ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/22727/25

06.08.2025 через систему «Електронний суд» Товариство подало до суду позов до Управління та ДПС України, у якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Управління від 09.08.2024 № 11609339/44557778 про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкової накладної № 20 від 24.07.2024, поданої Товариством; зобов`язати ДПС України зареєструвати податкову накладну Товариства № 20 від 24.07.2024 в ЄРПН.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 11.08.2025 відкрив провадження у справі.

13.08.2025 Управління через систему «Електронний суд» подало до суду першої інстанції заяву про залишення позову без розгляду, оскільки він поданий пропуском процесуального строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 29.09.2025 позовну заяву Товариства залишив без руху та зобов`язав позивача протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, а саме - надати обґрунтовану заяву/клопотання щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, про поновлення такого строку звернення із належними доказами поважності причин його пропуску або ж надати докази, які свідчать про дотримання строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали від 29.09.2025 про залишення позовної заяви без руху Товариство 09.10.2025 через систему «Електронний суд» подало заяву про усунення недоліків, у якій просило суд поновити пропущений строк звернення до суду, яку обґрунтувало тим, що після отримання рішення від 09.08.2024 № 11609339/44557778 про відмову в реєстрації в ЄРПН податкової накладної № 20 від 24.07.2024 директором Товариства 09.08.2024 року було видано наказ № 01-08/2024, яким на працівника ОСОБА_1 було покладено обов`язок організувати процес оскарження рішення ДПС, підготувати та подати всі необхідні документи, знайти адвоката, укласти з ним договір про надання правничої допомоги та забезпечити подання відповідного позову. Разом з цим, лише під час проведення внутрішнього аудиту бухгалтерських і податкових документів 04.08.2025 (акт внутрішнього аудиту додається) було виявлено, що рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної № 20 від 24.07.2024 не було оскаржене у встановленому законом порядку. Висновком комісії з аудиту, затвердженим директором Товариства, підтверджено факт невиконання працівником ОСОБА_1 службових обов`язків, що призвело до пропуску строків оскарження. За результатами аудиту було складено акт від 01.09.2025 про відмову працівника надати письмові пояснення та видано наказ № 1/9/25 від 01.09.2025 про оголошення догани. Таким чином, на переконання Товариства, пропуск строку був зумовлений об`єктивними обставинами, не залежними від волі керівництва Товариства, і не мав умисного характеру. Після виявлення порушення підприємство вжило всіх можливих заходів для його усунення, забезпечило підготовку позовних матеріалів, притягнуло винну особу до дисциплінарної відповідальності та звернулося за правничою допомогою з метою відновлення порушеного права. Позивач вказував, що Товариство діє добросовісно і системно, виконує свої податкові зобов`язання, а описана ситуація є винятковою. Відмова у поновленні строку позбавить Товариство можливості відстояти свої права, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд. Крім того, Товариство наголошувало, що зазначена податкова накладна має істотне господарське значення не лише для позивача, а й для його контрагента, оскільки у разі її нереєстрації контрагент втратить податковий кредит, що призведе до значних фінансових втрат і штрафних санкцій. В свою чергу, для Товариства це створить ризики припинення договірних відносин, нарахування штрафних санкцій і завдання шкоди діловій репутації. Таким чином, позивач зазначав, що поновлення строку звернення має для позивача як правове, так і суттєве економічне значення. На підтвердження викладених обставин Товариством до заяви були додані: акт внутрішнього аудиту бухгалтерських і податкових документів від 04.08.2025; наказ № 01-08/2024 від 09.08.2024; акт від 01.09.2025 про відмову працівника надати письмові пояснення; наказ № 1/9/25 від 01.09.2025.

15.10.2025 Управління через систему «Електронний суд» подало заяву, у якій просило залишити без розгляду позовну заяву Товариства з підстав того, що посилання позивача на неналежне виконання працівниками позивача своїх обов`язків як на об`єктивну причину для поновлення строку звернення з позовом до суду не є об`єктивною та цілком залежить від позивача, як від керівника Товариства, який повинен контролювати виконання своїми працівниками їхніх обов`язків. В той же час, відсутність контролю за виконанням працівниками своїх обов`язків керівництвом Товариства не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду та не може впливати на дотримання строку на подання до суду позовної заяви і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. Обставини щодо неналежного виконання працівником ОСОБА_1 службових обов`язків, не є об`єктивно непереборними обставинами, такими, що не залежать від волевиявлення особи та не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовною заявою і в жодному разі не дають право Товариству у будь-який необмежений час після спливу строку звернення до суду реалізовувати право на звернення до суду. Тому, неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.11.2025, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.03.2026, відмовив у поновленні строку звернення до суду Товариству із цим позовом. Клопотання Управління про залишення позову без розгляду задовольнив. Позов Товариства до Управління, ДПС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишив без розгляду.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем не надано доказів та не наведено обставин, які б підтверджували наявність об`єктивно непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного вчинення процесуальних дій, а саме звернення до суду з позовом, з урахуванням того, що: звернення позивача до суду відбулося майже через півроку з моменту ознайомлення позивачем з рішенням Комісії Управління від 09.08.2024, а посилання позивача на неналежне виконання працівниками Товариства своїх обов`язків, як на об`єктивну причину для поновлення строку звернення з позовом до суду, не є об`єктивною та цілком залежить від дій позивача, його керівника, оскільки позивач повинен контролювати виконання його працівниками їхніх обов`язків. Також, суди вказали, що посилання позивача на те, що невиконання працівником ОСОБА_1 службових обов`язків, яке призвело до пропуску строку оскарження, є винятковою ситуацією, а результати внутрішнього аудиту є об`єктивним доказом відсутності умислу в пропуску строків не є доказом поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки внутрішня організація роботи підприємства та його робітників, залежить виключно від Товариства та не є об`єктивно непереборною обставиною.

Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 08.06.2026 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки при розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статей 121, 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без врахування висновків, викладених Верховним Судом та Великою Палатою Верховного суду у постановах у справах № 9901/312/20, № 160/3121/20 № 320/2915/20 та № 233/2021/19. Також, скаржник зазначає, що суди фактично проігнорували практику Європейського суду з пав людини, пославшись на неї лише у формі негативної констатації, без аналізу її застосовності, тим самим допустили надмірний формалізм, заборонений у практиці ЄСПЛ та у правових позиціях Верховного Суду щодо балансу між принципом правової визначеності та правом на доступ до суду. Крім того, скаржник послався на те, що судами не був досліджений зміст доданих ним до заяви про усунення недоліків позовної заяви документів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін з підстав того, що позивачем не було зазначено обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість звернення ним до суду у визначений законом строк, вказані ним причини пропуску строку не можуть бути визнані поважними для поновлення строку. В свою чергу, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.10.2026 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначив її до розгляду з 28.10.2026.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження у даній справі є, зокрема, рішення комісії Управління від 09.08.2024 № 11609339/44557778 про відмову в реєстрації в ЄРПН податкової накладної № 20 від 24.07.2024, яке було отримане Товариством 09.08.2024.

При цьому, судами було встановлено, що Товариством не проводилася процедура адміністративного оскарження даного рішення.

Також, судами було встановлено, що директором Товариства 09.08.2024 року було видано наказ № 01-08/2024, яким на працівника ОСОБА_1 було покладено обов`язок організувати процес оскарження рішення ДПС, підготувати та подати всі необхідні документи, знайти адвоката, укласти з ним договір про надання правничої допомоги та забезпечити подання відповідного позову. При цьому, лише під час проведення внутрішнього аудиту бухгалтерських і податкових документів 04.08.2025 було виявлено, що рішення контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної № 20 від 24.07.2024 не було оскаржене у встановленому законом порядку. У зв`язку з виявленими обставинами працівник Товариства - ОСОБА_1 була викликана до директора Товариства з метою надання пояснень, проте відмовилася їх надавати, про що Товариством був складений відповідний акт від 01.09.2025, а згідно наказу Товариства від 01.09.2025 № 1/9/25 ОСОБА_1 була оголошена догана.

З даним позовом Товариство звернулося до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» 06.08.2025.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункту 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти росії).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першою другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 вказала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Як зазначалося вище, позивач не заперечував, що про порушення його прав Товариству стало відомо 09.08.2024, тоді як з даним позовом позивач звернувся до суду лише 06.08.2025.

Так, законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду Товариство посилалося на те, що несвоєчасне оскарження рішення комісії Управління від 09.08.2024 № 11609339/44557778 про відмову в реєстрації в ЄРПН податкової накладної № 20 від 24.07.2024 було зумовлене неналежним виконанням працівником Товариства його службових обов`язків, що було виявлене лише під час проведення внутрішнього аудиту бухгалтерських і податкових документів 04.08.2025, на підтвердження чого Товариство надало відповідні документи. Таким чином, на переконання Товариства, пропуск строку був зумовлений об`єктивними обставинами, не залежними від волі керівництва Товариства, і не мав умисного характеру. Після виявлення порушення підприємство вжило всіх можливих заходів для його усунення, забезпечило підготовку позовних матеріалів, притягнуло винну особу до дисциплінарної відповідальності та звернулося за правничою допомогою з метою відновлення порушеного права. Позивач вказував, що Товариство діє добросовісно і системно, виконує свої податкові зобов`язання, а описана ситуація є винятковою. Крім того, Товариство наголошувало, що зазначена податкова накладна має істотне господарське значення не лише для позивача, а й для його контрагента, оскільки у разі її нереєстрації контрагент втратить податковий кредит, що призведе до значних фінансових втрат і штрафних санкцій. В свою чергу, для Товариства це створить ризики припинення договірних відносин, нарахування штрафних санкцій і завдання шкоди діловій репутації.

В свою чергу, суди попередніх інстанцій, оцінивши наведені Товариством обставини, дійшли обґрунтованого висновку, що внутрішня організація роботи Товариства та його працівників залежить виключно від позивача та не є об`єктивно непереборною обставиною.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання Товариства на неналежне виконання працівниками позивача своїх обов`язків як на об`єктивну причину для поновлення строку звернення з позовом до суду не є об`єктивною та цілком залежить від позивача, як від керівника Товариства, який повинен контролювати виконання своїми працівниками їхніх обов`язків. В той же час, відсутність контролю за виконанням працівниками своїх обов`язків керівництвом Товариства не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду та не може впливати на дотримання строку на подання до суду позовної заяви і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. Між тим, об`єктивних причин, які б свідчили про те, чому у період з дати видання директором Товариства наказу від 09.08.2024 № 01-08/2024, яким на працівника ОСОБА_1 було покладено обов`язок організувати процес оскарження рішення ДПС, до дати проведення внутрішнього аудиту бухгалтерських і податкових документів - 04.08.2025 (тобто майже рік) керівництво Товариство не цікавилося результатами виконання наказу Товариства від 09.08.2024 № 01-08/2024 скаржник у касаційній скарзі не зазначав.

Також, Верховний Суд зазначає, що посилання Товариства на негативні наслідки, які можуть мати місце через нереєстрацію податкової накладної, є саме результатом звернення позивачем до суду із даним позовом із пропуском строку звернення до суду, проте не є поважними причинами, які були обумовлені такими обставинами.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що зазначені Товариством обставини не можуть бути підставою для поновлення строку звернення до суду для вирішення спору, оскільки поновлення строку для вирішення у судовому порядку спірних відносин може порушити принцип «правової визначеності», оскільки ці відносини набули ознак стабільності.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359, 375 КАС України, суд -