ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 202/1727/18

розглянув у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Златіна С. В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого судді - Малиш Н. І., суддів: Щербака А. А., Баранник Н. П., І. Суть спору

1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Комунального закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ "Обласний центр медико-соціальної експертизи"), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУПФУ в Дніпропетровській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

1.1. зобов`язати КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" надати позивачу відповіді про його здатність до трудової діяльності за основною професією волочильник дроту з відповідними роз`ясненнями, визначити можливість використання його залишкової професійної працездатності на іншій роботі нижчої кваліфікації у звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах праці, скласти індивідуальну програму реабілітації, а також скасувати рішення відповідача від 02 листопада 2017 року, встановивши йому 65 відсотків втрати професійної працездатності із урахуванням довідки Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги № 8 від 30 жовтня 2017 року № 10;

1.2. зобов`язати ГУПФУ в Дніпропетровській області як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із першого дня зарахування фінансувати позивачу витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на придбання ліків відповідно рішення ЛКК, організувавши цілеспрямоване та ефективне лікування; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн; зобов`язати ГУПФУ в Дніпропетровській області як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області фінансувати йому різницю витрат на придбання ліків відповідно до форм пакування та приймати від нього залишки медикаментів, що залишаються від різниці форми пакування.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до медичної довідки № 10 від 30 жовтня 2017 року, виданої Дніпровським центром первинної медико-санітарної допомоги № 8, позивач непридатний виконувати роботу за основною професією - волочильник дроту, під час якої сталися нещасні випадки на виробництві. Внаслідок цього позивачем було втрачено основну професію - волочильник дроту, значно обмежено кваліфікацію та зменшено обсяг професійної трудової діяльності, що призвело до утруднення в набуті подальшої професії.

Позивач стверджує, що 02 листопада 2017 року він звернувся до КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" із заявою, в якій просив відповідача провести медико-соціальну експертизу, надавши позивачу програму реабілітації з відповідними роз`ясненнями відповідно до вимог чинного законодавства України, а також визначити можливість використання залишкової професійної працездатності на іншій роботі нижчої кваліфікації в звичайних, спеціально створених виробничих або в інших умовах праці.

Однак у наданій відповіді КЗ "Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи" посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда" від 23 травня 2007 року № 757, яка визначає саме механізм виконання та фінансування індивідуальної програми реабілітації інваліда, а не потерпілого, яким є позивач.

Разом з цим позивач зазначає, що 17 лютого 2015 року та 19 травня 2015 року позивачем на адресу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області подано заяви щодо фінансування йому витрат на медичну допомогу та придбання ліків, у задоволенні яких відмовлено через відсутність укладених договорів із аптечними закладами.

Позивач стверджує, що КЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» в порушення вимог Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, йому не надано відповіді про здатність до трудової діяльності за основною професією волочильник дроту з відповідними роз`ясненнями, а також не складено індивідуальну програму реабілітації.

Вважаючи, що відповідачами порушено трудові права позивача внаслідок непроведення за його заявою медико-соціальної експертизи, визначивши можливість використання залишкової професійної працездатності на іншій роботі нижчої кваліфікації в звичайних, спеціально створених виробничих або в інших умовах праці, а також порушення права позивача на отримання фінансування відповідно до індивідуальної програми реабілітації, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 ушкодив здоров`я внаслідок нещасного випадку, який стався 07 квітня 1995 року на виробництві у зв`язку з яким перебуває на обліку у Фонді соціального страхування України. 06 вересня 1995 року вперше був оглянутий травматологічною МСЕК № 1, яка на підставі медичних документів та огляду позивача встановила йому 25 % втрати професійної працездатності, дія яких продовжувалась до 1998 року.

4. 12 жовтня 1998 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 був не згоден з рішенням травматологічної МСЕК № 1 він був оглянутий обласною МСЕК № 1. За результатами огляду ОСОБА_1 був направлений на обстеження до УкрДержНДІ МСПІ, де перебував у період з 16 жовтня 1998 року по 30 жовтня 1998 року. За результатами обстеження у вказаній установі позивачу було підтверджено, що в результаті травми він втратив 25 % професійної працездатності.

5. 23 вересня 1999 року з урахуванням покращення стану здоров`я позивача та легке порушення життєдіяльності, травматологічна МСЕК № 1 після огляду встановила йому 15 % втрати професійної працездатності. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 був не згоден з результатами огляду травматологічної МСЕК № 1, він був оглянутий обласною МСЕК, яка підтвердила йому 15 % втрати професійної працездатності.

6. 20 жовтня 2005 року ОСОБА_1 повторно звернувся та був оглянутий травматологічною МСЕК № 1, внаслідок чого у зв`язку з покращенням стану здоров`я та легким порушенням функцій життєдіяльності йому було знижено відсотки та встановлено 10 % втрати професійної працездатності.

7. 03 жовтня 2006 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 повторно не погоджувався з результатами огляду, останній був оглянутий обласною МСЕК, яка підтвердила 10 % втрати працездатності строком дії до 2007 року.

8. 26 жовтня 2006 року ОСОБА_1 за рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська в присутності представника Фонду соціального страхування був оглянутий на спільному засіданні травматологічною та обласною МСЕК, за результатами чого сукупно з урахуванням повторної травми 1997 року, останньому було встановлено 30 % втрати професійної працездатності. Будучи не згодним з вказаним рішенням, ОСОБА_1 неодноразово оскаржував висновки комісій МСЕК, але вищевказане рішення було залишено без змін.

9. У 2014 році позивач повторно звернувся до Центру з питанням встановлення йому групи інвалідності. При огляді комісією експертів погіршення стану здоров`я не встановлено, комісії також не було надано жодного документа про лікування ОСОБА_1 стаціонарно або амбулаторно з приводу травм хребта. Тому останньому не було встановлено інвалідність. За результатами неодноразових медичних оглядів експертами Центру позивача жодного разу не було визнано особою з інвалідністю.

10. 17 лютого 2015 року разом із заявою позивача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Дніпропетровську Дніпропетровської області отримало рішення ЛКК № 344 від 17 лютого 2015 року, але перелік препаратів, які були призначені та вказані в рішенні, не відповідав стандартам лікування наслідків виробничої травми Позивача. Листом від 25 лютого 2015 року № 3013м робочий орган Фонду соціального страхування звернувся до Комунального закладу «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (медичний заклад, який видав вказане рішення) з пропозицією привести своє рішення відповідно до вимог нормативно-правових актів, про що позивач був проінформований листом від 25 лютого 2015 року № 3015м. КЗ «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня» ДОР за результатами розгляду запиту Фонду змінив перелік засобів лікування та направив на адресу робочого органу Фонду соціального страхування інше рішення ЛКК за № 506 від 20 березня 2015 року, про що було повідомлено позивача листом № 4488м від 26 березня 2015 року. Фінансування витрат на лікарські засоби згідно з рішенням ЛКК № 506 було здійснено робочим органом Фонду соціального страхування шляхом відшкодування витрат за придбанні медичні препарати Позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Система аптек «Лінда-Фарм» (відповідно до укладеного договору), що підтверджується видатковою накладною №06-Рн-0000050 від 28 березня 2015 року.

11. Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 045240, виданої Обласною медико-соціальною експертною комісією 02 листопада 2017 року № 3, ОСОБА_1 встановлено 30 % втрати працездатності, у тому числі: 20 % - по травмі 1997 року, 10 % - по травмі 1995 року (т.1 а.с.18).

12. Відповідно до листа КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» від 03 листопада 2017 року в межах розгляду заяви ОСОБА_2 від 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 було відмовлено у роз`ясненні питань, пов`язаних із подальшою трудовою діяльністю ОСОБА_2 за основною професією, волочильник дроту, та відмовлено у складанні індивідуальної програми реабілітації через відсутність встановленої групи інвалідності (т.1 а.с.13).

13. 04 січня 2018 року позивач звернувся до Дніпровського відділу Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про фінансування йому витрат на медичну допомогу.

14. У відповідь на вказану заяву листом № 01-07/97 від 11 січня 2018 року позивача повідомлено про те, що проводиться процес укладання договорів з аптечними закладами.

15. Після укладання договорів з аптечними закладами (18.01.2018) 25 січня 2018 року в телефонному режимі та листом № 01-07/493 від 26 січня 2018 року позивача повідомлено про факт укладання відповідних договорів та запрошено до робочого органу Фонду для оформлення документів на отримання лікарських засобів за рахунок коштів Фонду. При цьому позивача було попереджено, що лікарські засоби відповідно до наданого рішення ЛКК він має отримати до 02 лютого 2018 року.

16. Так, у лютому 2018 року позивач звернувся до Дніпровського відділення Фонду соціального страхування з рішенням ЛКК № 165 від 05 лютого 2018 року та отримав необхідні лікарські засоби на суму 1103,07 грн. у ТОВ «Система аптек «Лінда-Фарм», з яким укладено договір. Видаткову накладну № 06-Рн-0000020 від 06 лютого 2018 року Фонд отримав наприкінці лютого 2018 року та 07 березня 2018 року винесено постанову про фінансування витрат потерпілому ОСОБА_1 на медичну та соціальну допомогу.

17. Разом з цим ОСОБА_2 як особі, яка втратила професійну працездатність, з 20 січня 2007 року на підставі відповідних висновків медико-соціальної експертної комісії Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області здійснюється щомісячна страхова виплата, а також проводиться фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується наданими представником відповідача відповідними постановами, видатковою накладною, розрахунком (т.1 а.с.131- 139).

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

18. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2020 року в позові відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2020 року скасовано, а провадження у цій справі закрито.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року залишено без змін.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2023 року доповнено постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року наступним змістом: "Роз`яснити позивачеві про наявність у нього права, на підставі ч. 1 ст. 256 ЦПК України, протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі."

19. 26 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського апеляційного суду із заявою про передачу справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у справі № 202/1727/18 задоволено заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією та передано цю справу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

20. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року, в позові відмовлено.

21. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що індивідуальна програма реабілітації приймається з урахуванням реабілітаційного потенціалу та прогнозу, потенційних спроможностей і здатностей потерпілого здійснювати професійну, побутову та громадську діяльність, складається саме для особи, яку в установленому законом порядку визнано інвалідом, та не є обов`язковою в кожному випадку встановлення ступеня втрати професійної працездатності потерпілого.

Враховуючи, що сумарний відсоток втрати професійної працездатності ОСОБА_1 складає 30 %, а також те, що позивачу не встановлена група інвалідності, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача щодо відсутності відносно нього індивідуальної програми реабілітації.

Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що позивачу з моменту його звернення, а саме з 20 січня 2007 року з урахуванням відповідних висновків МСЕК відповідачем (Фондом) фінансувалися витрати на медичну допомогу, що свідчить про відсутність незаконних рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб органу державної влади при здійсненні них своїх повноважень та, як наслідок, відсутність завданої позивачу моральної шкоди, з огляду на надання будь-яких доказів її спричинення.

22. Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

23. Позивач подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: пункти 1, 3, 4 частини другої та пункт 3 частини третьої статті 353, підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

24. Доводи автора касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не дослідили питання порушення КЗ "Обласний центр медико-соціальної експертизи" вимог Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, адже відповідачем не складено індивідуальну програму реабілітації.

Разом з цим автор касаційної скарги вказує на порушення судами норм процесуального права, яке полягає у тому, що справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, що, насамперед, є безумовною підставою для скасування судових рішень.

25. Верховний Суд ухвалою від 20 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

26. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 875-ХІІ).

29. Частиною першою статті 2 Закону № 875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

30. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

31. За приписами частини другої статті 6 Закону №875-ХІІ громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.

32. Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2015 року № 2961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2961-IV).

33. Абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2961-IV встановлює, що інвалідність - це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

34. Обмеження життєдіяльності в розумінні абзацу сьомого частини першої статті 1 Закону № 2961-IV це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами.

При цьому медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону №2961-IV).

35. Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).

36. Згідно з пунктом 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

37. Відповідно до пункту 17 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

38. Пунктом 11 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності встановлено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров`я яких пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

39. Згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

40. Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

41. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня -здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

42. Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

43. Інструкція про встановлення груп інвалідності затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561 (далі - Інструкція № 561), пунктом 2.2 якої передбачено, що критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

44. Відповідно до пункту 2.5 Інструкції № 561 повторний огляд інвалідів проводиться згідно із пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317.

45. Пунктом 3.4 Інструкції № 561 передбачено, що група інвалідності III встановлюється при таких захворюваннях: відсутність одного ока; стійкий повний птоз на одному оці після проведення усіх видів відновного лікування; сліпота на одне око (гострота зору з переносною корекцією 0,05 і нижче або концентричне звуження поля зору до 10 град. від точки фіксації); двобічна глухота; стійка трахеостома; стеноз гортані II-III ступенів внаслідок травматичного або інфекційного ураження нервово-м`язового апарату гортані з одно- або двобічним парезом і стійкою дисфонією; стійка афонія органічного генезу; дефект щелепи чи твердого піднебіння, якщо протезування не забезпечує жування; спотворюючі обличчя рубці та дефекти, які не піддаються хірургічно-косметологічній корекції; гіпофізарний нанізм; остеохондропатія, остеохондродистрофія при зрості менше 150 см.; помірна сенсорна афазія; параліч китиці; параліч або виражений парез верхньої або нижньої кінцівки, що супроводжується значним обмеженням обсягу активних рухів в усіх суглобах і гіпотрофією м`язів: плеча - більше 4 см, передпліччя - більше 3 см, стегна - більше 8 см, гомілки - більше 6 см, а також гіпотрофією м`язів китиці чи стопи; чужорідне тіло в речовині головного мозку (внаслідок травми), якщо травма супроводжувалась абсцесом мозку або менінгоенцефалітом; значний дефект кісток черепа (3 кв.см і більше, крім випадків заміщення його аутокісткою) або при менших розмірах, якщо має місце пульсація мозку, або при відсутності пульсації у випадках, коли травма супроводжувалась ускладненням (інфекційно-гнійним процесом); відсутність китиці і вищий рівень ампутації верхньої кінцівки; хибний суглоб плеча або обох кісток передпліччя; відсутність усіх фаланг чотирьох пальців китиці, за винятком першого; відсутність трьох пальців китиці, включаючи перший; анкілоз чи виражена контрактура тих самих пальців у функціонально невигідному положенні; відсутність першого та другого пальців з відповідними п`ястковими кістками; відсутність перших пальців обох китиць; відсутність трьох пальців китиці з відповідними п`ястковими кістками; кукса стегна чи гомілки; кукса стопи на рівні суглоба Лісфранка або на вищому рівні; двобічна кукса стопи з резекцією голівок плюсневих кісток за Шарпом; різко виражена контрактура чи анкілоз двох скокових суглобів; різко виражена контрактура чи анкілоз скокового суглоба з розташуванням стопи у функціонально невигідному положенні; різко виражена контрактура чи анкілоз кульшового або колінного суглоба; вроджений чи набутий вивих одного кульшового суглоба із значним порушенням функції; деформація грудної клітки внаслідок резекції чотирьох і більше ребер при наявності дихальної недостатності І ступеня і більше; хибний суглоб стегна чи обох кісток гомілки або великої гомілкової кістки при неефективності реабілітаційних заходів після п`яти років спостереження; нестійкий колінний чи кульшовий суглоб з вираженим порушенням функції кінцівки; укорочення нижньої кінцівки на 7 см і більше; ендопротез колінного чи кульшового суглоба або діафіза великих трубчастих кісток; сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю дихальної недостатності або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня; анкілоз або різко виражена контрактура ліктьового суглоба у функціонально невигідному положенні; контрактура передпліччя в положенні повної пронації; ішемічна контрактура передпліччя Фолькмана з вираженим функціональним порушенням китиці; екстирпація шлунка, тотальна колопроктектомія, панкреатоектомія з наявністю цукрового діабету; тотальна тиреоїдектомія з субкомпенсованим або некомпенсованим гіпотиреозом при адекватному лікуванні; чужорідне тіло в серцевому м`язі чи у перикарді внаслідок травми (поранення), штучний клапан серця, функціонуючий кардіостимулятор; відсутність однієї нирки; відсутність однієї легені; однобічна мастектомія внаслідок злоякісного новоутворення .

46. Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 420).

47. За змістом пункту 2.13.4 Порядку № 420 при помірно виражених порушеннях функцій організму (ІІІ група інвалідності), якщо потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з вираженим зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або якщо він втратив здатність продовжувати професійну діяльність внаслідок помірного порушення функцій організму, але може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 30 - 60 відсотків.

48. Приписами пункту 2.13.5 Порядку № 420 обумовлено, що при невстановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків.

49. Відповідно до пункту 1.9. Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків за наявності у потерпілого наслідків, спричинених двома або більше травмами або професійними захворюваннями, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється: при І групі інвалідності - не вище 100 %; при ІІ групі інвалідності - не вище 85 %; при ІІІ групі інвалідності - не вище 65 %. У випадках невизнання потерпілого інвалідом сумарний відсоток втрати професійної працездатності не повинен перевищувати 40 %.

50. Згідно з пунктом 2.12. Порядку та Критеріїв при встановленні ступеня втрати професійної працездатності потерпілого у відсотках визначається потреба його в медичній, соціальній та професійній реабілітації. Рішення МСЕК щодо потреби потерпілого в медичній, соціальній та професійній реабілітації приймається з урахуванням реабілітаційного потенціалу та прогнозу, потенційних спроможностей і здатностей потерпілого здійснювати професійну, побутову та громадську діяльність і оформлюється у вигляді складання індивідуальної програми реабілітації (далі - ІПР) в результаті нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. У ІПР визначаються конкретні види, форми, обсяги необхідних реабілітаційних заходів і строки їх виконання, які не можуть бути меншими, ніж визначені Державною типовою програмою реабілітації інвалідів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2006 року № 1686. Контроль за виконанням ІПР здійснюють МСЕК спільно з представниками Фонду.