 грудня 2025 року до 03 грудня 2025 року.

32. Маючи намір у продовженні орендних відносин та у зв`язку з відмовою товариства укласти з ФОП Гладько Т. А. договір оренди на площу 51,04 кв.м на новий строк, остання звернулася з цим позовом до суду.

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

33. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ФОП Гладько Т. А. є рішення Господарського суду Житомирської області від 04 травня 2026 року, додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2026 року.

34. Перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (пункти 1, 3 частини 2 статті 287, пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

35. Законодавець у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

36. Велика Палата Верховного Суду у пункті 60 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

37. Разом з тим вказаною підставою для касаційного оскарження (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України) є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

38. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

39. Надавши оцінку висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає таке:

- у справі № 914/1258/18 спірні правовідносини стосувалися оренди комунального майна, на які поширювалися приписи частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які спірні правовідносини у цій справі не регулювали та судами попередніх інстанцій не застосовувалися. Фактичні обставини за яких ухвалювалися судові рішення у цій справі № 914/1258/18 і справі, яка переглядається є різними;

- у справі № 906/1177/18 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд, зазначивши, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх фактичних обставин справи щодо наявності у позивача преважного права на укладення договору оренди. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій, які визнали переважне право ТОВ "АВ Фармація" на укладення з ФОП Колос Л. П. договору оренди. На відміну від справи №906/1177/18 у справі, яка переглядається суди за встановлених обставин дійшли висновку про відсутність обставин для укладення відповідного договору;

- у справі № 461/9578/15-ц предметом спору є скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища. Спірні правовідносини у справі № 461/9578/15-ц регулювалися статтями 369, 382, 383 ЦК України, нормами Житлового кодексу, які не регулюють і судами попередніх інстанцій не застосовувалися у справі, яка переглядається. Предмет, підстави і фактичні обставини у справі № 461/9578/15-ц і справі № 906/1547/25 різні, що впливає на їх нормативно-правове регулювання, а отже, і на вирішення спору;

- у справі № 911/205/18 предметом спору є стягнення 232 309, 26 грн, тобто предмет спору, фактичні обставини у цій праві № № 911/205/18 і справі № 906/1547/25, а також нормативно-правове регулювання також не є подібними;

- у справі № 237/142/16-ц предметом спору є визнання поновленим договору оренди землі і визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди, зобов`язання вчинити дії, а у справі № 390/34/17 - предметом спору є визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння. Правовідносини у справах № 237/142/16-ц, № 390/34/17 регулювались спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про оренду землі", який не регулює правовідносини у справі № 906/1547/25.

40. Отже, проаналізувавши висновки, викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та у справі № 906/1547/25, що переглядається, не є подібними насамперед за змістовним критерієм, наведені справи різняться предметом і підставами позовних вимог, суттю та змістом правовідносин, фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням відносин.

41. Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, чого скаржником недоведено.

42. Законодавець у пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

43. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ФОП Гладько Т. А. на рішення Господарського суду Житомирської області від 04 травня 2026 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2026 року (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), необхідно закрити.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

44. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

45. Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2024 року у справі №910/14049/23 дійшов висновку, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

46. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

47. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

48. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

49. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

50. Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (стаття 763 ЦК України).

51. Частиною 1 статті 777 ЦК України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

52. Дана норма права застосовується до відносин між орендарем та орендодавцем у разі закінчення строку оренди майна за укладеним ними договором, та наміру орендодавця в подальшому здавати таке майно в оренду. У цьому випадку орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, та до спливу строку договору оренди повідомив наймодавця про бажання укласти такий договір на новий строк, має переважне право перед іншими особами на укладення цього договору. Дана норма не застосовується до відносин сторін у випадку відсутності наміру орендодавця в подальшому здавати майно в оренду після закінчення договору оренди з попереднім орендарем.

53. Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили такі обставини:

- 31 жовтня 2025 року ТОВ Універмаг "Ювілейний" надіслало ФОП Гладько Т.А. повідомлення №57 про те, що строк дії договору № 17 щодо оренди приміщення площею 51,04 кв. м закінчується 01 грудня 2025 року і на новий строк договір укладатися не буде. Повідомленням від 20 листопада 2025 року № 65 ТОВ Універмаг "Ювілейний" повторно повідомило ФОП Гладько Т. А., що у зв`язку з запланованою реорганізацією другого поверху універмагу та метою отримання товариством фінансової вигоди, договір оренди на площу 51,04 кв. м укладатися не буде;

- позивачкою не надано до суду доказів звернення до відповідача з пропозицією укласти договір оренди приміщення на новий строк, натомість матеріали справи містять повідомлення про відсутність наміру відповідача укладати договір оренди щодо площі 51,04 кв. м. з позивачкою на новий строк;

- доводи позивачки про вимоги звільнити приміщення з мотивів його подальшої здачі в оренду та публічні пропозиції відповідача щодо укладення договору оренди спірної площі, які свідчать про відсутність реального наміру використовувати приміщення самостійно, є припущеннями позивачки, оскільки не підтверджені належними доказами. Надані позивачкою до позовної заяви оголошення не містять конкретних даних приміщень, які відповідач пропонує здавати в оренду, а позивачкою не доведено, що майно про яке зазначено в оголошенні є спірним майном.

