ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 460/15079/25

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - 4 ТВУЗ Держспецзв`язку), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку щодо ненарахування та невиплати компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01 січня 2016 року по 11 липня 2023 року;

- зобов`язати НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період за період з 01 січня 2016 року по 11 липня 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 липня 2023 року позивачу виплачено кошти в сумі 41 720,09 грн за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року на виконання рішення суду у справі №460/51512/22. Водночас відповідачем протиправно відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року скасовано, а позов залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, звернувшись до суду з позовом у серпні 2025 року, пропустив встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України) тримісячний строк звернення до суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що при обчисленні тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України для звернення позивача з вимогами про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 22 січня 2024 року у справі № 460/51512/22, необхідно виходити із того, що такий строк обчислюється з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав внаслідок невиплати спірної компенсації, який, своєю чергою, пов`язаний із виплатою відповідної суми індексації грошового забезпечення.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що безспірним у цій справі є те, що 11 липня 2023 року відповідач здійснив виплату позивачу донарахованої на виконання судового рішення індексації грошового забезпечення в сумі 41 720,09 грн. Отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду для позивача розпочався з 01 серпня 2023 року та завершився 01 листопада 2023 року. Водночас позивач звернувся до суду з позовом лише 22 серпня 2025 року, тобто з істотним пропуском строку звернення до суду (у понад 1 рік та 8 місяців).

Також суд апеляційної інстанції звернув увагу, що у позовній заяві позивач заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що з 25 лютого 2022 року він був призваний на військову службу під час мобілізації та до цього часу проходить військову службу. Однак суд першої інстанції зазначене клопотання не розглянув ані при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі, ані під час розгляду справи по суті.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржником не було надано жодних належних й допустимих доказів наявності об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду у зв`язку з проходженням військової служби та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, як-то тривале знаходження у службових відрядженнях, перебування в зонах проведення бойових дій та безпосереднє його залучення до виконання функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; перебування позивача на лікуванні тощо.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що у відзиві на позовну заяву відповідач, із наданням документального підтвердження, звертав увагу на те, що з моменту отримання коштів 11 липня 2023 року (у справі № 460/51512/22 про виплату індексації грошового забезпечення), позивач 10 серпня 2023 року подав адміністративний позов про нарахування та виплати йому середнього заробітку (справа № 460/19162/23). Крім того, позивач звертався до суду з позовами 20 вересня 2024 року (справа № 460/11045/24) та 10 квітня 2025 року (справа № 460/6709/25).

Наведене, як зазначив суд апеляційної інстанції, нівелює ключове твердження позивача про те, що проходження військової служби стало на заваді своєчасному зверненню до суду з позовом у цій справі, адже у межах встановленого законом строку позивач неодноразово пред`являв до суду інші позови.

Не погоджуючись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 8 частини першої статті 240, частини третьої та четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Скаржник зауважує, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, які викладені у постановах: від 11 лютого 2021 року у справі №140/2046/19, від 10 червня 2020 року у справі №620/1715/19, від 23 вересня 2020 року у справі №640/5645/19, від 03 грудня 2020 року у справі №817/660/18, від 17 березня 2021 у справі №160/3092/20, від 18 березня 2021 у справі №640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі №640/17351/19, від 14 липня 2022 року №380/10649/21, від 09 червня 2022 року у справі №160/15960/20, від 05 травня 2022 року у справі №420/6134/21, від 28 березня 2024 року у справі № 460/6314/20 та від 12 червня 2026 року у справі № 320/33180/24.

Так, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання йому можливості звернутися із відповідною заявою про поновлення строку звернення до суду.

Однак зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції убачається, що суд не надав можливості позивачу обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду, а лише надав оцінку доказам, що вже були наявні у матеріалах справи.

Ураховуючи викладене, скаржник вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав неповажності причин пропуску строку звернення до суду.

Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною тринадцятою статті 171 КАС України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо є підстави, визначені частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, дійшов висновку про те, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, а підстави для пропуску такого строку є неповажними.

Водночас колегія суддів вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку.

Однак зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати підстави поважності пропуску строку звернення до суду, а надав лише оцінку доказам, що були наявні у матеріалах справи.

Матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій останній мав вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.

З огляду на викладене, залишення зазначеного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду є передчасним, оскільки обов`язковою умовою для застосування частини третьої статті 123 КАС України є залишення позовної заяви без руху за правилами частини першої цієї ж статті.

На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №140/2046/19, від 10 червня 2020 року у справі №620/1715/19, від 23 вересня 2020 року у справі №640/5645/19, від 03 грудня 2020 року у справі №817/660/18, від 17 березня 2021 у справі №160/3092/20, від 18 березня 2021 у справі №640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі №640/17351/19, від 14 липня 2022 року №380/10649/21, від 09 червня 2022 року у справі №160/15960/20, від 05 травня 2022 року у справі №420/6134/21, від 28 березня 2024 року у справі № 460/6314/20 і Суд не знаходить підстав застосовувати інший підхід до тлумачення вимог статті 123 КАС України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки у цій справі порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,