ПОСТАНОВА
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М.,Карпенко С. О.,Мартєва С. Ю.,Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року в складі колегії суддів Панченка О. О., Пилипчук Л. І., Пікуля В. П.
у справі за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про скасування державної реєстрації права власності й визнання недійсними договорів купівлі-продажу та
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2024 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до вироку Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24 ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, діючи умисно, порушуючи вимоги законодавства, які регламентують порядок набуття громадянином України права власності на земельні ділянки, нехтуючи основними засадами щодо неухильного додержання законів України, виконуючи відведену йому роль в організованій групі, заволодів 28 земельними ділянками, розташованими на території Кобеляцької міської територіальної громади, шляхом підробки та використання завідомо підроблених документів, державних актів на право власності на землю, вчинене в умовах воєнного стану у особливо великих розмірах. ОСОБА_5 як член організованої групи отримав від невстановленої у ході досудового розслідування особи незаповнені бланки державних актів на право приватної власності на землю, підшукав та отримав персональні дані від своїх родичів; здобув архівні відомості щодо реєстраційних номерів та дат рішень Світлогірської, Канавської, Озерянської, Василівської, Бродщинської, Сухинівської та Вільховатської сільських рад Кобеляцького району Полтавської області за період 2000-2003 років, де наявні відтиски гербових печаток вказаних сільських рад, які використав як зразки для замовлення аналогічних гербових печаток, та з використанням комп`ютерної техніки підробив незаповнені бланки державних актів на право приватної власності на землю.
У результаті внесення ОСОБА_5 завідомо неправдивих відомостей до державних актів на право приватної власності на землю, сформовані державні акти, зокрема:
- серії ІІІ-ПЛ № 023576 від 27 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_5 , чим підтверджено, що на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Канавської сільської ради від 28 січня 2002 року йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,6900 га на території Канавської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 439;
- серії ІІІ-ПЛ № 023614 від 27 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_4 , чим підтверджено, що на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Канавської сільської ради від 28 січня 2002 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,26 га на території Канавської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 437;
- серії ІІІ-ПЛ № 023615 від 18 вересня 2000 року на ім`я ОСОБА_9 , чим підтверджено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Озерянської сільської ради від 07 липня 2000 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 4,3000 га на території Озерянської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 43;
- серії ІІІ-ПЛ № 023608 від 14 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_10 , чим підтверджено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Василівської сільської ради від 11 жовтня 2002 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,2680 га на території Василівської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 273;
- серії ІІ-ПЛ № 037903 від 03 вересня 2002 року на ім`я ОСОБА_6 ,чим підтверджено, що на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Сухинівської сільської ради від 15 березня 2002 року йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,8770 га на території Сухинівської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 70;
- серії ІІІ-ПЛ № 023579 від 20 липня 2003 року на ім`я ОСОБА_3 , чим підтверджено, що на підставі рішення 5 сесії 4 скликання Вільховатської сільської ради від 29 травня 2003 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,2100 га на території Вільховатської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 182.
На підставі підроблених документів державним реєстратором виконавчого комітету Кобеляцької міської ради зареєстровано право власності на ці земельні ділянки.
Однак фактично в книгах Канавської, Озерянської, Василівської, Сухинівської та Вільховатської сільських рад Кобеляцького району Полтавської області відсутні записи (відомості) про реєстрацію зазначених державних актів на право власності на землю та про передачу їх у приватну власність зазначеним особам.
У подальшому організатор злочинної групи здійснив заволодіння незаконно зареєстрованими земельними ділянками з метою отримання можливості розпоряджатися ними шляхом укладення правочинів із заздалегідь підшуканими підставними особами, а саме з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .
Посилаючись на те, що оформлення права власності на невитребувані земельні ділянки на підставі підроблених документів позбавляє територіальну громаду в особі Кобеляцької міської ради розпоряджатися землею, позивач просив задовольнити позов.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
28 серпня 2025 року ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області позовну заяву заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської області залишено без розгляду, оскільки прокурор не виконав вимоги ухвали Козельщинського районного суду Полтавської області від 28липня 2025 року про залишення позову без руху із наданням строку для подання експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок і внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі їх вартості.
Суд керувався тим, що09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), тому, в силу положень статей 390, 391 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ, частини четвертої статті 177 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позову, проте прокурором вказані вимоги закону не виконані.
26 лютого 2026 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської областізадоволено.
Ухвалу Козельщинського районного суду Полтавської області від 28 серпня
2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не врахував, що справа не стосується питання про зворотну дію закону в часі. За змістом пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Також поза увагою суду залишилось те, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п`ятій статті 390 ЦК України, яка поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві заступник керівника Полтавської обласної прокуратури - Титарчук І. Г. посилається на недобросовісність набувачів спірних земельних ділянок. Зокрема, вказує, що добросовісність відповідачів виключається, оскільки земельні ділянки набуті ними на підставі неіснуючих рішень сільських рад та підроблених актів, а тому очевидно, що відповідачі діяли недобросовісно, це підтверджується вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24. Оскільки прокурор обґрунтовує позов недобросовісністю набувачів, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються. Водночас, питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року, в якій просить її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд залишив поза увагою висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25, про те, що питання про добросовісність / недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а в оскаржуваному рішенні передчасно, без дослідження наявних доказів у справі по суті суд встановив факт того, що відповідачі є недобросовісними набувачами спірних земельних ділянок.
Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24 стосується лише ОСОБА_1 , а не усіх осіб, до яких звертається прокурор. Тобто вирок не стосується прав, свобод та інтересів інших вісьмох співвідповідачів, а тому не може автоматично забезпечувати преюдиційність факту недобросовісності.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в справі № 359/3373/16-ц від 23 листопада 2021 року в пункті 148 зроблено висновок, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури зазначає, що на момент подачі позовної заяви, тобто станом на вересень 2024 року, редакція статей 175, 177 ЦПК України не містила вказівки на необхідність внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна в спірній категорії справ. Такою вказівкою була доповнена стаття 177 ЦПК України лише у квітні 2025 року. За своїм змістом нова редакція частини четвертої статті 177 ЦПК України, яка набула чинності 09 квітня 2025 року, фактично встановлює нові обов`язки для позивача як учасника судового процесу, а відтак в розумінні положень статті 3 ЦПК України зворотної вимоги в часі не має.
Вказівки щодо зворотної дії в часі Закону № 4292-ІХ у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості витребуваної земельної ділянки мають вирішуватись судом вже за результатами розгляду справи по суті заявлених вимог. Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2025 року в справі № 354/1754/24 виклав висновки щодо процесуальних наслідків невнесення вартості майна на депозит суду. Зокрема, вказав, що такий обов`язок виникає лише у разі витребування майна у добросовісного набувача. Якщо позов заявлено до недобросовісного набувача - такий обов`язок відсутній, а невнесення коштів на депозит не є підставою для залишення позову без розгляду, оскільки питання добросовісності вирішується судом під час розгляду справи по суті. Прокурором не ставиться позовна вимога про витребування спірного майна на користь держави. Позовні вимоги стосуються визнання недійсними укладених договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на них. Позовна заява відповідала вимогам статті 177 ЦПК України у редакції, чинній станом на 04 грудня 2024 року, законодавчо визначених підстав для подання прокурором експертно-грошової оцінки вартості спірних земельних ділянок та доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі їх вартості не було.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У цій справі прокурор звернувся до суду з позовною заявою 11 грудня 2024 року - до набрання чинності Законом № 4292-ІХ (09 квітня 2025 року). Ухвалою від 20 грудня 2024 року Кобелецький районний суд Полтавської області відкрив провадження у справі, а ухвалою від 28 липня 2025 року - залишив позовну заяву без руху вже після набрання Законом № 4292-ІХ чинності, пред`явивши прокурору вимоги, передбачені оновленою редакцією статті 177 ЦПК України.
Позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме в частині внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі дійсної (реальної) оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок з кадастровими номерами 5321885100:00:007:0017, 5321885400:00:001:0004, 5321886500:00:026:0006, 5321880900:00:001:0067), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель».
Прокурор не усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, що мало наслідком залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України, відповідно до якої суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції керувався тим, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон № 4292-ІХ, яким, зокрема, доповнено:
- статтю 390 ЦК України частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу»;
- частину четверту статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- у статті 185 ЦПК України частину другу абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму»;
- перше речення частини третьої статті 185 ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду»;
- статтю 265 ЦПК України доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Суд першої інстанції у цій справі з посиланням на наведені вище норми права виснував, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Натомість апеляційний суд урахував, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п`ятій статті 390 ЦК України. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
Такий висновок застосований до обставин, коли нова редакція частини четвертої статті 177 ЦПК України набула чинності після подачі позовної заяви та відкриття провадження в справі, зокрема, в постанові Верховного Суду від 13 травня2026 року в справі № 642/5620/23.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 28 січня 2026 року в cправі № 922/2555/21 сформулював висновок про те, що положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
За висновками Касаційного господарського суду, за умов, що прокурор заявляє вимоги про витребування майна до фізичної особи як недобросовісного набувача, внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду (частина шоста статті 164, частина другастатті 174, частина тринадцята статті 238 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України) не є обов`язковим для подальшого розгляду справи.
Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25, від 10 грудня 2025 року в справі № 354/417/25, від 24 червня 2026 року в справі № 751/5936/25 та інші, що свідчить про сформовану й сталу практику застосування норм права у спірних правовідносинах.
Заявник у касаційній скарзі посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25, про те, що питання про добросовісність / недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, однак залишає без уваги контекст вирішеної справи № 354/419/25, в якій прокурор посилався на недобросовісність набувача спірної земельної ділянки і стосовно таких обставин Верховний Суд виснував, що положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача, а у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
Тобто постанова Верховного Суду від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25 не є прикладом протилежного застосування норм права, відмінного від урахованого апеляційним судом.
У позовній заяві заступник керівника Полтавської обласної прокуратури посилається на недобросовісність набувачів спірних земельних ділянок. Зокрема, вказує, що добросовісність відповідачів виключається, оскільки земельні ділянки набуті ними на підставі неіснуючих рішень сільських рад та підроблених актів, а тому очевидно,що відповідачі діяли недобросовісно, щопідтверджується вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24.
Крім того, прокурором не ставиться позовна вимога про витребування спірного майна на користь держави. Позовні вимоги стосуються визнання недійсними укладених договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на них.
Оскільки прокурор посилався на недобросовісність набувачів, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються, а тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, у зв`язку з чим ухвалене ним рішення необхідно залишити без змін.
Доводи касаційної скарги щодо неналежності обраного прокурором способу захисту порушеного права стосуються суті спору, проте в межах цього касаційного оскарження Верховний Суд досліджує питання прийнятності позовної заяви у частині виконання вимог щодо внесення коштів на депозит суду й не може перевіряти обґрунтованість позову.
З аналогічних підстав не досліджуються доводи касаційної скарги щодо недопустимості як доказу в справі вироку Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення- без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду