ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/592/26

Обставини справи, встановлені судами

1. Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради народних депутатів рішенням від 19.02.1997 № 139 надав Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Укрстар» ЛТД (далі - ТОВ «Укрстар») у тимчасове користування (на умовах оренди) на один рік для проектування та будівництва кафе за рахунок земель природоохоронного призначення земельну ділянку площею 0,0718 га за адресою: АДРЕСА_1.

2. На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2004 у справі №31/139 між «Укрстар» та Дніпропетровською міською радою (далі - Рада, позивач) укладений договір оренди від 11.03.2004 земельної ділянки площею 0,0702 га з кадастровим номером 1210100000:06:085:0202 за адресою: АДРЕСА_1 (далі -земельна ділянка) для фактичного розміщення кафе строком до 26.01.2009.

3. Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки: категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - іншої комерційної діяльності; власник - Дніпропетровська міська рада; орендар - ТОВ «Укрстар»; дата державної реєстрації речового права - 12.03.2004; дата закінчення дії речового права - 26.01.2009.

4. ТОВ «Укрстар» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Ради про визнання права власності на одноповерхову будівлю кафе літера А-1 по АДРЕСА_1 загальною площею 156,3 кв м та складається з таких приміщень: №1 - тамбур площею 2,5 кв м; № 2 - зала площею 94,0 кв м; № 3 - зала площею 11,1 кв м; № 4 - вмивальня площею 4,8 кв м; № 5 - вбиральня площею 1,2 кв м; № 6 - вбиральня площею 1,3 кв м; № 7 - роздягальня площею 7,0 кв м; № 8 - кухня площею 11,8 кв м; № 9 - комора площею 4,2 кв м; № 10 - кабінет площею 9,9 кв м; № 11 - підсобка площею 8,5 кв м (далі - будівля кафе).

5. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 27.04.2006 у справі №7/60 визнав за ТОВ «Укрстар» право власності на будівлю кафе на підставі частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

6. Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 12.02.2008 у справі № 2-1066/2008 задовольнив позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до ТОВ «Укрстар», зокрема: (1) визнав дійсним договір купівлі-продажу будівлі кафе від 28.11.2005 № 3, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрстар ЛТД; (2) визнав за ОСОБА_1 право власності на будівлю кафе.

7. На підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.02.2008 у справі №2-1066/2008 ОСОБА_1 24.10.2008 зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю кафе.

8. За договором купівлі-продажу від 03.11.2008 ОСОБА_1 відчужив будівлю кафе на користь ОСОБА_2 , право власності якої на це майно зареєстровано 05.11.2008.

9. Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18.06.2009 рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.02.2008 і додаткове рішення цього суду від 19.09.2008 скасував, а справу №2-1066/2008 направив на новий розгляд до місцевого суду. Ухвалою від 09.04.2012 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.

10. У подальшому будівля кафе була неодноразово відчужена на користь інших осіб за ланцюгом правочинів. У результаті на підставі акта приймання-передачі майна до статутного фонду від 25.01.2017 право власності на будівлю кафе було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Антар Плюс» (далі - ТОВ «Антар Плюс», відповідач).

11. Рада рішенням від 22.07.2020 № 198/59: затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0702 га (кадастровий номер 1210100000:06:085:0268) по АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка) та передала цю земельну ділянку ТОВ «Антар Плюс» в оренду на 10 років по фактичному розміщенню нежитлової будівлі кафе, код виду цільового призначення земель 03.17 (для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення); віднесла спірну земельну ділянку за основним цільовим призначенням до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

12. На виконання вказаного рішення Рада 04.09.2020 уклала з ТОВ «Антар Плюс» договір оренди спірної земельної ділянки по фактичному розміщенню будівлі кафе строком на 10 років. У цей же день ТОВ «Антар Плюс» зареєструвало право оренди спірної земельної ділянки.

13. Відповідно до складеного Радою 24.09.2025 за № 0529 акта обстеження спірна земельна ділянка розташована на території парку ім. Лазаря Глоби та в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:085:0213. На території земельної ділянки розташовано напівзруйновану будівлю з ганком і навісом на бетонних опорах та металеву конструкцію. На момент обстеження територія земельної ділянки знаходиться у занедбаному стані, будь-яка господарська, торговельна чи соціально-культурна діяльність не здійснюється.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

14. Керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради до ТОВ «Антар Плюс», в якому просив: (1) зобов`язати усунути перешкоди Раді у праві користування та розпорядження спірною земельною ділянкою та повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - будівлі кафе; (2) скасувати державну реєстрацію від 25.01.2017 права власності ТОВ «Антар Плюс» на об`єкт нерухомого майна - будівлю кафе із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна; (3) скасувати державну реєстрацію права оренди відповідача на спірну земельну ділянку.

15. Прокурор посилається на зведення на земельній ділянці комунальної власності природно-заповідного фонду об`єкта нерухомості без відповідних погоджувальних та дозвільних документів на будівництво. Земельна ділянка природно-заповідного призначення в силу прямої законодавчої заборони не могла бути надана в оренду під забудову та користування за фактичним розміщенням кафе. Договір оренди, укладений для розміщення самочинно збудованого майна на земельній ділянці природно-заповідного фонду, вчинений виключно з метою узаконення такого об`єкта нерухомого майна та протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, а відтак є нікчемним в силу статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такий, що порушує публічний порядок. За приписом частини 2 статті 376 ЦК України відповідач не набув право власності на самочинно збудований об`єкт, що унеможливлює набуття ним земельної ділянки під цим об`єктом у неконкурентний спосіб на підставі абзацу другого частини 2 статті 134 Земельного кодексу України.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

16. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 06.05.2026, яке залишив без змін Центральний апеляційний господарський суд постановою від 05.08.2026, у позові відмовив.

17. Суди зазначили, що внаслідок ухвалення судового рішення від 27.04.2006 у справі №7/60 відбулась легітимізація самочинного будівництва в порядку частини 5 статті 376 ЦК України, внаслідок якої будівля кафе втратила статус самочинного будівництва. Скасування судових рішень у справі № 2-1066/2008 (про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 28.11.2005 між Путіловим В. М. та ТОВ «Укрстар» та визнання за ОСОБА_1 права власності на будівлю кафе) не впливає на підтверджений судовим рішенням правовий статус спірного об`єкта нерухомості та не перетворює його на самочинне будівництво. Звідси державна реєстрація права власності відповідача на будівлю кафе не порушує прав Ради, як власника земельної ділянки, з огляду на легітимізацію будівництва цього об`єкта на підставі судового рішення у справі № 7/60. При цьому обставина перебування спірного об`єкта нерухомості у напівзруйнованому стані не є підставою судового захисту прав територіальної громади на землю в обраний прокурором спосіб.

18. Під час проектування та будівництва будівлі кафе земельна ділянка площею 0,0702 га з кадастровим номером 1210100000:06:085:0202 належала до земель житлової та громадської забудови та не перебувала у межах пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. У свою чергу Рада рішенням від 22.07.2020 № 198/59 визначила вид цільового призначення спірної земельної ділянки для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення. Отже, прокурор не довів обставини нікчемності договору оренди спірної земельної ділянки від 04.09.2020.

Касаційна скарга

19. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

20. Суди попередніх інстанцій порушили статтю 376 ЦК України, статті 7, 44, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», не врахувавши висновків Верховного Суду у постановах:

- від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 29.03.2018 у справі №909/935/15, від 19.03.2018 у справі №2-4435/2008, від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21, від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), від 17.06.2026 у справі № 914/3403/23 щодо ознак, за яких об`єкт нерухомості є самочинним; способу захисту прав власника земельної ділянки у спорах щодо самочинного будівництва;

- від 29.07.2026 у справі № 912/1509/24 про те, що якщо спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, є територією парку-пам`ятки, її фактичне самовільне зайняття шляхом зведення прибудови до існуючого об`єкту нерухомості створює перешкоди у користуванні земельною ділянкою;

- від 24.07.2025 у справі № 748/29/23 про те, що загальний інтерес у контролі за використанням ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення переважає приватний інтерес у збереженні нею контролю за цією ділянкою. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, особи правонабувачі могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об`єктом природно-заповідного фонду;

- від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 про те, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (також постанови Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

21. Висновки судів про не доведення прокурором нікчемності договору оренди землі від 04.09.2020 на підставі статті 228 ЦК України суперечать правовим висновкам Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15 про те, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину (аналогічні висновки відображено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/4932/19, від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16); висновкам Верховного Суду в постановах від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16 щодо загальних критеріїв кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, а також висновкам у постанові від 29.04.2015 у справі №903/134/13-г, від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 12.06.2019 у справі №927/352/18, від 28.09.2021 у справі №910/17954/20, від 06.07.2022 у справі №372/3737/19.

22. Суди безпідставно застосували статтю 388 ЦК України, не врахувавши необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності, про що вказано у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19; пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18.

23. Суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки посиланням прокурора на положення статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яка стосується режиму парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, що суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17; Верховного Суду у постановах від 04.02.2020, 05.02.2020, 26.02.2020 у справах № № 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17, відповідно до яких, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

24. В ухвалі від 21.09.2026 Верховний Суд встановив учасникам справи строк на подачу відзивів на касаційну скаргу до 07.10.2026. 08.10.2026 Рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Рада також просить поновити строк на подання цього відзиву.

25. За змістом частин першої та четвертої статті 119 ГПК України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

26. Натомість відповідно до частини другої статті 119 ГПК України за заявою учасника може бути продовжений строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.

27. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Водночас суд не може продовжити строк понад встановлений цим Кодексом (постанова Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).

28. Відповідно до частини першої статті 295 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

29. Ураховуючи, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом, клопотання Ради про поновлення строку, що встановлений судом, є безпідставним. Крім того, оскільки строк для подання відзиву на касаційну скаргу, встановлений Верховним Судом в ухвалі від 21.10.2026, сплив на час звернення Радою з клопотанням, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для його продовження.

30. Звідси клопотання Ради про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Відзив на касаційну скаргу Верховний Суд залишає без розгляду відповідно до приписів статті 118 ГПК України.

31. Прокурор у заявленому позові вбачає порушення прав держави на землю самочинним будівництвом на земельній ділянці комунальної власності природно-заповідного фонду будівлі кафе без дозвільних документів на будівництво.

32. Суди першої й апеляційної інстанцій установили, що:

- за договором від 26.01.2004 спірна земельна ділянка була надана Радою в оренду ТОВ «Укрстар» для розміщення кафе строком на 5 років;

- Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 27.04.2006 у справі №7/60 визнав право власності ТОВ «Укрстар» на самочинно збудовану будівлю кафе на підставі частини 5 статті 376 ЦК України;

- ТОВ «Антар Плюс» набуло право власності на будівлю кафе внаслідок передачі цього майна до статутного фонду товариства та 25.01.2017 зареєструвало право власності на згадане нерухоме майно;

- за договором від 04.09.2020 Рада передала спірну земельну ділянку в оренду ТОВ «Антар Плюс» по фактичному розміщенню будівлі кафе строком на 10 років.

33. Верховний Суд констатує, що основним правовим питанням даного спору є те, чи можуть бути застосовані визначені статтею 376 ЦК України правові наслідки у вигляді знесення самочинного будівництва до майна, право власності на яке визнано судом за особою, яка здійснила самочинне будівництво. Суди попередніх інстанцій дали негативну відповідь на це питання. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів по суті спору та зазначає про таке.

34. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

35. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

36. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

37. Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

38. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 (на яку посилається прокурор в якості підстави касаційного оскарження) сформулювала правові висновки, які є загальними щодо даної категорії спорів та полягають у наступному.

39. Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

40. Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.

41. За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

42. Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

43. Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником (користувачем) земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

44. За встановленими судами у цій справи обставинами право власності на самочинно збудовану будівлю кафе ТОВ «Укрстар» набуло на підставі чинного судового рішення у справі №7/60 про визнання такого права. Отже, внаслідок ухвалення такого судового рішення самочинне будівництво було легітимізовано у спосіб, визначений статтею 376 ЦК України, тобто відбулася зміна правового режиму такого майна і будівля кафе набула правового статусу об`єкта нерухомості, про що обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій.

45. У зв`язку з чим внаслідок державної реєстрації права власності ТОВ «Антар Плюс» на будівлю кафе не відбулося стверджуваного прокурором порушення права Ради, як власника спірної земельної ділянки. Більше того, станом на момент звернення прокурора з позовом Рада на підставі договору оренди від 04.09.2020 вже надала відповідачу в користування спірну земельну ділянку під належним йому нерухомим майном.

46. Висновки судів попередніх інстанцій про застосування наведеної норми права, яка врегульовує статус самочинного будівництва не суперечать, а навпаки, відповідають висновкам Верховного Суду у наведених прокурором справах (абзаци 2, 3 пункту 20 цієї постанови), а різний результат вирішення спорів у деяких з цих справ пов`язаний з істотною відмінністю встановлених судами фактичних обставин таких справ. Доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків, до їх трактування скаржником на власну користь та до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

47. Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у решті наведених прокурором в касаційній скарзі справ (абзаци 4, 5 пункту 20, пункти 21, 22, 23 цієї постанови) Верховний Суд вважає суто декларативними і такими, що зводяться до цитуванння прокурором окремих фрагментів тексту відповідних постанов Верховного Суду. Підставою для касаційного оскарження судових рішень у даній справі такі посилання прокурора суд касаційної інстанції не визнає, адже згадані постанови ухвалені судом касаційної інстанції у спорах з очевидно неподібними цій справі правовідносинами.

48. Колегія суддів наголошує, що положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

49. Отже, наведена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

50. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

52. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

53. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд