ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 705/2839/26

Описова частина

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державного податкового університету про скасування наказу про відрахування студента та поновлення на навчанні.

На обгрунтування позову зазначив, що був студентом першого (бакалаврського) рівня вищої освіти денної форми навчання в Державному податковому університеті з 15 вересня 2020 року на підставі договору про навчання № 20056700 від 23 вересня 2020 року на контрактній формі.

Відповідно до наказу Державного податкового університету від 28 вересня 2020 року позивача було переведено на навчання за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до протоколу засідання кафедри комп'ютерних та інформаційних технологій і систем № 15 від 22 травня 2024 року його не було допущено до захисту кваліфікаційної роботи у зв'язку з відсутністю роботи, яка б відповідала встановленим вимогам.

Відповідно до службової записки № 36/17 від 13 червня 2024 року декана цього ж факультету В. Корнєєва до в. о. ректора Державного податкового університету Д. Серебрянського було висловлено прохання відрахувати ОСОБА_1 з університету.

Наказом в. о. ректора Державного податкового університету Д. Венцковського № 790 від 17 червня 2024 року його було відраховано зі складу здобувачів освіти за невиконання навчального плану за ІІ семестр 2023-2024 навчального року з 19 червня 2024 року, за відповідним погодженням.

Позивач вважає, що його відрахування із Державного податкового університету відбулося з грубим порушенням порядку, встановленого чинним законодавством у сфері освіти, нехтуванням норм актів локального рівня відповідача.

Посилаючись на викладені обставини, просив скасувати наказ Державного податкового університету № 790 від 17 червня 2024 року «Про відрахування ОСОБА_3 » та поновити його на навчанні у Державному податковому університеті на ІІ семестрі 4 курсу денної форми навчання за спеціальністю 122 «Комп'ютерні науки» ОП «технології цифрового дизайну» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за рахунок державного бюджету та звільнити його від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Уманського міськрайонного судуЧеркаської області від 07 травня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про скасування наказу про відрахування студента та поновлення на навчанні передано за територіальною юрисдікцією (підсудністю) на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області на підставі частини дев`ятої статті 187 ЦПК України.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. При цьому заявник просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2026 року відмовленоОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року залишено без руху та надано заявнику строк для сплати судового збору в розмірі 532,48 грн, оскільки позивач не є споживачем в розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», тому повинен сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2026 року апеляційну скаргу позивача на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року у цій справі визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що копію ухвали Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2026 року про залишення апеляційної скарги без руху заявником отримано 06 червня 2026 року в електронному кабінеті системи «Електронний суд», станом на 20 липня 2026 року недоліки скарги не усунуто, тому наявні підстави для визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення заявнику.

09 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану в системі «Електронний суд», у якій просить скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2026 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена апеляційним судом з неправильним застосуванням норм матеріального права тапорушеннямнорм процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

18 вересня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 23 вересня 2020 року між Університетом державної фіскальної служби України («Виконавець») та ОСОБА_4 («Замовник») було укладено договір № 20056700 про навчання, у відповідності до п.1.1. якого Виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів Замовника здійснити навчання ОСОБА_1 («Студент») за денною формою навчання за освітнім ступенем «бакалавр», назва напрямку спеціальності - 122 «Комп`ютерні науки», місце та строк надання освітньої послуги - м.Ірпінь, 3 роки 10 місяців.

Загальна вартість освітньої послуги на момент укладення Договору (без урахування рівня інфляції) становить 107 876 грн (пункт 4.1. Договору).

Згідно наказу від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 було переведено на навчання за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до протокола № 15 від 22 травня 2024 року засідання кафедри комп'ютерних та інформаційних технологій і систем Факультету фінансів та цифрових технологій Державного податкового університету не було допущено до захисту здобувача вищої освіти групи ЦДБ-20-1 ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю кваліфікаційної роботи, яка б відповідала встановленим вимогам.

Згідно з протоколом № 5 від 10 червня 2024 року засідання студентської ради Факультету фінансів та цифрових технологій Державного податкового університету, органом студентського самоврядування було ухвалено рішення про погодження відрахування ОСОБА_1 , здобувача освіти денної форми навчання 4 курсу групи ЦДБ-20-1, який навчається за спеціальність 122 «Комп'ютерні науки» ОП «Технології цифрового дизайну» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти із числа здобувачів факультету фінансів та цифрових технологій Державного податкового університету. При цьому встановлено, що здобувач ОСОБА_1 . Був попереджений про відрахування з числа здобувачів вищої освіти Державного податкового університету у зв1язку з невиконанням навчального плану.

Відповідно до службової записки декана Факультету фінансів та цифрових технологій В. Корнєєва № 36/17 від 13 червня 2024 року до в. о. ректора Державного податкового університету Д. Серебрянського було доведено до відома, що здобувач вищої освіти денної форми навчання групи ЦДБ-20-1 факультету фінансів та цифрових технологій ОСОБА_1 , який навчається за рахунок коштів державного бюджету, має академічну заборгованість за результатами весняної заліково-екзаменаційної сесії, а саме - не допущений до захисту кваліфікаційної роботи у зв`язку з відсутністю кваліфікаційної роботи, яка б відповідала встановленим вимогам, згідно протоколу засідання кафедри комп'ютерних та інформаційних технологій № 15 від 22 травня 2024 року. Висловлено прохання відрахувати ОСОБА_1 з числа здобувачів вищої освіти факультету фінансів та цифрових технологій.

Наказом в. о. ректора Державного податкового університету Д. Венцковського № 790 від 17 червня 2024 року ОСОБА_1 було відраховано зі складу здобувачів вищої освіти за невиконання навчального плану за ІІ семестр 2023-2024 навчального року з 19 червня 2024 року.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (справа «Дія 97» проти України» (заява № 19161/04) від 21 жовтня 2010 року).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У статті 356 ЦПК України викладено вимоги до форми та змісту апеляційної скарги.

Зокрема, згідно з пунктом 3 частини четвертої та частини п`ятої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина сьома статті 357 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні з апеляційною скаргою на ухвалу Уманського міськрайонного судуЧеркаської області від 07 травня 2026 року, крім іншого, просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2026 року відмовленоОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року залишено без руху та надано заявнику строк для сплати судового збору в розмірі 532,48 грн, оскільки позивач не є споживачем в розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», тому повинен сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року у цій справі визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що копію ухвали Черкаського апеляційного суду від 05 червня 2026 року про залишення апеляційної скарги без руху заявником отримано 06 червня 2026 року в електронному кабінеті системи «Електронний суд», станом на 20 липня 2026 року недоліки скарги не усунуто, тому наявні підстави для визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення заявнику.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Підстави щодо звільнення учасників справи від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях визначені у статті 5 Закону України «Про судовий збір», але відповідних пільг щодо споживачів вказана норма права не передбачає.

Водночас частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як споживачі, серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (під час подання апеляційної та касаційної скарги). Усі стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого - справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з частиною першою статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.

Складовою освіти є вища освіта як сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти (пункт 5 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту»).

В Основному Законі України право на вищу освіту гарантовано з урахуванням її доступності та безоплатності (в аспекті можливості громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі), розвитку цього рівня освіти та форм її здобуття, а також надання державних стипендій та пільг студентам.

Реалізувати право на вищу освіту можна двома способами: здобувши вищу освіту безоплатно та за кошти фізичних (юридичних) осіб. У разі зарахування на навчання за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб додатково укладається договір між закладом вищої освіти та фізичною (юридичною) особою, яка замовляє платну освітню послугу для себе або для іншої особи, беручи на себе фінансові зобов`язання щодо її оплати (далі -договір (контракт)), що зазначено в статті 44 Закону України «Про вищу освіту».

Унаслідок укладення договору (контракту) виникають правовідносини між закладом вищої освіти та замовником освітньої послуги. Важливою складовою договору (контракту) є деталізація фінансових зобов`язань, що їх бере на себе фізична (юридична) особа - замовник освітньої послуги. Договір (контракт) є різновидом цивільно-правового договору з ознаками споживчого договору, тому підлягає оцінюванню з погляду дотримання стандартів захисту прав споживачів.

До таких висновків дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 11 березня 2026 року у справі № 3-29/2024(60/24).

При цьому, вирішуючи вказану справу, Конституційний Суд України керувався, зокрематим, що заклад вищої освіти як суб`єкт господарювання може діяти в одному з таких статусів: бюджетна установа, неприбутковий заклад вищої освіти, прибутковий заклад вищої освіти (частина перша статті 27 Закону України «Про вищу освіту»).

Встановлено, що 23 вересня 2020 року між Університетом державної фіскальної служби України («Виконавець») та ОСОБА_4 («Замовник») було укладено договір № 20056700 про навчання, у відповідності до п.1.1. якого Виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів Замовника здійснити навчання ОСОБА_1 («Студент») за денною формою навчання за освітнім ступенем «бакалавр», назва напрямку спеціальності - 122 «Комп`ютерні науки», місце та строк надання освітньої послуги - м. Ірпінь, 3 роки 10 місяців.

Разом із тим, згідно наказу від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 було переведено на навчання за рахунок коштів державного бюджету.

Подальше навчання ОСОБА_1 в Університеті державної фіскальної служби України (Державний податковий університет) саме за рахунок коштів державного бюджету позивачем не заперечується.

Таким чином слід дійти висновку, що з 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 як здобувач вищої освіти денної форми навчання групи ЦДБ-20-1 факультету фінансів та цифрових технологій не є споживачем в розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Не мав він такого статусу і на час винесення наказу в. о. ректора Державного податкового університету Д. Венцковського № 790 від 17 червня 2024 року.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги заявнику, оскільки вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку з несплатою судового збору у визначений судом строк не виконані.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду