ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 487/2323/25

1. В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 24 квітня 2020 року у розмірі 120 000 дол. США.

2. В обґрунтування вимог вказувала, що 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 надав своєму сину ОСОБА_2 на потреби сім`ї в борг кошти в сумі 120 000 дол. США, що підтверджується розпискою, відповідно до якої останній зобов`язався повернути позикодавцю кошти в строк до 24 квітня 2023 року.

Вищевказану суму коштів ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 використали для купівлі садового будинку та земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованих в Садівничому товаристві «Активіст», які були придбані за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку від 24 квітня 2020 року. Зокрема, згідно з пунктом 2.1 вищевказаного договору земельна ділянка та садовий будинок придбані за 3 240 000 грн, що за курсом НБУ станом на 24 квітня 2020 року становило 119 939,19 дол. США.

Отже, взятий на себе обов`язок ОСОБА_1 виконав належним чином, в той час як відповідачі в строк, узгоджений сторонами, а саме: 24 квітня 2023 року, грошові кошти не повернули. У зв`язку із воєнним станом та за усним погодженням строк повернення позики продовжено на один рік до 24 квітня 2024 року.

Відповідачі не знайшли порозуміння між собою, тому строк повернення позики позивач не продовжував, але сума коштів ними повернута не була.

За спільними зобов`язаннями подружжя, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, відповідачі відповідають солідарно.

3. Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 28 липня 2025 року позов задовольнив частково.

4. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 квітня 2020 року в сумі 120 000 дол. США та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 140,80 грн.

5. В іншій частині позову відмовив.

6. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 жодних доказів на спростування доводів позивача зазначених ним у позові, або ж сплати останньому боргу за договором позики, до суду не надав та позов визнав. Враховуючи зазначене, а також те, що боргова розписка від 24 квітня 2020 року підтверджувала факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів ОСОБА_2 та виникнення у нього обов`язку в їх поверненні, який він в свою чергу не виконав, оскільки оригінал боргової розписки знаходився у позивача, тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 120 000 дол. США.

7. В той же час, матеріали справи не містять доказів, що кошти у розмірі 120 000 дол. США, одержані за договором позики ОСОБА_2 , використані в інтересах сім`ї. При цьому розписка від 24 квітня 2020 року містить підпис свідка, кредитора і кредитодавця, але не містить підпису ОСОБА_3 .

8. Миколаївський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Дьоміною К. Ю., задовольнив частково.

9. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнив.

10. Стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 квітня 2020 року в сумі 120 000 дол. США.

11. Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_3 не навела обставин і не зазначила про придбання ОСОБА_2 будь-якого іншого майна, використання цих коштів у підприємницькій діяльності, так само як і обставини, пов`язані із здійснення такої діяльності (зокрема, види діяльності, умови її ведення, наявність найманих працівників, офісу, оперативних витрат тощо), не вказала ознак способу життя (подорожі, придбання речей тощо), які б давали суду підстави припустити використання ОСОБА_2 цих коштів на власні потреби, не пов`язані із інтересами сім`ї. Клопотань про витребування доказів, які б підтверджували ці обставини ОСОБА_3 не заявляла.

12. Водночас позивач довів факт укладення відповідачами правочину купівлі-продажу нерухомого майна та проживання у ньому сім`ї відповідачів та з більшою переконливістю - недостатність виключно доходів відповідачів для здійснення цього правочину.

13. Оскільки не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що договір позики від 24 квітня 2020 року ОСОБА_2 уклав в особистих майнових інтересах, кошти за вказаними договорами використані ним одноособово, для його власних потреб та не в інтересах сім`ї, то відсутні підстави стверджувати, що тільки ОСОБА_2 є зобов`язаним за договором позики.

14. У грудні 2025 року представниця ОСОБА_3 - адвокатка Ткачук Г. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

15. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

16. Представниця заявниці зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, від 30 червня 2020 року у справі

№ 638/18231/15-ц, у постановах Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 947/5939/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 607/3973/18, від 19 березня 2025 року у справі № 759/11754/23, від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18, від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21, від 01 березня 2023 року у справі № 902/221/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 369/7355/21.

17. Позивачу відомо про наявність спору між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Діючи в інтересах сина, позивач звернувся зі штучно створеними підставами позову про стягнення боргу, а грошові кошти начебто надані для купівлі нерухомого майна.

18. Під час розгляду справи № 490/11111/23 про поділ майна подружжя, ОСОБА_2 стверджував, що земельна ділянка з будинком придбані за його особисті кошти, а також його батько в 2016 році подарував йому суму у розмірі 150 000 дол. США. Суперечливість поведінки ОСОБА_2 у цій справі є такою, що направлена на зловживання правом та підтверджує штучність судового спору в цій справі.

19. Крім того, ОСОБА_3 не надавала письмової згоди на укладення договору позики, не була обізнана щодо правочинів, які вчинені позивачем та його сином.

20. Також, позивач не надав належних та достовірних доказів про наявність у нього джерел доходів та фінансових можливостей і фактично не довів належними письмовими доказами свою вимогу, а тому дійсність факту передання коштів за договором позики є сумнівною.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21. У січні 2026 року від представниці ОСОБА_1 - адвокатки Дьоміної К. Ю., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

22. Зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений за згодою ОСОБА_3 , яка була присутня у нотаріуса 24 квітня 2020 року, в той же час, коли був укладений договір позики.

23. Суди не встановили наявність будь-якої недобросовісної поведінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

24. У справі № 490/11111/23 Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 22 грудня 2025 року, зокрема, визнав спільною сумісною власністю подружжя зазначені земельну ділянку та будинок.

25. Верховний Суд ухвалою від 29 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Заводського районного суду м. Миколаєва. Зупинив виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

26. 16 січня 2025 року цивільна справа № 487/2323/25 надійшла до Верховного Суду.

27. Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2026 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

28. 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склали розписку, відповідно до якої останній отримав від ОСОБА_1 в борг кошти в сумі 120 000 дол. США, та зобов`язався повернути позикодавцю кошти в строк до 24 квітня 2023 року.

29. Також в тексті розписки визначена мета, на досягнення якої передавалися кошти. Зокрема, в розписці ОСОБА_2 зазначено, що метою отримання коштів є придбання в спільну власність з дружиною « ОСОБА_4 » (російською мовою) земельної ділянки і розміщеного на ній садового будинку АДРЕСА_1 (російською мовою).

30. 24 квітня 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г. В. зареєстрованого в реєстрі за № 675, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:05:008:0024, площею 0,0804 га, та розташований на ній садовий будинок

АДРЕСА_2 . Надані копії документів приватним нотаріусом Іскрицькою Г. В. свідчать про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку від 24 квітня 2020 року та наявність заяви ОСОБА_3 від 24 квітня 2020 року, якою остання надала згоду чоловіку ОСОБА_2 на купівлю земельної ділянки та садового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за грошові кошти, що належать подружжю на праві спільної сумісної власності, на відомих їй умовах (попередньо обговорених). В цій заяві ОСОБА_3 підтверджує факт реєстрації шлюбу за свідоцтвом серії НОМЕР_2 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції 11 грудня 2010 року, актовий запис № 1002.

32. Згідно з рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2025 року у справі № 490/5725/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

33. Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що він був присутнім у нотаріуса навесні 2020 року та в його присутності ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти в сумі 120 000 дол. США для придбання садового будинку, а ОСОБА_2 надав позивачу розписку в якій свідок поставив свій підпис. Самі кошти при цьому не перераховували, однак йому відомо, що ОСОБА_1 надав кошти саме для придбання нерухомого майна подружжя.

34. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

36. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

38. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

39. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

40. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

41. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц).

42. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див. постанови Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

43. Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18).

44. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

45. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

46. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

47. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).

48. Касаційний суд вже вказував, що потрібно розмежовувати:

- матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі № 532/1550/23);

- зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 757/30424/18, від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 686/16569/22.

49. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

50. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).

51. Учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють судовий розгляд, зокрема, про стягнення боргу, для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тощо, такі учасники судового розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання приватно-правових конструкцій не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) (див. постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 759/11754/23).

52. Досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див. постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17).

53. Учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі, подружжя (чи жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю або мають близькі відносини, але не перебувають у шлюбі між собою), доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. В такій ситуації вони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони такого договору, тобто з неправомірною метою. Зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 369/10615/19).

54. У постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 947/5939/20 зазначено, що учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом; очевидно, що для мотивування наявності зловживання правами пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичами (батьком і сином), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, недостатньо ствердження про наявність зловживання правом. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом. До таких обставин, зокрема, належать: контрагент, з яким вчиняється договір позики (наприклад, родичі (зокрема, син, онук, мати, батько). Тобто пов`язаність осіб може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють договір позики, можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини; вказівка в договорі позики чи розписці про передання грошових коштів саме на придбання певного конкретного майна; визнання позову про солідарне стягнення боргу за договором позики пов`язаною чи афілійованою особою, наприклад, родичем (сином позивача).

55. У справі, що переглядається, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично виникли правовідносини позики, оскільки це підтверджується розпискою від 24 квітня 2020 року, яка посвідчує передачу позичальнику коштів в сумі 120 000 дол. США, а знаходження оригіналу розписки у ОСОБА_1 свідчить про невиконання зобов`язання боржником у повному обсязі.

56. Позичальник ОСОБА_2 наявність боргових зобов`язань та неповернення суми позики не заперечував та позовні вимоги визнав, наголошуючи на тому, що грошові кошти за розпискою від 24 квітня 2020 року були взяті ним для придбання в інтересах сім`ї земельної ділянки та садового будинку за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 24 квітня 2020 року.

57. ОСОБА_3 факт отримання грошових коштів за договором позики саме в інтересах сім`ї заперечувала.

58. Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 жодних доказів на спростування доводів позивача зазначених ним у позові, або ж сплати останньому боргу за договором позики, до суду не надав та позов визнав. Враховуючи зазначене, а також те, що боргова розписка від 24 квітня 2020 року підтверджувала факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів ОСОБА_2 та виникнення у нього обов`язку в їх поверненні, який він в свою чергу не виконав, оскільки оригінал боргової розписки знаходився у позивача, тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 120 000 дол. США.

59. В той же час, матеріали справи не містять доказів, що кошти у розмірі 120 000 дол. США, одержані за договором позики ОСОБА_2 , використані в інтересах сім`ї. При цьому розписка від 24 квітня 2020 року містить підпис свідка, кредитора і кредитодавця, але не містить підпису ОСОБА_3 .

60. Апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 не навела обставин і не зазначила про придбання ОСОБА_2 будь-якого іншого майна, використання цих коштів у підприємницькій діяльності, так само як і обставини, пов`язані із здійснення такої діяльності (зокрема, види діяльності, умови її ведення, наявність найманих працівників, офісу, оперативних витрат тощо), не вказала ознак способу життя (подорожі, придбання речей тощо), які б давали суду підстави припустити використання ОСОБА_2 цих коштів на власні потреби, не пов`язані із інтересами сім`ї. Клопотань про витребування доказів, які б підтверджували ці обставини ОСОБА_3 не заявляла.

61. Водночас позивач довів факт укладення відповідачами правочину купівлі-продажу нерухомого майна та проживання у ньому сім`ї відповідачів та з більшою переконливістю - недостатність виключно доходів відповідачів для здійснення цього правочину.

62. Оскільки не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що договір позики від 24 квітня 2020 року ОСОБА_2 уклав в особистих майнових інтересах, кошти за вказаними договорами використані ним одноособово, для його власних потреб та не в інтересах сім`ї, то відсутні підстави стверджувати, що тільки ОСОБА_2 є зобов`язаним за договором позики.

63. Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

64. До обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом з метою покладення на колишню дружину сина солідарного обов`язку щодо повернення позики позивачем разом з ОСОБА_2 , в цій справі належать: вчинення договору позики між батьком (позивач, позикодавець), та сином позивача (позичальник відповідач); у розписці про передання грошових коштів вказано, що син отримав кошти саме на придбання нерухомого майна; син позивача (відповідач ОСОБА_2 ) визнав позов.

65. Посилання у відзиві на касаційну скаргу на те, що у справі № 490/11111/23 Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 22 грудня 2025 року, зокрема, визнав спільною сумісною власністю подружжя зазначені земельну ділянку та будинок не впливають на вирішення спору у цій справі, оскільки: ОСОБА_1 не був учасником справи № 490/11111/23; у зазначеній справі не встановлювались та не досліджувались обставини щодо договору позики від 24 квітня 2020 року.

66. Крім того, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України).

67. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

68. Оскільки рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2025 року у справі № 490/11111/23 не існувало (не набрало чинності) на момент ухвалення постанови Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року в цій справі, вказане судове рішення не має преюдиціального значення для справи, яка переглядається.

69. Таким чином, апеляційний суд не взяв до уваги, що зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України).

70. Оскільки, з урахуванням встановлених обставин, наявні підстави для висновку про зловживання правами, яке допущене позивачем ОСОБА_1 разом з відповідачем ОСОБА_2 , у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 слід відмовити саме з указаної підстави.

71. Разом з тим, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , проте помилився з мотивами такої відмови.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

72. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

74. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

75. Оскільки колегія суддів встановила порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою, змінивши мотивувальну частину судового рішення. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

76. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

77. Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

78. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

79. Виходячи з того, що колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та часткову зміну рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені ОСОБА_3 у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 30 280 грн, необхідно стягнути з позивача.

Керуючись статтями 141, 406, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду