ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/10601/24

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_4, в якій просить суд зобов`язати відповідачів надати документи та інформацію, яка запитана у адвокатському запиті адвоката ОСОБА_1 за № 20240813/005 від 13.08.2024 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3", а саме: надати документальне підтвердження відчуження у власність держави для забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5 вилученого під час обшуку майна згідно протоколу обшуку від 29.05.2023 та додатків № 1 та № 2 у кримiнальному провадженнi № 42023000000000112 вiд 31.03.2023: копію наказу № 305 від 16.08.2023 "Про примусове відчуження майна" командувача ІНФОРМАЦІЯ_6; копії актів про примусове відчуження або вилучення майна, що складені у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 № 998 "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"; інформацію про повноваження особи, яка підписала акти про примусове відчуження або вилучення майна з боку власника (законного представника), зокрема, надати документи, якими підтверджені зазначені повноваження; документи, якими підтверджується здійсненна оцінка майна.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Смирнова Ю.М.) від 07.08.2025 позов задоволено частково по відношенню до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ). Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) надати документи та інформацію, яка запитана у адвокатському запиті адвоката ОСОБА_1 за № 20240813/005 від 13.08.2024 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3", а саме: надати документальне підтвердження відчуження у власність держави для забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5 вилученого під час обшуку майна згідно протоколу обшуку від 29.05.2023 та додатків № 1 та № 2 у кримiнальному провадженнi № 42023000000000112 вiд 31.03.2023: копію наказу № 305 від 16.08.2023 "Про примусове відчуження майна" командувача ІНФОРМАЦІЯ_6; копії актів про примусове відчуження або вилучення майна, що складені у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 № 998 "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"; інформацію про повноваження особи, яка підписала акти про примусове відчуження або вилучення майна з боку власника (законного представника), зокрема, надати документи, якими підтверджені зазначені повноваження; документи, якими підтверджується здійсненна оцінка майна. В позові по відношенню до ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Гончаров С. А., Тарасенко К. В., Тищенко О. В.) від 03.06.2026 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі № 910/10601/24 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" відмовлено.

2.3. Ухвалюючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з наступного:

- надання позивачу запитуваної інформації може мати наслідком розголошення інформації яку ворог може використати проти України, що в свою чергу може негативно вплинути на діяльність Держави в умовах правового режиму воєнного стану;

- питання віднесення інформації до службової та ненадання її позивачу є дискреційними повноваженнями відповідача;

- у цій справі дискреція відповідача полягала у наданні чи ненаданні інформації, яку останній відніс до службової та розголошення якої може негативно вплинути на діяльність Держави в умовах правового режиму воєнного стану;

- витребування документів не співставлено із порушенням прав чи інтересів позивача;

- запитувані в адвокатському запиті документи, які витребувані судом першої інстанції, а саме копії актів про примусове відчуження або вилучення майна та документи, якими підтверджується здійснена оцінка майна, не перебувають у розпорядженні відповідача - 1, оскільки обов`язок забезпечення проведення оцінки примусово відчуженого майна та складання актів про примусове відчуження майна було покладено на командира іншої військової частини, який відповідно і здійснював зазначені заходи та є розпорядником зазначених документів;

- акт про примусове відчуження або вилучення майна може бути складений як за участі власника майна, так і без участі такої особи. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.

3.1. У касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі № 910/10601/24, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Касаційна скарга скаржника подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 6, 19 та 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", статей 19 та 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.07.2021 у справі № 9901/170/20, від 17.11.2021 у справі № 640/21008/18, від 09.02.2021 у справі № 640/6710/20, від 04.12.2024 у справі № 712/10118/22, від 23.09.2025 у справі № 915/596/24 , 05.10.2023 у справі № 380/7479/22.

4.3. Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.02.2025 у справі № 925/323/24 де Суд сформулював принциповий правовий висновок щодо оцінки правомірності примусового відчуження майна в умовах воєнного стану.

4.4. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки щодо застосування статті 119 ГПК України, сформульовані Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

4.5. Скаржник зазначає про те, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.06.2019 у справі № 903/581/18, де визначені загальні питання доказів та доказування у господарському процесі (належність, допустимість, достовірність, вірогідність доказів), зокрема у Постанові зазначено, що докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям: належності, допустимості, достовірності, достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи). Аналогічні висновки викладені у постановах від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, від 21.10.2020 у справі № 925/594/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 19.03.2019 у справі № 925/1027/15, які теж не враховані судом апеляційної інстанції.

4.6. За твердженням скаржника, суд відокремив право на інформацію від права власності, хоча у спірних правовідносинах вони є нерозривно пов`язаними. Як наслідок, суд не дослідив, чи мав позивач як власник майна право отримати документи, що стали підставою припинення його права власності, не перевірив відповідність відмови конституційним гарантіям захисту права власності та не застосував спеціальне законодавство, яке регулює саме ці правовідносини. Апеляційний суд не здійснив балансування між можливою шкодою та інтересом позивача в отриманні документів. При цьому суд не врахував, що запитувана інформація безпосередньо пов`язана із захистом права власності особи, яка оскаржує законність втручання держави у свої майнові права.

4.7. Скаржник вказує про те, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та неправильно визначив правову природу адвокатського запиту. Суд обмежився оцінкою формальних підстав відмови, залишивши поза увагою те, що наслідком такої відмови стало істотне обмеження можливості позивача реалізувати своє право на професійну правничу допомогу та ефективний судовий захист. За таких обставин висновок апеляційного суду про правомірність відмови у наданні документів не відповідає змісту статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оскільки ця норма покликана гарантувати реальну можливість адвоката отримати інформацію, необхідну для здійснення захисту прав клієнта, а не лише визначити форму звернення із запитом.

4.8. Скаржник зазначає про те, що висновки апеляційного суду не узгоджуються зі статтями 55 і 59 Конституції України, статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципом верховенства права та гарантіями ефективного судового захисту. Відмова у наданні запитуваних документів фактично позбавила позивача ефективного засобу юридичного захисту та порушила принцип справедливого судового розгляду.

4.9. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено положення статей 73, 74, 76, 77, 79, 86 та 236 ГПК України. Скаржник покликається на те, що суд апеляційної інстанції поклав в основу постанови обставин, які не були підтверджені належними та допустимими доказами; використав припущення замість установлених фактів; не надав повної та мотивованої оцінки доказам і доводам сторін; належно не обґрунтував причин відхилення доказів і правових аргументів позивача.

4.10. Скаржник вказує про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив правомірність посилання скаржника на те, що "судом першої інстанції витребувано у відповідача-1 копію наказу командувача ІНФОРМАЦІЯ_6 № 305 від 16.08.2023 "Про примусове відчуження майна", однак відчуження майна позивача відбувалося на підставі наказу командувача ІНФОРМАЦІЯ_6 № 308 від 16.08.2023 "Про примусове відчуження майна". Висновок апеляційного суду про застосування наказу № 308 не ґрунтується на жодному доказі, який був предметом судового дослідження.

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач - 1 просить Суд касаційну скаргу залишити без задоволення.

5.2. Вказаний відзив мотивовано наступним:

- позовні вимоги у цій справі стосувалися зобов`язання відповідача надати документи та інформацію на адвокатський запит, а не визнання незаконним примусового відчуження майна, не скасування наказу про примусове відчуження та не витребування майна. Таким чином, предметом судового розгляду є правомірність ненадання запитуваної інформації, а не безпосередньо правомірність самого примусового відчуження майна. Ця обставина має принципове значення, оскільки Касатор у касаційній скарзі фактично підміняє предмет спору, стверджуючи, що суд апеляційної інстанції був зобов`язаний встановити законність самого примусового відчуження, перевірити дотримання процедури примусового відчуження, наявність законних підстав для припинення права власності тощо;

- відчуження майна ТОВ "Сучасне спеціалізоване обладнання та технологій" є питанням національної безпеки та спрямоване на підвищення обороноздатності держави;

- надання позивачу запитуваної інформації може мати наслідком розголошення інформації яку ворог може використати проти України, що в свою чергу може негативно вплинути на діяльність Держави в умовах правового режиму воєнного стану;

- у цій справі дискреція відповідача полягала у наданні чи ненаданні інформації, яку останній відніс до службової та розголошення якої може негативно вплинути на діяльність Держави в умовах правового режиму воєнного стану;

- суд першої інстанції витребував у ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) зазначену інформацію не дослідивши вищезазначені обставини та не встановивши, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) не є розпорядником витребуваної інформації у розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації";

- у справах № 925/323/24 та № 915/596/24 Верховний Суд вирішував питання, безпосередньо пов`язані із законністю примусового відчуження майна. Натомість у справі що розглядається предметом спору є доступ до документів. Тому ці відносини не є подібними і застосування висновків викладених в означених постановах Верховного Суду не є релевантним до правовідносин в цій справі.

5.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач - 2 просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5.4. Вказаний відзив мотивовано наступним:

- посилання позивача у своїй касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, так як не є рішеннями, прийнятими в подібних правовідносинах;

- доводи касаційної скарги здебільшого стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою судами.

6.1. В рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023000000000112, яке здійснюється ГСУ НП України, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 11.05.2023 (справа №757/19153/23-к) 29.05.2023 слідчим слідчої групи ГСУ НП України старшим лейтенантом поліції Вітвіцьким Анатолієм Олександровичем було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 .

6.2. В ході проведення обшуку було вилучено ряд речей і документів, які згідно протоколу обшуку від 29.05.2023 та додатків № 1 тa № 2 до протоколу обшуку 29.05.2023 направлені до ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме ІНФОРМАЦІЯ_8: НОМЕР_8, а також ІНФОРМАЦІЯ_9.

6.3. Сторонами не заперечується, що власником вилученого під час обшуку майна, яке перелічене у додатку № 1 та № 2 дo пpoтоколу oбшуку 29.05.2023, є позивач, який не є учасником/стороною у кримінальному провадженні

№ 42023000000000112.

6.4. У відповідь на клопотання, подане в інтересах позивача щодо повернення вилученого майна під час обшуку 29.05.2023, головним слідчим управління НПУ листом від 06.08.2024 №107801-2024 повідомлено, що на підставі наказу № 305 від 16.08.2023 "Про примусове відчуження майна" командувача ІНФОРМАЦІЯ_6, майно, що зазначене у клопотанні, примусово відчужене у власність держави для забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5.

6.5. Адвокат позивача звернувся до відповідачів з адвокатським запитом від 13.08.2024 № 20240813/005 (адвокатський запит) щодо надання документального підтвердження відчуження у власність держави для забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5 вилученого під час обшуку майна згідно протоколу обшуку від 29.05.2023 та додатків № 1 та № 2 у кримінальному провадженні № 42023000000000112 вiд 31.03.2023 та просив надати: 1) копію наказу № 305 від 16.08.2023 "Про примусове відчуження майна" Командувача ІНФОРМАЦІЯ_6; 2) копії актів про примусове відчуження або вилучення майна, що складені у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 № 998 "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"; 3) інформацію про повноваження особи, яка підписала акти про примусове відчуження або вилучення майна з боку власника (законного представника), зокрема, надати копії документів, якими підтверджені зазначені повноваження; 4) копії документів, якими підтверджується здійсненна оцінка майна, що зазначена в актах про примусове відчуження або вилучення майна; 5) інформацію про виплачені суми коштів відшкодування вартості майна та копії документів, що підтверджують виплати.

6.6. У листі від 19.08.2024 № 370/74466 за підписом тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командувача ІНФОРМАЦІЯ_6, який є відповіддю на адвокатський запит від 13.08.2024 № 20240813/005, міститься відмова у наданні наказу командувача ІНФОРМАЦІЯ_6 № 305 від 16.08.2023, а інші витребувані документи та інформація на адвокатський запит від 13.08.2024 № 20240813/005 не надані без зазначення підстав.

6.7. Позивач вважає, що відповідачами порушено право позивача на отримання інформації щодо примусового відчуження належного йому майна, яке відбулось за участю відповідача-1 без участі позивача (без підписання позивачем або його представником акту про примусове відчуження або вилучення майна за формою встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 № 998), а відсутність у позивача запитуваних документів створює перешкоди для подальшої реалізації його прав згідно Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", як власника майна, що примусово відчужене, внаслідок чого позивач просить зобов`язати відповідачів надати інформацію на адвокатський запит від 13.08.2024 за № 20240813/005.

6.8. Таким чином, позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі не виконали вимоги Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо надання адвокату інформації, запитуваної в адвокатському запиті № 20240813/005 від 13.08.2024, чим порушили права позивача.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Ключовим питання яке підлягає дослідженню у цій справі є питання наявності / відсутності правових підстав для зобов`язання відповідача в судовому порядку надати документи та інформацію, яка запитана адвокатським запитом адвоката ОСОБА_1 за № 20240813/005 від 13.08.2024 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3".

8.3. Позовні вимоги у цій справі обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав встановлені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Законом України "Про доступ до публічної інформації" зобов`язання щодо надання адвокату запитувану в адвокатському запиті № 20240813/005 від 13.08.2024 інформацію, чим, на думку позивача, його права порушено.

8.4. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

8.5. Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

8.6. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

8.7. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

8.8. Частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.9. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного України та частини другої статті 20 Господарського кодексу України одним зі способів захисту цивільного права є примусове виконання обов`язку в натурі. Цей спосіб захисту застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Іноді обов`язок виникає не на підставі договірних відносин (діючого зобов`язання), а й вказівки закону.

8.10. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою статті 20 Господарського процесуального кодексу України), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

8.11. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

8.12. Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції судів залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

8.13. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб`єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

8.14. Така позиція Суду узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.08.2018 № 910/14144/17 (провадження № 12-88гс18).

8.15. В силу приписів статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

8.16. З наведеного вбачається, що діюче законодавство не визначає адвокатську діяльність, як вид господарської діяльності.

8.17. Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у інших Законах України право на судовий захист слід застосовувати, враховуючи принцип дружнього ставлення до міжнародного права (див. абзац 3 пункту 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016, абзац 4 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 № 6-рп/2016), у світлі пункту 1 статті 6 Конвенції та його інтерпретації Європейським судом з прав людини.

8.18. Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання Держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи не применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини" ("Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany") від 12 липня 2001 року, заява № 42527/98, § 44).

8.19. Так, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

8.20. Стаття 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність (1) за порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації; (2) за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

8.21. Відповідно до Рішення Ради адвокатів України від 19.11.2013 № 238 затверджено у новій редакції "Порядок оформлення головою ради адвокатів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя або уповноваженим радою членом ради адвокатів матеріалів про адміністративні правопорушення" (далі - Порядок).

8.22. Згідно з пунктом 1 Розділу 1 Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення , Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року, та інших актів законодавства з метою визначення процедури складання головою ради адвокатів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, або уповноваженим радою членом ради адвокатів протоколів про адміністративні правопорушення за статтею 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ведення діловодства у справах про адміністративні правопорушення.

8.23. Порядок, зокрема, містить підстави для порушення провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порядок оформлення протоколів про адміністративне правопорушення, порядок оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, рух протоколів про адміністративне правопорушення, в тому числі й передання матеріалів про адміністративне правопорушення до відповідного суду.

8.24. Відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

8.25. Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

8.26. Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню господарського судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

8.27. Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти в її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117, 118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), у підпунктах 8.42-8.45 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).

8.28. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 14 ГПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 (пункти 9.41. - 9.45.), від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

8.29. Позовні вимоги у цій справі обґрунтовані порушенням відповідачами вимог чинного законодавства України, яке регулює порядок надання інформації у відповідь на адвокатський запит (стаття 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), при цьому позивач не зазначає про наявність між сторонами будь - яких господарських відносин, які б ґрунтувалися на договорі та/або законі. В позовній заяві позивач зазначає, що адвокатський запит був направлений з метою надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3".

8.30. Звертаючися з адвокатським запитом адвокат реалізує надані йому законом повноваження, діючи при цьому в інтересах клієнта. Ненадання відповіді на адвокатський запит порушує права адвоката на незалежну професійну діяльність передбачені статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому спори адвокатів з суб`єктом права про зобов`язання надати відповідь на адвокатський запит не належить до юрисдикції господарських судів.

8.31. Верховний Суд ураховує, що і Товариство має право на отримання інформації, і тому звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" з позовом про витребування у відповідачів наведених документів та інформації не нівелює факт відсутності в цьому випадку господарських правовідносин між сторонами та той факт, що такий позов за своєю суттю також буде спрямований на забезпечення реалізації саме правовідносин з надання інформації.

8.32. Відтак, помилковим в цьому випадку є ототожнення позивачем власних позовних вимог про зобов`язання відповідачів надати документи та інформацію, яка запитана у адвокатському запиті, які за своєю суттю стосуються здійснення адвокатської діяльності, яка в свою чергу не є господарською, та вимог щодо захисту права власності в контексті питання щодо правомірності примусового відчуження майна в умовах воєнного стану.

8.33. З огляду на викладене, розгляд визначених в позовній заяві вимог не віднесений до юрисдикції господарських судів.

8.33. Відтак, визначене позивачем в позовній заяві право на отримання відповіді (та/або копій документів) на адвокатський запит не підлягає судовому захисту в порядку господарського судочинства.

8.34. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

8.35. Наведені норми процесуального права підлягають застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

8.36. Підсумовуючи наведене, виходячи зі змісту та обґрунтування позову у цій справі, в контексті сформульованих позивачем вимог та підстав, в цьому випадку відсутній юридичний спір, на який би розповсюджувалась юрисдикція господарських судів.

8.37. З огляду на викладене, провадження у цій справі підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

8.38. Пункт 5 частини першої статті 308 ГПК України визначає, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

8.39. За змістом частини першої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

8.40. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

8.41. Відтак, у суду касаційної інстанції в цьому випадку відсутні правові підстави для надання оцінки відповідним доводам учасників справи, викладеним у касаційній скарзі та відзивах на неї.

8.42. Оскільки господарськими судами помилково здійснено розгляд цієї справи по суті, Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

8.43. Разом з тим, згідно з першим реченням частини другої статті 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

8.44. З наведеного питання колегія суддів зазначає таке.

8.45. Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

8.46. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

8.47. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

8.48. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

8.49. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

8.50. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

8.51. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

8.52. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

8.53. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

8.54. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

8.55. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

8.56. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

8.57. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

8.58. Відтак, враховуючи, що предметом розгляду у цій справі є позов про зобов`язання, в тому рахунку ІНФОРМАЦІЯ_4 як центрального органу виконавчої влади, який розробляє (формує) та втілює (реалізує) державну політику у сфері ІНФОРМАЦІЯ_10, надати документи та інформацію, яка запитана у адвокатському запиті адвоката ОСОБА_1 за № 20240813/005 від 13.08.2024 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3", враховуючи зміст правовідносин які стосуються реалізації прав та обов`язків адвоката в контексті надання професійної правової допомоги, колегія суддів приходить до висновку про те, що вказаний спір є спором про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а відтак, відповідно до наведених норм права, відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

8.59. При цьому, наведене правове регулювання національного законодавства жодним чином не позбавляє позивача права на захист власного майнового інтересу або майнового права в порядку господарського судочинства, оскільки процесуальним законом передбачено, що у разі не можливості самостійно отримати докази (інформацію), необхідну для розгляду справи по суті, учасник справи заявляє клопотання про витребування доказів, що також є способом захисту права адвоката на надання правової допомоги клієнту.

8.60. Тому, позивач не позбавлений права ініціювати перед судом питання про витребування відповідних доказів у межах розгляду судового спору, спрямованого на дійсний захист оспорюваного або порушеного майнового права, за наявності на те правових підстав.

8.61. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.62. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.1. Пункт 5 частини першої статті 308 ГПК України визначає, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

9.2. За змістом частини першої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

9.3. З урахуванням висновків у цій постанові, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у цій справі, з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України.

9.4. Касаційний господарський суд в порядку вимог частини другої статті 231 ГПК України роз`яснює сторонам, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Касаційного господарського суду із заявою про направлення справи до відповідного суду за встановленою юрисдикцією.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 231, 300, 308, 313, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд