ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/18890/25

Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - ГУ ДПС у Харківській області, податковий орган) звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГОПТІВСЬКЕ» (далі - ТОВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГОПТІВСЬКЕ») ОСОБА_1

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишено без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі № 520/18890/25 змінено з підстав і мотивів, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року у справі № 520/18890/25 касаційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року скасовано, справу № 520/18890/25 направлено для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року, адміністративний позов ГУ ДПС у Харківській області до ТОВ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГОПТІВСЬКЕ», ОСОБА_1 про обмеження виїзду за кордон - залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, який визначений ч. 1 ст. 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та ним не наведено жодних поважних причин пропуску такого строку, які об`єктивно перешкоджали зверненню до суду у визначений законом строк.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

Не погоджуючись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року, ГУ ДПС у Харківській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що підставами касаційного оскарження судових рішень визначено неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, звертає увагу, що судами попередніх інстанцій допущено надмірний формалізм, що призвело до обмеження права ГУ ДПС на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Акцентує увагу на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/328/24 зробила важливий правовий висновок: пропуск строку для подання адміністративного позову може бути поновлений, якщо це відбулося в межах розумного строку та за наявності відповідних обставин.

На думку позивача, він діяв добросовісно, у межах наявних організаційних та технічних можливостей під час військової агресії, а після усунення обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду, невідкладно було подано відповідний позов. Однак, суди попередніх інстанцій фактично обмежилися висновками про те, що воєнний стан сам по собі не є безумовною підставою для поновлення строку, у той час як позивач зазначав не лише про факт запровадження воєнного стану, а й про обставини, які безпосередньо впливали на діяльність органу у період перебігу строку звернення до суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги податкового органу зводяться до незгоди з оцінкою судами наведених причин пропуску строку та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 червня 2024 року відповідачем отримана податкова вимога № 0002838-1310-2040 від 02 травня 2023 року і податковий борг за якою станом на 21 лютого 2025 року (240 календарний день з дня вручення платнику податків податкової вимоги) не сплачено. У свою чергу, податковий орган звернувся до суду з цим позовом лише 16 липня 2025 року, тобто з пропуском строку, який становить 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги.

Верховний Суд у цій справі в постанові від 15 квітня 2026 року зазначав:

«За наявною позицією Верховного Суду у такій категорії справ щодо реалізації права на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, поза увагою судів попередніх інстанцій залишено наступне.

У частині першій статті 123 КАС України закріплено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зазначена норма кореспондується й з приписами частини першої статті 169 КАС України, згідно з якою суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

У той же час, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).».

Усталеною також є практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Поряд з наведеним суд касаційної інстанції звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням належних доказів на їх підтвердження.

Надаючи оцінку доводам податкового органу щодо поважності причин пропуску ним строку звернення із позовною заяву про обмеження виїзду за кордон керівника ТОВ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ГОПТІВСЬКЕ», суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 6 ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу, а саме з моменту закінчення встановленого КАС України строку звернення до суду до дати такого звернення.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку звернення до суд можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позовної заяви.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку такого звернення з поважних причин.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини Лелас проти Хорватії суд звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що …у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб….

Тобто, виходячи з принципу належного урядування, державні органи загалом, і орган державної податкової служби зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку звернення до суду таких органів та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 року у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський Суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Твердження відповідача про наявність конституційного права на звернення до суду судова колегія суду апеляційної інстанції у розрізі спірних правовідносин уважала помилковим, оскільки обмеження строку звернення до суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії, справа Креуз проти Польщі).

Щодо посилання податкового органу на те, що на працівників ГУ ДПС у Харківській області покладено велике навантаження в роботі, а також на неможливість доступу до всіх інформаційних баз через перебої з електроенергією та доступом до мережі Інтернет, суд апеляційної інстанції зазначив, що на підтвердження цих обставин відповідач жодних доказів не надає. Зокрема, ним не надано актів про відсутність електроенергії, доступу до мережі Інтернет, тощо.

Труднощі в організації належного виконання обов`язків працівників контролюючого органу не є об`єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають звернутися до суду в межах встановленого законодавством строку.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що організація роботи податкового органу є суб`єктивним чинником та, за відсутності об`єктивних підстав, що підтверджені належними та допустимими доказами, не є поважною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки тривалість процедури оформлення документів безпосередньо залежить від ефективної роботи працівників і не свідчить про наявність особливих і непереборних обставин, які є поважними причинами для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Крім того, у ситуації з пропуском строків державними органами, поважними причинами пропуску строку апріорі не можуть виступати недоліки внутрішньої організації роботи суб`єкта владних повноважень, які перебувають у прямій залежності від волі скаржника. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного врядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 29.08.2022 у справі № 640/21878/20, від 13.09.2022 у справі № 520/11805/2020.

Неналежна організація процесу ведення претензійно-позовної роботи з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання позовної заяви є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Податковий орган, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання позовної заяви.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для суб`єкта владних повноважень без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого суб`єкта, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його поновлення/продовження.

Така позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно: від 31.08.2023 у справах № 340/6025/22, № 460/15983/21, від 19.07.2023 у справі № 620/5941/22, від 23.03.2023 у справі № 761/28821/20.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб`єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов`язано з принципом, що суб`єкт владних повноважень «зв`язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.

Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Сукупність обставин у цій справі вказує на те, що позивачем у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуальних прав на подання адміністративного позову. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для своєчасної підготовки та подання позову до суду надано не було.

За наведеного вище, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, який визначений ч. 1 ст. 289-2 КАС України та ним не наведено жодних поважних причин пропуску такого строку, які об`єктивно перешкоджали зверненню до суду у визначений законом строк, наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

Положеннями частин першої - другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд ураховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів, і така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Посилання податкового органу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі № 990/328/24 не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Наведена постанова вимагає оцінювати конкретні обставини пропуску у їх сукупності, розумність строку та поведінку особи, що й було зроблено судами у цій справі.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які свідчили б про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими та відповідають нормам процесуального права. Підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,