54. Виходячи з встановлених судами обставин, що не доведений намір відповідача здавати спірне приміщення в оренду в майбутньому, а позивачка не зверталася до відповідача з пропозицією укласти договір оренди приміщення на новий строк, зазначені норми статті 777 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин сторін, тому Верховний Суд не формує висновок щодо їх застосування.

55. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за встановлених ними обставин, обов`язок укладення договору оренду спірного приміщення на новий строк у відповідача відсутній, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні цього позову.

56. Колегія суддів зазначає, що скаржник помилково ототожнює звернення до суду з позовом із дотриманням порядку реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк, установленого статтею 777 ЦК України. Сам факт пред`явлення позову не підміняє передбаченого цією нормою механізму реалізації відповідного права та не свідчить про дотримання встановлених законом умов його здійснення. Отже, звернення до суду як спосіб захисту права не може розглядатися як заміна дій, які особа повинна вчинити для реалізації цього права в порядку, визначеному статтею 777 ЦК України.

57. Отже, колегія суддів визнає недоведеною наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

58. За пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, є порушення вимог процесуального права, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

59. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

60. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а таке процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

61. Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність оцінки доказів, але, як уже зазначалося, він при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

62. Оскільки обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилася, то відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17 січня 2023 року у справі № 902/51/21).

Щодо додаткового рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року, залишеного без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2026 року, то необхідно зазначити таке.

63. Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 126 ГПК України).

64. У силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

65. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

66. Велика Палата Верховного Суду у пункті 164 постанови від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що одним із принципів господарського судочинства є "відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення". Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема, у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

67. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України) (див. постанову Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 910/7099/21).

68. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

69. Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначила, що витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

70. Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

71. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини у тому числі в рішенні в справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) від 28 листопада 2002 року щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

72. Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду також неодноразово висновували таке:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21);

- вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Водночас згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України (див. пункти 44- 46 ухвали Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 910/9939/18);

- під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені частиною 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявленнянеспівмірно нижчої суми судових витрат порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами (див. постанову Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 41/1-10).

73. Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначалося про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу та наводився попередній (орієнтовний) розрахунок цих витрат, а 11 травня 2026 року була подана заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у апеляційному господарському суді, до якої долучено відповідні документи. Тобто у справі, що переглядається, відповідач скористався своїм процесуальним правом, передбаченим частиною 8 статті 129 ГПК України, і подав докази понесення ним судових витрат у виді професійної правничої допомоги протягом 5 днів після ухвалення рішення господарського суду, попередньо зробивши про це відповідну заяву.

74. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції відповідач надав копії таких документів, а саме:

- Договору про надання правничої допомоги, укладеного 01 грудня 2025 року між адвокатом Сіра Аліна Василівна (виконавець) та ТОВ "Універмаг "Ювілейний" (клієнт), відповідно до якого клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання забезпечити надання правничої допомоги клієнту (послуги) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні та документально підтверджені для виконання договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору виконавцем надається така правнича допомога: повідомлення правничої інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав і законних інтересів заявника, потерпілого, особи, стосовно якої застосовуються заходи кримінально-правового характеру, володільця (власника) майна, а також особи, яка притягається до іншої відповідальності, залежно від того, в якому процесуальному статусі перебуває клієнт; надання правничої допомоги клієнту у справах про адміністративне правопорушення, у кримінальному провадженні та інше; представництво інтересів клієнта в державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях, перед фізичними-особами підприємцями, фізичними особами; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами та інше; представництво інтересів Клієнта в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлене законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За надання правничої допомоги клієнт оплачує виконавцю гонорар (вартість послуг) та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4.1 договору).

За умовами пункту 4.3 договору вартість послуг, що надаються, розраховується: у фіксованому розмірі (коли можна точно визначити обсяг надання послуг, а також в інших випадках, коли сума попередньо узгоджена сторонами в будь-якій формі); враховуючи погодинні ставки: 3 000,00 грн за 1 год послуг адвоката. Кожна не повна година роботи оплачується клієнтом у розмірі вартості однієї повної години роботи за умови якщо робота виконувалася не менше тридцяти хвилин протягом такої години. Розміри індивідуальних погодинних ставок можуть переглядатися раз на рік з урахуванням індексу інфляції.

- Акта приймання-передачі наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 01 грудня 2025 року № 53 у справі № 906/1547/25, відповідно до пункту 1 якого адвокат надав послуги щодо супроводження справи у Господарському суді Житомирської області, а клієнт - прийняв надані послуги в такому обсязі: вивчення позовної заяви, аналіз судової практики та підготовка і подання до суду відзиву на позовну заяву з додатками - кількість годин 4 год, вартість послуг - 12 000,00 грн; вивчення відповіді на відзив, заяви про забезпечення позову та підготовка і подання до суду заперечень на заяву про зміну предмету позову - кількість годин 4 год, вартість послуг - 12 000,00 грн; участь у судових засіданнях у справі № 906/1547/25: 16 грудня 2025 року, 28 січня 2026 року, 06 квітня 2026 року, 04 травня 2026 року - 4 судових засідання, вартість послуг 12 000,00 грн. У акті зазначено, що вартість надання правової допомоги (гонорару) сторонами узгоджена та складає 36 000,00 грн.

75. Матеріалами справи підтверджено, що представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції у справі № 906/1547/25 здійснювалося адвокатом Сірою А. В. на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги серія АМ № 1172251 від 02 грудня 2025 року, видане Сірі А. В. для представлення інтересів ТОВ "Універмаг "Ювілейний" у Господарському суді Житомирської області на підставі договору від 01 грудня 2025 року № 53.

76. Суди встановили, що 22 травня 2026 року до суду першої інстанції від ФОП Гладько Т.А. надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якому просила зменшити заявлені витрати з 36 000,00 грн до розміру, який відповідатиме критеріям реальності, необхідності, розумності, пропорційності та співмірності з фактичною складністю справи, обсягом наданих послуг, витраченим адвокатом часом та значенням справи для сторін. У клопотанні ФОП Гладько Т.А. просила також відмовити у стягненні з неї цих витрат.

77. Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, суд першої інстанції встановив, з чим погодився апеляційний господарський суд, що ними підтверджується надання відповідачу послуг з професійної правничої допомоги при розгляді справи № 906/1547/25 у суді першої інстанції. Врахувавши результати розгляду справи у господарському суді, заперечення позивачки щодо цих витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена сума витрат 36 000, 00 грн є завищеною, неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг відповідачу при перегляді цієї справи у господарському суді.

78. При цьому, встановивши, що адвокат Сіра А. В. підготувала і подала відзив на позовну заяву, брала участь у судових засіданнях, нею не заявлялося необґрунтованих клопотань, не вчинялися дії, які б перешкоджали вирішенню спору, а також врахувавши результат розгляду справи у суді першої інстанції та, керуючись нормами матеріального та процесуального права, які регулюють інститут таких судових витрат, як "витрати на професійну правничу допомогу", висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування статей 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стягнув з позивачки на користь відповідача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та відмовив у решті цих витрат, визнавши їх неспівмірними з обсягом наданих послуг відповідачу і такими, що не відповідають критеріям реальності і необхідності.

79. Тобто частково задовольняючи вимоги про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, суд правомірно виходив з розумності і реальності таких витрат, а також їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами (див. також пункт 102 постанови Верховного Суду від 16 вересня 2025 у справі № 910/2865/23).

80. Щодо посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що суд здійснював розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, без урахування висновку Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, то необхідно зазначити, що у наведених скаржником справах норми права, які регулюють інститут судових витрат на професійну правничу допомогу, застосовувалися з огляду на конкретні обставини та надані у кожній справі документи. Разом з тим оскаржуване рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, не суперечить цим висновкам, а ухвалювалося з урахуванням всіх тих необхідних критеріїв, які застосовуються при розподілі відповідних судових витрат, які бралися до уваги Верховним Судом, Великою Палатою Верховного Суду при ухвалені відповідних постанов, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (див. також пункт 8.106 постанови Верховного Суду від 22 вересня 2026 року у справі № 910/14720/25). Незгода скаржника із додатковим рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, ухваленим відповідно до норм статей 129, 236 ГПК України, не є доказом неправильного застосування цими судами вказаних скаржником норм права і принципів пропорційності та справедливого розподілу судових витрат.

81. Крім того, як уже зазначалося, суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності критеріям реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Водночас доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання переоцінити зібрані у справі докази судом касаційної інстанції та надати їм іншу оцінку, ніж та, що зроблена судом першої інстанції при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у цьому суді. Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

82. Таким чином, доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанції норм ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження. З урахуванням цього, касаційна скарга на додаткове рішення, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно залишити без змін.

83. Законодавець у частині 1 статті 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

84. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

85. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

86. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про закриття касаційного провадження, порушеного на підстав пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою ФОП Гладько Т. А. на рішення Господарського суду Житомирської області від 04 травня 2026 року, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2026 року. В частині підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України - касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Житомирської області від 04 травня 2026 року, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2026 року - без змін.

87. Касаційну скаргу ФОП Гладько Т. А. на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2026 року, залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2026 року - без змін.

88. Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд