ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/3906/25

У вересні 2025 року Фізична особа-підприємець Орехова Людмила Михайлівна (далі - ФОП Орехова Л. М.) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Цвященко Оксани Ігорівни (далі - ФОП Цвященко О. І.), у якому (з урахування уточненої позовної заяви) просить суд:

- стягнути з ФОП Цвященко О. І. на користь ФОП Орехової Л. М. 200 000,00 з яких: 121 811,00 грн заборгованість з орендної плати, 2317,73 грн пеня, 3 643,48 грн три відсотки річних, 6 986,40 грн інфляційні втрати;

- стягнути з ФОП Цвященко О. І. на користь ФОП Орехової Л. М. неустойку у вигляді подвійної орендної плати за користування об`єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди від 01.07.2024 у розмірі 3 8640,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що неправомірними діями відповідача позивачу було завдано майнову шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

05.11.2025 ФОП Цвященко О. І. звернулась до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до ФОП Орехової Л. М. про стягнення збитків в сумі 357 751,66 грн.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ФОП Цвященко О. І. послалась на те, що в результаті укладення договору оренди під дією обману нею були понесені збитки у вигляді невід`ємних поліпшень орендованого майна, вартість яких становить 178 875,53 грн, які відповідно до частини 2 статті 230 Цивільного кодексу України підлягають відшкодуванню ФОП Ореховою Л. М. у подвійному розмірі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 зустрічну позовну заяву ФОП Цвященко О. І. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано обидва позови в одне провадження у справі № 916/3906/25; вирішено здійснювати розгляд справи № 916/3906/25 за правилами загального позовного провадження.

04.06.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла заява ФОП Орехової Л. М. про залишення її позову до ФОП Цвященко О. І. без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального позову (далі - ГПК України)та повернення судового збору.

04.06.2026 Господарським судом Одеської області у судовому засіданні протокольною ухвалою постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження для розгляду заяви про залишення первісного позову ФОП Орехової Л. М. без розгляду у зв`язку з поданням позивачем за первісним позовом заяви про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 заяву ФОП Орехової Л. М. задоволено. Позов ФОП Орехової Л. М. до ФОП Цвященко О. І. про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 200 000,00 грн у справі № 916/3906/25 залишено без розгляду.

04.06.2026 до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання ФОП Орехової Л. М. про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ФОП Цвященко О. І. до ФОП Орехової Л. М. про стягнення збитків у сумі 357 751,66 грн на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

25.06.2026 Господарським судом Одеської області у судовому засіданні протокольною ухвалою постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження для розгляду клопотання відповідача за зустрічним позовом про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ФОП Цвященко О. І. до ФОП Орехової Л. М. про стягнення збитків у сумі 357 751,66 грн на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки питання юрисдикційності у даній справі є першочерговим, з урахуванням наявності на розгляді відповідного клопотання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 закрито провадження у справі № 916/3906/25 за зустрічним позовом ФОП Цвященко О. І. до ФОП Орехової Л. М. про стягнення збитків у сумі 357 751,66 грн на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвала мотивована тим, що договір оренди, укладений між сторонами, не є господарським договором, а отже між сторонами відсутні господарські правовідносини. Ураховуючи предмет, характер спору та суб`єктний склад сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір у справі підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 скасовано, справу № 916/3906/25 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження за зустрічним позовом та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони, укладаючи договір оренди, діяли як суб`єкти господарювання, а правовідносини щодо яких виник спір є господарськими.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що невідображення особою у тексті договору наявності у неї статусу ФОП не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин.

Крім того, судом апеляційної інстанції було враховано суперечливу поведінку відповідачки за зустрічним позовом, яка протягом розгляду справи змінювала свої твердження щодо статусу сторін та мети використання орендованого майна.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у вересні 2026 року ФОП Орехова Л. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 ГПК України), просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 скасувати, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 залишити в силі.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано, що Орехова Л. М. не укладала договір оренди як ФОП, господарську діяльність остання не веде, наявність свідоцтва про здійснення підприємницької діяльності не свідчить про те, що Орехова Л. М. не може здати власну квартиру в оренду.

Також за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції був зобов`язаний залишити апеляційну скаргу ФОП Цвященко О. І. без розгляду через відсутність у останньої зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

При цьому, скаржниця зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 19.06.2019 у справі № 904/4713/18, в ухвалах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 910/4398/23, від 22.04.2026 у справі № 910/4267/25.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.10.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3906/25 за касаційною скаргою ФОП Орехової Л. М. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.10.2026.

ФОП Цвященко О. І. у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Також, у поданому відзиві на касаційну скаргу ФОП Цвященко О. І. надала попередній розрахунок суми судових витрат у розмірі 10 000,00 грн, які вона понесла у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції.

27.10.2026 до Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Орехової Л. М., у якому остання просить долучити до матеріалів справи нові докази, у задоволенні якого судом касаційної інстанції відмовлено із залишенням зазначеного клопотання у матеріалах справи з огляду на імперативні приписі статті 300 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції установлено, що 01.07.2024 між Ореховою Л. М. (орендодавець) та Цвященко О. І. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 70 кв.им, розташоване за адресою: вул. Велика Арнаутська, 102 (вул. Утьосова, 16), кв.35.

Відповідно до пункту 2.2.3 договору орендодавець зобов`язується не перешкоджати (не вчиняти дії) веденню господарської діяльності орендаря.

У пункті 2.3.1 договору передбачено, що орендар має право самостійно визначати умови здійснення власної господарської діяльності в об`єкті оренди.

За користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 400 доларів США за один місяць шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця (пункт 3.1 договору).

Орендодавець є платником єдиного податку. Орендар являється платником єдиного податку (пункти 7.5, п.7.6 договору).

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії А № 934281, місцем провадження господарської діяльності Орехової Л. М., зокрема, є АДРЕСА_1 ; вид господарської діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20); ставка єдиного податку - 20%.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами економічної діяльності та відповідно напрямками підприємницької діяльності Цвященко О. І. є: виробництво іншого верхнього одягу (основний) (14.13); виробництво одягу зі шкіри (14.11); виробництво іншого одягу й аксесуарів (14.19).

Предметом розгляду у справі, що розглядається, є зустрічні позовні вимоги ФОП Цвященко О. І. про стягнення збитків з ФОП Орехової Л. М. в сумі 357 751,66 грн, обґрунтовані тим, що в результаті укладення під дією обману договору оренди позивачкою за зустрічним позовом були понесені збитки у вигляді невід`ємних поліпшень орендованого майна, вартість яких становить 178 875,53 грн, які відповідно до частини 2 статті 230 Цивільного кодексу України підлягають відшкодуванню ФОП Ореховою Л. М. у подвійному розмірі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1).

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з положеннями частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанова Великої Палати Верхового Суду від 06.08.2019 у справі № 904/5896/18).

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх. Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (чинного на час укладення договору оренди) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За статтею 42 Господарського кодексу України (чинного на час укладення договору оренди) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина 1 статті 320 Цивільного кодексу України).

Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими (постанови Великої Палати Верхового Суду від 06.08.2019 у справі № 904/5896/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19).

Як установлено судом апеляційної інстанції, відповідно до наявного у матеріалах справи свідоцтва платника єдиного податку, виданого суб`єкту господарювання Ореховій Л. М., місцем провадження її господарської діяльності є, зокрема, АДРЕСА_1 ; вид господарської діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами економічної діяльності та відповідно напрямками підприємницької діяльності Цвященко О. І. є: виробництво іншого верхнього одягу (основний) (14.13); виробництво одягу зі шкіри (14.11); виробництво іншого одягу й аксесуарів (14.19).

Відомості про припинення сторонами підприємницької діяльності станом на дату звернення до суду з зустрічним позовом відсутні.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що відповідачка за зустрічним позовом передала в оренду нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (що є основним видом та місцем її господарської діяльності відповідно до свідоцтва платника єдиного податку) позивачці за зустрічним позовом для здійснення останньою в цьому приміщенні господарської діяльності; за користування цим приміщенням відповідачка за зустрічним позовом отримує від позивачки за зустрічним позовом орендну плату (прибуток).

Також, судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи висновку експертизи правильності і повноти виконання протипожежних вимог УНПД ГУМНС України в Одеській області та рахунків за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться нежитлове приміщення магазину і відповідні рахунки виставлялися Ореховій Л. М. саме як ФОП.

Отже, надавши оцінку умовам договору оренди та іншим наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладаючи зазначений договір сторони діяли як суб`єкти господарювання, а договір був укладений для здійснення господарської діяльності.

При цьому, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що невідображення особою у тексті договору наявності у неї статусу ФОП не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин; а подання податкової декларації з нульовим доходом не означає припинення підприємницької діяльності та втрату статусу ФОП.

Крім того, судом апеляційної інстанції також правомірно було враховано суперечливу поведінку відповідачки за зустрічним позовом, яка звертаючись до суду з первісним позовом (у позовній заяві, уточненій позовній заяві, заявах по суті спору) зазначала, що укладаючи договір оренди сторони діяли як ФОП, а нежитлове приміщення передавалось в оренду ФОП Цвященко О. І. для здійснення підприємницької діяльності, однак в подальшому (у клопотанні про закриття провадження за зустрічним позовом, відзиві на апеляційну скаргу) змінила свої твердження на протилежні, зазначаючи, що укладаючи договір з ФОП Цвященко О. І. діяла не як ФОП, а як фізична особа і об`єктом оренди була саме квартира, яка у підприємницькій діяльності не використовувалась.

За змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським.

З огляду на викладене судом апеляційної інстанції обґрунтовано спростовано передчасний висновок місцевого господарського суду про підвідомчість спору суду цивільної юрисдикції та необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Посилання скаржниці на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 19.06.2019 у справі № 904/4713/18, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки у цих справах висновки суду касаційної інстанції узагальнено зводяться до того, що у питаннях про юрисдикційність спору за участю ФОП встановленню підлягають обставини того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими, що і було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що розглядається.

Так, відповідно до абзацу 1 частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, зазначені положення не передбачають обов`язку ФОП реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

У зв`язку з наведеним, безпідставними є посилання скаржниці на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, наведених в ухвалах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 910/4398/23, від 22.04.2026 у справі № 910/4267/25, оскільки у зазначених справах вирішувалось питання щодо обов`язковості реєстрації юридичними особами своїх електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Верховний Суд також зазначає, що інші доводи скаржниці, викладені у касаційній скарзі, фактично спрямовані на спонукання Суду до переоцінки вже оцінених судом апеляційної інстанції доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги ФОП Орехової Л. М., суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Питання щодо розподілу судових витрат має бути вирішено за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд