ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 922/63/26

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. У січні 2026 року Фізична особа - підприємець Дрань Віталій Юрійович (далі - Позивач, ФОП Дрань В. Ю.) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Відповідач, Міськрада), в якому просив визнати укладеним між сторонами типовий Договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,0377 га (кадастровий номер 6310136300:01:012:0019 за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "В-2" (спортивно-оздоровчий комплекс) за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 21.04.2021 № 102/21, у доданій редакції.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємець зазначав про те, що він є власником нерухомого майна, розміщеного на комунальній земельній ділянці з кадастровим номером 6310136300:01:012:0019 загальною площею 0,0377 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Наполягав, що він виконав усі, передбачені законодавством вимоги щодо укладення договору оренди вказаної земельної ділянки, однак внаслідок протиправної бездіяльності посадових осіб Департаменту земельних відносин Міськради та самої Міськради з 21.04.2021 і до теперішнього часу між сторонами так і не укладено типовий договір оренди землі.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

3. Розглядаючи заявлений позов, місцевий суд встановив, а суд апеляційної інстанції перевірив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на нежитлову будівлю літ. "В-2" загальною площею 467,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (Шевченківський район) з 02.02.2018 зареєстровано за Дрань В. Ю. на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2018 № 94.

4. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2021 № HB-0007752792021 площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:01:012:0019 складає 0,0377 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 27.07.2020. Вищевказана земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "В-2" (спортивно- оздоровчий комплекс).

5. 09.09.2019 та 24.09.2019 Дрань В. Ю. звернувся із заявою до Міськради щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, площею 0,0380 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з посиланням на ту обставину, що на земельній ділянці розташовано нежитлову будівля, яка належить йому на праві власності.

6. Міськрада своїм рішенням від 16.10.2019 № 1759/19 надала Дрань В. Ю. дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, площею 0,0380 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "В-2" (спортивно оздоровчий комплекс) за адресою: АДРЕСА_1 .

7. 12.09.2020 Дрань В. Ю. подав на ім`я Харківського міського голови через Центр надання адміністративних послуг заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:01:012:0019 за адресою: АДРЕСА_1 .

8. Міськрада рішенням від 21.04.2021 № 102/21 затвердила Дрань В. Ю. проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,0377 га (кадастровий номер 6310136300:01:012:0019) за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "В-2" (спортивно-оздоровчий комплекс) за адресою: АДРЕСА_1 та вирішила надати заявнику в оренду строком до 01.05.2026 зазначену земельну ділянку.

9. Після цього, у 2024 році ФОП Дрань В. Ю. звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міськради і Департаменту земельних відносин Міськради, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, та з посиланням на порушення його прав у зв`язку із залишенням без розгляду неодноразових звернень з приводу укладання договору оренди просив суд про визнання дій відповідачів протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

10. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 24.12.2024 у справі № 520/10975/24 адміністративний позов ФОП Дрань В. Ю задовольнив частково. Визнав протиправними дії Міськради та Департаменту земельних відносин Міськради щодо не укладання на підставі рішення Міськради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 21.04.2021 № 102/21 договору оренди з ФОП Дрань В. Ю. Зобов`язав Департамент земельних відносин Міськради підготувати проєкт договору оренди землі, яка надається в оренду ФОП Дрань В. Ю. на підставі зазначеного рішення Міськради. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

11. Міськрада і Департамент земельних відносин Міськради подали касаційні скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 520/10975/24.

12. Верховний Суд ухвалами від 14.05.2025 відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами. Остаточне рішення у справі № 520/10975/24 наразі не ухвалено.

13. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі № 520/10975/24 Департамент земельних відносин Міськради супровідним листом від 28.03.2025 № 25/0/30-25 направив Драню В. Ю. проєкт договору оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:01:012:0019 площею 0.0377 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з описом вкладення № 6100300262127, накладною № 6100300262127 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6100300262127.

14. Нe погодившись із надісланим проєктом, Дрань В. Ю. через представника Гарлика С. С., 01.07.2025 звернувся до Харківського міського голови із листом № б/н від 01.07.2025 (вх. № Г-10-8995/1-25 від 02.07.2025) про внесення змін до проєкту договору оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 63 10136300:01:012:0019, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

15. Департамент земельних відносин Міськради листом № Г-10-8995/1-25.08-31 від 01.08.2025 надав відповідь на вказане звернення, в якому обґрунтовував відповідність направленого Дрань В. Ю. проєкту договору оренди землі, складеного Департаментом на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі № 520/10975/24 формі Типового договору оренди землі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" (зі змінами), а також Положенню про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі, затвердженому рішенням Міськради від 27.02.2008 № 41/08 "Про затвердження "Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові" (зі змінами).

16. 19.11.2025 уповноважений представник Гарлика С. С. на адресу Міськради для підписання направив лист - повідомлення з підписаним Дрань В. Ю. договором оренди землі від 19.11.2025.

17. Обґрунтовуючи позовні вимоги ФОП Дрань В. Ю. зазначав, що між ним та Міськрадою з 21.04.2021 року і до теперішнього часу не укладено типовий договір оренди землі лише внаслідок протиправної бездіяльності посадових осіб Департаменту земельних відносин Міськради та самої Міськради, що знайшло своє підтвердження у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 року у справі № 520/10975/24. Одночасно Позивач заперечував проти запропонованого Відповідачем типового договору оренди, в якому визначено розміру річної орендної плати на рівні 8% від нормативної грошової оцінки та наполягав, що відповідно до п. 4.1 Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі, затвердженого рішенням Міськради від 27.02.2008 № 41/08, річна орендна плата за використання Позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:01:012:0019 загальною площею 0,0377 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, складає 3% від нормативної грошової оцінки.

18. З огляду на викладене, Позивач наполягав, що виконав усі вимоги, передбачені чинним законодавством та надав усі документи, необхідні для укладення відповідного договору оренди землі. Однак до цього часу договір у редакції запропонованій Позивачем залишається не підписаним, що є порушенням чинного законодавства з боку Міськради.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

19. Господарський суд Харківської області рішенням від 23.04.2026 відмовив у задоволенні позову.

20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність Позивачем порушення його прав саме як фізичної особи - підприємця, оскільки процедура отримання земельної ділянки площею 0,0377 га з кадастровим номером 6310136300:01:012:0019 в оренду була ініційована ним як громадянином, фізичною особою.

21. За наслідками апеляційного перегляду справи Східний апеляційний господарський суд своєю постановою від 03.08.2026 рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив.

22. Апеляційний суд визнав безпідставним наведений висновок суду першої інстанції, вказавши, що Фізична особа - підприємець (ФОП) та звичайний громадянин у цивільних та земельних правовідносинах є однією і тією ж особою, сукупність прав та обов`язків належить конкретній людині, тому наявність статусу у особи здійснювати господарську діяльність не створює нового відокремленого суб`єкта права на землю.

23. Щодо ж позовних вимог по суті, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки Позивач є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 6310136300:01:012:0019 площею 0,0377 га, то укладення договору оренди вказаної ділянки є обов`язковим в силу закону. Разом з цим, Міськрада рішенням від 21.04.2021 № 102/21 вже затвердила Дрань В. Ю. проєкт землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки комунальної власності за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування належної Позивачеві нежитлової будівлі та вирішила надати йому цю ділянку в оренду.

24. Здійснивши аналіз поданого Позивачем проєкту договору оренди землі, який надсилався Відповідачу та який викладений у позовній заяві, апеляційни суд встановив, що зміст зазначеного договору визначений на основі типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 (зі змінами) та містить усі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі".

25. В свою чергу відсутність укладеного між сторонами договору оренди не тільки протирічить вимогам законодавства, але й порушує право Позивача на мирне володіння майном, створює правову невизначеність, оскільки неможливість офіційно оформити відносини й сплачувати орендну плату створює для нього стан юридичної незахищеності, він ризикує претензіями щодо самовільного заняття землі, штрафами, вимушений відповідати в суді за позовом самого ж Відповідача щодо безпідставного збереження плати за фактичне користування землею, отже Позивач фактично позбавлений можливості законно виконати свій обов`язок платника.

26. За таких обставин порушене право Позивача підлягає захисту шляхом укладення в судовому порядку відповідного договору оренди на узгоджений між сторонами п`ятирічний строк (рішення Відповідача 21.04.2021 № 102/21), що у даному випадку має розраховуватися з моменту ухвалення постанови суду апеляційної інстанції та до 03.08.2031. Водночас умови договору щодо іншого моменту укладення договору (з моменту підписання сторонами або нотаріального посвідчення) підлягають виключенню.

Касаційна скарга

27. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, Міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи скаржника

28. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив підстави, передбачені у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

29. Відповідач стверджує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням ряду норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та

- без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц, від 20.06.2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц, від 13.03.2018 справі № 306/2004/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17, від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, від 27.06.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 27.06.2018 у справі № 749/230/15-ц, від 03.10.2018 у справі № 904/1182/17 (щодо особливості статусу Фізичної - особи підприємця та здійснення нею підприємницької діяльності);

- за відсутності висновку Верховного суду щодо обов`язковості укладання договору оренди землі на підставі частини другої статті 16 Закону України "Про оренду землі" на підставі рішення органу місцевого самоврядування внаслідок набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці в контексті державної реєстрації права оренди з урахуванням вимог частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини першої статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- а також з виходом суду за межі позовних вимог.

30. Доводи касаційної скарги узагальнено зводяться до ненадання судом уваги тому, що у Міськради відсутній обов`язок укласти договір з Позивачем у спірних правовідносинах, адже набуття нерухомості саме собою не створює безумовного обов`язку ради передати землю в оренду. Також скаржник наполягає, що у даному випадку неналежно визначено статус орендаря: землю надавали Дрань В. Ю. як громадянину, тоді як договір визнано укладеним із ним як ФОП. Також у цьому договорі неправильно визначено орендну плату: застосовано 3 % НГО замість 8 % без належного підтвердження використання об`єкта для спортивно-оздоровчої діяльності. Більше того суд вийшов за межі позову, адже самостійно встановив строк оренди до 03.08.2031, хоча рішення ради та проєкт Позивача передбачали строк до 01.05.2026.

31. Окремо Відповідач наголошує й на тому, що рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 28.08.2026 у справі № 638/3611/24 було задоволено його позов до Дрань В. Ю. про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії. Враховуючи вказане рішення суду наразі об`єктивно неможливим є укладання договору оренди землі між Міськрадою та ФОП Дрань В. Ю. з огляду на порушення вимог статті 134 ЗК України, якою передбачено можливість отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності лише за умови розташування на такій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Узагальнені доводи інших учасників справи

32. Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.

33. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, про що 21.09.2026 постановив відповідну ухвалу.

34. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

36. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача (Ткаченко С. В.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права і вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких міркувань.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

37. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

38. Суд касаційної інстанції вже неодноразово висновував, що при касаційному оскарженні судових рішень із згаданої підстави необхідним є: (1) з`ясування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; (2) наявність/відсутність подібності правовідносин; (3) наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

39. При цьому, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

40. У касаційній скарзі Відповідач стверджує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням і порушенням правових норм та за відсутності висновку Верховного суду щодо обов`язковості укладання договору оренди землі на підставі частини другої статті 16 Закону України "Про оренду землі" на підставі рішення органу місцевого самоврядування внаслідок набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці в контексті державної реєстрації права оренди з урахуванням вимог частин першої, другої статті 120 ЗК України, частини першої статті 377 ЦК України.

41. Проте, здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у постанові від 27.05.2026 у справі № 910/8795/25 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Хаб Київ" до Київської міської ради про визнання договору укладеним) зазначив таке:

"… Земля в Україні є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до Конституції України земля, її надра, водні ресурси та інші природні ресурси на території України є власністю українського народу.

За приписами статей 2, 3 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, врегульовано, зокрема, статтею 120 ЗК України, згідно з частинами 1 та 2 якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до вимог частини 11 статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Тобто частиною 11 статті 120 ЗК України встановлено прямий обов`язок органу місцевого самоврядування (відповідача за зустрічним позовом) передати позивачу у користування земельну ділянку, на якій розташований придбаний ним об`єкт нерухомого майна…".

"у постанові від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд виснував, що за відсутності позитивного рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості позивача, належним способом захисту його права є звернення з позовом про визнання укладеним договору оренди щодо такої земельної ділянки.

Разом з цим, якщо на земельній ділянці державної або комунальної власності розташовані об`єкти нерухомого майна, які знаходяться у приватній власності, то земельна ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника таких об`єктів (постанова Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу Superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди хоч безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, але знаходить вияв у положеннях статті 120 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанова від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, а також постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18,).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі)…".

42. Як вже зазначалося, ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з фактичних обставин того, що Позивач є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 6310136300:01:012:0019 площею 0,0377 га, яка відведена та надана йому Міськрадою згідно з рішенням від 21.04.2021 № 102/21, а тому укладення договору оренди вказаної ділянки є обов`язковим для сторін в силу закону. Водночас відсутність укладеного між сторонами договору оренди не тільки протирічить вимогам законодавства, але й порушує право Позивача на мирне володіння майном, створює правову невизначеність, оскільки неможливість офіційно оформити відносини й сплачувати орендну плату створює для нього стан юридичної незахищеності, він ризикує претензіями щодо самовільного заняття землі, штрафами, вимушений відповідати в суді за позовом самого ж Відповідача щодо безпідставного збереження плати за фактичне користування землею, отже Позивач фактично позбавлений можливості законно виконати свій обов`язок платника.

43. З викладеного слідує, що Верховний Суд вже неодноразово надав правові висновки щодо питань застосовування правових норм, які скаржник знову піднімає у касаційній скарзі, в той час як зі змісту оскарженої у цій справі постанови вбачається, що така постанова згаданим висновкам суду касаційної інстанції цілком відповідає, а скаржник такі обставини не враховує.

44. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

45. Оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до такого висновку, згідно з наведеним пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міськради на постанову суду попередньої інстанції у цій справі з вказаної підстави касаційного оскарження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

46. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

47. У касаційній скарзі Відповідач зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням і порушенням правових норм та без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц, від 20.06.2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц, від 13.03.2018 справі № 306/2004/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17, від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, від 27.06.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 27.06.2018 у справі № 749/230/15-ц, від 03.10.2018 у справі № 904/1182/17 (щодо особливості статусу Фізичної - особи підприємця та здійснення нею підприємницької діяльності). У цій частині наполягає, що у даному випадку судом апеляційної інстанції проігнорував ту обставину, що у спірних правовідносинах землю надавали Дрань В. Ю. як громадянину, не підприємцю, відтак даний спір взагалі не є господарським і право Позивача як суб`єкта підприємницької діяльності не порушено.

48. Розглядаючи вказані доводи, Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

49. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність та неприпустимість зловживання процесуальними правами (частини друга, третя статті 2 ГПК України).

50. Згідно з принципом диспозитивності господарського судочинства учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина друга статті 14 ГПК України).

51. Для принципу диспозитивності характерним є визначальний вплив волевиявлення сторін та їх процесуальних ініціатив на результати процесуальної діяльності суду у межах судової справи.

52. Частина перша статті 43 ГПК України встановлює обов`язок учасника справи добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

53. У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункт 5 частини п`ятої статті 13 ГПК України).

54. Як вбачається з встановлених обставин цієї справи, заперечуючи проти позовних вимог, Міськрада зазначала про те, що у спірних правовідносинах Позивач діє як громадянин, а не суб`єкт підприємницької діяльності, а тому даний спір взагалі не є господарським.

55. Водночас суди встановили, що у 2023 році Міськрада зверталась до ФОП Дрань В. Ю. з позовом саме до Господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки загальною площею 0,0377 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310136300:01:012:0019 (справа № 922/3496/23).

56. Тобто, Міськрада, подаючи позов до ФОП Дрань В. Ю. у справі № 922/3496/23 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою самостійно визнавала та підтверджувала приналежність такого спору до господарської юрисдикції, зокрема й факт участі у спірних правовідносинах Дрань В. Ю. як суб`єкта підприємницької діяльності, а отримавши позов у справі № 922/63/26 про визнання укладеним договору оренди цієї ж земельної ділянки кардинально змінила власну позицію і почала наполягати, що Дрань В. Ю. у даному випадку діє у цих правовідносинах як громадянин, а не як підприємець.

57. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у своїй практиці послідовно застосовує доктрину заборони суперечливої поведінки, яка ґрунтується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основу якої покладено принцип добросовісності, складовою якого є, зокрема, заборона суперечливої поведінки та заборона зловживання процесуальними правами. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду від її недобросовісних дій.

58. Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції.

59. Європейський суд з прав людини у своїй практиці також застосовував принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

60. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що аргументи касаційної скарги Відповідача є такими, що суперечать його попередній поведінці. Така процесуальна поведінка сторони спору є порушенням основних засад господарського судочинства, зокрема принципу диспозитивності та неприпустимості зловживання процесуальними правами. У зв`язку з чим Відповідач позбавлений права заперечувати висновки суду апеляційної інстанції щодо участі Позивача у цій справі саме як суб`єкта підприємницької діяльності на підставі доктрини заборони суперечливої поведінки.

61. З огляду на це доводи касаційної скарги стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд відхиляє.

62. Водночас колегія суддів враховує, що як встановив суд попередньої інстанції відповідне призначення об`єкту нерухомості Позивача (для діяльності у сфері спорту, фізичної культури та оздоровлення) підтверджується як наявними в матеріалах справи доказами щодо реєстрації цього об`єкту, так і рішеннями самого Відповідача з цього приводу. Доказів щодо використання об`єкту нерухомості Позивача за іншим призначенням - матеріали справи не містять, відтак підстав вважати цей спір не підвідомчим господарському суду немає.

63. Щодо ж аргументів касаційної скарги про те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 28.08.2026 у справі № 638/3611/24 було задоволено позов Міськради до Дрань В. Ю. про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії, то колегія суддів їх оцінює критично, адже означене рішення ухвалено вже після ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, тому врахувати обставини, встановлені цим рішенням апеляційний суд не міг.

64. Інші доводи Відповідача, заявленими підставами касаційного оскарження не охоплюються, а тому судом касаційної інстанції не розглядаються.

65. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

66. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

67. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду попередньої інстанції про задоволення позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої постанови.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд