ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 711/7066/25

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кагарлицького районного суду Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивував тим, що внаслідок невиконання суддею Кагарлицького районного суду Київської області вимог частини другої статті 376 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), зволікання із виготовленням повного тексту ухвали суду від 21 червня 2024 року, були порушені його права щодо права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом; нескладання суддею протягом 3-х місяців повного тексту судового рішення унеможливило направлення матеріалів справи до суду апеляційної інстанції для його перегляду та створення для нього, як засудженої особи, яка довела своє виправлення, ситуації правової невизначеності, щодо права на пільгу, передбачену статтею 81 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Крім того, позивач вказував, що за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставі та в порядку, встановлених законом. Внаслідок бездіяльності судді із недотримання строків виготовлення повного тексту ухвали було підірвано його віру у правосуддя; створено сприйняття та ставлення до судової системи, як до каральної та байдужої до засудженого, який відбуває покарання; він почав сприймати судову систему як таку, що має на меті лише кару, та таку, що не йме віри у можливість перевиховання.

Наголошував на тому, що він поніс душевні страждання, пов`язані із втратою позитивних планів на майбутнє та бажання найшвидше відновити та налагодити нормальні соціальні зв`язки в суспільстві. В період очікування розгляду апеляційної скарги він продовжував утримуватися у місцях відбуття покарання.

Зазначав, що таким чином йому відповідачем була завдана моральна шкода, яку він оцінив у 1 000 000,00 грн.

Стверджував про те, що кошти на відшкодування моральної шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн, з урахуванням податків, що можуть нараховуватися на суму відшкодування, а також стягнути з відповідача на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету України витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 60 000,00 грн.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, а також витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 300,00 грн, а всього - 5 300,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що державою в особі органів судової влади не було забезпечено позивачу гарантоване право на розгляд та вирішення його справи у розумні строки, а саме своєчасне виготовлення повного тексту ухвали суду від 21 червня 2024 року, що зумовило затримку у розгляді апеляційної скарги прокурора на це судове рішення і призвело до правової невизначеності статусу позивача (особи, яка відбувала покарання за вчинення кримінального правопорушення у місцях позбавлення волі, а також доводила перед державою та суспільством своє виправлення і використовувала право на умовно-дострокове звільнення, передбачене статтею 81 КК України, тобто сподівалася на покращення свого становища та на зменшення для себе наслідків, пов`язаних із відбуванням покарання), а тому це дає підстави вважати, що позивачу було завдано моральної шкоди у вигляді душевних страждань.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суд першої інстанції, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, вважав обґрунтованим розмір 5000,00 грн. При цьому, на думку суду першої інстанції, відсутні підстави для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн, як просить позивач, оскільки такий розмір є явно завищеним і не доведеним.

Також суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що позивач не скористався правом та не надав висновок психологічної експертизи, здійсненої на замовлення учасника справи, щодо визначення факту моральних страждань, їх глибини, зокрема і розміру моральної шкоди, як і не було подане до суду відповідне клопотання про призначення такої експертизи.

Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов висновку про те, що оскільки позивач поніс витрати на правову допомогу у цій справі, його позовні вимоги задоволено частково (на 0,5 %), то на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України з Державного бюджету України на його користь пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню витрати, пов`язані із наданням йому правничої допомоги, у розмірі 300,00 грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коханія О. В. задоволено частково. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2026 року в оскаржуваній частині змінено, збільшено розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 5 000,00 грн до 20 000,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування не відповідає обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибині та тривалості його моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення або позбавлення можливості реалізації звичок і бажань та інших негативних наслідків морального характеру. Водночас ці наслідки не завдали позивачу критичного та непоправного впливу, а головним завданням компенсації моральної шкоди є відшкодування завданих страждань, а не безпідставне збагачення. Урахувавши наведені обставини та висновок судової психологічної експертизи, апеляційний суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який вважав розумним, справедливим і достатнім, збільшивши його з 5 000,00 грн до 20 000,00 грн.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки за результатами перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі встановлено необхідність зміни оскаржуваного рішення, шляхом збільшення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, беручи до уваги наявність у матеріалах справи доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, а також наявність клопотання сторони відповідача, у порядку частини шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, слід пропорційно збільшити і розмір відшкодування позивачу з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, до суми 5 000,00 грн.

Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Коханія О. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткову постанову у цій справі, апеляційний суд виходив із того, що представник позивача до закінчення судових дебатів заявив про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. На підтвердження таких витрат позивач надав суду договір про надання правничої допомоги з додатковою угодою, акт наданих послуг та документ про сплату гонорару в розмірі 20 000,00 грн. Водночас Державна казначейська служба України заперечувала проти стягнення витрат у заявленому розмірі, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги. Урахувавши документальне підтвердження понесених витрат, заперечення відповідача та принципи співмірності й розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

11 травні 2026 року Державна казначейська служба України через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року змінити, скасувавши її в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 5 000,00 грн, а також зменшивши вказані витрати до 1 200,00 грн; додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року змінити, скасувавши її в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000,00 грн, а також зменшивши вказані витрати до 314,00 грн.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 912/1377/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 912/1377/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції:

- порушив вимоги процесуального законодавства щодо пропорційного розподілу судових витрат залежно від розміру задоволених позовних вимог, оскільки, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 5 000,00 грн до 20 000,00 грн, стягнув з Державного бюджету України відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, у розмір 5 000,00 грн замість 1 200,00 грн;

- не врахував принцип пропорційності і під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, оскільки за часткового задоволення вимог апеляційної скарги позивача стягнув з Державного бюджету України на його користь відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, що є надмірним;

- не врахував, що розподіл судових витрат у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, здійснюється між сторонами з урахуванням приписів процесуального законодавства; судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не можуть стягуватися з Державного бюджету України як збитки;

- проігнорував, що належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, є держава в особі відповідного органу, діями якого, за твердженням позивача, завдано шкоду, тому витрати позивача на професійну правничу допомогу у цій справі можуть бути стягнуті винятково із Кагарлицького районного суду Київської області, а не заявника тощо.

16 травня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коханій О. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині розміру відшкодування йому моральної шкоди з Державного бюджету України, шляхом збільшення такого розміру до 1 000 000,00 грн

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 23 та статті 1176 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), щодо достатності компенсації завданої моральної шкоди (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій визначили розмір відшкодування моральної шкоди без належного урахування засад розумності, співмірності, достатності та ефективності для дійсного поновлення порушеного права позивача;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що стягнута сума відшкодування моральної шкоди має бути мірою відновлення стану позивача як потерпілої особи;

- суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували, що чинна прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у подібних справах, передбачає розмір відшкодування моральної шкоди на рівні не менше 1500 - 3000 євро;

- апеляційний суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не врахував, що порушення права позивача не носило виключно процесуального характеру, а безпосередньо вплинуло на реалізацію його права на свободу та особисту недоторканість;

- відшкодування моральної шкоди, яке було збільшене апеляційним судом до 20 000,00 грн, є «декларативним», оскільки не відповідає не лише розміру який присуджує ЄСПЛ, але й розміру, який мінімально визначений Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Також у касаційній скарзі заявник вказав на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок його витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції у цій справі складає 30 000,00 грн. Також заявник вказав на те, що докази понесення ним таких витрат будуть подані до суду у строки, визначені ЦПК України.

22 червня 2026 року Державна казначейська служба України через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коханій О. В., у якому зазначила про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і передачу справи на новий розгляд, з підстав неналежного складу відповідачів у цій справі.

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2026 року у цій справі в частині висновків про наявність підстав для відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди за рахунок державного бюджету України, належності складу сторін не переглядалось Черкаським апеляційним судом в апеляційному порядку, то Верховним Судом у цій частині також не перевіряється.

Отже, заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2026 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у цій справі переглядаються Верховним Судом лише в частині визначення судами розміру відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди та розподілу судових витрат на правову допомогу, а додаткова постанова Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року - повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 травня 2026 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.↗; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коханій О. В., на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.↗; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Придніпровського районного суду м. Черкаси матеріали справи № 711/7066/25; надано іншим учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коханій О. В., залишено без руху та надано заявнику строк на усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику подати нову редакцію касаційної скарги, яка має відповідати вимогам статті 392 ЦПК України та в якій має бути обґрунтовано зазначену підставу касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коханій О. В., з підстав, передбачених пунктами 3 частини другої статті 389 ЦПК України; надано іншим учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

18 червня 2026 року матеріали справи № 711/7066/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2026 року справу № 711/7066/25 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2021 року у справі № 712/5480/20, який залишений без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Вирок суду набрав законної сили 30 листопада 2021 року, про що свідчить розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили від 15 грудня 2021 року.

Із 25 січня 2022 року ОСОБА_1 відбував основне призначене судом покарання у вигляді позбавлення волі у Державній установі «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» (далі - ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)».

Відповідно до супровідного листа від 10 травня 2024 року до Кагарлицького районного суду Київської області надійшло подання начальника ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)», полковника внутрішньої служби Тарана В. Г. , про умовно-дострокове звільнення від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, без скасування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами стосовно засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (№ 4079/24-вх).

21 червня 2024 року Кагарлицьким районним судом Київської області у справі № 368/737/24 винесено ухвалу, якою подання начальника ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» про умовно-дострокове звільнення від відбування призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено і було проголошено вступну та резолютивну частини цієї ухвали, в якій, зокрема, зазначено, що повний текст ухвали буде проголошено о 08 год 00 хв 26 червня 2024 року.

18 серпня 2024 року захисником ОСОБА_1 - адвокатом Коханієм О. В. через підсистему «Електронний Суд» до Кагарлицького районного суду Київської області подано заяву (реєстраційний № 6833/24-Вх) про доступ до матеріалів справи в електронному вигляді.

Після отримання адвокатом Коханієм О. В. доступу до матеріалів справи в електронному вигляді та завантаження матеріалів до підсистеми «Електронний Суд», виявлено, що в особистому кабінеті захисника підсистеми «Електронний Суд», станом на 06 вересня 2024 року була наявна лише вступна та резолютивна частини ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24, підтвердженням чого є карта руху документа, в якій вказано: «Дата доставки до електронного суду 06 вересня 2024 року».

У електронному кабінеті підсистеми «Електронний Суд», у матеріалах справи № 368/737/24 наявна реєстраційна картка вхідного документа від 28 червня 2024 року № 5623/24-Вх про реєстрацію поданої Кагарлицьким відділом Обухівської окружної прокуратури апеляційної скарги від 28 червня 2024 року за вих. номером: 56/2-5758вих-24 на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 21 червня 2024 року.

Листом Київського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року за № 05-02/2127/2024, захиснику Штефана Ю. А. надано відповідь на заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та внесення додаткових відомостей до справи № 368/737/24, в якій зазначено, що згідно з інформацією, яка міститься в Автоматизованій системі електронного документообігу «Апеляція», матеріали судового провадження щодо засудженого ОСОБА_1 за єдиним унікальним номером справи № 368/737/24 у провадженні Київського апеляційного суду не перебувають та для апеляційного розгляду не надходили.

Захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Коханій О. В. звертався із запитами до ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» та Обухівської окружної прокуратури про надання копії ухвали від 21 червня 2024 року.

Листом від 09 вересня 2024 року № 2.3/3006 ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» надіслала адвокату Коханію О. В. копію вступної та резолютивної частин ухвали від 21 червня 2024 року та повідомила, що вказана ухвала станом на 09 вересня 2024 року законної сили не набрала та додатково повідомлено, що до ОСОБА_1 , наказом виконуючого обов`язки начальника ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» від 03 липня 2024 року застосовано заохочення у виді подяки за неухильне дотримання норм, які визначають порядок і умови відбуття покарання.

Листом Обухівської окружної прокуратури від 06 вересня 2024 року № 56/2-780ВИХ-242 повідомлено, що для отримання копії ухвали необхідно звернутись до суду та надано копію апеляційної скарги на ухвалу від 21 червня 2024 року.

16 вересня 2024 року, в інтересах засудженого ОСОБА_1 , адвокатом Коханієм О. В. на адресу Кагарлицького районного суду Київської області, через підсистему «Електронний Суд», подано клопотання, яке зареєстроване судом за № 7516/24Вх, щодо надання інформації про причини відсутності повного тексту ухвали суду від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24.

17 вересня 2024 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області, через підсистему «Електронний Суд» подано запит, зареєстрований за № 7555/24-Вх, про надання інформації щодо виготовлення повного тексту ухвали від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24 та направлення апеляційної скарги прокурора з матеріалами справи до суду апеляційної інстанції.

29 вересня 2024 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області, через підсистему «Електронний Суд», адвокатом Коханієм О. В. подано клопотання про необхідність виконання вимог частини першої статті 397 КПК України та надсилання апеляційної скарги Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури від 28 червня 2024 року за вх. № 56/2-5758вих-24 на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24 до суду апеляційної інстанції.

30 вересня 2024 року до Вищої ради правосуддя представником ОСОБА_1 - адвокатом Коханієм О. В., було подано скаргу щодо дисциплінарного проступку судді ОСОБА_2 (справа № К-4642/0/7-24), який полягав у зволіканні з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; б) умисному або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

15 жовтня 2024 року суддею Закаблуком О. В. складено та надіслано як до Єдиного державного реєстру судових рішень України, так і до електронного кабінету, повний текст ухвали від 21 червня 2024 року про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_1 , про що свідчать дані картки руху документа від 15 жовтня 2024 року.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 листопада 2024 року № 3228/3дп/15-24, відкрито дисциплінарне провадження щодо судді Кагарлицького районного суду Київської області ОСОБА_2 .

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3588/3дп/15-24 суддю Кагарлицького районного суду Київської області ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани з позбавленням на отримання доплати до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року апеляційну скаргу прокурора Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури Київської області Юрія Побірайка залишено без задоволення, а ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24 про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування призначеного судом покарання щодо ОСОБА_1 - залишено без змін.

30 грудня 2024 року, у зв`язку із набранням ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24 законної сили та надходженням її до ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)», ОСОБА_1 був звільнений з місця відбуття покарання, що підтверджується довідкою від 30 грудня 2024 року серії КНВ № 26181.

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 вказував на те, що внаслідок несвоєчасного виготовлення суддею Кагарлицького районного суду Київської області повного тексту ухвали від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24 про його умовно-дострокове звільнення було затримано направлення матеріалів справи до суду апеляційної інстанції та розгляд апеляційної скарги прокурора, що спричинило правову невизначеність щодо його статусу й можливості реалізації права на умовно-дострокове звільнення. Позивач стверджував, що через цю бездіяльність він продовжував перебувати в місцях відбування покарання, зазнавав душевних страждань, утратив позитивні плани на майбутнє та віру в правосуддя, а судову систему почав сприймати як каральну й байдужу до засуджених, які прагнуть виправитися. Вважаючи, що зазначені обставини порушили його право на розгляд справи в розумний строк і завдали йому моральної шкоди, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України 1 000 000 грн на її відшкодування.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що державою в особі органів судової влади не було забезпечено позивачу гарантоване право на розгляд та вирішення його справи у розумні строки, а саме своєчасне виготовлення повного тексту ухвали суду від 21 червня 2024 року у справі № 368/737/24, що зумовило затримку у розгляді апеляційної скарги прокурора на це судове рішення і призвело до правової невизначеності статусу позивача (особи, яка відбувала покарання за вчинення кримінального правопорушення у місцях позбавлення волі, а також доводила перед державою та суспільством своє виправлення і використовувала право на умовно-дострокове звільнення, передбачене статтею 81 КК України, тобто сподівалася на покращення свого становища та на зменшення для себе наслідків, пов`язаних із відбуванням покарання), а тому це дає підстави вважати, що позивачу по справі було завдано моральної шкоди у вигляді душевних страждань.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суд першої інстанції вважав обґрунтованим розмір 5000,00 грн. При цьому, на думку суду першої інстанції, відсутні підстави для визначення розміру моральної шкоди 1 000 000 грн, як просить позивач, оскільки такий розмір є явно завищеним і не доведеним.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивач поніс витрати на правову допомогу у цій справі, його позовні вимоги задоволено частково (на 0,5 %), то на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України з Державного бюджету України на його користь пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню витрати, пов`язані із наданням йому правничої допомоги у розмірі 300,00 грн.

Змінюючи таке рішення суду першої інстанції в частині розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування не відповідає обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибині та тривалості його моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення або позбавлення можливості реалізації звичок і бажань та інших негативних наслідків морального характеру. Водночас ці наслідки не завдали позивачу критичного та непоправного впливу, а головним завданням компенсації моральної шкоди є відшкодування завданих страждань, а не безпідставне збагачення. Урахувавши наведені обставини та висновок судової психологічної експертизи, апеляційний суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який вважав розумним, справедливим і достатнім, збільшивши його з 5 000,00 грн до 20 000,00 грн.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки за результатами перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі встановлено необхідність зміни оскаржуваного рішення, шляхом збільшення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, беручи до уваги наявність у матеріалах справи доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, а також наявність клопотання сторони відповідача, у порядку частини шостої статті 137 ЦПК України, про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, слід пропорційно збільшити і розмір відшкодуванню позивачу з державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції до суми 5 000,00 грн.

Крім того, ухвалюючи у цій справі додаткову постанову, апеляційний суд виходив із того, що представник позивача до закінчення судових дебатів заявив про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. На підтвердження таких витрат позивач надав суду договір про надання правничої допомоги з додатковою угодою, акт наданих послуг та документ про сплату гонорару в розмірі 20 000,00 грн. Водночас Державна казначейська служба України заперечувала проти стягнення витрат у заявленому розмірі, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги. Урахувавши документальне підтвердження понесених витрат, заперечення відповідача та принципи співмірності й розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині розміру відшкодування моральної шкоди та розміру відшкодування витрат позивача на правову допомогу погодитись не може з огляду на таке.

Щодо компенсації моральної шкоди та її розміру

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим, відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, а також їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів чи осіб.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

У рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування, за те чи інше порушення, яке вже відбулося (пункт 64 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04).

Також у своїх рішеннях ЄСПЛ послідовно наголошує, що принцип, на якому базується положення про справедливу сатисфакцію, полягає в тому, що має бути відновлено настільки, наскільки це можливо, юридичний стан заявника, який він би мав, якщо мало місце порушення встановлене судом (зокрема, рішення ЄСПЛ від 28 травня 2002 року у справі «Кінгслі проти Сполученого Королівства», заява № 35605/97).

У справі, яка переглядається, визначальне значення має факт того, що несвоєчасне виготовлення суддею повного тексту ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 21 червня 2024 року, якою було задоволено клопотання позивача про його умовно-дострокове звільнення, перешкодило своєчасному направленню матеріалів справи до суду апеляційної інстанції та зумовило затримку з розглядом апеляційної скарги прокурора.

Зазначені обставини слід оцінювати з урахуванням особливого характеру становища позивача.

Так, позивач, попри наявність судового рішення про його умовно-дострокове звільнення, протягом тривалого часу продовжував перебувати в місцях позбавлення волі, не маючи визначеності щодо свого подальшого становища і права на свободу.

Ці обставини посилювали моральні страждання позивача.

Верховний Суд ураховує, що у цій справі суд першої інстанції визначив розмір відшкодування позивачу моральної шкоди на рівні 5 000,00 грн.

Апеляційний суд збільшив визначений судом першої інстанції розмір відшкодування з 5 000,00 грн до 20 000,00 грн, однак така зміна не забезпечила належного співвідношення між установленим порушенням, тривалістю спричиненої ним правової невизначеності та характером моральних страждань позивача.

Визначаючи компенсацію в такому розмірі, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не надали достатньої ваги сукупності обставин, які характеризують не лише процесуальне порушення суду, а й його наслідки для особи, яка очікувала на реалізацію ухваленого на її користь рішення про умовно-дострокове звільнення.

Визначений розмір відшкодування має забезпечувати потерпілій особі справедливу сатисфакцію за допущене порушення її прав. Така сатисфакція передбачає не формальне визнання факту завдання моральної шкоди, а призначення компенсації, яка з урахуванням характеру порушення та його наслідків має реальне відновлювальне значення для потерпілої особи. Водночас компенсація повинна бути співмірною завданим стражданням і відповідати вимогам розумності та справедливості.

З огляду на характер допущеного порушення, його наслідки для позивача, тривалість спричиненої ним правової невизначеності та характер моральних страждань, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що визначений судами першої та апеляційної інстанцій розмір відшкодування моральної шкоди не забезпечує позивачу справедливої сатисфакції. З урахуванням необхідності забезпечення адекватного відшкодування завданої моральної шкоди, а також вимог розумності, виваженості та справедливості належним розміром компенсації у цій справі є 150 000,00 грн.

Такий розмір відшкодування покликаний забезпечити достатню сатисфакцію позивачу завданих йому моральних страждань та їх наслідків, а не надати позивачу безпідставну майнову вигоду.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи, що у цій справі не вимагається збирання, додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає наявними підстави для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та зміни оскаржуваних судових рішень у частині розміру відшкодування моральної шкоди шляхом його збільшення до 150 000,00 грн.

Щодо розподілу витрат на правову допомогу

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Матеріали справи свідчать, що представництво інтересів ОСОБА_1 в Придніпровському районному суді м. Черкаси та в Черкаському апеляційному суді здійснював адвокат Коханій О. В. на підставі свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 15 березня 2019 року, ордера серії СА № 1130474 від 31 липня 2025 року, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 15 липня 2024 року, договору про надання правничої допомоги від 28 липня 2025 року № 30/2025, додаткових угод до цього договору.

Позивачем було заявлено до стягнення із відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, в сумі 60 000,00 грн, та понесені в суді апеляційної інстанції в сумі 20 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що таку суму витрат було доведено стороною позивача належними і допустимими доказами.

У своїх заявах Державна казначейської служба України (третя особа) заперечувала щодо стягнення з Державного бюджету на користь позивача витрат на правову допомогу та заявленого їх розмірі.

Суд першої інстанції, керуючись пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України, стягнув на користь позивача лише 300,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції (пропорційно до задоволених вимог у розмірі 0,5%), оскільки виходив із первісно заявленого позивачем розміру моральної шкоди в 1 000 000, 00 грн та присуджених 5 000,00 грн.

Натомість, суд апеляційної інстанції збільшуючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди до 20 000,00 грн (2 % від заявленої суми), змінив розподіл судових витрат, понесених в суді першої інстанції, та дійшов висновку, що розмір відшкодування витрат на правову допомогу позивачу у цій інстанції має становити 5 000,00 грн.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню і витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000,00 грн.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що здійснений судом апеляційної інстанції розподіл витрат на професійну правничу допомогу не відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України щодо пропорційного розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позову.

Так, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 20 000,00 грн, що становить лише 2 % від заявленої позивачем суми, суд апеляційної інстанції стягнув з Державного бюджету України 5 000,00 грн (більше 8,3 %) витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та 4 000,00 грн (20 %) таких витрат у суді апеляційної інстанції.

Отже, з оскаржуваними рішеннями апеляційного суду в цій частині погодитись не можна, а відповідні доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України знайшли своє часткове підтвердження.

Оскільки Верховний Суд вже дійшов висновку про зміну судових рішень у цій справі в частині розміру відшкодування моральної шкоди та його збільшення до 150 000,00 грн, то частка задоволених позовних вимог позивача становить 15 % від заявленої суми позову.

Відповідно розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу належить здійснити пропорційно до цієї частки.

Таким чином, із заявлених позивачем 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, відшкодуванню підлягає 9 000,00 грн (60 000,00 грн х 15%), а із заявлених 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи - 3 000,00 грн (20 000,00 грн х 15 %).

З огляду на викладене, керуючись частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, статтею 412, підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд вважає за необхідне змінити постанову Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та додаткову постанову цього суду від 28 квітня 2026 року і в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 9 000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, та 3 000,00 грн таких витрат, понесених у суді апеляційної інстанції.

Отже, касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коханій О. В., підлягають задоволенню частково, заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 січня 2026 року, постанова Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, додаткова постанова Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року - зміні в частині розміру відшкодування моральної шкоди та розміру відшкодування судових витрат у вигляді судових витрат позивача в суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду