ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 914/3838/25

1. В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/3838/25 за заявою ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вугледар" (далі - ТОВ "Вугледар") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізбуд" (далі -ТОВ "Лізбуд", боржник).

2. 14.01.2026 від приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича (далі -Білецький І.М., приватний виконавець, скаржник) надійшла заява з кредиторськими вимогами до боржника на суму 832 687,48 грн, в тому числі 5 324,80 грн судового збору.

3. Заява приватного виконавця мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. перебувало виконавче провадження №79724916 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить ТОВ "Лізбуд" як майновому поручителю боржника.

3.1. Боржник здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з фактичним виконанням рішення у повному обсязі.

3.2. Відтак, з огляду на положення статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", статей 40, 45 Закону України "Про виконавче провадження" та постанову Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016, заявник зазначив, що основна винагорода приватного виконавця у розмірі 10% від суми, яка підлягала стягненню за виконавчим документом, не сплачена, а тому підлягає визнанню як конкурсні грошові вимоги у справі про банкрутство.

4. Господарський суд Львівської області ухвалами від 11.03.2026 відмовив у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. про грошові вимоги до ТОВ "Лізбуд" у розмірі 832 687,48 грн, а також затвердив реєстр вимог кредиторів без урахування зазначених вимог.

5. Ухвала суду першої інстанції від 11.03.2026 за результатами розгляду заяви з грошовими вимогами до боржника мотивована тим, що заявлені приватним виконавцем Білецьким І.М. грошові вимоги щодо стягнення основної винагороди у розмірі 827 362,68 грн не підтверджують виникнення у боржника відповідного грошового зобов`язання, оскільки право приватного виконавця на отримання основної винагороди виникає лише за умови фактичного виконання виконавчого документа та фактичного стягнення коштів або майна у межах виконавчого провадження.

6. Разом з тим, місцевий господарський суд встановив, що хоча приватним виконавцем і були вчинені окремі виконавчі дії, однак жодні кошти у межах виконавчого провадження фактично ним не стягувались, а заборгованість була погашена боржником самостійно безпосередньо стягувачу. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання грошових вимог.

7. Ухвалою попереднього судового засідання від 11.03.2026 Господарський суд Львівської області, зокрема, визнав вимоги кредиторів ТОВ "Лізбуд" (код ЄДРПОУ 44082302), а саме:

- ТОВ "Вугледар" (код ЄДРПОУ 45532540) в розмірі 885 314,35 грн, з яких: - 769 975,83 грн заборгованості за договором - до четвертої черги задоволення, - 19 114,52 грн а 3% річних - до четвертої черги задоволення, - 24 224,00 грн - судовий збір - до першої черги задоволення;- 72 000,00 грн - сума витрат на оплату послуг арбітражного керуючого у цій справі про банкрутство - до першої черги задоволення;

- ТОВ "Девелоперська компанія "Квітка" (код ЄДРПОУ 43702467) в розмірі 4 646 734,25 грн, з яких: 4 641 409,25 грн (заборгованість) - як вимоги четвертої черги реєстру вимог кредиторів, 5 325,00 грн (судовий збір) - як вимоги першої черги реєстру вимог кредиторів;

призначив дату та час підсумкового засідання.

8. Постановою від 21.05.2026 Західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. залишив без задоволення, оскаржувані ухвали Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 у справі № 914/3838/25 - без змін; судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишив за скаржником.

9. Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- в межах виконавчого провадження №79724916 з примусового виконання виконавчого напису №1749 про звернення стягнення на будівлю адмінкорпусу ТОВ "Лізбуд" на користь АТ "Кредитвест Банк", приватним виконавцем були винесені постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про стягнення основної винагороди, постанова про опис та арешт майна боржника, постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадженні, отримано висновок про вартість майна боржника, майно передано на реалізацію. Разом з тим, жодних коштів у межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем фактично не було стягнуто з боржника, коштів на депозитний рахунок виконавця не надходило, а боржник самостійно перерахував кошти безпосередньо стягувачу до реалізації майна на аукціоні, що підтверджується заявою стягувача;

- виконавче провадження, яке тривало 43 дні, було закінчене у зв`язку з добровільним погашенням заборгованості позичальником до проведення електронних торгів. Саме на підставі цієї заяви 14.01.2026 приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження";

- сторонами виконавчого провадження №79724916 були АТ "Кредитвест Банк" (стягувач, позикодавець) та ТОВ "Лізбуд" (боржник, поручитель). Водночас кошти були сплачені стягувачу боржником - ПП "Сармат" (позичальник). За таких обставин приватний виконавець фактично не завершив процес примусового виконання рішення у спосіб, з яким закон пов`язує виникнення у боржника грошового зобов`язання зі сплати основної винагороди приватного виконавця;

- приватним виконавцем були вчинені окремі виконавчі дії, зокрема накладено арешт на майно, проведено його оцінку та передано на реалізацію, однак реалізація майна боржника не відбулася, кошти у межах виконавчого провадження не стягувались, на депозитний рахунок приватного виконавця не надходили та у подальшому не перераховувались стягувачу. Погашення заборгованості відбулося шляхом самостійної сплати коштів позичальником безпосередньо стягувачу, тому у цьому випадку відсутній визначальний елемент, з яким закон та правові висновки Верховного Суду пов`язують виникнення права приватного виконавця на отримання основної винагороди, а саме: фактичне стягнення коштів у межах виконавчого провадження як результат вчинених виконавцем заходів примусового виконання.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

10. Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович (далі - Білецький І.М., заявник) 22.06.2026 засобами електронного зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвали Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 914/3838/25.

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/3838/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я.↗, суддя - Васьковський О.В.↗, суддя - Огороднік К.М.↗, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026.

12. У зв`язку з відпусткою судді Огородніка К.М.↗ автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/3838/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я.↗, суддя - Васьковський О.В.↗, суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026.

13. Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Білецького І.М. , датою проведення судового засідання визначено 20.10.2026.

14. У зв`язку з відрядженням судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/3838/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я.↗, суддя - Васьковський О.В.↗, суддя - Огороднік К.М.↗, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2026.

15. Станом на момент початку проведення судового засідання 20.10.2026 у місті Києві було оголошено сигнал "Повітряна тривога", "Жовтий рівень загрози", тому ухвалою від 20.10.2026 Верховний Суд відклав розгляд касаційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. на 27.10.2026, 12.15.

16. Від представниці ТОВ "Лізбуд" - Гончар Т.А. надійшов відзив на касаційну скаргу приватного виконавця, в якій представниця Товариства просила касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. - залишити без задоволення; ухвали Господарського суду Львівської області про відхилення вимог кредитора та попереднього засідання від 11.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 914/3838/25 - залишити без змін.

17. Відзив Товариства обґрунтовано тим, що задоволення касаційної скарги та визнання й включення до реєстру вимог кредиторів вимог скаржника у розмірі 832 687,48 грн фактично призведе до суттєвого зменшення частки задоволення вимог кредиторів четвертої черги, зокрема ТОВ "Вугледар" (885 314,35 грн) та ТОВ "Девелоперська компанія "Квітка"" (4 646 734,25 грн), вимоги яких визнані судами попередніх інстанцій та ґрунтуються на реальних господарських правовідносинах із боржником. Вимога скаржника, на відміну від вимог зазначених кредиторів, виникла не з господарських правовідносин із боржником, а з виконавчого провадження, яке об`єктивно не призвело до жодного результату примусового виконання, та стосувалась боргових зобов`язань іншого суб`єкта господарювання (позичальника), а не самого боржника як майнового поручителя. Розширювальне тлумачення права приватного виконавця на основну винагороду за відсутності реального результату примусового виконання не відповідає меті провадження у справі про банкрутство, принципу пропорційності та справедливого балансу інтересів кредиторів.

18. В судове засідання 27.10.2026 з`явилися уповноважені представники скаржника та боржника (в режимі відеконференції), які надали свої пояснення по суті доводів і вимог касаційної скарги та заперечень проти неї. Інші учасники своїх представників не направили; про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином.

19. Верховний Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 27.10.2026 та безпосередньо в цей день від учасників справи не надійшло інших заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 27.10.2026. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явились.

20. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.07.2026 №4928-IX), з огляду на обставини, зазначені в пункті 15 цієї Постанови, Верховний Суд розглядає справу № 914/3838/25 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначає, що :

- законодавцем з 01.01.2022 змінено порядок обчислення та розмір основної винагороди приватного виконавця, який не ставить у залежність право приватного виконавця на отримання основної винагороди від фактично стягнутої ним суми у межах виконавчого провадження, яке ним здійснювалося. Зазначене чітко випливає із порівняння (зіставлення) тексту пункту 19 Порядку № 643 (який діяв до 01.01.2022) та пункту 12 цього Порядку в редакції з 01.01.2022;

- відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 12 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643, що і є підставою касаційного оскаржень рішень, яка визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України;

- Приватний виконавець вжив всіх заходів примусового виконання рішення у виконавчому провадженні ВП №79724916, а теза суду апеляційної інстанції про те, що тривалість виконавчого провадження протягом 43 днів, яке було закінчене у зв`язку з "добровільним" погашенням заборгованості позичальником до проведення електронних торгів, є хибною, оскільки основне зобов`язання не виконувалося до відкриття виконавчого провадження та протягом всього часу здійснення цього виконавчого провадження, а було виконаним лише напередодні дати проведення електронних торгів.

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

22. Відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

25. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

26. Об`єктом касаційного перегляду в цій справі є судові рішення, ухвалені за результатом розгляду кредиторських вимог.

27. Надаючи оцінку доводам скаржника та відповідності рішень місцевого та апеляційного господарського суду положенням процесуального та матеріального права, колегія суддів Верховного Суду враховує таке.

28. За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

29. Відповідно до положень частин першої, третьої, п`ятої статті 45 КУзПБ: - конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство; - до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника; - заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

30. Частиною першою статті 46 цього Кодексу передбачено, що господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.

31. Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

32. Частиною першою статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

33. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абзац четвертий частини шостої статті 45 КУзПБ).

34. Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

35. Згідно усталеної практики Верховного Суду, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 30.11.2023 у справі № 910/2423/23, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 29.02.2024 у справі № 908/2586/22 тощо).

36. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

37. Верховний Суд звертає увагу, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, у тому числі і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

38. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, що у подальшому також були відображені у постановах від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21).

39. Таким чином, для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

40. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Щодо розгляду касаційної скарги по суті

41. За змістом оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, розглянувши кредиторські вимоги приватного виконавця дійшли висновку, що хоч приватним виконавцем і були вчинені відповідні дії, однак такі дії не є підставою для нарахування винагороди приватного виконавця та, відповідно, до виникнення заборгованості у боржника.

42. Приватний виконавець, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначає, що вжив всіх заходів примусового виконання рішення у виконавчому провадженні ВП № 79724916, які призвели до повного виконання рішення, а саме: наклав арешт на майно, провів його опис, призначив суб`єкта оціночної діяльності, одержав висновок про оцінку арештованого майна, передав арештоване нерухоме майно на примусову реалізацію.

43. Тому висновок, що закінчення виконавчого провадження у зв`язку з "добровільним" погашенням заборгованості позичальником до проведення електронних торгів, є хибним, оскільки основне зобов`язання до відкриття виконавчого провадження ВП № 79724916 не виконувалося і було виконаним лише напередодні дати проведення електронних торгів.

44. Верховний Суд, з огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та доводи скаржника, дійшов висновку про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, зокрема, з огляду на таке.

45. Частиною сьомою статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

46. Отже, обов`язок боржника сплатити основну винагороду приватному виконавцю встановлений законом і він є елементом змісту процесуальних правовідносин примусового виконання виконавчого документа.

47. Розмір винагороди розраховується при відкритті виконавчого провадження у постанові приватного виконавця.

48. Виконання цього обов`язку пов`язується з фактом перерахування коштів, стягнутих приватним виконавцем з боржника, з рахунку приватного виконавця на рахунок стягувача.

49. Згідно зі статтею 42 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" кошти виконавчого провадження, яке здійснюється приватним виконавцем, складаються з:

1) основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

50. При розподілі стягнутих виконавцем з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) в порядку статті 45 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (частини перша, друга статті 45 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

51. Змістом статті 46 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" унормовано, що у разі якщо під час розподілу грошових сум стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів третьої черги (вимоги пункту 3 частини першої статті 45 цього Закону), основна винагорода приватного виконавця стягується в п`яту (останню) чергу.

52. Таким чином, під час розподілу стягнутих приватним виконавцем коштів основна винагорода стягується фактично з коштів і в сумі, що залишилася після задоволення усіх вимог стягувачів.

53. При цьому, розмір винагороди є прямо пропорційним розміру стягнутих з боржника коштів. Якщо за результатами виконавчого провадження стягнута сума є меншою ніж та, що зазначена у виконавчому документі, розмір винагороди пропорційно зменшується.

54. Отже, стягнення основної винагороди приватного виконавця, яка встановлюється у вигляді відсотків від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, законодавство обумовлює сукупністю таких юридичних фактів:

- приватний виконавець одержує її у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми на підставі постанови про стягнення основної винагороди;

- основна винагорода стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);

- якщо суму боргу за виконавчим документом стягнуто частково, основна винагорода приватного виконавця виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

55. Системне тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є не просто винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, а за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення, розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється у постанові про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, яка виноситься при відкритті виконавчого провадження, та стягується з боржника на користь приватного виконавця після повного виконання рішення або в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі одночасно із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом про стягнення коштів з боржника.

56. Верховний Суд наголошує, що сума основної винагороди приватного виконавця, визначена ним у постанові при відкритті виконавчого провадження, фіксує розрахунок такої винагороди на час відкриття виконавчого провадження, однак не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками виконання рішення, зокрема у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами, а отже, підлягають примусовому виконанню в встановленому законом порядку. Тобто виникнення права на стягнення суми основної винагороди законодавець пов`язує з винесенням постанови про стягнення основної винагороди за умови, що така постанова не була скасована.

58. Разом з тим, саме лише існування постанови про стягнення винагороди приватного виконавця, винесеної при відкритті виконавчого провадження, та відсутність факту її скасування не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, оскільки такий документ не надає права приватному виконавцю стягувати розраховану ним на час відкриття виконавчого провадження суму винагороди вчинення дій, які призвели до повного чи часткового фактичного виконання рішення.

59. Тобто обов`язковими умовами стягнення основної винагороди приватного виконавця є:

1) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень;

2) фактичне виконання судового внаслідок безпосередньо вжитих приватним виконавцем дій.

60. Водночас законом прямо встановлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується з фактично стягнутої суми, а розмір винагороди вираховується також з фактично стягнутої суми. Тобто винагорода є наслідком не формальних дій виконавця, а безпосередньо таких дій, які прямо впливають на стягнення заборгованості з боржника на користь стягувача (питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі).

61. Отже, грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати основної винагороди приватного виконавця, пов`язане з фактичним стягненням приватним виконавцем з боржника суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, і виникає у випадку, якщо після фактичного стягнення цієї суми з боржника в нього не залишилося коштів на сплату основної винагороди приватного виконавця.

62. Колегія суддів враховує, що Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 643 (далі - Порядок № 643) як підзаконний акт визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

63. Порядок не скасовує і не передбачає інших, окрім визначених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", підстав виникнення права на винагороду - фактичне (повне або часткове) виконання рішення в результаті вчинення виконавцем заходів примусового виконання.

64. Так, пунктом 19 Порядку до внесення відповідних змін було унормовано, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, одержує основну винагороду в розмірі двох мінімальних заробітних плат та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

65. Надалі, після внесення відповідних змін до Порядку № 643, пунктом 12 передбачено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 12 місяців, приватний виконавець нараховує основну винагороду в розмірі 10 відсотків суми заборгованості із сплати аліментів у порядку, встановленому Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Розмір основної винагороди приватного виконавця у разі виконання виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, становить чотири розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, а в разі виконання виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

66. Аналіз зазначених положень Порядку № 643 та норм Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" свідчить про те, що зміна порядку обчислення розміру винагороди не змінює підстав виникнення такої винагороди, встановлених положеннями Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", та які фактично не були змінені після внесення відповідних змін до Порядку № 643.

67. Водночас, скаржник не довів у порядку, встановленому положеннями статей 74, 76 - 77 ГПК України, що саме внаслідок його дій відбулося стягнення коштів з боржника на користь стягувача.

68. Крім того, правовий висновок Верховного Суду у справі № 916/1456/21 в частині правової природи основної винагороди приватного виконавця як плати за реально досягнутий результат примусового виконання рішення є актуальним і після зміни редакції Порядку № 643, оскільки ґрунтується на нормі закону, яка не змінювалася.

69. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає правильними висновки суду попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання кредиторських вимог скаржника, а, відтак, й підстави для їх включення до реєстру вимог кредиторів також відсутні.

70. Інші доводи касаційної скарги свідчать про прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній, однак зазначене не є підставою для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій рішень, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази, вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

71. Колегія суддів наголошує, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

72. Оскільки доводи скаржника не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а доводи та обґрунтування касаційної скарги не знайшли підтвердження підстав для їх скасування, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

73. Згідно із частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

74. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

75. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

76. Враховуючи наведене, Верховний Суд, діючи в межах повноважень, передбачених статтею 300 ГПК України, перевіривши у межах доводів касаційної скарги законність та обґрунтованість судових рішень, дійшов висновку, що підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. Водночас аргументи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

77. Витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-