ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 638/7894/23

Описова частина

У липні 2023 року ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до держави російська федерація про відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна, в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває до сьогодні.

Вказувала, що до 24 лютого 2022 року вона разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та чоловіком - ОСОБА_5 проживали у м. Харкові, проте з початком збройної агресії задля збереження свого життя та життя малолітніх дітей вона була вимушена покинути дім і переїхати до м. Володимир-Волинський Волинської області.

Посилалася на те, що 03 березня 2022 року вони з родиною виїхали з м.Харкова на автомобілі, проте через блок-пости та величезні затори на дорогах змогли дістатися до м. Володимир-Волинський Волинської області лише 07 березня 2022 року. При цьому в дорозі вона разом з малолітніми дітьми була вимушена ночувати у школах, садочках та у незнайомих людей.

З 07 березня 2022 року до 19 серпня 2022 року вони були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 , а з 19 серпня 2022 року по теперішній час, вона разом з малолітніми дітьми проживає як внутрішньо переміщені особи у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Зазначала, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» особа, яка отримала від Держави Україна довідку внутрішньо переміщеної особи або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту, є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, яку здійснює російська федерація. Дана довідка є беззаперечним доказом врятування особи від вбивства, тілесних ушкоджень, тощо шляхом виїзду з постійного місця проживання/реєстрації, де відбуваються бойові/військові дії в більш безпечний населений пункт, область тощо.

Вказувала, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України вона позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися належним майном, що завдає їй моральної шкоди, через що вона відчуває невгамовний біль та безперервні страждання.

Також посилалася на те, що цей позов подається і в інтересах її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

З урахуванням викладених обставин просила суд:

стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_4 на відшкодування завданої моральної шкоди 35 000,00 євро, що еквівалентно 1 279 901,00 грн;

стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди 35 000,00 євро, що еквівалентно 1 279 901,00 грн;

стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_3 на відшкодування завданої моральної шкоди 35 000,00 євро, що еквівалентно 1 279 901,00 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до держави російська федерація про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни, позивачка разом з малолітніми дітьми вимушена була виїхати з постійного місця проживання у м. Харкові до іншого регіону України та отримати статус внутрішньо переміщених осіб, у зв`язку із чим остання та її діти зазнали моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації її та дітей життя й безпеки, тому вважав за можливе стягнути на користь ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з держави російської федерації 100 000,00 грн моральної шкоди.

При цьому суд першої інстанції вважав, що підстави для стягнення на користь позивачки, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , моральної шкоди у більшому розмірі відсутні.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася до суду із апеляційною скаргою.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволеночастково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року у частині визначення розміру моральної шкоди змінено.

Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 450 000,00 грн.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року в іншій частині залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції не навів достатніх мотивів, що свідчили би про достатність визначення розміру шкоди у сумі 100 000,00 грн.

Апеляційний суд, врахувавши, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , характер вимушених змін у їх житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від них додаткових зусиль для організації свого життя, а отже, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди, дійшов висновку про те, що розумним, виваженим і справедливим буде стягнути з відповідача на користь позивачки та її малолітніх дітей відшкодування моральної шкоди у загальній сумі 450 000,00 грн, тобто кожному по 150 000,00 грн.

Підстав для стягнення на користь позивачів моральної шкоди у більшому розмірі колегія суддів апеляційного суду не вбачала.

04 серпня 2026 року ОСОБА_4 , діючи в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 червня 2026 року, в якій просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити новесудове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

15 вересня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 07 лютого 2018 року, серії НОМЕР_2 від 24 квітня 2021 року.

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 серпня 2022 року № 758-5002034129, № 758-5002034015, № 758-5002034176 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 . Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 .

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Із змісту касаційної скарги вбачається, що заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року та постанова Харківського апеляційного суду від 17 червня 2026 року оскаржуються позивачкою лишев частині незадоволеного розміру компенсації моральної шкоди, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в частині задоволених позовних вимог вказане судове рішення не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова Харківського апеляційного суду від 17 червня 2026 року в оскаржуваній частині відповідають.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України, слід враховувати те, що:

- дійсно внаслідок військової агресії російської федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;

- законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);

- розмір грошової компенсації моральної шкоди, завданої особі внаслідок військової агресії російської федерації проти України, може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;

- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії російської федерації проти України тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23), від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23 (провадження № 61-8270св24), від 04 листопада 2025 року у справі № 362/7854/24 (провадження № 61-10577св25).

Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.

Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).

Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивачка разом з її малолітніми дітьми зазнала моральних втрат і душевних страждань, тому вважав за можливе стягнути з російської федерації на її користь та користь її малолітніх дітей 100 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне збільшити розмір моральної шкоди до 450 000,00 грн, врахувавши, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , характер вимушених змін у їх житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від них додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки в частині задоволених позовних вимог зазначені судові рішення не оскаржені, в силу положень статті 400 ЦПК України вони у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З урахуванням встановлених обставин та меж касаційного перегляду, на думку колегії суддів Верховного Суду, позивачка не навела обставини, підтверджені належними та допустимими доказами, які б давали підстави для висновку про задоволення тієї частини позову про стягнення моральної шкоди, в задоволенні якої суди попередніх інстанцій відмовили.

При цьому слід приймати до уваги, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

При таких обставинах підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду