ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № ЗД/380/27/25

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Клімат Плюс» (далі - «Компанія Клімат Плюс», платник податків) звернулося до суду із позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ДПС про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності від 08.07.2025 № 1076-р/лєр.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ДПС про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності від 08.07.2025 №1076-р/лєр, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року заяву задоволено.

Зупинено дію рішення ДПС про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності від 08.07.2025 № 1076-р/лєр.

Не погодившись з наведеною ухвалою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року апеляційну скаргу ДПС задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року скасовано. У задоволенні заяви ТОВ «Компанія Клімат Плюс» про забезпечення позову відмовлено.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення набрало чинності на другий робочий день за днем скерування відповідного рішення платнику податків та створює правові наслідки у вигляді позбавлення можливості здійснювати господарську діяльність на зазначеному раніше об`єкті до моменту перевірки правомірності прийняття оспорюваного рішення в судовому порядку.

Суд першої інстанції, між іншого, мотивуючи своє рішення, послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 240/26736/21, відповідно до якого (…)анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з моменту її отримання суб`єктом господарювання позбавляє його права на подальше здійснення такої діяльності, та може призвести до ухвалення судом рішення по суті спору до розриву відповідних господарських зв`язків, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду(…).

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов протилежних висновків:

задовольняючи заяву, суд першої інстанції обмежився висновком, що за наслідками припинення дії ліцензії фактично блокується господарська діяльність ТОВ «Компанія Клімат Плюс» на виробництво спирту етилового неденатурованого, при цьому суд не надав належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову, а також не встановили підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам ТОВ «Компанія Клімат Плюс»;

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року скасувати, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі № ЗД/380/27/25 залишити в силі.

У касаційній скарзі ТОВ «Компанія Клімат Плюс» як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач указує, що з 11 серпня 2026 року (наступний день після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції), ТОВ «Компанія Клімат Плюс» не має законних підстав не лише здійснювати виробництво спирту, але й здійснювати оптову реалізацію виробленого ним спирту етилового, у тому числі готової продукції, яка була виготовлена до припинення дії ліцензії та зберігається в залишках на акцизному складі підприємства.

На момент ухвалення оскаржуваної постанови ТОВ «Компанія Клімат Плюс» мало чинні договірні зобов`язання щодо поставки спирту етилового як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, виконання яких було заплановано на серпень 2026 року.

На переконання скаржника, навіть отримання окремої ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим не забезпечить негайного відновлення реалізації продукції, оскільки законодавством передбачено до 10 робочих днів для прийняття органом ліцензування рішення за належно оформленою заявою. Крім того, вартість такої ліцензії у 2026 році становить 734 995 грн на рік, що створює надмірне фінансове навантаження, істотно знижує економічну доцільність реалізації наявних залишків продукції та поглиблює негативні наслідки зупинення господарської діяльності.

На переконання скаржника, апеляційний суд фактично встановив завищений стандарт доказування, вимагаючи доведення «незворотних наслідків» та оцінюючи обставини так, ніби заявник мав наперед довести повне знищення бізнесу. Натомість, суд не спростував жодного з наведених у заяві показників, не встановив недостовірність конкретного документа, не пояснив, які саме докази є неналежними чи недопустимими.

Позивач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, висловлених у постановах від 13.07.2022 у справі № 240/26736/21, від 11.01.2023 у справі № 640/10679/22, від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі № 440/6755/21, від 31.01.2023 у справі № 140/8709/21, від 22.03.2023 у справі № 380/8301/22, від 15.03.2024 у справі № 500/5854/23, від 22.10.2024 у справі № 580/1433/24, від 15.01.2025 у справі № 400/10628/23 та від 18.03.2025 у справі № 380/18610/24, від 18.03.2025 у справі № 380/18610/24.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, уважаючи її доводи безпідставними та необґрунтованими, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

ДПС у відзиві, між іншого, звертає увагу, що окрім виробництва спирту, позивач здійснює оптову торгівлю спирту, таким чином ТОВ «Компанія Клімат Плюс» може здійснювати господарську діяльність, забезпечувати розрахунки по зобов`язанням як податковим та договірних, тощо. Водночас порушення прав позивача, на що останній посилається в заяві, є підставою для подання позову, проте не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Суд апеляційної інстанції, висновуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, виходив з таких міркувань.

Верховний Суд зазначає, що зі змісту ухвали суду першої інстанції убачається, що висновки суду, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного заявником рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності, не підтверджений оцінкою судом будь-яких доказів.

Натомість, суд апеляційної інстанції установив, що до основного виду діяльності ТОВ «Компанія Клімат Плюс» відноситься: КВЕД 11.01 Дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв.

02.08.2024 ТОВ «Компанія Клімат Плюс» видано ліцензію на виробництво спирту етилового неденатурованого реєстраційний номер 990117202400002 терміном дії з 02.08.2024 безстроково, за адресою: Львівська область, Червоноградський район, с. Борок, вул. Миру, буд.14, буд.14/3, буд.14/4.

Підставою для включення позивача до переліку суб`єктів, які підлягають перевірці слугувала службова записка управління контролю за обігом та ліцензуванням спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах Департаменту контролю за підакцизними товарами № 10/99-00-09-02-01-08 від 24.06.2025 так як:

за результатами аналізу баз даних ДПС встановлено ненадання/несвоєчасне надання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, розрахунку максимальної продуктивності обладнання виробництва спирту етилового, біоетанолу, в тому числі у разі зміни максимальної продуктивності такого обладнання.

Також ДПС установлено несвоєчасне надання центральному орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику змін щодо максимальної продуктивності такого обладнання у такого підприємства як, ТОВ «Компанія Клімат Плюс».

Заявником у період з 01.05.2025 по 31.05.2025 в середньому виробляло 21400 літрів безводного спирту сорту ЛЮКС за добу замість 19190 літрів безводного спирту як визначено ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод», тобто день настання зміни потужності на 2206 літрів безводного спирту за добу відбувся 01.05.2025, що підтверджується інформацією з ЄДР про добові фактичні обсяги отриманого реалізованого спирту етилового у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно УКТ ЗЕД у декалітрах 100-відсоткового спирту, приведених до температури 20°С та/або про добові фактичні обсяги отриманого спирту етилового та обсягу окремих видів продукції, виробленої з його використанням, станом на 24.06.2025 до ДПС зміни що відповідають фактичній максимальній потужності не надходили.

Позивач протягом травня 2025 року не здійснювало виробництво спирту упродовж 106 год та/або 4,4 доби в перерахунку від максимальної продуктивності обладнання, яку визначив Інститут, що підтверджується повідомленнями в електронній формі про зупинку і відновлення виробництва спирту етилового до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Також ТОВ «Компанія Клімат Плюс» подано декларацію з акцизного податку № 9178905913 від 20.06.2025 де в додатку 1, Розрахунок суми гарантованого зобов`язання з акцизного податку з виробленого на митній території України спирту етилового, біоетанолу відобразило кількість днів, протягом яких виробництво спирту етилового, біоетанолу не здійснювалося через зупинку виробництва або внаслідок технічних чи регламентних робіт в кількості (2 дні), що суперечить встановленим фактам та годинам простою підприємства. Такі дії заявника можуть свідчити про умисне з корисловою метою приховування реальної максимальної продуктивності обладнання для подальшого виробництва необлікованого спирту етилового, адже вже 01.06.2025 ТОВ «Компанія Клімат Плюс» почало звітувати про максимальну продуктивність обладнання в межах розрахунку наданого ДНУ «Укр НДІспиртбіопрод», а саме 19194 літри б.с. на добу.

ДПС уважала, що ТОВ «Компанія Клімат Плюс» порушило вимоги частини другої статті 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №3817-IX), а саме не надало центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, оновлений розрахунок максимальної продуктивності обладнання для виробництва спирту етилового, біоетанолу протягом 30 календарних днів із дня такої зміни.

На підставі службової записки начальника управління контролю за обігом та ліцензуванням спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах Департаменту контролю за підакцизними товарами Л.Баранової №10/99-00-09-02-01-08 від 24.06.2025 та відповідно до пункту 47 статті 46 Закону №3817-IX ДПС прийняла оскаржене рішення.

Так, при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції установив, що підставою для прийняття відповідачем Рішення вказана ненадання/несвоєчасне надання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, розрахунку максимальної продуктивності обладнання для виробництва спирту етилового, біоетанолу, в тому числі у разі зміни максимальної продуктивності такого обладнання передбачено припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у силу пункту 47 статті 46 Закону №3817-IX.

Положеннями Закону № 3817-IX визначено, що припинення дії ліцензії - це позбавлення суб`єкта господарювання права на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності, на який (які) йому надано ліцензію, у порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до пункту 47 частини другої статті 46 Закону № 3817-IX підставою для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є ненадання/несвоєчасне надання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, розрахунку максимальної продуктивності обладнання для виробництва спирту етилового, біоетанолу, в тому числі у разі зміни максимальної продуктивності такого обладнання.

За встановлених обставин, наявних матеріалів справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд не надав належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову, а також не встановив підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача. Висновки суду, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного заявником рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності, не підтверджений оцінкою судом будь-яких доказів.

Суд апеляційної інстанції виснував, що судом першої інстанції не зазначено, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.

Суд апеляційної інстанції виснував, що до матеріалів заяви заявником не долучено належних та допустимих доказів в розумінні статей 150, 151 КАС України, тому заявником не доведено, а судом першої інстанції належно не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку, наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що висновки суду першої інстанції щодо підстав застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України такими, що не ґрунтуються на повно і правильно досліджених та проаналізованих судом доказах, із наведенням відповідних висновків і мотивів у судовому рішенні.

Як вже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі №140/1568/23 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Водночас Верховний Суд уважає за необхідне звернути увагу, що позивач на момент подання заяви про забезпечення позову не надав жодного належного та допустимого доказу того, що виробництва спирту на час звернення до суду та на момент вчинення відповідачем дій щодо припинення дії ліцензії була основним видом його господарської діяльності або становила ключове джерело отримання доходу.

При цьому колегія суддів не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного рішення може убезпечити позивача від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо.

Проте варто врахувати, що такі обставини в будь - якому випадку не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта.

Це узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 826/16216/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 460/549/20, від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 160/7358/21, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Принагідно, колегія суддів зазначає, що припинення дії ліцензії стосовно одного виду діяльності суб`єкта господарювання (у тому числі й основного) за наявності інших відкритих КВЕД відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не може слугувати єдиним та безперечним доказом на користь висновку про наявність підстав для забезпечення позову.

Доводячи обставини впливу рішення податкового органу на господарські відносини суб`єкта господарювання з третіми особами, а також на розрахунки із бюджетом в частині сплати обов`язкових податків та зборів, недостатнім лише посилання на вказані обставини. За наявності у відповідного платника податків можливості здійснювати інші види діяльності, відсутні підстави стверджувати про об`єктивну неможливість виконання таким суб`єктом господарювання взятих на себе господарських зобов`язань перед третіми особами. З цих же підстав не можуть бути визнані обґрунтованими доводи заявника про неможливість сплачувати податки і збори.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції надано правильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, відмовлено у застосуванні заходів забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу та стверджуючи про помилковість висновків апеляційного суду щодо недоведеності ризиків, позивач наводить перелік первинних, розрахункових та статистичних документів (зокрема: договір поставки № 20250729-01 з додатною пенею, розрахунки продуктивності обладнання, накази про зупинку виробництва № 38, № 48, № 51, виписки з банківських рахунків, довідки про вихід спирту, звіти з праці 1-ПВ, листування з іноземними контрагентами IMA POLSKA S.A. тощо).

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд зазначає, що та обставина, що в інших справах були задоволенні заяви про забезпечення позову і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів уважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 3, 345, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд