ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 643/1118/25

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про встановлення факту родинних відносин,заінтересована особа Харківська міська рада.

Заява обґрунтована тим, що її батьком є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував у родинних відносинах з ОСОБА_4 , яка була його рідною сестрою. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свідоцтва про народження ОСОБА_3 у неї немає. Батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є ОСОБА_7 , проте, у документах, що посвідчували особу ОСОБА_6 по-батькові зазначено неправильно « ОСОБА_8 » замість « ОСОБА_9 » однак, спроб щодо виправлення помилки у документах за життя ОСОБА_6 вчинено не було.

У ОСОБА_6 (тітки заявника) була рідна дочка ОСОБА_10 . Між ОСОБА_6 та нею 26 серпня 2009 року укладений договір довічного утримання ОСОБА_10 (двоюрідна сестра заявника), відповідно до якого ОСОБА_1 отримує у власність 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , та взамін чого зобов`язується забезпечити ОСОБА_10 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , утриманням та доглядом довічно. Після смерті ОСОБА_6 вона та син заявниці - ОСОБА_11 забезпечували ОСОБА_10 усім необхідним утриманням та доглядом, у відповідності до умов договору довічного утримання.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Єдиним найближчим за чергою спадкоємцем ОСОБА_10 за законом є вона.

05 вересня 2023 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. заведена спадкова справа за № 08/2023 до майна ОСОБА_10

26 липня 2024 року вона звернулася до приватного нотаріуса з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно.

Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І. від 26 липня 2024 року за вих. № 71/02-14 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, зважаючи на те, що в спадковій справі 08/2023 відсутні документи, які підтверджували б родинні або інші відносини спадкоємця зі спадкодавцем, передбачені підпунктом 4.2 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Таким чином, вона не може прийняти спадщину, оскільки між нею та ОСОБА_10 не встановлені родинні відносини.

Нею були вчинені спроби самостійно отримати документи, які могли б підтвердити родинні відносини між нею та ОСОБА_10 , однак наразі отримати копію актового запису про народження її батька ОСОБА_3 неможливо через припинення дипломатичних відносин між Україною та рф.

Ухвалення рішення про встановлення факту родинних відносин необхідне їй задля прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 , яка не має інших більш близьких спадкоємців за законом.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила встановити факт того, що ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 .

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2025 року, яка залишена без змін постановоюХарківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, роз`яснено заявниці право звернутись до суду із позовом на загальних підставах.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що метою звернення ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту родинних відносин є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 , зокрема, з метою наступного вирішення питання про право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті останньої.

Харківська міська рада звернулася до суду з клопотанням, в обґрунтування якого зазначила, що встановлення юридичного факту, про який просить ОСОБА_1 , впливає на права Харківської міської ради щодо визначення спадщини відумерлою.

З урахуванням наведеного, заява ОСОБА_1 про встановлення факту не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки за обставинами цієї справи встановлено, що існує спір про право (заявник та заінтересована особа претендують на майно, яке входить до складу спадщини). Майновий спір підлягає вирішенню виключно в порядку позовного провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, оскільки встановлення факту родинних відносин пов`язується з наступним вирішенням спору про право, а тому такий спір має вирішуватися в порядку позовного, а не окремого провадження.

У червні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, через представника ОСОБА_2 , у якій просила скасувати ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2025 року, постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не навели належної оцінки дійсності спору між заявником та заінтересованою особою - Харківською міською радою. Суд апеляційної інстанції так само, як і суд першої інстанції дійшов висновку про наявність спору про право виключно за наявності заперечень Харківської міської ради проти заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, які ґрунтуються лише на можливості визнання спадщини ОСОБА_10 відумерлою у майбутньому;

суди не врахували, що ОСОБА_1 звернулася з заявою про встановлення факту родинних відносин виключно з метою захисту своїх прав та інтересів при вирішенні питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не для вирішення спору про право на спадщину. У даній справі підлягає вирішенню питання лише про наявність чи відсутність факту родинних відносин та його доведеність, оскільки інших спадкоємців, крім заявника, немає;

Харківська міська рада на теперішній час не зверталася до суду з заявою про визнання спадщини ОСОБА_10 відумерлою, на що представник заявника звертав увагу суду апеляційної інстанції;

самі по собі заперечення Харківської міської ради щодо вимог заяви про встановлення факту та ймовірність звернення Харківської міської ради у майбутньому до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою не є ознаками наявності спору про право;

спір про право має бути реальним, а не гіпотетичним. Ймовірність звернення органу місцевого самоврядування з заявою про визнання спадщини відумерлою не має трактуватися як наявність спору про право, особливо за умови, що такий орган місцевого самоврядування не вчиняє жодних дій, спрямованих на визнання спадщини відумерлою;

ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не здійснили повне та об`єктивне дослідження обставин справи, не встановили дійсність та реальність спору про право, проігнорувавши доводи та заперечення заявника;

суди не врахували практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У серпні 2025 року Харківська міська рада, через представника ОСОБА_12 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що суди за результатами розгляду справи надали правильну оцінку усім обставинам справи, доводам учасників по справі, в повній мірі дослідили в ході розгляду справи долучені до матеріалів справи документи та вірно встановили наявність спору про право цивільне, що є підставою для залишення заяви без розгляду.

Наявність у суді заяви органу місцевого самоврядування про визнання спадщини відумерлою, як обов`язковий критерій наявності спору, на який посилається заявник, є помилковим. Критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту, навіть за відсутності заперечень таких осіб.

Суди при ухваленні судових рішень правильно застосували норми процесуального права, зокрема, частину четверту статті 263, частину шосту статті 294 ЦПК України, врахували висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, внаслідок чого залишили заяву ОСОБА_1 без розгляду, що відповідає приписам закону.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 643/1118/25 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У липні 2025 року матеріали справи № 643/1118/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року зупинено касаційне провадження у справі № 643/1118/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 644/2440/24 (провадження № 61-5490сво25).

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі № 643/1118/25.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Згідно частин першої, другої, третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року в справі № 644/2440/24 (провадження № 61-5490сво25) вказано, що:

«Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду акцентує увагу, що судова практика щодо можливості виникнення спору про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою, сформувалась з урахуванням положень статті 1277 ЦК України в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-IV, яка не передбачала обов`язку органу місцевого самоврядування звертатися до суду із заявою про визнання спадщину відумерлою, тобто це належало до суб`єктивного права територіальної громади, а вказана норма розміщена у главі 87 ЦК України (здійснення права на спадкування).

Проте Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (далі - Закон від 22 вересня 2011 року № 3795-VI) законодавець кардинально змінив цей підхід, виклавши частину першу статті 1277 ЦК України в діючій редакції з подальшими змінами, якою чітко кваліфікував набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину не як спадкування, а як публічний обов`язок органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням спадкового майна. Тобто за цим правовим регулюванням територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право, яке в неї відсутнє.

Такий публічний обов`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини). З моменту відкриття спадщини відповідний орган місцевого самоврядування не має та навіть не може мати жодного цивільного права щодо спадщини, який міг би зумовити спір про таке право. Виникнення ж публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів, а його виникнення до моменту визнання судом спадщини відумерлою також не свідчить про можливість виникнення спору про право на спадкування між суб`єктом, який набув публічний обов`язок, з особою, яка має право на спадкування.

Під час розгляду справ окремого провадження орган місцевого самоврядування, як процесуально заінтересована особа, може заперечувати проти встановлення відповідного факту та має достатній обсяг процесуальних прав у таких справах, оскільки справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК України).

Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має.

Оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою…

… Тому, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору з іншими спадкоємцями, розглядається за правилами окремого провадження.

Між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.

Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.»

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася з заявою, в якій просила встановити факт того, що ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 ;

суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду, мотивуючи своє рішення тим, що за обставинами цієї справи встановлено, що існує спір про право (заявник та заінтересована особа претендують на майно, яке входить до складу спадщини). Майновий спір підлягає вирішенню виключно в порядку позовного провадження;

суди не звернули уваги, що положення статті 1277 ЦК України в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-IV не передбачали обов`язку органу місцевого самоврядування звертатися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, тобто це належало до суб`єктивного права територіальної громади, а вказана норма розміщена у главі 87 ЦК України (здійснення права на спадкування). Проте Законом України від 22 вересня

2011 року № 3795-VI законодавець кардинально змінив цей підхід, виклавши частину першу статті 1277 ЦК України в діючій редакції з подальшими змінами, якою чітко кваліфікував набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину не як спадкування, а як публічний обов`язок органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням спадкового майна. Тобто за цим правовим регулюванням територіальна громада має виконати публічний обов`язок, а не здійснити цивільне право, яке в неї відсутнє. Такий публічний зв`язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; сплив одного року з часу відкриття спадщини);

суди не врахували, що з моменту відкриття спадщини відповідний орган місцевого самоврядування не має та навіть не може мати жодного цивільного права щодо спадщини, який міг би зумовити спір про таке право. Виникнення ж публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів, а його виникнення до моменту визнання судом спадщини відумерлою також не свідчить про можливість виникнення спору про право на спадкування між суб`єктом, який набув публічний обов`язок, з особою, яка має право на спадкування. Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має;

поза увагою судів залишилося те, що між особою, яка згідно із законом можу бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини. Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна;

у цій справі мова йде лише про наявність чи відсутність факту родинних відносин та його доведеність, оскільки інших спадкоємців крім ОСОБА_1 немає, тому спір про право між ОСОБА_1 та Харківською міською радою відсутній. Встановлення факту родинних відносин не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

За таких обставин суди зробили неправильний висновок про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду