ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/13318/24

1. У зв`язку із відпусткою судді Студенця В.І. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.10.2026.

2. Консорціум "Південна енергетична компанія" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна енергетична будівельна компанія"; далі - ТОВ "ПЕБК") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") про визнання невиконання та неналежного виконання ПрАТ "НЕК "Укренерго" зобов`язань за Договором про спільну діяльність від 03.10.2007 (далі - Договір) та про зобов`язання ПрАТ "НЕК "Укренерго" виконати умови Договору, а саме: забезпечити роботу своїх представників у Раді Учасників; розглянути, надати зауваження чи погодження щодо технічного завдання TR-SECC-001-21 на проєктування об`єкта; розглянути запропоновану позивачем проєктну організацію для виконання проєктно-вишукувальних робіт з відновлення високовольтної електричної мережі 750 кВ "Південноукраїнська АЕС - Ісакча".

3. ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ТОВ "ПЕБК" про розірвання Договору та стягнення 277 931 309,55 грн збитків.

4. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "ПЕБК", якому Договором доручено ведення спільної діяльності, не забезпечило схоронності переданого у спільну діяльність вкладу ПрАТ "НЕК "Укренерго" - майна високовольтної електричної мережі ПЛ-750 кВ "Південноукраїнська АЕС - Ісакча" на дільниці від опори № 451 до опори № 1138, внаслідок чого виявлено нестачу майна, розмір збитків від якої визначено Звітом від 22.02.2021 № 01-098610-20.ТЗ.5. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначав, що з моменту укладення Договору ТОВ "ПЕБК" не вчиняє дій щодо досягнення спільної господарської мети, а тому ПрАТ "НЕК "Укренерго" значною мірою позбавлене того, на що розраховувало при укладенні Договору.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

6. Відмовляючи у задоволенні первісного позову суди вказували на те, що позивачем за первісним позовом обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

7. Щодо зустрічного позову в частині стягнення збитків, суди виходили з того, що до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження протиправності поведінки ТОВ "ПЕБК" щодо незабезпечення схоронності майна високовольтної електричної мережі ПЛ-750 кВ "Південноукраїнська АЕС - Ісакча", а також на підтвердження наявності причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяними збитками, а тому позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на ТОВ "ПЕБК" відповідальності у вигляді стягнення збитків.

8. Відмовляючи у задоволенні вимоги про розірвання Договору, суди, з посиланням на частину другу статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункт 7.6 Договору, зазначили, що ця вимога ґрунтується, зокрема, на обставинах завдання збитків через незабезпечення схоронності майна, які є недоведеними. Суди врахували, що спір про розірвання Договору та повернення вкладу вже був предметом розгляду у справі № 916/1812/18, за результатами якого у задоволенні позову ПрАТ "НЕК "Укренерго" відмовлено (постанова Верховного Суду від 16.11.2022), при цьому Верховний Суд у зазначеній постанові констатував, що ПрАТ "НЕК "Укренерго" посилалося на ті самі обставини та факти, яким уже було надано оцінку у справі № 10-23/67-09-2173. Суди встановили, що після завершення розгляду справи № 916/1812/18 і до звернення ТОВ "ПЕБК" з первісним позовом у цій справі ПрАТ "НЕК "Укренерго" не вчиняло дій, спрямованих на розірвання Договору, а матеріали справи не містять інших нових доказів на підтвердження підстав для його розірвання.

9. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, також зазначив, що неналежне виконання ТОВ "ПЕБК" зобов`язань щодо узагальнення результатів спільної діяльності, ненадсилання учасникам щоквартальних звітів та нерозподіл результатів спільної діяльності не є такими істотними порушеннями Договору, внаслідок яких ПрАТ "НЕК "Укренерго" значною мірою позбавлене того, на що розраховувало при його укладенні.

10. ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити.

11. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у касаційній скарзі помилково зазначено "п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України", однак зі змісту скарги вбачається, що скаржник посилається саме на пункт 1 частини другої цієї статті), скаржник зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 14.11.2024 у справі № 824/128/23 (щодо оцінки майна); від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21 та від 14.06.2023 у справі № 911/683/21 (щодо стягнення збитків); Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 (провадження № 11-228сап21) (щодо вмотивованості судового рішення); Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (щодо стандарту доказування); від 12.11.2025 у справі № 910/9063/22 (щодо неврахування судами доводів сторони); від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 (щодо принципу доказування).

12. Крім того, скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу, стверджуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

13. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до такого:

- системне невиконання ТОВ "ПЕБК" обов`язків щодо ведення спільних справ (пункт 2.5 Договору), надсилання звітів, узагальнення та розподілу результатів спільної діяльності та забезпечення схоронності майна свідчить про істотне порушення Договору;

- обов`язок забезпечувати схоронність вкладів покладено на ТОВ "ПЕБК" пунктом 6.3.5 Договору; факт нестачі майна підтверджено Актом інвентаризації від 30.06.2008 та протоколом засідання інвентаризаційної комісії від 11.12.2020, а розмір збитків - Звітом ТОВ "СОДЕЛЬ" від 22.02.2021 № 01-098610-20.ТЗ.5;

- суди безпідставно надали перевагу рецензії, поданій ТОВ "ПЕБК" (дата завершення 09.12.2025), не оцінили безпосередньо Звіт та заперечення ПрАТ "НЕК "Укренерго" щодо рецензії, яка не містить альтернативного розрахунку вартості;

14. ТОВ "ПЕБК" подало відзив на касаційну скаргу, у якому заперечило проти її доводів та просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - без змін. ТОВ "ПЕБК" зазначає, зокрема, що скаржник не навів нового юридичного складу порушення Договору після завершення розгляду справи № 916/1812/18, а для обґрунтування "нових" порушень посилається на обставини та документи 2008, 2016, 2020 та 2021 років; касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів; Звіт ТОВ "СОДЕЛЬ" не доводить протиправності поведінки ТОВ "ПЕБК" та причинного зв`язку; презумпція вини боржника не звільняє кредитора від обов`язку довести інші елементи складу цивільного правопорушення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.10.2007 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (Учасник-1, правонаступником якого є ПрАТ "НЕК "Укренерго") та Консорціумом "Південна Енергетична Компанія" (Учасник-2, правонаступником якого є ТОВ "ПЕБК") укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Учасники об`єднують майно, трудові та інші ресурси для досягнення спільної господарської мети - відновлення та подальшого використання високовольтної електричної мережі ПЛ-750 кВ "Південноукраїнська АЕС - Ісакча" (далі - ЛЕП).

16. Відповідно до пункту 1.2 Договору відновлення ЛЕП здійснюється у два етапи: на першому етапі - дільниці від опори № 451 по опору № 1138, на другому - дільниці від опори № 1 по опору № 451.

17. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору керівництво спільною діяльністю здійснюється Радою Учасників, до повноважень якої належить, зокрема, визначення завдань на проєктування відновлення ЛЕП, обрання проєктної організації, узгодження проєкту відновлення ЛЕП. Пунктом 2.5 Договору ведення спільної діяльності доручено Учаснику-2, який приймає рішення щодо спільних справ Учасників, крім питань, віднесених до компетенції Ради Учасників, та здійснює всі юридичні і фактичні дії, необхідні для досягнення спільної господарської мети.

18. Відповідно до пункту 3.1 Договору вкладом Учасника-1 у спільну діяльність є майно ЛЕП вартістю 8 520 830 грн без урахування ПДВ, що складає 25 % від загальної вартості вкладів, вкладом Учасника-2 - грошові кошти на суму 25 562 490 грн, що складає 75 % від загальної вартості вкладів.

19. Згідно з пунктом 3.3. Договору при зміні проектних показників, обсягу робіт, витрат Учасника- 2 на ведення спільної діяльності тощо Учасники можуть визначати доцільність внесення додаткових вкладів у спільну діяльність. Рішення про внесення додаткових вкладів у спільну діяльність приймається Учасниками шляхом внесення змін до Договору з обов`язковим визначенням розмірів додаткових вкладів, їх форми, строків та порядку внесення.

20. Пунктом 3.5. Договору передбачено, що створене або придбане Учасниками в результаті спільної діяльності майно, крім майна яке внесене Учасниками як частка (вклад) у спільну діяльність, вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю Учасників.

21. За положеннями пункту 5.2. Договору підведення результатів спільної діяльності та розподіл прибутку між Учасниками здійснюється на підставі окремої звітності по спільній діяльності, яка щокварталу складається Учасником-2, та у строк не пізніше 15-го числа наступного за звітним кварталом надсилається Учаснику-1.

22. Пунктом 5.4. Договору визначено, що розподіл чистого прибутку від спільної діяльності між Учасниками, здійснюється пропорційно розміру вкладів Учасників, визначених станом на дату введення ЛЕП в експлуатацію.

23. Пунктом 7.2 Договору визначено строк його дії - 50 років. Відповідно до пункту 7.6 Договору, якщо інше прямо не передбачено Договором або чинним законодавством, Договір може бути розірваний тільки за домовленістю Учасників, яка оформлюється додатковою угодою до Договору.

24. Листом від 14.06.2021 № 04/01-01 позивач повідомив відповідача, що 10.06.2021 проведено спільну нараду представників позивача, відповідача та представника Генерального проектанта - ТОВ "Науково-технічна компанія Енпаселектро", за результатами якої сторони дійшли висновку щодо необхідності приведення договірних відносин у відповідність до положень чинного законодавства, з урахуванням зміненої технічної складової, для чого необхідно підготувати пропозиції щодо внесення змін до Договору про спільну діяльність від 03.10.2007 з урахуванням майнових відносин, надавши пропозиції вказаних змін протягом 2-х тижнів, до 24.06.2021 року. Також, Учасниками наради вирішено створити спільні робочі групи з вирішення юридичних та технічних питань. Крім того, вказано дані представників позивача для участі у робочих групах, а також надані тези для обговорення в робочих групах, окремо з вирішення юридичних питань, та окремо з вирішення технічних питань.

25. У відповідь на лист позивача за зустрічним позовом від 18.11.2021 № 27/01-07 відповідач у листі від 13.12.2021 № 01/58446 зазначив, що питання приведення договірних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства належить до виключної компетенції загальних зборів НЕК "Укренерго", тобто Міністерства енергетики України.

26. Листом від 08.02.2022 № 53/01-01 позивач за зустрічним позовом надіслав відповідачу на розгляд та погодження розроблений проект технічного завдання на проектування. Також у листі зазначено, що відповідачем до теперішнього часу не повідомлено позивача про визначену посадову особу для участі в діяльності Ради Учасників Договору.

27. У листі від 15.06.2023 № 01/29175 відповідач просив надати інформацію щодо наявності вимог до уповноважених осіб, які можуть входити до постійно діючої Ради Учасників.

28. У відповіді на вказаний лист позивач у листі від 27.06.2023 № 35/01-01 навів питання юридичного характеру, що потребують вирішення. У зв`язку з цим, просив визначити особу, яка буде представником відповідача в Раді Учасників з урахуванням компетенції для визначених завдань.

29. Як слідує з листа відповідача від 15.09.2023 № 01/45984 до Міністерства енергетики України, відповідач вважає, що умови Договору про спільну діяльність від 03.10.2007, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення спільних справ визначаються за домовленістю сторін і не є предметом односторонніх рішень сторін договору.

30. Листом від 10.11.2008 № 03/01-1/6527 ПрАТ "НЕК "Укренерго" запропонувало правопопереднику ТОВ "ПЕБК" розірвати Договір, повернути вклад та відшкодувати збитки на суму 147 472 грн, що виникли внаслідок нестачі об`єктів мережі відповідно до Акта інвентаризації від 30.06.2008, згідно з яким виявлено недостачу 10 опор, 125,457 т металоконструкцій опор та 11,030 т грозозахисного тросу.

31. Листом від 07.09.2016 № 01/01-6-1/10326 ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до правопопередника ТОВ "ПЕБК" з проханням вжити заходів для забезпечення схоронності вкладу.

32. Згідно з протоколом засідання робочої інвентаризаційної комісії від 11.12.2020 у результаті інвентаризацій, що проводилися в період з 03.10.2007 до 27.11.2020, виявлено нестачу майна на суму 2 863 688,37 грн у цінах на момент передачі повітряної лінії.

33. Відповідно до Звіту від 22.02.2021 № 01-098610-20.ТЗ.5, складеного ТОВ "СОДЕЛЬ" на замовлення ПрАТ "НЕК "Укренерго", збитки внаслідок розкрадання майна ЛЕП на дільниці від опори № 451 до опори № 1138 становлять 277 931 309,55 грн. Згідно з рецензією, наданою ПрАТ "НЕК "Укренерго", Звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. Відповідно до рецензії, наданої ТОВ "ПЕБК" (дата завершення 09.12.2025), Звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та не може бути використаний.

34. У справі № 916/1812/18 розглядався спір за позовом ДП "НЕК "Укренерго" до Консорціуму "Південна енергетична компанія" та Компанії "Перше Угорське Газово-Енергетичне Товариство з обмеженою відповідальністю" про розірвання Договору та повернення вкладу у спільну діяльність - майна ЛЕП на дільниці від опори № 451 до опори № 1138. Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 у зазначеній справі судові рішення в частині відмови у задоволенні цього позову залишено без змін.

35. Після завершення розгляду справи № 916/1812/18 і до звернення ТОВ "ПЕБК" з первісним позовом у цій справі ПрАТ "НЕК "Укренерго" не вчиняло дій, спрямованих на розірвання Договору; інших нових доказів на підтвердження підстав для розірвання Договору матеріали справи не містять.

36. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з такого.

37. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

38. Як вбачається з доводів касаційної скарги, судові рішення скаржником оскаржуються тільки щодо відмови у зустрічному позові, щодо розгляду первісних позовних вимог судові рішення скаржником не оскаржуються, отже, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, касаційним судом не переглядаються.

39. Як вказувалось, предметом спору за зустрічним позовом є вимоги про розірвання договору та стягнення збитків у сумі 277 931 309,55 грн.

40. Розглядаючи спір у справі щодо зустрічних вимог суди вказали, що позивачем за зустрічним позовом не доведено суду протиправності поведінки відповідача щодо не забезпечення схоронності майна високовольтної електричної мережі ПЛ-750 кВ. "Південноукраїнська АЕС - Ісакча", а зважаючи, що підставами для розірвання договору позивачем за зустрічним позовом вказано саме наявність збитків, суди зазначили про відсутність підстав для задоволення позову і в частині розірвання договору.

41. Касаційний суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на наступне.

42. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

43. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

44. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

45. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння та проявляється у вигляді умислу або необережності.

46. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

47. Враховуючи вищенаведене, Суд зауважує, що для вирішення спору про стягнення збитків судам необхідно встановити: правову підставу позову та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, з огляду на зміст позовних вимог; правову природу договірних зобов`язань, які виникли між сторонами, а також правову природу майна або коштів, питання стягнення яких є предметом позову; наявність причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та втратою майна; з урахуванням, зокрема, поведінки кредитора та вжиття ним заходів для недопущення збитків.

48. Як вбачається з оскаржуваних рішень судами в порушення положень ст.ст. 73, 74, 75, 86, 236 ГПК України, не було надано належної оцінки всім обставинам справи та доказам поданим сторонами у їх сукупності та взаємозв`язку, що призвело до передчасного та необґрунтованого рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

49. Так, в обґрунтування зустрічного позову позивач посилався на договір про спільну діяльність укладений між ПрАТ "НЕК "Укренерго" та ТОВ "ПЕБК". Позивач вказував, що ТОВ "ПЕБК" належним чином не виконувало свої зобов`язання за договором, що в свою чергу призвело до розкрадання майна, яке було передано, як вклад у спільну діяльність за договором. Позивач зазначав, що відповідачем за зустрічним позовом не було вжито всіх необхідних заходів для збереження майна переданого до спільної діяльності, незважаючи на неодноразові звернення позивача за первісним позовом до відповідача щодо врегулювання обов`язків щодо збереження такого майна. Залишення без реагування відповідачем таких звернень позивача призвело до негативних наслідків щодо майна, а саме його розкрадання, що відповідно перешкоджає ефективному та надійному функціонуванню системи електропостачання, а в підсумку ставить під загрозу безперебійне постачання електроенергії споживачам. Крім того, позивач зазначав, що з моменту укладення договору відповідач не здійснював узагальнення спільної діяльності, не надсилав учасникам спільної діяльності звітів щодо такої діяльності.

50. Судами попередніх інстанцій не було належним чином перевірено доводи зустрічного позову. Судами не було досліджено умов договору, зобов`язань сторін за договором, що стосуються майна переданого у спільну діяльність за договором, порядок дій сторін договору щодо такого майна. Досліджуючи докази у справі, суди лише вказали на відсутність доказів протиправності поведінки ТОВ ?ПЕБК? щодо незабезпечення схоронності майна ЛЕП, при цьому, суди не встановлювали, який саме обов`язок щодо схоронності вкладів, покладено на учасника-2 за договором (підпункт 6.3.5 пункту 6.3, пункт 2.5 Договору), та не оцінили, з урахуванням цього обов`язку, встановлені ними ж обставини передачі майна за актом від 16.10.2007 та виявлення його нестачі (акт інвентаризації від 30.06.2008, протокол від 11.12.2020).

51. За відсутності належно обґрунтованого висновку щодо змісту договірного обов`язку суди не могли зробити обґрунтованого висновку про відсутність протиправної поведінки боржника. Якщо факт порушення обов`язку щодо схоронності буде встановлено, суди мають з`ясувати, чи довів відповідач за зустрічним позовом відсутність своєї вини, тобто вжиття ним усіх залежних від нього заходів, передбачених договором, для збереження переданого майна.

52. У постановах Верховного Суду від 14.06.2023 - № 911/683/21, від 30.06.2022 - № 916/1466/21, на неврахування правових висновків яких, вказував скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що: ?Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (стаття 614 ЦК);

- відповідно до частин першої, другої статті 623 ЦК боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;

- учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено?.

53. Отже, суди попередніх інстанцій застосовуючи положення законодавства, яким врегульовано питання відшкодування збитків не врахували наведених правових висновків Верховного Суду, щодо необхідності встановлення всіх обставин правовідносин для правильного вирішення спору про стягнення збитків, тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилася.

54. Так, суди формально вдалися лише до цитування змісту Звіту ТОВ ?СОДЕЛЬ? від 22.02.2021, рецензії, подані позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом. Суди не надали оцінки жодному з цих доказів: не зазначили, чи приймають вони звіт як доказ розміру збитків, з яких мотивів відхиляють його або рецензію, що його підтримує, і чому надають перевагу протилежній рецензії. Суди також не проаналізували визначений у звіті розмір збитків (277 931 309,55 грн) з вартістю нестачі, встановленою протоколом від 11.12.2020 (2 863 688,37 грн у цінах на момент передачі), та з вартістю переданого майна (6 753 393,86 грн з ПДВ) і не з`ясували, з чого складаються реальні збитки, в розумінні пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України.

55. Водночас, суди не з`ясували, яке майно та в якому стані було передано за актом від 16.10.2007, яке майно втрачено після передачі та в який період. Тоді як вказані обставини мають значення, оскільки у справі № 10-23/67-09-2173 встановлено, що недостача, зафіксована актом інвентаризації від 30.06.2008, фактично стосувалася двох опор (№ 626, 795), решта зазначених в акті опор у спільну діяльність не передавалася, а Консорціум вжив усіх залежних від нього заходів щодо схоронності вкладу. Крім того, у справі № 916/1812/18 встановлено, що листами від 22.02.2012 № 14, від 04.03.2012 № 20 та від 05.03.2012 № 20/1 Консорціум повідомив учасника-1 про неможливість нести витрати на охорону опор і просив узяти ЛЕП під охорону, а листом від 01.11.2012 № 21/2012 - про призупинення своєї діяльності. Без розмежування цих періодів неможливо встановити ні причинний зв`язок, ні вину відповідача за зустрічним позовом, ні розмір збитків.

56. Не дослідивши та не встановивши вищезазначеного суди припустились порушень норм процесуального права.

57. Тоді як, відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

58. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

59. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

60. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судом апеляційної інстанції не дотримано.

61. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

62. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

63. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш деталізованою та обґрунтованою.

64. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

65. Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

66. На неврахування судами правових висновків, зазначених у п. 65 цієї постанови, вказував скаржник у касаційній скарзі, отже, доводи скарги викладені в обґрунтування п. 1 частини другої ст. 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження.

67. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

68. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

69. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

70. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

71. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

72. Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

73. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

74. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

75. Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

76. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

77. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

78. Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним приписам процесуального закону, зокрема, що стосуються встановлення наявності або відсутності обставин щодо виконання сторонами договору, суди обмежилися лише зазначенням необґрунтованості позовних вимог. При цьому, судами були встановлені обставини справи але у сукупності не було надано їм належну правову оцінку.

79. Також суди, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, вказали на те, що обставини та докази, на які посилається позивач за зустрічним позовом, вже були предметом розгляду у межах справ № 916/1812/18 та №10-23/67-09-2173, а тому не потребують дослідження. Такі висновки судів є хибними.

80. З цього приводу касаційний суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

81. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 виснував, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.

82. У п.7.10 постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

83. Отже, потрібно чітко розмежовувати преюдиційні обставини, які не підлягають повторному доказуванню, та правову оцінку, надану судом певному факту. Вказаного не було враховано судами, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

84. Не встановивши та не дослідивши всіх необхідних обставин для розгляду позову про стягнення збитків, суди фактично ухилились від покладних на них обов`язків, передбачених положеннями процесуального законодавства, та необґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову, з посиланням на те, що обставини та докази щодо стягнення збитків вже були предметом розгляду у межах справ № 916/1812/18, №10-23/67-09-2173

85. Отже, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, судами не було дотримано принципу всебічності, обґрунтованості та змагальності у справі. Тоді як, для дотримання умови обґрунтованості судового рішення судам необхідно враховувати всі обставини та доводи сторін у справі.

86. Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

87. В той же час, оскільки судами не було належним чином встановлено та досліджено обставин щодо понесення позивачем за зустрічним позовом збитків, передчасними є і висновки судів щодо відсутності підстав для розірвання договору, на підставі ст. 651 ЦК України, зважаючи на те, що позивач за зустрічним позовом основною підставою для розірвання договору вказав на понесення ним збитків, внаслідок розкрадання майна, переданого у спільну діяльність. Крім того, суди вказуючи на те, що позивачем за зустрічним позовом не вчинялись дії щодо розірвання договору, не надали належної оцінки обставинам справи, зокрема, всім листам позивача до відповідача за зустрічним позовом, в яких йшлося про розірвання договору.

88. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень щодо відмови у задоволенні зустрічного позову та передачі справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суди не врахували наведені вище норми чинного законодавства та не проаналізували всі обставини справи, що є вагомим і ключовим у цій справі для вирішення даного спору.

89. Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

90. Отже, оскільки визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що в розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу (в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів) є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, справа підлягає передачі в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

91. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

92. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

93. Під час розгляду справи судам необхідно звернути увагу на викладене, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, та правильно застосувати положення матеріального та процесуального законодавства.

Розподіл судових витрат

94. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та передає справу на розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд