ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 295/12281/24

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з держави російської федерації на свою користь у відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 35 000 євро, що в еквіваленті складає 1 554 056 грн.

Позов обґрунтований тим, що до ІНФОРМАЦІЯ_1 вона разом з сім`єю проживала в місті Житомирі, де проживає досі. З початком збройної агресії ситуація в місті загострювалася. У зв`язку з цим, у червні 2022 року вона покинула свій дім та виїхала до Республіки Польща. Оскільки налагодити свій побув без знання мови було дуже важко, то вона повернулася до України.

Посилалась на те, що у зв`язку зі збройною агресією рф проти України вона кожного для зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, порушені її нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, вона кожного дня докладає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.

Вказувала, що її моральні страждання викликані внаслідок стресу через постійні повітряні тривоги та необхідність тривалий час перебувати в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, а також докладання додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 березня 2025 року залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, позов задоволений частково. Стягнуто з держави рф на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання судового збору.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховував триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , характер вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань через збройну агресію рф проти України, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також те, що на території міста Житомир та його найближчих районах не велися активні бойові дії, матеріали справи не містять доказів пошкодження майна ОСОБА_1 внаслідок обстрілів, дійшов обґрунтованого висновку, що стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 50 000 грн є достатньою сатисфакцією, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

У березні 2026 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 27 березня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2025 року у справі № 524/1252/23, від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 та від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами визначений нею розмір моральної шкоди, який має бути стягнений з відповідача у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції хоча й визнав факт завдання позивачам моральної шкоди, проте не врахував масштабу правопорушення, що лежить в основі цієї справи.

Станом на час розгляду справи відзивів до Верховного Суду не надходило.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.↗, судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Богуславського районного суду міста Житомира матеріали справи № 295/12281/24.

У квітні 2026 року матеріали справи № 295/12281/24 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України від 06 липня 1999 року № НОМЕР_1 .

Згідно з відомостями з довідок від 23 серпня 2024 року № *627*32054391*1*1* та від 10 вересня 2024 року № *627*32192240*1*1*, місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил держави-агресора на суверенну територію України.

З 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжений за Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року. № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023, від 26 липня 2023 року № 451/2023, від 06 листопада 2023 року № 734/2023, від 05 лютого 2024 року № 49/2024, від 06 травня 2024 року № 271/2024, від 23 липня 2024 року № 469/2024, від 28 жовтня 2024 року №740/2024, від 14 січня 2025 року № 26/25, від 15 квітня 2025 року №235/25, в цілому включно до 5 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 390 від 22 грудня 2022 року в період з 26 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року територія міста Миколаєва визнана територією, де велися активні бойові дії, та згідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28 лютого 2025 року територія міста Миколаєва, яка входить до Миколаївської територіальної громади, віднесена з 11 листопада 2022 року і по теперішній час, до території можливий бойових дій.

За наведених обставин, після початку російської збройної агресії проти України, а саме з червня 2022 року позивачка вимушена була залишити свою квартиру та переїхати до більш безпечного місця - Республіки Польща.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня

2024 року у справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачу моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що позивачка має право на компенсацію моральної шкоди, розмір відшкодування якої становить 50 000,00 грн.

2024 року в справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24), від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23).

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21).

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня

2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення не суперечить постановам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди, також не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).

Судом апеляційної інстанції у змісті оскаржуваного судового рішення надано оцінку обставинам, які склалися у справі, зокрема тому, що позивачка у червні 2022 року вимушена була виїхати з місця постійного проживання через бойові дії, у зв`язку з чим зазнали душевних страждань, перенесли стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені їх нормальні життєві зв`язки, позивачка змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя та своєї дитини. Водночас апеляційний суд врахував те, що на території міста Житомир та його найближчих районах не велися активні бойові дії, позивач не надала доказів пошкодження її майна внаслідок обстрілів чи залишення нею місця постійного проживання через бойові дії.

Отже, апеляційний суд, надавши оцінку доводам позивачки, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про те, що достатньою сатисфакцією для позивачки є стягнення з держави агресора відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги стосовно неналежного дослідження судами попередніх інстанцій матеріалів справи Верховний Суд відхиляє.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду