ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 320/11029/23

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправним та скасувати підпункт 5.4 та підпункт 6.5.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022 № 136 «Про результати службового розслідування призначеного наказом від 30.08.2022 № 443ад та від 30.09.2022 № 113» (далі - Наказ № 136).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Наказом № 136 його притягнуто до матеріальної і дисциплінарної відповідальності без встановлення, на його думку, необхідних підстав, тобто у порушення вимог частини другої статті 3 Закону України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX) і статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Зокрема, позивач зазначав, що за результатами службового розслідування не було встановлено час (період часу), коли була втрачена зброя, не встановлені обставини, за яких втрачена зброя (цю зброю вкрадено, знищено чи не було належним чином організовано її облік), не встановлені конкретні діяння (дія чи бездіяльність) військовослужбовця, які призвели до втрати зброї. Крім того, командуванням військової частини НОМЕР_1 не були враховані обставини збройної агресії та наявність у діях позивача ознак крайньої необхідності, а також не було досліджено наявність чи відсутність бойового імунітету. Таким чином, позивач уважав, що Наказ № 136 у частині притягнення його до матеріальної і дисциплінарної відповідальності є передчасним, протиправним і підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 320/11029/23 відкрито провадження та вирішено справу розглядати одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Водночас від ОСОБА_2 до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява про заміну позивача правонаступником, у якій вона просила замінити позивача у справі - ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 , яка обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік військовий льотчик ОСОБА_1 загинув під час виконання бойового завдання. Разом з тим, на виконання оскаржуваного у цій справі підпункту 6.5.1 Наказу № 136, відповідно до частини першої статті 10 Закону № 160-IX, із місячного грошового забезпечення її чоловіка відповідачем було стягнуто 77 064,81 гривні у якості відшкодування завданої шкоди. При цьому, як зазначає заявниця, у разі його скасування судом стягнені з особи кошти повертаються відповідачем цій особі без пред`явлення додаткових позовних вимог. Таким чином, ОСОБА_2 уважала, що оскільки відносини щодо яких виник спір допускають правонаступництво, згідно зі статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) просила замінити позивача у справі.

До указаного клопотання ОСОБА_2 додано свідоцтво про одруження від 12.10.2002 № 072263 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_2 ОСОБА_2 , довідка про причини смерті від 11.06.2024, довідка військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2024 № 175 щодо відшкодування завданих державі збитків, банківська виписка, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 12.06.2024 складено актовий запис № 82.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про заміну позивача правонаступником. Закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів у частині.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про заміну позивача правонаступником та закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені в ухвалі від 30.10.2018 у справі № 522/19647/17 та постанові від 13.03.2019 у справа № 484/3648/16-а, виходив з того, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. Водночас суд установив, що предметом спору у цій справі є наказ командира військової частини про результати службового розслідування відносно факту втрат та нестач стрілецької зброї, за неналежне виконання вимог статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 1 та 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України внаслідок чого було завдано шкоду державі. За наслідками такого розслідування на ОСОБА_1 (позивача) накладено дисциплінарне стягнення, догана та притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності. Отже, у цій справі конкретні суми виплат позивачу не присуджено, прав на них померлий не набув.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини пов`язані із захистом особистих немайнових прав ОСОБА_1 , тобто нерозривно пов`язані з особою самого позивача, а відтак, правонаступництво у цьому випадку не допускається. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про заміну позивача правонаступником.

Ураховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025 повністю, а справу направити для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржниця, посилаючись на частину третю статті 14 Закону № 160-IX, зазначала, що у разі скасування судом наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти повертаються відповідачем цій особі без пред`явлення додаткових позовних вимог. Тож, на її думку, вже заявлені позовні вимоги є достатнім та належним способом захисту, а суд не повинен присуджувати указану суму грошового забезпечення позивачеві, оскільки вона вже йому належить, але була безпідставно утримана відповідачем.

Крім того, посилаючись на пункт 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), частину першу статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), скаржниця уважала, що у разі продовження розгляду й задоволення позовних вимог у цій справі саме вона, як дружина загиблого військовослужбовця, реалізує право на виплату їй безпідставно стягнутої відповідачем суми грошового забезпечення, належної її чоловікові, у розмірі 77 064,81 гривні. Наголошує, що будь-який спір щодо належності позивачу, розміру й факту нарахування відповідачем указаної суми грошового забезпечення відсутній, судовій перевірці підлягає лише законність підстав для його стягнення (утримання) відповідачем.

Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Рух касаційної скарги

24.11.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М.↗, суддів Жука А. В.↗, Загороднюка А. Г.↗ для розгляду судової справи № 320/11029/23.

Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2025 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025.

24.04.2026 адміністративна справа № 320/11029/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2026 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Касаційне провадження у справі відкрите у зв`язку з оскарженням ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі, зазначеної у частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржниці у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.

Ключовим питанням у цій справі є можливість правонаступництва у спірних правовідносинах у зв`язку зі смертю позивача.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 (позивач) звернувшись з позовом до суду у цій справі оскаржував підпункти 5.4 та 6.5.1 Наказу № 136, який прийнятий за наслідками службового розслідування призначеного наказами від 30.08.2022 № 443ад та від 30.09.2022 № 113 відносно факту втрат та нестач стрілецької зброї та боєприпасів служби ракетно-артилерійського озброєння логістики військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з підпунктом 5.4 Наказу № 136 за неналежне виконання вимог статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 1 та 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України внаслідок чого було завдано шкоду державі на командира 2 авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, догана.

Відповідно до підпункту 6.5.1 Наказу № 136 командира 2 авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 притягнути до підвищеної матеріальної відповідальності у розмірі 77 064,81 гривні.

Отже, як установлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є наказ командира військової частини про результати службового розслідування відносно факту втрат та нестач стрілецької зброї, за неналежне виконання вимог статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 1 та 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, внаслідок чого було завдано шкоду державі.

За наслідками такого розслідування на ОСОБА_1 (позивача) накладено дисциплінарне стягнення, догана та притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності.

Водночас, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 12.06.2024 складено актовий запис № 82.

На момент смерті позивача спір у цій справі не був вирішений.

ОСОБА_2 , яка є дружиною померлого ОСОБА_1 , звернулася до Київського окружного адміністративного суду із заявою про заміну позивача правонаступником, у якій просила замінити позивача у справі - ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, процесуальне правонаступництво (перехід всіх процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої) під час вирішення публічно-правового спору - це заміна судом шляхом прийняття рішення на будь-якій стадії судового процесу (до моменту відкриття виконавчого провадження) відповідної сторони чи третьої особи на іншу особу, до якої відповідно до закону, іншого акта законодавства перейшли права та обов`язки особи, яка вибула.

На відміну від справ, які розглядаються в порядку цивільного (стаття 55 Цивільного процесуального кодексу України) та господарського (стаття 52 Господарського процесуального кодексу України) судочинства, адміністративний суд ураховує як матеріальну (майнову) ознаку правонаступництва, так і особливості вирішення публічно-правового спору. Особливістю деяких категорій публічно-правових спорів є те, що матеріальна (майнова) ознака правонаступництва виникає лише після набрання рішенням законної сили.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва в адміністративному судочинстві необхідно аналізувати відповідні фактичні обставини, а також норми процесуального та матеріального права.

Рішення про заміну сторони (процесуальне правонаступництво) повинно враховувати також обов`язок суду, головним чином, досягнути мети адміністративного судочинства, якою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 у справі № 640/9191/20, від 05.05.2022 у справі № 520/10496/2020, від 01.09.2022 у справі № 520/2772/2020.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися неотриманими у зв`язку з його смертю, у тому числі кошти відповідно до судового рішення; суми заробітної плати, які були нараховані, проте не виплачені особі за життя, передаються членам його сім`ї. При цьому, отримання указаних коштів законодавець не ставить у залежність від отримання свідоцтва про спадщину.

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29.04.2020 у справі № 576/1388/17, від 22.12.2020 у справі № 2-а-3938/11, від 15.11.2021 у справі № 340/5543/20, від 05.05.2022 у справі № 520/10496/2020, від 01.09.2022 у справі № 520/2772/2020, від 09.02.2023 у справі № 600/1290/20-а, від 09.06.2026 у справі № 520/32040/25.

Отже, суди попередніх інстанцій, аналізуючи указані норми законодавства, дійшли правильного висновку, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Статтею 269 ЦК України визначено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Беручи до уваги викладене, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного висновку, що правовідносини у частині оскарження підпункту 5.4 Наказу № 136 пов`язані із захистом особистих немайнових прав ОСОБА_1 , тобто нерозривно пов`язані з особою самого позивача, у зв`язку із чим правонаступництво у цьому випадку не допускається.

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 30.10.2018 у справі № 522/19647/17, від 13.03.2019 у справі № 484/3648/16-а, від 20.12.2019 у справі № 496/5894/15-а, від 29.04.2020 у справі № 576/1388/17, від 20.01.2021 у справі № 240/5485/18, від 25.04.2025 у справі № 140/9390/23, від 09.06.2026 у справі № 520/32040/25.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про заміну позивача правонаступником у частині оскарження підпункту 6.5.1 Наказу № 136.

Верховний Суд з цього приводу зазначає таке.

Верховний Суд пам`ятає і не оминає увагою те, що смерть фізичної особи може бути підставою для закриття провадження у справі, а також і те, що закриття провадження у справі у разі настання такої події як смерть особи можливе за умови, коли немає об`єктивних, предикатних причин для правонаступництва. Важливим у питанні правонаступництва є з`ясування того, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, тобто треба чітко уяснити, чи переходить право, на захист якого поданий адміністративний позов, до спадкоємців чи не є це особистим майновим/немайновим правом, яке за приписами ЦК України не переходить до спадщини.

Заразом Верховний Суд нагадує, що для того, щоб ухвалити рішення про закриття провадження у справі, суди попередніх інстанцій, які застосовують так підстави для закриття провадження, на виконання конституційних гарантій права особи на судовий захист порушених прав, повинні констатувати, що рішення про закриття провадження у справі не перечитиме обставинам (факторам, чинникам), які викликають обґрунтовані сумніви у правомірності припинення провадження у справі.

Знов-таки треба нагадати, що рішенню про заміну сторони (процесуальне правонаступництво) передує «переслідує» обов`язок суду, головно, досягнути мети адміністративного судочинства, якою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до частини першої статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 14 Закону № 160-IX, у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Крім того, відповідно до пункту 1 розділу ХХХ Порядку у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Як установлено судами попередніх інстанцій, до клопотання про заміну позивача правонаступником ОСОБА_2 було додано, зокрема, довідку військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2024 № 175 щодо відшкодування завданих державі збитків, відповідно до якої загальна сума утриманих коштів з ОСОБА_1 в частині НОМЕР_1 склала 77 064,81 гривні. Також у цій довідці зазначено, що заборгованість відсутня.

Тобто відповідач, на виконання оскаржуваного у цій справі підпункту 6.5.1 Наказу № 136, відповідно до частини першої статті 10 Закону № 160-IX, із місячного грошового забезпечення позивача утримав 77 064,81 гривні на відшкодування завданої шкоди.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що утримані суми могли б бути повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної частиною третьою статті 14 Закону № 160-IX.

Крім того, вони входять до складу спадщини або підлягають виплаті членам сім`ї (дружині) відповідно до спеціального законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

При цьому, згідно з висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 22.05.2018 у справі № 686/5069/17, належним та допустимим доказом на підтвердження матеріального правонаступництва після смерті є свідоцтво про право на спадщину.

Даний висновок узгоджується з позицією, висловленою, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2019 у справі № 814/1754/16 та в ухвалах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 804/60/14, від 16.10.2018 року у справі № 0870/9103/12, від 12.03.2019 у справі № 711/1837/18.

На підтвердження обставин, що зумовлюють виникнення процесуального правонаступництва, ОСОБА_2 до заяви про заміну позивача правонаступником додано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , відповідно до якої ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 12.06.2024 складено актовий запис № 82.

Водночас матеріали справи не містять копії свідоцтва про право на спадщину на підтвердження матеріального правонаступництва після смерті позивача.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання наявності у ОСОБА_2 підстав для заміни позивача ОСОБА_1 (її чоловіка (спадкодавця) на неї, виходили з того, що предметом спору у цій справі є наказ командира військової частини про результати службового розслідування відносно факту втрат та нестач стрілецької зброї, за неналежне виконання вимог статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 1 та 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України внаслідок чого було завдано шкоду державі. За наслідками такого розслідування на ОСОБА_1 (позивача) накладено дисциплінарне стягнення, догана та притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у цій справі конкретні суми виплат позивачу не присуджено, прав на них померлий не набув.

Проте суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи і не дали правничої оцінки тому, чому ОСОБА_2 в контексті описаних спірних правовідносин не може мати щонайменше інтересу в тому, щоб вимагати продовження розгляду справи й задоволення позовних вимог у цій частині саме як дружина загиблого військовослужбовця, реалізуючи своє право на повернення їй утриманих з місячного грошового забезпечення позивача (її чоловіка) сум на відшкодування завданої шкоди у разі скасування підпункту 6.5.1 Наказу № 136, які після загибелі позивача спадкуються членами його сім`ї (дружиною).

Суди попередніх інстанцій указані фактичні обставини та правовідносини належним чином не досліджували, не надали їм належної судової юридичної оцінки, а також взагалі залишили поза увагою реальну правову ситуацію, що склалася між сторонами

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли дочасних, а тому хибних висновків про те, що у цій частині позовних вимог немає підстав правонаступництва.

Не викликає застережень покликання в оскаржених судових рішеннях на сталу практику Верховного Суду, яка зводиться до того, що «предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю». Водночас суди попередніх інстанцій належним чином не обґрунтували, чому вони кваліфікували спірні у цій справі правовідносини у частині притягнення позивача до підвищеної матеріальної відповідальності шляхом утримання з нього коштів у розмірі 77064,81 гривні, які могли б бути повернуті йому відповідно до процедури, визначеної частиною третьою статті 14 Закону № 160-IX, як захист особистих немайнових прав позивача, і не дослідили, чи є утриманні з позивача кошти на відшкодування завданих збитків майновими правами, які залишилися після смерті військовослужбовця.

Отож, з огляду на наведені міркування, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у частині оскарження підпункту 6.5.1 Наказу № 136, а тому дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині вимог.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що ухвалою Верховного Суду від 10.09.2026, зокрема, було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про заміну позивача у справі № 320/11029/236 ОСОБА_1 його правонаступником - ОСОБА_2 , оскільки Верховний Суд дійшов таких висновків, дослідивши обставини справи на стадії підготовки справи до касаційного розгляду, які були установлено судами попередніх інстанцій у цій справі.

Водночас, як установлено Верховний Судом під час касаційного розгляду, суди попередніх інстанцій фактичні обставини та правовідносини належним чином не досліджували, не надали їм належної судової юридичної оцінки та залишили поза увагою реальну правову ситуацію, що склалася між сторонами, а тому висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 10.09.2026 не можуть братися судами до уваги під час нового розгляду справи, як такі, що спростовані судом касаційної інстанції та визнані передчасними.

Відповідно до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органі місцевого самоврядування, органів військового управління, їхніх посадових чи службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду

Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За обставин, що склалися у цій справі, з огляду на завдання та принципи адміністративного судочинства, визначені КАС України, а також враховуючи висновки Верховного Суду, викладені вище, Верховний Суд уважає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 21 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025 у частині закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування підпункту 6.5.1 Наказу № 136 підлягають скасуванню із передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвала Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 21 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025 підлягають залишенню без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд