ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 420/17891/24

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виноробний завод КВЗ» (далі - ТОВ «Виноробний завод КВЗ», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 квітня 2024 року № 15187/15-32-07-01-19, від 15 квітня 2024 року № 15190/15-32-07-01-19, від 15 квітня 2024 року № 15195/15-32-07-01-19.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 квітня 2024 року № 15190/15-32-07-01-19 та № 15195/15-32-07-01-19, а податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2024 року № 15187/15-32-07-01-19 - у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 260 225,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02 липня 2025 року касаційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області задоволено частково, зазначені судові рішення скасовано в частині задоволення позову та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишені без змін.

За результатами нового розгляду Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 12 листопада 2025 року задовольнив позов у вказаній частині.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дотримався порядку повідомлення контролюючого органу про втрату первинних документів та вжив заходів щодо їх відновлення, а неможливість відновлення у встановлений строк зумовлена значним обсягом документації. Суд визнав реальність господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларс Компані» (далі - ТОВ «Ларс Компані») підтвердженою первинними документами, зареєстрованими податковими накладними та документами щодо походження товару. При цьому суд урахував, що придбане взуття не було реалізоване, його вартість не включалася до складу витрат, а у 2025 році товар повернуто постачальнику. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для спірних донарахувань податку на прибуток та зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції від 12 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що товариство не виконало вимоги щодо належної організації роботи комісії з установлення переліку втрачених документів та не довело вжиття активних заходів із відновлення документації протягом 90 календарних днів. Колегія суддів зазначила, що самого значного обсягу документації недостатньо для визнання неможливості її своєчасного відновлення об`єктивною і непереборною. Суд зауважив, що належних доказів звернення до ТОВ «Ларс Компані» з метою одержання дублікатів документів не подано. Апеляційний суд указав також на відсутність належного підтвердження господарської мети придбання взуття підприємством, основним видом діяльності якого є виноробство, відсутність узгодженого строку тривалого зберігання товару у постачальника та доказів практичних заходів із його подальшої реалізації. З огляду на сукупність обставин суд дійшов висновку про недоведеність правомірності формування спірних податкових показників і відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, платник зазначає, що суд неправильно застосував пункти 44.5 і 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки фактично відмовився оцінювати документи, подані платником до суду після завершення податкової перевірки. Позивач посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 560/1158/20, від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20 та інші постанови щодо можливості судового дослідження додаткових доказів. Товариство стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував документів, наданих ГУ ДПС в Одеській області ще у 2022 році, митних декларацій щодо походження взуття, документів про повернення товару в серпні 2025 року, а також пояснень щодо технічної бухгалтерської помилки у відображенні запасів на рахунках 201 і 28. Наголошує, що введення воєнного стану об`єктивно ускладнило відновлення первинних документів та комерційну реалізацію товару.

Верховний Суд ухвалою від 24 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

30 березня 2026 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Виноробний завод КВЗ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2019 року до 30 вересня 2023 року, за результатами якої складено акт від 26 березня 2024 року № 11133/15-32-07-01.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.2, 198,3, 198.6 статті 198 ПК України у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання товарно-матеріальних цінностей (взуття) у ТОВ «Ларс Компані» з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених операцій первинними документами.

На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказане порушення відповідачем 15 квітня 2024 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 15187/15-32-07-01-19, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1 260 225,00 грн за основним платежем;

№ 15190/15-32-07-01-19, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 878 098,00 грн за основним платежем та 219 525,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 15195/15-32-07-01-19, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 522 152,00 грн.

Судами також встановлено, що 25 лютого 2022 року між ТОВ «Ларс Компані» як постачальником і позивачем як покупцем підписано договір поставки № ЛК-25/02 та специфікацію № 01. Документи, подані товариством, передбачали придбання чоловічих кросівок. Відповідно до пункту 6.3 договору оплата мала здійснюватися протягом 360 днів із моменту поставки.

28 лютого 2022 року сторони підписали додаткову угоду № 1, за якою покупець міг зберігати придбаний товар на складі постачальника впродовж додатково погодженого сторонами строку. Позивач також подав акт здачі-приймання, видаткові накладні та складені постачальником податкові накладні від 28 лютого 2022 року № 6 - 9, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом із тим окремих домовленостей щодо конкретного строку зберігання взуття у постачальника не подано. За поясненнями позивача, товар залишався у ТОВ «Ларс Компані», оскільки його подальшу реалізацію не було здійснено. Належних доказів фактичної оплати взуття суди не встановили.

04 грудня 2023 року позивач заявив про викрадення документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Про відповідне кримінальне провадження йдеться в повідомленні правоохоронного органу від 05 грудня 2023 року. Листом від 07 грудня 2023 року товариство повідомило відповідача про втрату документів.

Наказом директора ТОВ «Виноробний завод КВЗ» від 05 грудня 2023 року № 4/12 «Про встановлення переліку втрачених документів» призначено відповідну комісію для встановлення переліку втрачених документів та їх відновлення.

12 грудня 2023 року складено акт, копію якого направлено до контролюючого органу. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що представників слідчих органів, охорони та державного пожежного нагляду до роботи комісії не запрошували.

У межах перевірки контролюючий орган направив запити від 07 березня 2024 року та 14 березня 2024 року щодо документального підтвердження операцій з ТОВ «Ларс Компані». Станом на 19 березня 2024 року відповідних документів для перевірки не надано, про що складено акт. Зібраними доказами, як установив суд апеляційної інстанції, не підтверджено звернення товариства до цього постачальника за дублікатами первинних документів у встановлений законодавством строк їх відновлення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.5 статті 44 ПК України передбачено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації, надано авторизацію відповідно до Митного кодексу України або дозвіл на застосування спеціальних (у тому числі транзитних) спрощень.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі не відновлення документів, зазначених у пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, або їх повторної втрати, пошкодження чи дострокового знищення, що відбулися після використання платником податків права на їх відновлення у порядку, передбаченому цим пунктом, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності або на час виконання ним вимог митного, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пункт 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88), встановлює, що у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

За змістом пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною першою статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, належне документальне оформлення не усуває необхідності встановити, чи відображають відповідні документи фактично здійснені операції.

За правилами частин першої і другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому встановлений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи передбачає активну роль суду в дослідженні істотних обставин.

Верховний Суд у постанові від 02 липня 2025 року, направляючи справу на новий розгляд, прямо вказав на необхідність перевірити дотримання процедури оформлення втрати документів і з`ясувати обставини, які об`єктивно перешкоджали їх відновленню протягом 90 календарних днів.

На виконання цих вказівок суди під час повторного розгляду дослідили повідомлення правоохоронного органу, лист платника від 07 грудня 2023 року, документи про утворення комісії та акт щодо переліку втрачених документів. Апеляційний суд установив, що представників органів, зазначених у пункті 6.10 Положення № 88, до роботи комісії не запрошували.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що приписи зазначеного пункту щодо запрошення відповідних представників не можуть розглядатися як право платника на власний розсуд відмовитися від виконання встановленої процедури. Обов`язок полягає у вчиненні дій щодо запрошення, а не в забезпеченні фактичної участі таких представників незалежно від їх волевиявлення.

В передбачений пунктом 44.5 статті 44 ПК України 90-денний строк первинні документи щодо операцій із ТОВ «Ларс Компані» не було відновлено, а відповідно до висновків апеляційного суду належних доказів своєчасних звернень платника до цього контрагента за дублікатами документів або інших конкретних дій щодо їх відновлення не подано.

Самого факту звернення до поліції з повідомленням про крадіжку недостатньо для висновку про виконання іншого, самостійного обов`язку - відновити документи протягом установленого законом строку. Посилання на обсяг утраченої документації та обставини воєнного стану без встановлення конкретного впливу таких обставин на можливість відновлення документів саме щодо спірного контрагента не спростовують висновків апеляційного суду.

За таких обставин висновок апеляційного суду щодо непідтвердження належного виконання платником обов`язку із відновлення документів ґрунтується на досліджених доказах і відповідає правовому значенню пункту 44.5 статті 44 ПК України.

Посилання позивача на правові висновки Верховного Суду щодо можливості дослідження у судовому процесі документів, які не були надані під час податкової перевірки, не спростовують законності результату апеляційного перегляду.

Зокрема, у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 560/1158/20 Верховний Суд звертав увагу на необхідність розмежовувати передбачені податковим законодавством наслідки ненадання документів контролюючому органу та процесуальне право платника доводити обставини, на які він посилається, під час судового розгляду. Подальша постанова Верховного Суду від 13 листопада 2025 року в цій самій справі виходить із необхідності з`ясувати обставини існування документів у період формування звітності, їх доступності платнику під час перевірки та причини ненадання, а не з безумовної достатності документів, долучених до справи згодом.

Водночас у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 420/6441/19 Верховний Суд наголошував на необхідності враховувати визначені пунктом 44.6 статті 44 ПК України наслідки ненадання платником документів під час перевірки чи в передбачені Кодексом строки.

Наведені підходи не свідчать про те, що подання будь-яких документів у судовому процесі автоматично усуває наслідки невиконання обов`язків, передбачених статтею 44 ПК України. Суди зобов`язані перевірити як причини ненадання документів контролюючому органу, так і належність, достовірність та доказове значення поданих до суду документів для встановлення реальних обставин оподатковуваних операцій.

У цій справі апеляційний суд встановив невиконання вимог щодо відновлення документів та дослідив сукупність обставин, які свідчать про непідтвердженість фактичного характеру заявлених операцій.

Посилання позивача на надання відповідачу у грудні 2022 року договору поставки та видаткових накладних заслуговує на окрему увагу, оскільки ці обставини стосуються існування певних документів до заявленої крадіжки.

Водночас наявність у контролюючого органу окремих копій договору та видаткових накладних не є тотожною підтвердженню фактичної передачі й зберігання конкретної партії товару, дійсності облікового відображення відповідних операцій та правомірності всієї суми сформованого податкового кредиту і витрат. Зокрема, такі документи не усувають питань щодо фактичного перебування взуття на складі постачальника, реального здійснення передачі прав покупцю на товар та документального оформлення тривалого зберігання.

Суд апеляційної інстанції виходив не лише з ненадання первинних документів під час перевірки, але й із непідтвердженості господарського змісту операцій у сукупності з дослідженими обставинами. За цих умов саме по собі посилання на попереднє надання частини документів не спростовує висновків апеляційного суду й не доводить наявності у платника права на спірні податкові наслідки.

Відповідно до правового підходу Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, питання реальності господарських операцій вирішується з урахуванням фактичного руху активів, зміни зобов`язань і всіх істотних обставин конкретних взаємовідносин. Саме лише формальне оформлення документів або наявність відомостей про контрагента не підміняє встановлення фактично вчинених операцій; водночас і порушення, допущені контрагентом, не можуть автоматично покладатися на добросовісного платника за відсутності відповідних установлених обставин.

Суд касаційної інстанції виходить із того, що придбання взуття підприємством, основним видом діяльності якого є виноробство, не може саме собою свідчити про нереальність операції, адже суб`єкт господарювання вправі здійснювати інші не заборонені законом види діяльності. Так само відсутність подальшого перепродажу товару або отримання прибутку не означає автоматичної відсутності господарської мети його придбання.

Проте ці обставини набувають доказового значення у взаємозв`язку з конкретними особливостями спірної операції: укладенням договору вже після початку повномасштабного вторгнення, значною вартістю товару, залишенням взуття на складі самого продавця протягом тривалого часу, відсутністю документально підтвердженого погодження строків зберігання та недостатнім підтвердженням того, яким чином покупець фактично здійснював володіння, контроль і розпорядження цим товаром.

Митні декларації та інвойси, на які посилається позивач, можуть підтверджувати ввезення певного товару ТОВ «Ларс Компані». Разом із тим підтвердження імпорту товару постачальником не є тотожним доведенню фактичного придбання саме цього товару позивачем за договором від 25 лютого 2022 року.

За обставин, коли згідно з оформленими сторонами документами товар не передавався на склад покупця, особливого доказового значення набувають підтвердження його конкретного місцезнаходження, індивідуалізації партії, складського обліку, прав та можливості покупця розпоряджатися придбаним майном. Зазначені питання не усуваються самим лише підписанням видаткових накладних чи додаткової угоди про можливість зберігання товару в постачальника.

За наслідками повторного перегляду апеляційний суд не обмежився посиланням на неподання документів, а оцінив наведені ознаки спірних операцій у сукупності та дійшов висновку про недостатність поданих позивачем відомостей для підтвердження заявленого придбання в межах господарської діяльності.

Стосовно посилання на попередню постанову Верховного Суду щодо необхідності встановлення осіб, які брали участь у налагодженні та виконанні спірних господарських відносин, колегія суддів зауважує, що висновки і мотиви попереднього касаційного рішення є обов`язковими під час нового розгляду. Водночас питання про процесуальну необхідність допиту конкретної особи не може вирішуватися ізольовано від сукупності обставин, які після нового розгляду визнано встановленими, а також можливості такого допиту вплинути на вирішення спору. У цій справі зібрані докази були предметом повторної оцінки, а позивач не обґрунтував, показання якої саме особи, щодо яких конкретних обставин та з яких причин могли б спростувати встановлені апеляційним судом недоліки документального підтвердження операцій і невиконання обов`язку з відновлення документів. Тому саме по собі посилання на відсутність допиту свідків без обґрунтування його впливу на правильність вирішення справи не дає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Посилання позивача на реєстрацію податкових накладних від 28 лютого 2022 року № 6 - 9 в Єдиному реєстрі податкових накладних не є достатньою підставою для висновку про реальність господарської операції.

Під час реєстрації податкових накладних здійснюється перевірка встановлених законом умов їх реєстрації, що не є тотожною повному дослідженню фактичних обставин виконання договору. Реєстрація накладної не виключає перевірки правомірності сформованого податкового кредиту в межах документальної податкової перевірки.

Отже, для виникнення права на податковий кредит необхідна сукупність передбачених ПК України умов, зокрема фактичне придбання товару та належне документальне підтвердження податкових наслідків такої операції. Доводи платника про те, що реєстрація накладних сама по собі доводить правомірність відповідних податкових показників, ґрунтуються на неправильному розумінні правового значення такої реєстрації.

Позивач також наголошує, що 22 серпня 2025 року взуття було повернуто ТОВ «Ларс Компані» й оформлено відповідні документи та податкові накладні, зареєстровані у вересні 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що документи, складені після перевірки, можуть оцінюватися як докази обставин, які мають значення для справи, проте факт їх складення і реєстрації сам по собі не підтверджує фактичної поставки саме цього товару у лютому 2022 року.

Крім того, повернення товару в 2025 році відбулося після завершення перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2024 року. Саме по собі таке повернення не змінює ретроспективно правових умов формування податкового кредиту й визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток за попередні звітні періоди.

Окремої оцінки потребують доводи позивача стосовно неправомірності донарахування 1 260 225,00 грн податку на прибуток за 2022 рік у зв`язку з твердженням про відсутність витрат від придбання взуття у складі собівартості реалізованої продукції.

Позивач посилається на те, що облік придбаного взуття на субрахунку 201 «Сировина й матеріали» замість рахунку 28 «Товари» був технічною помилкою, що не вплинула на фінансовий результат. За загальними правилами бухгалтерського обліку саме лише відображення вартості майна на одному з рахунків запасів не тотожне визнанню його вартості витратами поточного періоду.

Водночас правомірність задекларованого фінансового результату визначається на підставі даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності в їх сукупності. Твердження про помилкову класифікацію придбаного майна має підтверджуватися належними регістрами, що дають змогу простежити рух відповідної суми та її вплив або відсутність впливу на показники фінансової звітності.

Як констатував апеляційний суд, податковий орган на підставі проведеної перевірки встановив включення вартості придбання взуття у сумі 7 001 250,00 грн без податку на додану вартість до показника собівартості реалізованої продукції, що відображався у рядку 2050 звіту про фінансові результати та впливав на рядок 02 декларації з податку на прибуток. У відповідь позивач посилався на відображення товару на рахунку 201 і його нереалізацію.

Апеляційний суд розглядав цей довід у межах спору про документальну підтвердженість відповідних операцій і задекларованих показників, виходячи з наслідків ненадання документів під час перевірки та непідтвердженості фактичного характеру придбання товару. Самого посилання позивача на бухгалтерську помилку без належного підтвердження облікового руху суми, щодо якої виник спір, недостатньо для спростування встановлених за результатами перевірки обставин.

Відтак довід щодо внутрішньої класифікації запасів сам по собі не спростовує висновку апеляційного суду про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення в оспорюваній частині.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову у частині, направленій на новий розгляд постановою Верховного Суду від 02 липня 2025 року.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд