ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 733/1622/25

Описова частина

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, Прилуцької окружної прокуратури, Головного Управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 1 029 233,33 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05 липня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, її визнано невинуватою у пред`явленому в рамках кримінального провадження від 01 липня 2016 року № 12016270120000333 обвинуваченні за частиною першою статті 203-2 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

Зазначала, що під слідством та судом перебувала з 30 червня 2017 року до 16 квітня 2025 року (93 місяці 17 днів), тому розмір завданої їй моральної шкоди не може бути меншим, ніж 748 533,33 грн. Унаслідок незаконного повідомлення про підозру та висунутого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення вона зазнала значної моральної шкоди, що супроводжувалася емоційними переживаннями, стражданнями, викликаним психічним впливом безпідставно ініційованого стосовно неї кримінального переслідування, що погіршило відносини у сім`ї та з оточуючими.

Вважала, що справедливим, розумним, достатнім та співмірним із тривалістю та інтенсивністю душевних страждань, яких вона зазначала через перебування під слідством та судом, буде відшкодування їй моральної шкоди у сумі 1 029 233,33 грн.

Посилаючись на наведене, просила позов задовольнити.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 850 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Враховуючи час перебування позивачки під слідством та порушення її звичного укладу життя, обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи, врахувавши час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (93 місяці 17 днів).

Додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2025 року заяву представника позивачки - адвоката Денисенка С. В. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 37 390,15 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Прилуцької окружної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, скасовано, закрито провадження у цій частині позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Додаткове рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2025 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 по 18 695,00 грн із кожного на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 пред`явила позов про відшкодування моральної шкоди до Прилуцької окружної прокуратури, яка не має статусу юридичної особи, тобто не наділена цивільною процесуальною дієздатністю й самостійно не може бути відповідачем у цій справі, апеляційний суд закрив провадження у справі в частині вимог до Прилуцької окружної прокуратури.

У решті апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу та здійснюючи новий розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що витрати на правничу допомогу за результатами розгляду справи мають бути стягнуті винятково зі сторони у справі, тобто з Чернігівської обласної прокуратури та ГУ Національної поліції в Чернігівській області, а не з Державного бюджету України.

27 квітня 2026 року представник Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - Роєнко О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18, від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21, від 12 травня 2021 року у справі № 569/5644/19, від 19 травня 2021 року у справі № 210/1295/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

27 квітня 2026 року представник Чернігівської обласної прокуратури звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, стягнувши судові витрати з Державного бюджету України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 серпня 2024 року у справі № 711/1765/22, від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18 та від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційних скарг свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог та стягнення витрат на правову допомогу, постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог до Прилуцької окружної прокуратури не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

У касаційній скарзі представник ГУ Національної поліції в Чернігівській області зазначає, що розмір відшкодування, наведений та стягнутий за судовими рішеннями, є необґрунтованим і безпідставним, оскільки позивач не довела, що в ході досудового розслідування відбувалась протиправна бездіяльність з боку слідчих органів, що посадові особи вчинили будь-які протиправні дії стосовно неї. ОСОБА_1 не підтвердила наявність у діянні відповідачів складу цивільно-правового порушення.

У матеріалах справи в недостатній мірі наведені докази для критичної оцінки того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану її здоров`я, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту притягнення до кримінальної відповідальності.

Крім того, помилковим є висновки апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідачів, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

У касаційній скарзі представник Чернігівської обласної прокуратури зазначає, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 137, частину шосту статті 141 ЦПК України, пункт 13 частини другої статті З Закону України «Про судовий збір», статті З, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», дійшов помилкового висновку про стягнення витрат за надання правової допомоги з відповідачів, а не з держави.

Відзив/заперечення на касаційні скарги не надходили.

Ухвалами Верховного Суду від 03 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Ічнянського районного суду Чернігівської області цивільну справу № 733/1622/25 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Прилуцької окружної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури.

Матеріали справи № 733/1622/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2026 року справу № 733/1622/25 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 30 червня 2017 року слідчим Ічнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУ НП в Чернігівській області у кримінальному провадженні № 12016270120000333 повідомлено ОСОБА_1 про те, що вона підозрюється у зайнятті гральним бізнесом, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України.

29 серпня 2017 року слідчий слідчого відділу Ічнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області у кримінальному провадженні від 01 липня 2016 року № 12016270120000333 склав обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України, який у той же день затверджений прокурором - начальником Ічнянського відділу Прилуцької місцевої прокуратури та скерований до Ічнянського районного суду Чернігівської області.

Вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05 липня 2022 року у справі № 733/1363/17 (провадження № 11-кп/4823/24/25), залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні за частиною першою статті 203-2 КК України та виправдано у зв`язку з недоведенням вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення.

18 липня 2023 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник Головного управління Національної поліції в Чернігівській області зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18, від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21, від 12 травня 2021 року у справі № 569/5644/19, від 19 травня 2021 року у справі № 210/1295/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник Чернігівської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 серпня 2024 року у справі № 711/1765/22, від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18 та від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)..

Касаційна скарга Чернігівської обласної прокуратури підлягає задоволенню, касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Чернігівській області підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності їй заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула у зв`язку з прийняттям виправдувального вироку відносно неї через недоведеність її участі у скоєні злочинів, інкримінованих правоохоронними органами.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачці завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої вона набула в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у зв`язку з прийняттям виправдувального вироку відносно неї за відсутності, зокрема достатніх доказів для доведення її винуватості у злочині, інкримінованому органом досудового розслідування.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції, з яким погодився ва цій частині й апеляційний суд, урахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, час перебування позивача під слідством та судом (93 місяці 17 днів), обмеження вільного пересування, необхідність з`являтися для проведення слідчих дій та в судові засідання до суду і, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 850 000,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та конкретних обставин справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то доводи касаційної скарги ГУ Національної поліції в Чернігівській області щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Визначений судами у цій справі розмір моральної шкоди буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачкою моральних страждань.

Аргументи касаційної скарги ГУ Національної поліції в Чернігівській області про недоведеність позивачем спричинення їй моральної шкоди, є безпідставними, оскільки факт перебування її під слідством та судом, ухвалення судом виправдувального вироку за недоведеністю наявності у діях позивачки складу кримінального правопорушення, є достатньою правовою підставою для отримання компенсації від держави у порядку, визначеному положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Верховний Суд відхиляє посилання представника ГУ Національної поліції в Чернігівській області на те, що позивач не довела наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування і прокуратури та завданою їй моральною шкодою, оскільки за змістом частини першої статті 1176 ЦК України та пункту 1 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР виникнення права на компенсацію моральної шкоди пов`язане із фактом реабілітації позивача (виправдувальним вироком), а моральні страждання є закономірним наслідком кримінального переслідування.

Доведення причинно-наслідкового зв`язку протиправних діянь органів влади із негативними наслідками таких діянь (моральною шкодою) не означає обов`язок позивача підтвердити, що кожен прояв його моральних страждань став наслідком діянь відповідача. За наявності виправдувального вироку, що підтверджує незаконність притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність додаткових доказів окремих проявів моральних страждань не спростовує права особи на відшкодування моральної шкоди.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги ГУ Національної поліції в Чернігівській області в зазначеній частині є ідентичними доводам заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції у нескасованій при перегляді апеляційним судом частині та постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Водночас колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду в частині розподілу судових витрат за наслідком розгляду справи в суді першої інстанції, а доводи касаційних скарг в цій частині вважає обґрунтованими, з огляду на таке.

Так, додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2025 року частково задоволено заяву представника позивачки - адвоката Денисенка С. В. про стягнення витрат на правничу допомогу. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 37 390,15 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Постановою від 24 березня 2026 року Чернігівський апеляційний суд скасував додаткове рішення суду першої інстанції та стягнув з Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 по 18 695,00 грн із кожного на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу та здійснюючи новий розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що витрати на правничу допомогу за результатами розгляду справи мають бути стягнуті винятково зі сторони у справі, тобто з Чернігівської обласної прокуратури та ГУ Національної поліції в Чернігівській області, а не з Державного бюджету України.

При цьому, апеляційний суд не звернув увагу на те, що витрати на професійну правничу допомогу у справах про відшкодування шкоди (зокрема моральної), завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури чи суду, відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України (через Державну казначейську службу України), а не за рахунок органів досудового розслідування.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 та від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).

Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Ураховуючи положення наведених норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд вважає, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляв компетентний орган.

Отже, доводи касаційних скарг Чернігівської обласної прокуратури та ГУ Національної поліції в Чернігівській області про невідповідність нормам процесуального закону висновку апеляційного суду щодо покладення на державні установи, а не безпосередньо на державу Україна, обов`язку щодо відшкодування судових витрат є обґрунтованими.

За таких обставин, Верховний Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду цивільної справи, відповідно до норм ЦПК України, безпосередньо з органу державної влади, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тому постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції належить скасувати та залишити в цій частині в силі додаткове рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2025 року.

У решті рішення суду першої інстанції у нескасованій при перегляді апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду в оскарженій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ц