ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/25833/25

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області), Національної поліції України (далі - НПУ), в якому просив:

- визнати протиправними дії посадових осіб ГУНП в Харківській області, які полягають у тривалому невиконанні ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22;

- визнати протиправними дії Дводненка С.В. щодо надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 (318908) недостовірної інформації про те, що 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 відмовився від отримання майна, вказаного в ухвалі суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22;

- визнати протиправними дії Дводненка С.В. щодо надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 (318908) недостовірної інформації, що в камері схову ХРУП №2 ГУНП в Харківській області зберігається майно, вказане в ухвалах суду у справах №554/2878/22 та №643/5565/24;

- зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, які були завдані ОСОБА_1 в результаті ущемлення його права власності на майно, яке не повернуто відповідно до ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУНП в Харківській області тривалий час не виконує ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22 про повернення йому тимчасово вилученого майна в кримінальному провадженні № 4202122040000017 від 15 квітня 2021 року, а саме відеокарт. Указав, що, попри неодноразові звернення, відповідне майно йому не повернуто, а наявні в камері зберігання речових доказів речі не відповідають вилученому майну та мають ознаки пошкодження. При цьому звернув увагу, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року у справі №643/11507/24 кримінальне провадження за №4202122040000017 від 15 квітня 2021 року було закрито.

Позивач також зазначив, що є недостовірною інформація, викладена в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року, про його відмову від отримання майна 01 серпня 2024 року та про зберігання вилученого майна в камері схову.

У зв`язку із наведеним позивач уважав наявними підстави для відшкодування йому відповідачами завданих матеріальних збитків наслідок неповернення вилученого майна.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб ГУНП в Харківській області стосовно невиконання ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22, суд першої інстанції зазначив, що позивач фактично просить надати оцінку діям правоохоронного органу, вчиненим ним у межах кримінального провадження. Водночас питання законності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності правоохоронних органів, пов`язаних зі здійсненням ними процесуальних повноважень, мають вирішуватися в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), і не можуть бути предметом перевірки поза межами встановлених цим Кодексом процедур судового контролю.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Дводненка С.В. стосовно надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 недостовірної інформації, суд першої інстанції зазначив, що здійснення начальником поліції процесуальних функцій, пов`язаних з наданням відповіді на запит на надання публічної інформації, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки начальник поліції в такому випадку виконує виключно процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як владні чи управлінські. Суд зауважив, що позивач не оскаржує дії Дводненка С.В. як розпорядника публічної інформації про відмову у наданні інформації та/або порушення строків та/або порядку надання такої інформації, а фактично висловлює незгоду з наданою ним інформацією у листі від 11 серпня 2025 року №1519242025. При цьому суд наголосив, що самі листи-відповіді надані на запити позивача не породжують для нього жодних прав чи обов`язків, а відтак і не є такими, що порушують його права чи охоронювані законом інтереси. На думку суду першої інстанції, доводи позивача фактично стосуються його незгоди з протоколом повернення майна від 28 грудня 2024 року, складеним дізнавачем Толмачовою Н. С. , а також із діями та бездіяльністю органу досудового розслідування щодо виконання ухвал суду про повернення майна. Оскільки запитувана інформація стосується виконання ухвали Октябрського районного суду м. Полтави у справі № 554/2878/22 та ухвали Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 643/5565/24 у межах кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідні питання мають вирішуватися в порядку, визначеному КПК України. Відтак незгода позивача зі змістом наданої Дводненком С.В. відповіді не створює самостійного предмета спору, який підлягав би розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання уповноважених осіб відповідача вжити заходів для відшкодування матеріальних збитків, суд першої інстанції зазначив, що вимога про відшкодування шкоди може розглядатися в порядку адміністративного судочинства як похідна від вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Оскільки, на думку суду, позивач не заявив вимог, які підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, вимога про відшкодування шкоди також не може розглядатися в межах цієї справи.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року змінено в частині мотивів відмови у відкритті провадження, а в іншій частині залишено без змін.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб ГУНП в Харківській області стосовно невиконання ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22 суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом спору в цій частині є правомірність дій посадових осіб Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області щодо неповернення позивачу майна, тимчасово вилученого під час проведення обшуку в межах кримінального провадження №4202122040000017. Проаналізувавши положення пункту 1 частини першої статті 303 КПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що бездіяльність слідчого (дізнавача), яка полягає в неповерненні позивачу тимчасово вилученого майна на виконання ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі № 554/2878/22, підлягає оскарженню в порядку, встановленому КПК України. Суд зауважив, що повернення тимчасово вилученого майна є процесуальною дією, яка вчиняється під час досудового розслідування в межах кримінального провадження. Відповідно, здійснюючи такі дії, орган досудового розслідування реалізує процесуальні, а не владні управлінські повноваження, що виключає можливість розгляду відповідного спору за правилами адміністративного судочинства.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Дводненка С.В. стосовно надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 недостовірної інформації, суд апеляційної інстанції погодився з мотивуванням суду першої інстанції. Додатково суд апеляційної інстанції послався на приписи частини п`ятої статті 534 КПК України та правовий висновок Верховного Суду щодо її застосування, викладений у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт закриття кримінального провадження не змінює порядку судового контролю за виконанням ухвал, постановлених у порядку кримінального провадження.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання уповноважених осіб відповідача вжити заходів для відшкодування матеріальних збитків суд апеляційної інстанції зазначив, що така вимога обґрунтована неповерненням позивачу тимчасово вилученого майна в межах кримінального провадження № 4202122040000017. Відтак, якщо внаслідок відповідних дій чи бездіяльності органу досудового розслідування позивачу було завдано шкоди, питання про її відшкодування має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. На підтвердження такого висновку апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24 липня 2024 року у справі № 520/2579/24.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції змінив мотиви відмови у відкритті провадження в частині позовної вимоги про відшкодування матеріальних збитків, залишивши в іншій частині ухвалу суду першої інстанції без змін.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до визначення юрисдикційної належності спору, не дотрималися вимог процесуального закону щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи, що призвело до помилкового висновку про неможливість її розгляду за правилами адміністративного судочинства та, як наслідок, обмеження його права на судовий захист.

Скаржник наголошує, що суди не врахували обставини закриття ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року у справі № 643/11507/24 кримінального провадження №4202122040000017 від 15 квітня 2021 року. За його доводами, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 826/12135/18, у разі припинення кримінального провадження на підставі передбаченого законом процесуального рішення оскарження дій чи бездіяльності слідчих у порядку, визначеному КПК України, стає неможливим. За відсутності іншого ефективного способу судового захисту такі спори, як стверджує скаржник, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, скаржник звертає увагу, що Київський районний суд м. Харкова у справі № 953/2934/25 закрив провадження в аналогічному спорі за клопотанням ГУНП в Харківській області та роз`яснив йому право звернутися з відповідними вимогами до адміністративного суду. За таких обставин скаржник вважає, що відмова адміністративних судів у відкритті провадження у цій справі створює перешкоди в реалізації його права на доступ до правосуддя, оскільки унеможливлює розгляд заявлених вимог по суті.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував положень частини п`ятої статті 21 КАС України, відповідно до яких вимога про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, може розглядатися адміністративним судом, якщо її заявлено в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. На думку скаржника, вимога про відшкодування матеріальної шкоди в цій справі є похідною від вимог про визнання протиправними дій і бездіяльності відповідачів, а тому також має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також порушує питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовної практики у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із виконанням судових рішень.

У відзивах на касаційну скаргу ГУНП в Харківській області та НПУ просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, вважаючи безпідставними доводи касаційної скарги.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (судді: Загороднюк А.Г.↗, Білак М.В.↗, Соколов В.М.↗) від 08 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області та Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Указаною ухвалою витребувано з Харківського окружного адміністративного суду матеріали справи №520/25833/25.

На адресу Верховного Суду надійшли матеріали апеляційного оскарження у справі №520/25833/25, однак матеріали розгляду цієї справи в суді першої інстанції до суду касаційної інстанції не находили.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.↗) витребував електронні матеріали розгляду справи №520/25833/25 в суді першої інстанції з використанням функціоналу комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» «Витребування справ з ЦБД» (центральної бази даних).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.↗) від 28 жовтня 2026 року призначено справу до розгляду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист

За змістом пунктів 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, просив визнати протиправними дії посадових осіб ГУНП в Харківській області, які полягають у тривалому невиконанні ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22; визнати протиправними дії Дводненка С.В. щодо надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 (318908) недостовірної інформації про те, що 01 серпня 2024 року він відмовився від отримання майна, вказаного в ухвалі суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22, а також про те, що в камері схову ХРУП №2 ГУНП в Харківській області зберігається майно, вказане в ухвалах суду у справах №554/2878/22 та №643/5565/24; зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, завданих йому внаслідок порушення його права власності на майно, не повернутого на виконання суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22.

Відмовляючи у відкритті провадження, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що заявлені вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зокрема, суди вважали, що:

позовна вимога про оскарження дій посадових осіб ГУНП в Харківській області щодо невиконання ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22 належить до розгляду в порядку, передбаченому КПК України, позовні вимоги про оскарження дій Дводненка С.В. щодо надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 (318908)недостовірної інформації про його відмову від отримання майна 01 серпня 2024 року та про зберігання вилученого майна в камері схову не можуть бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства;

позовна вимога про відшкодування матеріальних збитків не може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства, при цьому суд апеляційної інстанції вважав, що така вимога повинна вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та надаючи оцінку доводам касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб ГУНП в Харківській області щодо невиконання ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22.

Як убачається з матеріалів справи, у провадженні у провадженні слідчого відділу дізнання Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021222040000017 від 15 квітня 2021 року.

Під час досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого у ОСОБА_1 вилучено майно.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22 зобов`язано дізнавача СД Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області Худяєва О.І. повернути ОСОБА_1 тимчасово вилучене майно, а саме: відеокарту RX 580 8G - зазначена в заяву до протоколу повернення майна від 23 листопада 2021 року, відеокарту GTX 1050 Ti, S/N: 602-V809-781 SD, - зазначена в заяву до протоколу повернення майна від 23 листопада 2021 року, відеокарту RX480 8G XFX FE- зазначена в заяву до протоколу повернення майна від 25 листопада 2021 року, відеокарту RX580 8G- зазначена в заяву до протоколу повернення майна від 25 листопада 2021 року, відеокарту RX480 8G Reference - зазначена в заяву до протоколу повернення майна від 25 листопада 2021 року, відеокарту RX480 8G Reference - зазначена в заяву до протоколу повернення майна від 25 листопада 2021 року.

01 листопада 2022 року вказана ухвала слідчого судді надійшла до Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області.

Надалі ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року у справі № 643/11507/24, яка набрала законної сили, кримінальне провадження № 42021222040000017 від 15 квітня 2021 року закрито.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що, незважаючи на постановлення ухвали слідчого судді про повернення тимчасово вилученого майна та неодноразові звернення з цього приводу, таке майно йому не повернуто. Крім того, за твердженням позивача, речі, які перебувають у камері зберігання речових доказів, не відповідають вилученому майну та мають ознаки пошкодження.

Посилаючись на тривале невиконання ухвали слідчого судді від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22, позивач звернувся до суду з цим позовом із вимогою про визнання протиправними відповідних дій посадових осіб ГУНП в Харківській області щодо невиконання ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22 про повернення вилученого в межах кримінального провадження № 4202122040000017 майна.

Відповідно до визначення, закріпленого в пункті 10 частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК України, гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 131 КПК України тимчасове вилучення майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, порядок здійснення якого врегульовано главою 16 розділу ІІ КПК України.

Згідно з частиною першою статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

За приписами пункту 1 частини першої статті 303 КПК України бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, на досудовому провадженні може бути оскаржена, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Отже, кримінальним процесуальним законом установлено спеціальний механізм судового контролю за бездіяльністю слідчого, дізнавача чи прокурора, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна, - оскарження такої бездіяльності здійснюється в порядку, встановленому КПК України.

Конституційний Суд України у Рішенні 14 грудня 2011 року у справі № 1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій та дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У Рішенні від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Разом з тим, оцінюючи межі юрисдикції адміністративних судів у спорах, пов`язаних із процесуальними діями органів досудового розслідування, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 802/1335/17-а.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду, зокрема, сформувала висновки про те, що лише у випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які за правилами КПК не підлягають окремому оскарженню і можуть перевірятися при розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за правилами кримінального судочинства стає неможливим. Виключно в цьому разі, у зв`язку з відсутністю в особи альтернативного способу юридичного захисту, з метою реалізації її права за статтею 13 ЄКПЛ, а також з урахуванням того, що в даній ситуації перевірка правомірності слідчих дій за іншою процедурою не може зашкодити реалізації завдань кримінального провадження, позов має розглядатися судом адміністративної юрисдикції. Натомість правомірність обшуку й інших процесуальних дій, проведених у межах кримінального провадження, яке не припинено, підлягає перевірці судом у порядку кримінального судочинства. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України на справи за скаргами на такі процесуальні дії юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Як убачається з позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи зазначену позовну вимоги, посилався на те, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року у справі № 643/11507/24 кримінальне провадження № 4202122040000017 від 15 квітня 2021 року закрито.

З огляду на наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, під час вирішення питання про відкриття провадження за вказаною вимогою суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, чи може заявлена вимога бути розглянута в порядку кримінального судочинства після закриття відповідного кримінального провадження та чи має позивач інший ефективний спосіб судового захисту права на повернення майна.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання про юрисдикційну належність спору в цій частині, обмежилися висновком про те, що неповернення тимчасово вилученого майна пов`язане зі здійсненням органом досудового розслідування процесуальних повноважень і тому підлягає оскарженню виключно в порядку, передбаченому КПК України. Водночас суди не надали належної оцінки доводам позивача про закриття кримінального провадження та не з`ясували, чи залишається доступним передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб судового захисту після такого закриття.

Саме лише посилання на процесуальний характер діяльності органу досудового розслідування не є достатнім для висновку про те, що спір у будь-якому випадку не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Визначальним є те, чи може заявлена вимога бути розглянута за правилами іншого виду судочинства та чи забезпечує відповідна процедура реальну можливість судового захисту порушеного права.

Отже, не з`ясувавши зазначених обставин і не перевіривши можливості застосування наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду до спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправними дій посадових осіб ГУНП в Харківській області щодо невиконання ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі № 554/2878/22 не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Дводненка С.В. стосовно надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 недостовірної інформації про його відмову від отримання майна 01 серпня 2024 року та про зберігання вилученого майна в камері схову.

Як убачається з матеріалів справи, 06 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Харківській області із запитом на інформацію зареєстрованим за вхідним № 139зі-2025.

У відповідь на вказаний запит начальник ГУНП в Харківській області Дводненко С.В. листом від 11 серпня 2025 року № 151924-2025, надісланим в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», серед іншого, повідомив: « 01 серпня 2024 року Вас було запрошено до ХРУП №2 УНП в Харківській області дізнавачем Толмачовою Н.С. для отримання тимчасово вилученого майна, однак вказане майно Ви отримувати відмовилися».

Цим же листом начальник ГУНП в Харківській області Дводненко С.В. також проінформував: «Повідомляємо Вам, що досудове розслідування по кримінальному провадженню № 42021222040000017 від 15 квітня 2021 року здійснювалось з дотриманням норм чинного законодавства. Тому здійснення виконання вищезазначених рішень суду, ще раз Вам пропонуємо прибути до ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області для отримання тимчасово вилученого майна, яке зберігається в камері схову.».

Не погоджуючись із наведеними відомостями, ОСОБА_1 стверджував, що інформація про його відмову від отримання 01 серпня 2024 року майна, зазначеного в ухвалі суду від 08 серпня 2022 року у справі № 554/2878/22, а також про зберігання в камері схову ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області майна, зазначеного в судових рішеннях у справах № 554/2878/22 та № 643/5565/24, є недостовірною. У зв`язку із цим позивач оскаржив дії посадової особи відповідача щодо надання такої інформації до суду, звертаючись з указаним позовом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначаються Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Органи Національної поліції України відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI є розпорядниками інформації, пов`язаної з виконанням цих повноважень.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 лютого 2017 року № 95 затверджено Порядок прийому, реєстрації і розгляду запитів на публічну інформацію, розпорядником якої є Національна поліція України, та відшкодування запитувачами фактичних витрат на копіювання і друк документів у Національній поліції України (далі - Порядок).

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу I цього Порядку доступ до публічної інформації в органах та підрозділах Національної поліції України забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 розділу II Порядку передбачено, що безпосередня організація і забезпечення доступу до публічної інформації та організація спеціальних місць для роботи запитувачів з документами чи їх копіями покладається:

у центральному органі управління поліцією - на відділ забезпечення доступу до публічної інформації Департаменту документального забезпечення (далі - ДДЗ);

в органах та підрозділах поліції - на посадових осіб, відповідальних за організацію доступу до публічної інформації (далі - відповідальна особа).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

Зокрема, пунктом 7 частини першої статті 19 Кодексу України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 листопада 2022 року у справі № 9901/337/21 зазначила, що якщо особа стверджує про порушення її права на доступ до публічної інформації, визначає вид інформації, її розпорядника та спосіб, яким останній порушує її право; чітко, ясно і однозначно формулює свої вимоги саме в аспекті забезпечення її права на отримання публічної інформації від спеціального уповноваженого суб`єкта, що нею володіє; стверджує, що саме цей суб`єкт за законом, що регулює спірні відносини, є розпорядником запитуваної інформації; бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви, то такий захист може надати тільки адміністративний суд, позаяк за законом на відносини із оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Як убачається з позовної заяви, у цій частині позивач визначив предметом спору порушення його прав як запитувача публічної інформації внаслідок надання посадовою особою ГУНП в Харківській області у відповідь на його запит відомостей, які він вважає недостовірними, а саме інформації про відмову від отримання майна 01 серпня 2024 року та про зберігання вилученого майна в камері схову.

З огляду на те, що спірні правовідносини в цій частині виникли у сфері доступу до публічної інформації, а відповідач під час розгляду запиту діяв як розпорядник такої інформації на виконання вимог Закону № 2939-VI, а не в межах кримінального процесуального законодавства, такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій начальника ГУНП в Харківській області Дводненка С.В. щодо надання в листі від 11 серпня 2025 року № 1519242025 недостовірної інформації про його відмову від отримання майна 01 серпня 2024 року та про зберігання вилученого майна в камері схову можуть бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Помилковим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що начальник поліції під час надання відповіді на запит виконує виключно процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як владні чи управлінські, оскільки під час опрацювання запиту на публічну інформацію посадова особа здійснює владні управлінські функції розпорядника інформації.

Також безпідставним є посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач не оскаржує дії начальника поліції Дводненка С.В. як розпорядника публічної інформації про відмову у наданні інформації та/або порушення строків та/або порядку надання такої, оскільки надання розпорядником публічної інформації недостовірної інформації є самостійною підставою для звернення до адміністративного суду.

Необґрунтованими є й твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржувані дії начальника поліції щодо надання недостовірної інформації не створюють для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків та жодних правових наслідків, оскільки отримання недостовірної інформації порушує його законодавчо гарантоване право на доступ до публічної інформації, передбачене Законом № 2939-VI, та позбавляє його можливості реалізовувати свої права й законні інтереси, зокрема ті, що пов`язані із повернення тимчасово вилученого в межах кримінального провадження майна, на основі об`єктивних та точних даних.

Зауваження судів попередніх інстанцій стосовно того, що позивач фактично висловлює незгоду з протоколом повернення майна, складеним 28 грудня 2024 року дізнавачем Толмачовою Н.С. необхідно оцінити критично, оскільки предметом позову в цій частині є порушення права позивача на отримання достовірної інформації на його запит про надання публічної інформації, а не законність процесуальних дій дізнавача в межах кримінального провадження.

Із цих же міркувань підлягають відхиленню посилання судів обох інстанцій на те, що запитувана інформація стосується виконання ухвали Октябрського районного суду м. Полтави у справі №554/2878/22 та ухвали Ленінського районного суду м. Харкова у справі №643/5565/24 про повернення позивачу тимчасово вилученого майна у межах кримінального провадження.

Посилання суду апеляційної інстанції на приписи частини п`ятої статті 534 КПК України та висновок Верховного Суду щодо її застосування, викладений у постанові Верховного Суду у складі Великої Палати від 17 червня 2020 року у справі №598/1781/17, є безпідставним, оскільки ця норма регламентує порядок вирішення судом процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, і не розповсюджується на правовідносини, що виникають у сфері забезпечення доступу до публічної інформації. При цьому висновок в указаній постанові Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 534 КПК України стосується вирішення судами за результатами розгляду кримінального провадження питання щодо розподілу процесуальних витрат, відтак цей висновок не є застосовним до спірних правовідносин.

У цьому ключі необґрунтованим є також посилання суду апеляційної інстанції на те, що факт закриття кримінального провадження не змінює порядку судового контролю за виконанням ухвал, постановлених у порядку кримінального провадження. Ця обставина не має правового значення для вирішення юрисдикційної належності позовних вимог у зазначеній частині. Як зазначалося, предметом спору у цій частині є перевірка дотримання розпорядником інформації вимог Закону № 2939-VI щодо надання достовірної інформації на запит про надання публічної інформації, який за своєю правовою природою є публічно-правовим спором та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Дводненка С.В. стосовно надання в листі ГУНП в Харківській області від 11 серпня 2025 року № 1519242025 недостовірної інформації про його відмову від отримання майна 01 серпня 2024 року та про зберігання вилученого майна в камері схову не належать до самостійного розгляду за правилами адміністративного судочинства, є помилковим.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів для відшкодування матеріальних збитків у встановленому законом порядку матеріальних збитків, які були завдані ОСОБА_1 в результаті порушення його права власності на майно, не повернутого на підставі ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі №554/2878/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, вирішуючи питання про юрисдикційну належність вимоги про відшкодування шкоди або витребування майна, необхідно враховувати не лише характер відповідної вимоги, а й правову природу основної вимоги, характер спірних правовідносин та взаємозв`язок між заявленими позовними вимогами.

У цій справі позивач пов`язує завдання йому матеріальних збитків із неповерненням майна, тимчасово вилученого в межах кримінального провадження, попри постановлення ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі № 554/2878/22, якою, за його твердженням, відповідний орган дізнання зобов`язано повернути це майно.

У зв`язку із цим позивач, поряд із вимогою про відшкодування матеріальних збитків, заявив вимогу про визнання протиправними дій посадових осіб ГУНП в Харківській області, які полягають у тривалому невиконанні зазначеної ухвали суду. Як зазначено вище, висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимога щодо оскарження дій посадових осіб ГУНП в Харківській області, пов`язаних із невиконанням цієї ухвали, не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є передчасним.

Водночас для визначення належної юрисдикції вимоги про відшкодування збитків необхідно врахувати положення статті 1176 ЦК України, яка встановлює спеціальні підстави відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а також передбачає застосування в інших випадках загальних правил відшкодування шкоди.

Зокрема, частиною першою статті 1176 ЦК України визначено випадки відшкодування шкоди незалежно від вини відповідних посадових і службових осіб зазначених органів. Відповідно до частини шостої цієї статті шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок інших незаконних рішень, дій чи бездіяльності зазначених органів, відшкодовується на загальних підставах.

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Крім того, в контексті доводів позовної заяви позивача правове значення має Закон України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який передбачає спеціальні умови виникнення права на відшкодування шкоди, зокрема у випадках незаконного проведення обшуку та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Отже, для вирішення питання про юрисдикційну належність заявленої вимоги про відшкодування матеріальних збитків необхідно встановити, з яких саме підстав закрито кримінальне провадження за №4202122040000017 від 15 квітня 2021 року; чи визнавалися незаконними обшук або інші процесуальні дії, вчинені у цьому кримінальному провадженні, унаслідок яких було тимчасово вилучено належне позивачу майно; чи накладався на нього арешт та чи скасовано такий арешт; зміст ухвали суду про повернення майна та в чому саме полягає її невиконання. З`ясуванню підлягає також і те, чи пов`язує позивач завдані йому збитки з вилученням його майна чи з подальшим його неповерненням усупереч указаному ним судовому рішенню суду.

Зазначені обставини мають значення для визначення того, чи поширюються на спірні правовідносини спеціальні положення статті 1176 ЦК України та Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР, чи підлягають застосуванню загальні правила відшкодування шкоди, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України, а також для встановлення характеру зв`язку цієї вимоги з основною вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій зазначених обставин, необхідних для визначення того, який саме правовий механізм відшкодування шкоди може бути застосований до спірних правовідносин, не з`ясовували.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимога позивача про зобов`язання уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів для відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок неповернення майна, не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є також передчасним.

При цьому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, зроблений із посиланням на постанову Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 520/2579/24, про те, що вимога про відшкодування шкоди, якщо така була завдана позивачу внаслідок неповернення тимчасово вилученого майна, випливає з дій відповідача під час розслідування кримінального провадження, а тому має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок зроблено без урахування відмінностей у предметі відповідних спорів та без з`ясування обставин, необхідних для визначення правової природи заявленої в цій справі вимоги. Зокрема, у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 520/2579/24 Верховний Суд виходив із того, що основна позовна вимога в тій справі не підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства. Натомість у справі, що розглядається, висновок судів про непоширення адміністративної юрисдикції на вимогу щодо оскарження дій посадових осіб ГУНП в Харківській області, пов`язаних із невиконанням ухвали суду від 08 серпня 2022 року, є помилковим. Отже, висновок у зазначеній постанові не може бути застосований до спірних правовідносин.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили юрисдикційну належність вимоги щодо оскарження дій посадових осіб ГУНП в Харківській області, пов`язаних із невиконанням ухвали суду від 08 серпня 2022 року у справі № 554/2878/22, а також вимоги про оскарження дій начальника ГУНП в Харківській області Дводненка С. В. щодо надання в листі від 11 серпня 2025 року № 1519242025 недостовірної інформації про відмову позивача від отримання майна 01 серпня 2024 року та про зберігання вилученого майна в камері схову. Водночас висновок про юрисдикційну належність вимоги щодо відшкодування матеріальних збитків зроблено передчасно, без установлення обставин, необхідних для її належної правової кваліфікації.

За таких обставин доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права знайшли підтвердження. Допущені порушення призвели до постановлення судами судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, а тому є підставою для їх скасування .

Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.

Підстави для передачі справи на розгляд, зокрема, Великої Палати Верховного Суду визначає стаття 346 КАС України, у частині п`ятій якої передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до норм частини п`ятої статті 346 КАС України, суд у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі позивач не навів обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не містить, натомість суд касаційної інстанції відповідних підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи не вбачає.

За таких обставин клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 346, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд