ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 813/436/18

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Арка Пік» ( далі - ТОВ «Арка Пік», позивач) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській обл., відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 15.08.2017 №0014081414 (далі - ППР від 15.08.2017 №0014081414 та податкове повідомлення - рішення від 15.08.2017 № ППР 0014691414 (далі - ППР від 15.08.2017 №0014691414).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі № 813/436/18, у задоволенні позовним вимог відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій ТОВ «Арка Пік» ( далі - ТОВ «Арка Пік», скаржник) звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якому просило скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі №813/436/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що первинними документами, які підтверджують взаємовідносини з контрагентами є договори субпідряду, копії договірної ціни, локальні кошториси на дефектні роботи, дефектні акти, податкові накладні, а також видаткові накладні. Вказав, що податковим органом не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у нього статусу платника ПДВ, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісніть зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю. Також ТОВ«Арка Пік» посилалося на те, що в ході перевірки контролюючим органом не встановлено провдення підприємством збиткових операцій, взаємоповязаності з контрагентами, обізнаності щодо обставин господарювання ТОВ «Арка Пік» та контрагентів, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди. Наголосив, що зазначеі правочини не були визнані недійсними в законному порядку. Посилався на постанову Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №813/66/16. ТОВ «Арка Пік» також зауважило, що не наділено жодними повноваженнями стосовно своїх контрагентів щодо перевірки їх фінансово - господарської діяльності, а тому була відсутня можливість встановити порушення в їх фінансово - господарській діяльності. Також скаржник підкреслив, що вироки щодо його контрагентів ТОВ «Андром і К» та ПП «ВКФ» винесені після того, як господарські відносини з ними припинені, а тому у нього були відсутні сумніви щодо законності діяльності цих контрагентів. Зауважив, що відносини між ТОВ «Арка Пік» та ТОВ «Андром і К» та ПП «ВКФ» не були предметом судового дослідження у кримінальної справі № 461/4080/16-к.

06 червня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ГУ ДФС у Львівській обл. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому податковий орган просив касаційну скаргу ТОВ «Арка Пік» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами передніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Арка Пік» податковим органом складено акт перевірки від 31.07.2017 № 1107/13-01-14-14-14/35145870, яким встановлено відсутність реальних правовідносин щодо здійснення господарських операцій позивача з переліченими контрагентами та виявлено такі порушення:

-п. п.14.1.27, п.п.14.1.36, п.14.1, ст..14; п.п.139.1.1 п.139.1, п.п.139.1.9, п.139.1 ст. 139 ПК України від 02.12.2010 р. № 2755- VI (із змінами та доповненнями в редакції що діяла до 01.01.2015 року) п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України від 02.12.2010 р. № 2755- VI (із змінами та доповненнями в редакції що діяла після 01.01.2015 року), внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 227 467 грн., в тому числі по взаєморозрахунках з ТЗОВ «Стеко» за 2014 рік у сумі 39 128 грн., та по взаєморозрахунках з ТОВ «Андром і К», ПП «Хімінвест», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Терра - будкомпані» за 2015 рік у сумі 188 339, 00 грн.;

- п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України від 02.12.2010 № 2755- VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 252 741 грн., в тому числі за періоди серпень 2014 - 6265, 79 грн., вересень 2014 р.- 6508, 22 грн., жовтень 2014 р. - 9324, 93 грн., листопад 2014 р. - 10 438, 33 грн., грудень 2014 р. - 10 938, 76 грн., лютий 2015 - 10 385, 83 грн., березень 2015 р. - 16 052, 59 грн., квітень 2015 р. - 41 766, 80 грн., травень 2015 р. - 30 238, 24 грн., червень 2015 р. - 25600, 99 грн., вересень 2015 року - 85 220, 69 грн.

На підставі висновків названого акту перевірки контролюючим органом винесено:

- ППР форми «Р» від 15.08.2017 № 0014691414, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 379 111, 76 грн, у тому числі 252 741, 17 грн., за податковим зобов`язанням та 126 370, 59 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- ППР форми «Р» від 15.08.2017 № 0014081414, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 247 031 грн., у тому числі 227 467 грн., за податковим зобов`язанням та 19 564 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з прийняттям податковим органом вказаних ППР, ТОВ Арка Пік» звернулось до суду з вимогою щодо їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що судами не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки подані ТОВ «Арка Пік» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин, Суд зазначає наступне.

Так, приписами п/п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п/п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України передбачено ,що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положеннями п. 186.1. ст. 186 ПК України передбачено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У справі, яка розглядається, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «Арка - Пік» ( далі - Генпідрядник) та ПП «Виробничо - комерційна фірма «Стеко» (далі - Субпідрядник) укладено договори субпідряду від 25.08.2014 № 25/08/14, від 03.09.2014 № 03/09/14, від 20.10.2014 № 20/10/14, від 01.07.2014 №01/07/14, від 03.07.2014 № 03/07/14, від 10.11.2014 №10/11/14, від 22.12.2014 № 22/12/14, від 04.07.2014 № 04/07/14, від 20.11.2014 № № 20/11- 14, від 12.12.2014 № 12/12-14, від 24.10.2014 № 24/10-14, від 01.10.2014 № 01/10-14, від 29.09.2014 № 29/09-14, від 02.10.2014 № 02/10-14, за умовами яких Генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов`язується виконати вимоги по об`єктах.

На підтвердження фактичного здійснення робіт з метою виконання умов договору ТОВ «Арка - Пік» надано копії договірної ціни, локальні кошториси на будівельні роботи № 7-1-1, дефектний акт, локальні кошториси на будівельні роботи № 2-1-1, податкові накладні.

Також між ТОВ «Арка - Пік» ( далі - Замовник) та ТОВ «Андром і К» ( далі -Підрядник) укладено угоди № 03/03-15 від 02.03.2015, № 30/01-15 від 30.01.2015 , № 03/02-15 від 03.02.2015, № 26/01-15 від 26.01.2015, №04/03-15 від 04.03.2015, № 01/04-15 від 01.04.2015, №22/04-15 від 22.04.2015, за умовами яких Підрядник зобов`язується на свій ризик та за завданням Замовника виконати, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити визначені види роботи.

На підтвердження фактичного здійснення робіт з метою виконання умов договорів ТОВ «Арка - Пік» надано копії договірної ціни, локальні кошториси на будівельні роботи та накладну від 30.03.2015 № 306 та податкові накладні.

Поряд з цим, між ТОВ «Арка - Пік» (далі - Замовник) та ПП «Хімінвест» (далі - Підрядник) укладено угоди №15/05-15 від 15.05.2015, №05/05-15 від 05.05.2015, №16/06-15 від 16.06.2015, № 06/05-15 від 06.05.2015, № 27/04-15 від 27.04.2015, № 01/06-15 від 01.06.2015, за умовами яких Підрядник зобов`язується на свій ризик та за завданням Замовника виконати, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити визначені види роботи.

На підтвердження фактичного здійснення робіт з метою виконання умов договорів ТОВ «Арка - Пік» надано копії договірної ціни та локальні кошториси на будівельні роботи та податкові накладні.

Крім того, між ТОВ «Арка - Пік» надалі (Замовник) та з ТзОВ «Терра Буд Компані» надалі (Підрядник) укладено ряд договорів підряду № 20.07.15-1 від 20.07.2015 року, № 04.09.15 від 04.09.2015, №28.08.15 від 28.08.2015 року за умовами яких Підрядник зобов`язується на свій ризик та за завданням Замовника виконати, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити визначені види робіт. На підтвердження виконання господарської операції з ТзОВ «Терра Буд Компані» позивачем надано суду копії довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат та акти приймання виконаних будівельних робіт та податкові накладні.

Також між ТОВ «Арка - Пік» та ТОВ «Ідеал Інвест» (постачальник) та укладено договір купівлі - продажу від 15 від 27.05.2015 № 2705, за яким постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товари, а покупець зобов`язується приймати товар і своєчасно оплачувати його на умовах цього Договору.

На підтвердження виконання господарської операції з ТОВ «Ідеал - Інвест», ТОВ «Арка - Пік» надано до суду копії видаткових накладних.

Разом з тим, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій виходили з наявності вироку Галицького районного суду м. Львова від 07 липня 2016 року у справі № 461/4081/16-к по обвинуваченню ОСОБА_1 (директора ТОВ «Андром і К») у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 27 - ч. 1 ст. 205 КК України, а також вироку Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2016 року у справі № 461/4080/16-к стосовно директора ПП «ВКФ «Стеко» ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ст. 27 - ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 358 КК України.

Однак, надаючи оцінку спірним правовідносинам, Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, якою остання відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 01.12.2015 у справі № 826/15034/17 (№ 21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Більш того, у названій постанові Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи аспект засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (переважно директора контрагента), зауважила на тому, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку. Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій у даній справі, відмовляючи в задоволенні позову, обмежились лише посиланням на вироки відносно контрагентів позивача, проте не встановили, чи містить такі вироки посилання на конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача.

Наведені у справі договори субпідряду, договірні ціни, локальні кошториси, дефектні акти, податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та акти їх приймання оцінено судами переважно з позиції достатності формального документального підтвердження. Водночас належним чином не з`ясовано, чи співвідносяться зазначені документи між собою за видами, обсягами, вартістю, місцем та часом робіт, чи дають змогу встановити фактичний результат виконаного, а також чи підтверджено його прийняття та використання позивачем або кінцевими замовниками.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для частково задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд