ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/14118/23

У липні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про вселення неповнолітньої дитини у квартиру та встановлення порядку користування квартирою

(справа № 752/14118/23).

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним (справа № 752/23502/23).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року об`єднано в одне провадження справу № 752/23502/23 зі справою

№ 752/14118/23 та присвоєно справам єдиний номер 752/14118/23.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини

ОСОБА_2 , задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 1/3 частки квартири

АДРЕСА_1 , укладений між дарувальником ОСОБА_3 і обдарованою ОСОБА_4 , від 24 серпня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за реєстровим номером 2342.

Вселено неповнолітнього ОСОБА_2 у квартиру

АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В рішенні зазначено, що воно складене 19 березня 2025 року.

Згідно з довідкою Голосіївського районного суду м. Києва документ в електронному вигляді рішення від 14 березня 2025 року у справі

№ 752/14118/23 надіслано та доставлено представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в її електронний кабінет 21 березня 2025 року о 19:05:28 год

(т. 3, а. с. 49).

Не погоджуючись з ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від

23 листопада 2023 року та рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року, ОСОБА_4 04 червня 2025 року оскаржила їх в апеляційному порядку (т. 3, а. с. 61-66а).

Відповідач до апеляційної скарги додала клопотання, яким просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення, зазначає, що оскаржуване рішення було отримано 05 травня 2025 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків не більше

10 днів з дати отримання ухвали.

Попереджено заявника, що якщо у визначений судом строк вона не подасть заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, їй буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Ухвала мотивована тим, що підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, вказані в клопотанні, є неповажними, оскільки в матеріалах справи є докази отримання представником ОСОБА_4 копії рішення 22 березня 2025 року. А тому тридцятиденний строк на апеляційне оскарження сплив

21 квітня 2025 року. Апеляційна скарга подана 04 червня 2025 року. Заявник не навела поважних причин пропуску строку з 22 квітня 2025 року.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_4 отримала 09 вересня

2025 року (т. 3, а. с. 75а).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд зробив висновок про те, що станом на 23 жовтня 2025 року заявник не усунула недоліків апеляційної скарги, визначені ухвалою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року, не подала заяви із зазначенням інших причин пропуску строку, а безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних прав та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 53 рішення ЄСПЛ від

29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).

21 грудня 2025 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана в межах тридцятиденного строку, оскільки рішення суду першої інстанції заявник отримала засобами поштового зв`язку 07 травня

2025 року. Заявник вказує, що вона немає електронного кабінету. Звертає увагу на те, що в ухвалі апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху в резолютивній частині вказано щодо апеляційної скарги ОСОБА_6 . При цьому щодо ОСОБА_4 будь-яких рішень не ухвалювалось.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2025 року ОСОБА_4 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від

01 вересня 2025 року та ухвали Київського апеляційного суду від 23 жовтня

2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

11 серпня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо це не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня

1989 року).

ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, № 6778/05, ЄСПЛ, від

18 жовтня 2005 року).

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та

№ 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

За змістом статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина третя статті 272 ЦПК України).

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 272 ЦПК України).

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 272 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.

Апеляційний суд встановив, що 14 березня 2025 рокусуд першої інстанції ухвалив рішення, повний текст якого складено 19 березня 2025 року та отримано представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в електронному кабінеті 21 березня 2025 року о 19:05:28 год. Проте апеляційну скаргу

ОСОБА_4 подала 04 червня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 354 ЦПК України.

У зв`язку із наведеним апеляційний суд ухвалою від 01 вересня 2025 року визнав наведені в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження причини пропуску цього строку неповажними і запропонував заявнику надати заяву про поновлення строку із зазначенням інших поважних причин, яку ОСОБА_4 отримала 09 вересня 2025 року.

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Оскільки ОСОБА_4 , отримавши 09 вересня 2025 року ухвалу апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, у встановлений судом строк станом на 23 жовтня 2025 року вимог ухвали не виконала, заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення не подала, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зазначення в резолютивній частині ухвали Київського апеляційного суду від

01 вересня 2025 року помилково прізвища ОСОБА_6 є опискою суду і не свідчить, що апеляційний суд не вирішував питання щодо апеляційної скарги

ОСОБА_4 .

Крім того, зі змісту ухвали Київського апеляційного суду від 01 вересня

2025 року відомо, що апеляційний суд вирішував питання про відкриття апеляційного провадження саме за апеляційною скаргою ОСОБА_4 і надавав оцінку її клопотанню про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).

ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних прав та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).

За таких обставин апеляційний суд правильно застосував статтю 358 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з неподанням ОСОБА_4 заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження у строки, встановлені судом.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду