ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/880/23

15. 15.09.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) про забезпечення позову та вжив заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 та площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, зареєстровані за ТОВ "Аніта Хауз".

16. Задовольняючи заяву прокурора про забезпечення позову апеляційний суд виходив з того, що можливість відчуження спірного майна у цій справі не має виключно ймовірного характеру, оскільки відповідне розпорядження (відчуження) спірними земельними ділянками вже відбулося під час судового розгляду після скасування обмежень щодо їх відчуження.

17. ТОВ "Аніта Хауз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.

18. Суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.

19. У касаційній скарзі ТОВ "Аніта Хауз" наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції наклав арешт на спірні земельні ділянки з порушенням норм процесуального права (зокрема, статей 136, 137 ГПК України) та без належного встановлення фактичних обставин справи.

20. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що:

- апеляційний суд не встановив жодної конкретної дії безпосередньо з боку ТОВ "Аніта Хауз", яка б свідчила про намір або підготовку до продажу, поділу, об`єднання чи передачі в іпотеку спірних земельних ділянок;

- суд обґрунтував ризики можливого відчуження спірного майна поведінкою попереднього власника (ПАТ "Промінвестбанк"), який здійснив відчуження майна після скасування попередніх заходів забезпечення, а також загальною історією цивільного обороту цих ділянок;

- суд помилково розцінив саму передбачену законом юридичну правомочність власника розпоряджатися майном як доказ існування ризику його відчуження. Скаржник наголошує, що такий підхід незаконно перекладає на відповідача обов`язок спростовувати припущення та доводити відсутність намірів продати своє майно, тоді як цей тягар лежить на прокурорі;

- суд не здійснив реального порівняльного аналізу негативних наслідків від застосування арешту для ТОВ "Аніта Хауз" із наслідками його невжиття. Висновок про співмірність був зроблений лише на підставі того, що арешт стосується предмета спору і є тимчасовим, без оцінки конкретного майнового впливу цього обмеження на підприємство.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

21. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

22. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

23. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

24. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

25. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.

26. Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

27. При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

28. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

29. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

30. Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

31. У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21 висловлено позицію про те, що під час вирішення питання щодо вжиття заходів із забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

32. Колегія суддів також враховує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, на яку посилається скаржник, а також постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18, від 26.09.2019 у справі № 917/751/19, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20.

33. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

34. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

35. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

36. При цьому законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

37. Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, роблячи висновок про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, апеляційний суд керувався тим, що під час розгляду цієї справи вже відбулося відчуження спірних земельних ділянок.

38. Так, після постановлення Північним апеляційним господарським судом ухвали від 16.12.2025 про скасування раніше вжитих заходів забезпечення позову ПАТ "Промінвестбанк" на підставі договорів купівлі-продажу від 24.12.2025 № 3660 та № 3661 відчужило земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057 на користь ТОВ "Аніта Хауз", за яким у подальшому зареєстровано право власності на означені земельні ділянки.

39. З урахуванням наведеного апеляційний суд зазначив, що можливість відчуження спірного майна у цій справі не має виключно ймовірного характеру, оскільки відповідне розпорядження земельними ділянками вже відбулося під час судового розгляду після скасування обмежень щодо їх відчуження. ТОВ "Аніта Хауз", набувши право власності на спірні земельні ділянки, наділене правомочністю розпоряджатися належним йому майном, у тому числі шляхом його подальшого відчуження, якщо відповідне право не обмежене у встановленому законом порядку.

40. Апеляційний суд також враховував, що у цій справі прокурор просить накласти арешт виключно на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га та 3223155400:03:033:0057 площею 0,6000 га, тобто безпосередньо на нерухоме майно, повернення якого становить предмет позовних вимог.

41. Тож, за висновком апеляційного суду, заявлений захід забезпечення позову перебуває у безпосередньому зв`язку з предметом спору та спрямований на збереження існуючого стану спірного майна до остаточного вирішення спору. Накладення арешту на спірні земельні ділянки не має наслідком припинення права власності ТОВ "Аніта Хауз" на відповідне майно, не змінює його належності та не вирішує питання про правомірність набуття товариством такого права.

42. Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вжитий захід у вигляді арешту земельних ділянок безпосередньо пов`язаний із предметом позову, є адекватним і необхідним для забезпечення ефективного захисту інтересів держави. Застосований захід має тимчасовий характер, спрямований на збереження status quo, не позбавляє відповідача права володіння та користування земельними ділянками і не блокує його господарську діяльність, обмежуючи лише право розпорядження та зміну юридичного статусу майна.

43. Натомість невжиття відповідного заходу залишатиме можливість подальшого розпорядження земельними ділянками, які є предметом спору, у тому числі їх відчуження на користь інших осіб, а також поділу чи об`єднання, що, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини попереднього відчуження спірного майна під час розгляду цієї справи, створює ризик істотного ускладнення ефективного захисту прав та інтересів, на захист яких прокурор звернувся до суду.

44. При цьому Верховний Суд враховує позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

45. В контексті наведеного колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що висновки апеляційного суду ґрунтуються виключно на припущеннях, історії цивільного обороту земельних ділянок та на підставі поведінки попереднього власника майна, а в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про намір або підготовку з боку відповідача до продажу, поділу, об`єднання чи передачі в іпотеку спірних земельних ділянок. Колегія суддів зазначає, що вимагання від позивача доказів вже розпочатого процесу розпорядження майном, щодо якого ТОВ "Аніта Хауз" як власник має беззаперечні повноваження, є застосуванням саме такого заздалегідь недосяжного стандарту доказування як надання доказів щодо очевидних речей.

46. Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями попереднього власника (ПАТ "Промінвестбанк") та намірами ТОВ "Аніта Хауз".

47. Як зазначалось раніше, інститут забезпечення позову спрямований на збереження status quo об`єкта спору з метою гарантування ефективного захисту прав позивача, а не є санкцією за встановлену недобросовісну поведінку конкретного власника. Той факт, що спірні земельні ділянки вже були відчужені під час судового розгляду одразу після скасування попередніх обтяжень, об`єктивно свідчить про високу оборотоздатність цього майна та реальність ризику його подальшого переходу до третіх осіб. Оскільки ТОВ "Аніта Хауз", набувши право власності, не обмежене у своїй правомочності в будь-який момент розпорядитися цим майном, вимагання від прокурора доведення зв`язку між попереднім та поточним власниками, або ж надання доказів підготовки відповідача до нового відчуження, нівелює саму превентивну мету забезпечення позову. Оцінці у цьому випадку підлягає об`єктивна та нічим не обмежена можливість подальшої зміни юридичного статусу майна, а не суб`єктивні наміри чи домовленості сторін попередніх правочинів.

48. Також підлягають відхиленню доводи скарги про неспівмірність арешту, порушення балансу інтересів та нездійснення апеляційним судом співвідношення негативних наслідків від застосування арешту з наслідками його невжиття. Оцінюючи баланс інтересів сторін та можливість настання негативних наслідків, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що ТОВ "Аніта Хауз" не довело реального порушення своїх прав у зв`язку з накладенням арешту виключно щодо земельних ділянок, які безпосередньо є предметом спору, а матеріали справи не містять відомостей, які свідчили б про ймовірність завдання ТОВ "Аніта Хауз" збитків унаслідок застосування заявленого заходу забезпечення позову.

49. Зважаючи на вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваної ухвали апеляційний суд правильно надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, і правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 136, 137 ГПК України.

50. Вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

51. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, отже, визнаються необґрунтованими, внаслідок чого підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.

52. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

53. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

Розподіл судових витрат

54. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, то відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд