ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 924/672/25

1. У зв`язку із запланованим відрядженням судді Мамалуя О.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.10.2026.

2. Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Теофіпольський цукровий завод" (далі - ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод", відповідач), з урахуванням уточнених вимог, про стягнення 4 250 743,92 грн, з яких 4 122 489,96 грн плати за користування вагонами та 128 253,96 грн збору за зберігання вагонів.

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на станції Білогородка регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" простоювали 34 порожні вагони, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (далі - ТОВ "Україна 2001", третя особа) (33 вагони) та Товариству з обмеженою відповідальністю "ХМЕЛЬНИЦЬК-МЛИН" (1 вагон) і прибули на адресу відповідача. Вагони віднесено на відповідальний простій відповідача, у зв`язку з очікуванням розкредитування вантажоодержувачем перевізних документів, про що складено акти загальної форми ГУ-23 № 147 від 12.03.2025, № 155 від 14.03.2025 та № 93 від 08.04.2025. На думку позивача, перебування вагонів на станції спричинене несвоєчасним розкредитуванням відповідачем перевізних документів, а тому відповідач зобов`язаний внести плату за користування вагонами та збір за їх зберігання, відповідно до умов Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, Договору № 4084 про експлуатацію залізничної під`їзної колії від 02.11.2023, статті 119 Статуту залізниць України та Правил користування вагонами і контейнерами.

4. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2026, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026, у задоволенні позову відмовлено.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вжив заходів щодо належного виконання своїх зобов`язань, зокрема ініціював укладення додаткової угоди до Договору № 4084 про збільшення пропускної спроможності під`їзної колії. За висновком суду, кількість вагонів, які прибули на станцію, перевищувала погоджені договором технічні можливості їх прийняття, а відповідач не мав можливості прийняти вагони на під`їзну колію без укладення відповідної додаткової угоди. Суд врахував вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01.09.2025 у справі № 675/877/25, яким встановлено факт вчинення посадовою особою позивача кримінального правопорушення, пов`язаного з одержанням неправомірної вигоди за сприяння в укладенні додаткової угоди, та зробив висновок, що затримка вагонів була зумовлена діями позивача, а не відповідача.

6. Апеляційний суд також врахував, що спірні вагони не перебували у власності позивача, а належали ТОВ "Україна 2001" та ТОВ "ХМЕЛЬНИЦЬК-МЛИН"; зазначив, що сам по собі факт складання актів форми ГУ-23 не підтверджує наявності вини відповідача у затримці вагонів.

7. АТ "Укрзалізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 119 Статуту залізниць України та статті 526, 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19 (а також у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі № 908/1417/19, від 23.06.2020 у справі № 908/1746/19, від 26.06.2020 у справі № 908/1925/19). Крім того, скаржник посилається на неврахування висновків щодо стандарту вірогідності доказів, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, щодо принципу належного виконання зобов`язання (постанова від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21), обов`язковості договору (постанова від 23.01.2019 у справі № 355/385/17) та визначення правової природи договору з огляду на його зміст (постанови від 17.06.2020 у справі № 913/420/19, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 та інші).

9. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, чим порушили вимоги статей 73, 74, 76, 79, 86, 236 ГПК України. Зокрема, скаржник зазначає, що:

- службову особу залізниці, неправомірність дій якої встановлено вироком у справі № 675/877/25, затримано 07.03.2025, а Додаткову угоду № 1 до Договору № 4084 сторони уклали 14.04.2025; попри це відповідач розкредитував перевізні документи лише 25.06.2025, після чого всі 34 вагони того ж дня було подано на його під`їзну колію партіями по 18 та 16 вагонів згідно з пам`ятками про подавання вагонів № 77, 78; суди не надали оцінки поведінці відповідача у період з 07.03.2025 по 25.06.2025;

- простій вагонів відбувся з причини очікування розкредитування вантажоодержувачем перевізних документів, а не через неукладення додаткової угоди до Договору № 4084;

- суди надали вироку у кримінальній справі заздалегідь встановлену перевагу над іншими письмовими доказами (актами форми ГУ-23, пам`ятками про подавання/забирання вагонів, відомостями плати за користування вагонами форми ГУ-46, накопичувальними картками) та фактично поклали тягар доказування виключно на позивача;

- спірні вагони до 25.06.2025 відповідачем не використовувались, розпорядження про їх навантаження не видавались, пам`ятки про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 на під`їзну колію відповідача не оформлювались.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач зазначає, що пунктом 7 Договору № 4084 визначено граничну пропускну спроможність його під`їзної колії; він завчасно ініціював внесення змін до договору, однак їх погодження блокувалося службовою особою позивача, що встановлено вироком у справі № 675/877/25, обов`язковим для господарського суду в силу частини шостої статті 75 ГПК України; у діях позивача наявне прострочення кредитора (стаття 613 ЦК України); спірні вагони не належать позивачу; акти загальної форми ГУ-23 не підписані вантажовласником, а тому, не можуть підтверджувати факт затримки вагонів з його вини. На думку відповідача, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.02.2020 між АТ "Укрзалізниця" (перевізник) та ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" (замовник) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - Договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагона для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях, і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.1 Договору).

12. Згідно з пунктом 1.4 Договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу та іншими документами.

13. Відповідно до підпункту 2.1.7 Договору замовник зобов`язаний відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з таких причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил, чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини.

14. Згідно з пунктом 3.4.2 Договору загальний час, за який нараховується та сплачується замовником плата за користування власними вагонами перевізника, включає час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні замовника та час затримки вагонів з його вини в очікуванні подавання під вантажні або інші операції на станціях призначення і на підходах до них.

15. 02.11.2023 між ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" (власник колії) та АТ "Укрзалізниця" укладено Договір № 4084 про експлуатацію залізничної під`їзної колії при станції Білогородка регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - Договір № 4084), за умовами якого під`їзна колія належить власнику колії, примикає до колії № 1 станції Білогородка через стрілку № 4 і обслуговується власним локомотивом (пункт 1).

16. Пунктом 7 Договору № 4084 передбачено, що максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власнику колії, становить 18 вагонів.

17. Відповідно до пункту 16 Договору № 4084 власник колії сплачує залізниці плату за подавання та забирання вагонів згідно зі Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), а за користування вагонами (контейнерами) - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами.

18. 33 вагони № 95837746, 95837811, 95837910, 95837944, 95837951, 95837985, 95845509, 95845558, 98210008, 98210040, 95837852, 95838009, 98210016, 98211519, 95837720, 98209984, 95728853, 95845459, 95845418, 98210073, 95845434, 95838017, 98211527, 98210065, 95837654, 95837704, 95837803, 95837969, 95845376, 95845483, 98209950, 98210057, 98211485, які належать ТОВ "Україна 2001", прибули у період з 08.03.2025 по 14.03.2025 зі станції Одеса-Порт на станцію Білогородка на адресу ТОВ "Степ Транс" та 12.03.2025 і 14.03.2025 були прийняті до перевезення зі станції Білогородка на станцію Білогородка на адресу ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" від відправника ТОВ "Степ Транс".

19. Після прибуття на адресу відповідача вказані вагони віднесено на відповідальний простій, у зв`язку з очікуванням розкредитування вантажоодержувачем перевізних документів, про що складено акти форми ГУ-23 № 147 від 12.03.2025 (24 вагони) та № 155 від 14.03.2025 (9 вагонів).

20. Вагон № 95728846, який належить ТОВ "ХМЕЛЬНИЦЬК-МЛИН", прибув 08.04.2025 на станцію Білогородка зі станції Одеса-Сортувальна на адресу ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" та був віднесений на відповідальний простій за актом форми ГУ-23 № 93 від 08.04.2025.

21. На початку 2025 року відповідач порушив питання щодо внесення змін до Договору № 4084 в частині збільшення максимально допустимої кількості вагонів, дозволених до одночасного відстою на його під`їзній колії. До моменту прибуття спірних вагонів відповідні зміни сторонами врегульовані не були.

22. 14.04.2025 між АТ "Укрзалізниця" та ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 4084, якою сторони погодили можливість відстоювання на під`їзній колії відповідача до 52 вагонів одночасно, з яких 37 вагонів - на колії № 1 станції Заводська та 15 вагонів - на колії № 2 напрямку № 3.

23. Вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01.09.2025 у справі № 675/877/25, який набрав законної сили, встановлено факт одержання службовою особою АТ "Укрзалізниця" неправомірної вигоди за вплив на вирішення питання щодо підписання додаткової угоди до Договору № 4084, необхідної для збільшення кількості вагонів, дозволених до одночасного відстою на під`їзній колії відповідача.

24. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, та учасників судового процесу, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на неї, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга АТ "Укрзалізниця" підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

25. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

26. Предметом спору у цій справі є вимога залізниці про стягнення з вантажоодержувача плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу за час затримки вагонів на станції призначення.

27. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів вини відповідача у затримці вагонів, оскільки кількість вагонів, що прибули на станцію, перевищувала визначену пунктом 7 Договору № 4084 пропускну спроможність під`їзної колії, а питання збільшення цієї пропускної спроможності не було своєчасно врегульоване з вини самого позивача. Крім того суди вказали на те, що позивачем не доведено наявність вини відповідача у затримці вагонів на станції призначення.

28. Касаційний суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними і необґрунтованими, виходячи з наступного.

29. Так, статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

30. Отже, правовідносини з перевезення вантажів залізничним транспортом на підставі договорів про надання послуг перевезення, укладених із суб`єктами господарювання-замовниками, регулюються в порядку, визначеному Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів та іншим галузевим законодавством, що застосовується під час надання залізницею послуг з перевезення.

31. Судами встановлено, що 25.02.2020 між АТ "Укрзалізниця" (перевізник) та ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" (замовник) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагона для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях, і проведення розрахунків за ці послуги.

32. Крім того, 02.11.2023 між ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" (власник колії) та АТ "Укрзалізниця" укладено Договір № 4084 про експлуатацію залізничної під`їзної колії при станції Білогородка регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - договір № 4084), за умовами якого під`їзна колія належить власнику колії, примикає до колії № 1 станції Білогородка через стрілку № 4 і обслуговується власним локомотивом.

33. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України, положення якого згідно з пунктом 2 Статуту визначають обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

34. Пунктом 3 Статуту залізниць передбачено, що його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

35. Відповідно до пункту 46 Статуту одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

36. За приписами пункту 64 Статуту для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування призначено під`їзні колії.

37. Пунктом 71 Статуту встановлено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

38. Отже, порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», які залізниця зобов`язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов`язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов`язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці чи на станціях підходу, та збір за зберігання у розмірах, встановлених законодавством.

39. Згідно з пунктом 1 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила користування вагонами), вони визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами парку залізниць України, парку залізниць інших держав, а також тими, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам або орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування).

40. Пунктами 3, 6, 8 - 10, 12 Правил користування вагонами передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам`яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).

Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці.

Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

41. Сторонами у п. 2.1.7 договору погоджено, що замовник зобов`язаний відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з таких причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил, чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини.

42. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19 виснувала, що при розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами (контейнерами) до предмета доказування належить доведення позивачем належними, допустимими і достатніми доказами факту використання вагонів (контейнерів) для перевезення вантажів замовника послуг з перевезення у відповідний період, а у разі якщо мала місце затримка вагонів на станціях призначення і на підходах до них (якими можуть бути проміжні станції) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, - надання доказів того, що така затримка була спричинена саме з вини вантажоодержувача (власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства).

43. Зазначений висновок застосовано, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 904/2543/22.

44. З урахуванням наведеного висновку, для правильного вирішення спору про стягнення плати за користування вагонами за час їх затримки на станції призначення суди мають встановити: (1) факт затримки кожного вагона на станції та її тривалість протягом усього періоду, за який залізниця нарахувала плату; (2) причини такої затримки; (3) чи залежали ці причини від вантажоодержувача (власника під`їзної колії). Якщо причини затримки змінювалися протягом спірного періоду, питання вини вантажоодержувача підлягає з`ясуванню окремо щодо кожного з таких періодів.

45. Вищезазначених положень законодавства судами в повній мірі враховано не було, суди попередніх інстанцій, формально пославшись на статтю 119 Статуту залізниць України та статтю 614 ЦК України, вказали на відсутність підстав для задоволення позову.

46. Так, відмовляючи у задоволенні позову суди вказали на те, що матеріалами справи підтверджується, що на адресу ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" одночасно прибуло 33 вагони, а 08.04.2025 прибув ще один вагон №95728846, що об`єктивно перевищувало погоджену сторонами пропускну спроможність під`їзної колії та унеможливлювало їх одночасне прийняття відповідачем, що, на думку судів, свідчить про відсутність вини відповідача у несвоєчасному забрані вагонів.

47. Такі висновки судів є суперечними та необґрунтованими. Як вбачається з матеріалів справи, в описових частинах судових рішень суди вказали, що на станції Білогородка регіональної філії "Південно-Західна залізниця" у період з 12.03.2025 по 15.05.2025 простоювали 34 порожні вагони. Із зазначених 34 вагонів, 33 вагони прибули у період з 08.03.2025 по 14.03.2025., вказані 33 вагони були прийняті до перевезення 12.03.2025 та 14.03.2025 після прибуття на адресу ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод" 33 вагонів їх було віднесено на відповідальний простій, у зв`язку з очікуванням розкредитування вантажоотримувачем перевізних документів, про що складено акти форми ГУ-23 №147 від 12.03.2025 та №155 від 14.03.2025.

48. Тобто, в описовій частині судових рішень суди фактично вказали, що вагони прибували партіями, в проміжку часу з 12.03.2025 по 14.03.2025.

49. Згідно із п. 5.3 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, розмір вантажного фронту вантажів, крім наливних, при механізованому способі робіт визначається, виходячи з кількості і переробної спроможності механізмів, а також можливості їх пересування вздовж фронту або пересування вагонів під механізмами. Якщо довжина колії дозволяє виконувати подачу такої кількості вагонів, яка перевищує місткість механізованого фронту навантаження або вивантаження, то в договорі встановлюється також розмір партії вагонів, яка може одночасно подаватися на під`їзну колію.

50. Тобто, партія вагонів - це вагони, які одночасно, однією подачею, передаються на під`їзну колію.

51. Згідно з п.7 договору №4084 про експлуатацію залізничної під`їзної колії, максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власнику колії, становить 18 вагонів.

52. Тобто, на момент прибуття вагонів на адресу відповідача на станцію призначення сторонами було погоджено, що кількість вагонів у кожній партії, яка прибуває на станцію становить 18 вагонів.

53. Незважаючи на вказане, судами не було проаналізовано та встановлено належними чином, яка ж кількість вагонів прибула в конкретну дату на станцію призначення, суди вказали проміжок часу з 08.03.2025 по 14.03.2025 (шість діб), протягом якого прибула кількість вагонів у розмірі 34 шт. Тоді як партією вагонів є вагони які прибули на станцію призначення одночасно за одну подачу, і саме партію вагонів у конкретну дату необхідно брати за основу для перевірки та встановлення розрахунків плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу. А тому висновок судів про перевищення договірного розміру подавання вагонів є хибним і необґрунтованим.

54. Таким чином, судами не було конкретно визначено та встановлено кількість вагонів та дату, в яку така партія вагонів прибула на станцію призначення, тоді як встановлення таких обставин впливає на правильність вирішення спору про стягнення плати за користування вагонів та збору за зберігання вантажу.

55. Водночас, касаційний суд вважає безпідставним посилання судів на додаткову угоду №1 до Договору №4084, укладену 14.04.2025 між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод", якою сторони погодили можливість відстоювання більшої кількості вагонів на станції призначення, оскільки така угода укладена майже через місяць після прибуття на адресу відповідача вагонів, та не впливає на визначений законодавством безкоштовний термін простоювання вагонів.

56. Тоді як згідно з п.16 Договору про експлуатацію залізничної під`їзної колії, власник колії сплачує Залізниці плату за подавання та забирання вагонів відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги (Тарифне керівництво №1), а також плату за користування вагонами (контейнерами) згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами.

57. Суди встановили, що спірні вагони віднесено на відповідальний простій відповідача у зв`язку з очікуванням розкредитування вантажоодержувачем перевізних документів (акти форми ГУ-23 № 147, № 155, № 93). Водночас суди не з`ясували, чи здійснив відповідач розкредитування перевізних документів і коли саме, чи залежало розкредитування від ліміту вагонів, визначеного Договором № 4084. Тобто суди не співвіднесли зафіксовану в актах причину затримки з тією причиною, яку поклали в основу висновку про відсутність вини відповідача (недостатня пропускна спроможність під`їзної колії), та не навели мотивів, з яких відхилили зафіксовану в актах причину.

58. При цьому, відмовляючи у позові з підстав відсутності вини відповідача у несвоєчасному забиранні вагонів, судами не було проаналізовано умов договору перевезення, інформації вказаної в актах ГУ-23, положень законодавства, які передбачають підстави звільнення від плати за користування вагонами. Тоді як, без дослідження та встановлення таких обставин передчасним та необґрунтованим є висновок судів про відсутність вини відповідача у затримці вагонів.

59. Суди вказали, що позивачем у позові нараховано плату за користування вагонами та збір за зберігання за період з 12.03.2025 по 15.05.2025. При цьому, судами не було встановлено конкретну дату забирання кожної партії вагонів, не зазначено у судових рішеннях якими доказами підтверджено забирання вагонів. Вказане свідчить про неналежне дослідження обставин справи, тоді як, в даному випадку без належного встановлення обставин прибуття та забирання вагонів неможливо визначити межі періоду, щодо якого підлягає з`ясуванню питання про вину вантажоодержувача та нарахування плати за користування вагонами та збору.

60. Суди також не врахували, що підстави звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами у зв`язку з перевищенням договірної спроможності, визначеної договором, врегульовані пунктом 16 розділу ІІІ Правил користування вагонами, та не з`ясували належним чином, чи мали місце в цій справі обставини, передбачені цим пунктом.

61. Водночас, касаційний суд вважає необґрунтованим висновок судів про те, що до укладення Додаткової угоди № 1 відповідач об`єктивно не міг прийняти вагони у кількості більшій ніж передбачено договором. Так, суди встановивши вказану обставину, не з`ясували причин подальшого перебування вагонів на станції та не надали оцінки доводам позивача щодо бездіяльності відповідача щодо забирання вагонів, які прибули на станцію призначення. Висновок про те, що затримка вагонів протягом усього спірного періоду перебувала у причинно-наслідковому зв`язку з неврегульованістю питання про пропускну спроможність під`їзної колії, не узгоджується з установленою судами обставиною укладення 14.04.2025 додаткової угоди та простій вагонів до 15.05.2025, кінцевої дати, яка вказана позивачем у розрахунку.

62. При цьому, посилаючись на ст. 614 Цивільного кодексу України, та вказуючи на відсутність вини відповідача, суди не врахували, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язань. Тоді як, в даному випадку, судами не досліджувались обставини щодо тривалого простою вагонів на станції призначення і чому відповідач не вчиняв дії щодо їх забирання.

63. Не досліджуючи обставин щодо складання актів ГУ-23, суди зробили передчасний висновок про відсутність вини відповідача у затримці вагонів на станції призначення. При цьому, основним мотивом для такої відмови у позові про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, суди вказали на наявність вини залізниці. На думку судів, затримка вагонів сталася через не врегулювання питання щодо кількості одночасного перебування вагонів на станції призначення. І таке не врегулювання було допущено позивачем, про що свідчить Вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01.09.2025 у справі № 675/877/25, яким підтверджено одержання службовою особою АТ "Українська залізниця" неправомірної вигоди за вплив на вирішення питання щодо підписання додаткової угоди до договору №4084 про експлуатацію залізничної під`їзної колії, необхідної для збільшення кількості вагонів, дозволених до одночасного відстою на під`їзній колії ПрАТ "Теофіпольський цукровий завод".

64. З цього приводу касаційний суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, вирок у справі № 675/877/25 є обов`язковим для суду в питанні вчинення службовою особою позивача дій, пов`язаних з одержанням неправомірної вигоди. Натомість причини затримки спірних вагонів на станції Білогородка у березні - червні 2025 року та наявність чи відсутність у цьому вини відповідача не були предметом розгляду у кримінальному провадженні та підлягали встановленню господарськими судами на підставі оцінки сукупності доказів відповідно до статті 86 ГПК України. Суди ж не з`ясували, як обставини, встановлені вироком, співвідносяться у часі з періодом затримки вагонів та з датою укладення додаткової угоди № 1. Яким чином питання підписання додаткової угоди, впливає на дії відповідача щодо забирання вагонів, які вже прибули на його адресу та очікують розкредитування.

65. Таким чином касаційний суд констатує, що оскаржувані судові рішення не містять належного мотивування, з урахуванням вищезазначених положень законодавства та предмету позову у справі, щодо дослідження умов договору перевезення, укладеного сторонами, обставин прибуття вагонів на адресу відповідача, заповнення всіх відповідних документів такого прибуття, повідомлення позивачем відповідача про таке прибуття вагонів та встановлення обставин, у даному випадку, затримки вагонів.

66. Разом з цим, суд касаційної інстанції вважає хибним висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірні вагони не перебували у власності позивача, а належали ТОВ "Україна 2001" та ТОВ "ХМЕЛЬНИЦЬК-МЛИН", а тому відсутні підстави для покладення на відповідача плати за користування вагонами. Так, стаття 119 Статуту залізниць України прямо передбачає внесення плати за час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, у розмірі 50 % встановленої плати, а пунктами 1, 6 Правил користування вагонами поширено їх дію на такі вагони за час затримки на коліях залізниць загального користування. Порожні власні вагони, перевезені за перевізними документами, є вантажем, який одержувач зобов`язаний прийняти від залізниці. Тому належність вагонів іншим особам сама по собі не виключає обов`язку вантажоодержувача внести плату за час затримки вагонів з причин, що від нього залежать, і не може свідчити про неправомірність такого нарахування.

67. Таким чином, суди попередніх інстанцій, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 119 Статуту залізниць України та статтю 614 ЦК України, не врахували висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, що стало наслідком неправильного застосування вказаних положень, про що вказував скаржник у касаційній скарзі.

68. З огляду на наведене, визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

69. Зважаючи на вищезазначене касаційний суд констатує, що судами попередніх інстанцій не було належним чином встановлено всіх необхідних у даному випадку обставин справи, що стосуються підстав нарахування плати за користування вагонами, судами не було проаналізовано всіх обставин справи у сукупності, що призвело до порушення норм процесуального права, положень ст. ст. 73, 74, 75, 86, 236, 237, 238 ГПК України.

70. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судом апеляційної інстанції не дотримано.

71. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

72. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

73. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

74. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

75. Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

76. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

77. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

78. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

79. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

80. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

81. Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

82. Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

83. Отже, оскільки визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що в розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу (в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів) є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

84. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

85. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

86. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для задоволення касаційної скарги АТ "Укрзалізниця", скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

87. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, зокрема, встановити всі необхідні для правильного вирішення спору обставини справи та у сукупності з іншими доказами; надати мотивовану оцінку всім доводам учасників справи, ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

88. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд