ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 705/4586/25

1. Описова частина

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила оголосити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим. Датою смерті вважати день набрання рішенням суду законної сили.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є дружиною ОСОБА_2 .

З 22 березня 2024 року ОСОБА_2 був мобілізований для проходження військової служби.

20 червня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 сповістив її про те, що 15 червня 2024 року ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини поблизу м. Вовчанська Харківської обл.

Від дати припинення активних бойових дій на території Вовчанської міської територіальної громади Чугуївського району Харківської області, а саме 09 травня 2024 року, минуло більше шести місяців, отже, є підстави для оголошення ОСОБА_2 померлим.

Встановлення вказаного факту є необхідним для реалізації особистих немайнових та майнових прав заявниці як дружини загиблого військовослужбовця, зокрема, з метою отримання свідоцтва про смерть, оформлення соціальних гарантій, передбачених законодавством України для членів сімей загиблих захисників.

Жашківський районний суд Черкаської області рішенням від 12 листопада 2025 року заяву задовольнив. Оголосив померлим громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Датою смерті ОСОБА_2 вважати день набрання рішенням суду законної сили.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_2 15 червня 2024 року зник безвісти поблизу м. Вовчанська. Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 липня 2025 року зафіксовано, що ОСОБА_3 , громадянин РФ, на фото № 10 упізнав військовослужбовця ЗСУ, захопленого у середині червня 2024 року та в подальшому страченого того ж дня шляхом пострілу у голову з автоматичної зброї. Згідно з довідкою до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 травня 2025 року на фото № 10 зображений ОСОБА_2 .

Суд уважав, що бойові дії на території Вовчанської міської територіальної громади Чугуївського району Харківської області велися з 13 вересня 2022 року до 09 травня 2024 року, а тому саме з 09 травня 2024 року має обраховуватися початок шестимісячного строку, визначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України як дата закінчення активних бойових дій на території м. Вовчанськ.

Оскільки і на момент звернення заявника до суду, і на час розгляду судом справи сплинув шестимісячний строк, зазначений у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, тому є всі підстави для оголошення ОСОБА_2 померлим.

Черкаський апеляційний суд постановою від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив. Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 листопада 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що на території Вовчанської міської територіальної громади Чугуївського району Харківської області велися бойові дії з 13 вересня 2022 року до 09 травня 2024 року та з 10 травня до 19 червня 2024 року. 20 червня 2024 року є датою початку нового етапу бойових дій, які тривають.

Отже, ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання на території поблизу м. Вовчанська, тобто на території бойових дій, які тривають на момент розгляду справи, а тому оголошення його померлим є передчасним.

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Беспала Т. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2026 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/1102/22;

відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 46 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме - щодо порядку та критеріїв оцінки судом доказів загибелі військовослужбовця в умовах збройного конфлікту у разі наявності показань підозрюваного (свідка) про обставини страти та впізнання особи за фотографіями в межах досудового розслідування, коли отримання документа встановленої форми про смерть є неможливим.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, не спростувавши встановлений судом першої інстанції факт того, що активні бойові дії на території Вовчанської міської територіальної громади офіційно завершилися 09 травня 2024 року згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (далі - Наказ № 376), безпідставно відмовив у задоволенні заяви, вказавши. що до завершення активних бойових дій та спливу шести місяців після цієї події не можливо оголосити особу померлою.

У травні 2026 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 квітня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 14 жовтня 1997 року серії НОМЕР_1 . Прізвище дружини після шлюбу - ОСОБА_5 .

Повідомленням про зникнення безвісти від 20 червня 2024 року № 52 ОСОБА_1 сповіщено, що солдат ОСОБА_2 , гранатометник 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти Військової частини НОМЕР_2 15 червня 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини поблизу м. Вовчанська Харківської області. Місцезнаходження військовослужбовця невідоме.

У зв`язку із цими обставинами 21 червня 2024 року працівники відділу поліції № 1 (м. Жашків) Уманського районного управління поліції ГУ НП в Черкаській області внесли вказану подію до ЄРДР за № 12024250330000248 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 липня 2025 року зафіксовано, що ОСОБА_3 , громадянин РФ, на фото № 10 упізнав військовослужбовця ЗСУ, захопленого у середині червня 2024 року та в подальшому страченого того ж дня шляхом пострілу у голову з автоматичної зброї. Згідно з довідкою до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 липня 2025 року на фото № 10 зображений ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

У статті 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має на меті усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, вирішуючи виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою, наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що для з`ясування змісту речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців, використовуючи телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, закон хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені у частині другій статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставин, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Отже, визначені статтею 46 ЦК України строки спрямовані суто на те, щоб запобігти ситуації, в якій передчасно буде визнано померлою особу, яка зникла в умовах невизначеності на територіях, де тривають активні бойові дії.

Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений Наказом № 376.

У Наказі № 376 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.

Відповідно до Наказу № 376, м. Вовчанськ Чугуївського району Харківської області з 13 вересня 2022 року до 09 травня 2024 року, з 10 травня до 19 червня 2024 року та з 20 червня 2024 року є територією активних бойових дій.

Встановивши, що на момент звернення до суду із цією заявою та ухвалення судом першої інстанції рішення на території, де зник безвісти ОСОБА_2 активні бойові дії не закінчилися, суд апеляційної інстанції в цілому правильно вважав, що немає підстав для оголошення ОСОБА_2 померлим.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішенні від 09 липня 2025 року у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» (об`єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22), у якому суд констатував системні порушення прав людини, пов`язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв`язку із зовнішнім світом, що об`єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження.

Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою.

З огляду на це Верховний Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду