ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 914/671/25

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтом Україна» (далі - ТОВ «Балтом Україна», позивач) звернулося до суду з позовом до Львівської міської ради (далі також - Рада), Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради» (далі - ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради»), Управління капітального будівництва Львівської міської ради (далі також - Управління капітального будівництва) про стягнення 19 578 611,04 гривень, з яких:

- 3 910 278,67 грн пені, нарахованої за період 03.09.24 - 03.03.2025,

- 12 909 147,5 грн інфляційних втрат, нарахованих за період 03.03.2022 - 03.03.2025,

- та 2 759 184,87 грн 3 % річних, нарахованих за період 03.03.2022 - 03.03.2025.

1.2. В обґрунтування позову позивач вказав, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором на реконструкцію вулиці Городоцької від 10.09.2010, що був укладений з Управлінням капітального будівництва, втім останній не сплатив кошти за виконані роботи. З огляду на вказані обставини рішенням суду у справі №?914/3479/13 стягнуто з Управління капітального будівництва борг за таким договором. Надалі через невиконання рішення суду у справі №?914/3479/13 між ТОВ "Балтом Україна" та ЛКП "Агенцією ресурсів Львівської міської ради" був укладений договір поруки, погоджений Львівською міською радою. На підставі наведеного у справі №?914/3080/20 суд стягнув борг з поручителя в межах суми, передбаченої договором поруки, а також пеню, інфляційні втрати та 3 % річних з Управління капітального будівництва, як основного боржника, та з Львівської міської ради, як субсидіарного боржника.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами рішення суду у справі №914/3080/20 позивач нарахував відповідачам пеню, інфляційні втрати та 3 % річних, що є предметом даного спору.

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/671/25 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Управління капітального будівництва, як основного боржника, та з Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, через виконавчий комітет Львівської міської ради на користь ТОВ «Балтом Україна» 12 843 496, 15 грн інфляційних втрат, 2 749 329, 39 грн 3 % річних, а також 187 113, 90 грн судового збору та 14 335, 59 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції з огляду на те, що заборгованість на момент звернення позивача з позовом у цій справі залишилась неоплаченою основним боржником, дійшов висновку про правомірність стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому суд виходив з того, що субсидіарна відповідальність Львівської міської ради за зобов`язаннями Управління капітального будівництва Львівської міської ради, а також порядок виконання рішення у цій частині вже визначені судовим рішенням у справі № 914/3080/20, тому вимоги про стягнення нарахованих сум з Львівської міської ради як субсидіарного боржника та їх виконання у визначений спосіб (через виконавчий комітет Ради) є правомірними.

Водночас у задоволенні позовних вимог до ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» суд першої інстанції відмовив, мотивувавши це тим, що у справі №914/3080/20 рішенням Господарського суду Львівської області з ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» стягнуто суму, на яку поширювалась дія поруки, тому подальше стягнення з поручителя є неможливим.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/671/25 залишено без змін.

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 у справі № 914/671/25 в частині стягнення з Управління капітального будівництва, як основного боржника, та з Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, через виконавчий комітет Львівської міської ради на користь ТОВ «Балтом Україна» інфляційних втрат, 3 % річних, відшкодування витрат на оплату судового збору та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновків Верховного Суду:

- від 20.04.2022 у справі №910/2615/18, від 31.05.2023 у справі №500/3499/17 щодо застосування частини другої статті 619 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України));

- від 27.06.2023 у справі №910/16181/18, від 28.02.2024 у справі №910/12005/22 (щодо застосування частини восьмої статті 80 ГПК України);

- від 16.08.2024 у справі №925/80/23, від 10.01.2019 у справі № 243/4686/17, від 18.05.2020 у справі №711/3288/17-ц, від 21.04.2021 у справі № 304/1745/18, від 27.03.2024 у справі № 202/7375/22 (щодо застосування частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, частини третьої статті 96, частини першої статті 176 ЦК України).

Скаржник у поданій касаційній скарзі наголошує на такому:

- судом проігноровано той факт, що ні законом, ні договором № 20 не передбачено відповідальності Львівської міської ради за діяльність Управління капітального будівництва Львівської міської ради;

- перед пред`явленням позову до Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, ТОВ «Балтом Україна» повинно було звернутися з вимогою до Управління капітального будівництва як до основного боржника;

- звернення до додаткового боржника можливе лише після вчинення кредитором певних дій щодо основного боржника;

- субсидіарна відповідальність не може застосовуватися поряд з відповідальністю основного боржника, а може лише застосовуватися замість неї, в разі невиконання ним своїх зобов`язань;

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Балтом Україна» зверталося з вимогою до основного боржника - Управління капітального будівництва, а також доказів відмови останнього від виконання зобов`язання чи залишення відповідної вимоги без відповіді;

- суд не навів ані норми закону, ані положення договору, які б прямо передбачали покладення на Львівську міську раду субсидіарної відповідальності за невиконання Управлінням капітального будівництва судового рішення;

- вимоги ТОВ «Балтом Україна» до Львівської міської ради як до субсидіарного боржника є передчасними та не ґрунтуються на належних правових підставах. Відсутність попереднього звернення до основного боржника свідчить про порушення порядку пред`явлення вимоги, встановленого частиною другою статті 619 ЦК України;

- Львівська міська рада, виконавчий комітет Львівської міської ради та Управління капітального будівництва Львівської міської ради є трьома різними юридичними особами;

- згідно з Положенням про виконавчий комітет Львівської міської ради, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021 № 1081, виконавчий комітет Ради не несе відповідальності за зобов`язаннями Управління капітального будівництва Львівської міської ради;

- включення виконавчого комітету Львівської міської ради як окремої юридичної особи до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів не може бути підставою для стягнення з виконавчого комітету Львівської міської ради коштів, які є заборгованістю інших юридичних осіб;

- жодні рішення про перехід прав та обов`язків від ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради», Управління капітального будівництва до виконавчого комітету Львівської міської ради не приймалися;

- копія договору від 10.09.2010 № 20 була долучена до матеріалів справи з порушенням вимог процесуального законодавства, а тому не могла бути прийнята судом та покладена в основу судового рішення;

- субсидіарна відповідальність виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Умовами договору підряду не передбачено, що Рада несе субсидіарну відповідальність за невиконання зобов`язань Управлінням капітального будівництва. Законами України передбачено, що субсидіарна відповідальність застосовується лише у випадках, передбачених законом, таким випадком у законодавстві України є частина друга статті 61 КУзПБ. Втім Управління капітального будівництва не перебуває у банкрутстві, а тому відсутні підстави для покладення будь-яких обов`язків на Львівську міську раду як засновника юридичної особи.

3.3. ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» 31.07.2026 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Ради задовольнити у повному обсязі.

3.4. ТОВ «Балтом Україна» 31.07.2026 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. Між Управлінням капітального будівництва Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (правонаступником якого є Управління капітального будівництва Ради) та ТОВ "Балтом Україна" 10.09.2010 укладено договір № 20 (далі - Договір №20) на реконструкцію вул. Городоцької (від вул. Кульпарківської до межі міста).

Відповідно до пункту 1.1 цього Договору підрядник (позивач) зобов`язується власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до замовлення і вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил виконати роботи на об`єкті: реконструкція вулиця Городоцької (від вулиці Кульпарківської до межі міста), а замовник (Управління капітального будівництва Ради) зобов`язується прийняти і оплатити виконані роботи.

Пунктом 2.1. Договору №20 передбачено, що договірна ціна на момент укладення договору є твердою (незмінною) і становить 59 999 808,20 гривень. Відповідно до ухвали Львівської міської Ради від 14.05.2010 № 3543 обсяг фінансування та обсяг робіт, які підлягають виконанню в 2010 році за кошти міського бюджету, складає 15 200 000,00 грн, в тому числі ПДВ. Тверда договірна ціна визначається на основі проектно-кошторисної документації встановлюється незмінною на весь обсяг будівництва і не уточнюється, за винятком випадків визначених Державними будівельними нормами України (ДБН Д.1.1-1-2000) та чинним законодавством України, якщо:

- в процесі будівництва в проектній документації та інвесторських кошторисах виявлено безперечні помилки, які не було виявлено на стадії тендерної пропозиції та складання договірної ціни, а підрядник не є виконавцем проектно-кошторисної документації;

- виникли обставини непереборної сили - надзвичайні обставини та події, які не можуть бути передбачені сторонами під час укладання договору.

Вартість виконаних робіт буде визначатися щомісячно на основі нормативних трудовитрат, договірної заробітної плати в погодженому розмірі згідно з фактично виконаними фізичними обсягами будівельно-монтажних робіт відповідно до ДБН та чинного законодавства. Рішення про перегляд договірної ціни з обґрунтуванням причин оформлюється відповідно до пункту 11.2. цього договору.

Згідно із пунктами 4.2.3 та 4.2.8 Договору №20 замовник зобов`язувався щомісячно приймати від підрядника акти виконаних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, перевірити їх і підписати на протязі 5-ти робочих днів, чи повернути в цей же строк підряднику для виправлення. Оплатити прийняті виконані роботи тільки в межах бюджетних призначень при умові поступлення коштів на рахунок замовника по даному об`єкту. При відсутності фінансування передбачені пунктом 6.3 штрафні санкції не застосовуються, заборгованість переноситься на наступний бюджетний рік з урахуванням пункту 4.1.9.

За умовами пункту 5.4 Договору №20 розрахунки проводяться тільки за фактично виконані роботи після підписання замовником представлених підрядником належно оформлених актів виконаних робіт (Форма КБ-2в) та довідки (Форма КБ-3), рахунку на оплату, шляхом проміжних платежів, протягом 10-и календарних днів та тільки в межах бюджетних призначень та при умові поступлення коштів на рахунок замовника по даному об`єкту.

Пунктом 6.2 Договору №20 передбачено, що за порушення строків оплати прийнятих робіт при отриманні фінансування по даному об`єкту, та з урахуванням пункту 4.1.9 договору, замовник сплачує пеню, розмір якої обчислюється від суми не оплачених, але прийнятих робіт, витрачену з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

4.2. У зв`язку з неналежним виконанням Управлінням капітального будівництва своїх договірних зобов`язань рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 у справі № 914/3479/13 позов задоволено частково, стягнуто з Управління капітального будівництва Ради на користь ТОВ «Балтом Україна»:

- 38 614 063,44 грн основного боргу;

- 2 002 641,69 грн 3% річних (за період 05.12.2011 - 10.09.2013).

4.3. Ухвалою від 10.10.2019 № 5637 «Про погодження укладення договору поруки» Львівська міська рада з метою забезпечення виконання зобов`язань Управління капітального будівництва перед ТОВ «Балтом Україна» погодила укладення договору поруки між ТОВ «Балтом Україна» та ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради».

ТОВ «Балтом Україна» та Львівське комунальне підприємство «Агенція ресурсів Львівської міської ради» 22.10.2019 уклали договір поруки (надалі - Договір поруки), відповідно до пункту 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання Управлінням капітального будівництва Львівської міської ради (боржник) свого обов`язку сплатити кредиторові кошти в сумі 32 477 691,76 грн, яка складається із:

- суми основного боргу в розмірі 30 475 050,07 грн за виконані роботи на об`єкті: «Реконструкція вулиці Городоцької (від вулиці Кульпарківської до межі міста)» у місті Львові згідно із Договором від 10.09.2010 №20;

- суми трьох процентів річних в розмірі 2 002 641,69 гривень.

Ухвалою від 26.12.2019 № 6120 Львівська міська рада затвердила цей договір поруки.

Пунктами 2.1 та 2.2 Договору поруки передбачено, що поручитель відповідав перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, в межах боргу і судових витрат, визначених пунктом 1.1. цього договору. Поручитель не відповідає за сплату боржником процентів річних, інфляційних втрат, за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені) тощо.

Згідно з пунктами 4.1 та 4.2 Договору поруки боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити останньому суму боргу боржника в межах, визначених пунктом 1.1 цього договору, шляхом безготівкового перерахунку погодженої згідно із пунктом 1.1 цього договору суми на банківський рахунок кредитора. При цьому, вимогою кредитора сторони вважають будь-яке письмове повідомлення (вимогу) кредитора на адресу поручителя щодо сплати коштів із посиланням на цей договір. Сторони погоджуються із тим, що виконання грошового зобов`язання поручителя може бути припиненим і в інший спосіб, що не заборонений чинним законодавством України, в тому числі і шляхом заліку (зарахування) зустрічних однорідних вимог.

4.4. У зв`язку з невиконанням Управлінням капітального будівництва Львівської міської ради рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 у справі № 914/3479/13 позивач звертався до суду з позовом до Львівської міської ради, ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради», Управління капітального будівництва Львівської міської ради з позовом (з врахуванням заяв про зміну предмета, підстав позову та збільшення позовних вимог) про стягнення:

- з ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» на користь ТОВ «Балтом Україна» грошових коштів в розмірі 32 477 691,76 гривень;

- з Управління капітального будівництва Львівської міської ради як основного боржника та субсидіарно з Львівської міської ради на користь ТОВ «Балтом Україна» грошові кошти в розмірі 57 009 138,38 грн, з яких: 5 854 492,01 грн пеня, 43 374 136,01 грн інфляційних втрат, 7 780 510,36 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 у справі №914/3080/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто:

- з ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» на користь ТОВ «Балтом Україна» 32 477 691,76 грн основного боргу;

- з Управління капітального будівництва Львівської міської ради, як основного боржника, та з Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, на користь ТОВ «Балтом Україна» грошові кошти в розмірі 51 389 551,02 грн, з яких: 2 958 437,32 грн пені (за період 05.12.2011 - 04.06.2012); 40 902 984,90 грн інфляційні втрати (за період з грудня 2011 року по травень 2021 року), 7 528 128,80 грн - 3% річних (за період з 11.09.2013 по 08.06.2021).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 у справі № 914/3080/20 рішення залишено без змін.

4.4.1. Ухвалою від 13.01.2022 Господарський суд Львівської області змінив порядок виконання вищевказаного рішення шляхом стягнення грошових коштів з Управління капітального будівництва Львівської міської ради як основного боржника, та з Львівської міської ради через виконавчий комітет Львівської міської ради як субсидіарного боржника.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 змінено пункт 5, пункт 7 та пункт 9 резолютивної частини цієї ухвали, виключивши посилання на те, що виконавчий комітет Львівської міської ради «як субсидіарний боржник».

4.4.2. Постановою від 20.03.2023 Верховний Суд скасував ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 (з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2022 про виправлення описки стосовно дати прийняття ухвали, що оскаржується), якою було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в розгляді справи, - виконавчого комітету Львівської міської ради, на рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 у справі № 914/3080/20, направивши справу до Західного апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду. При цьому Суд зазначив, що зі змісту ухвали Господарського суду Львівської області від 13.01.2022 про зміну порядку виконання рішення суду у справі №914/3080/20 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі №914/3080/20 вбачається, що резолютивні частини як рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2021, так і додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021, так і додаткового рішення, прийнятого постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 у справі №914/3080/20 викладено в редакціях, зазначених у цих судових рішеннях і стосуються стягнення грошових сум з Львівської міської ради через Виконавчий комітет Львівської міської ради (пункт 8.20 постанови).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 апеляційну скаргу виконавчого комітету залишено без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 у справі №914/3080/20 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.08.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2021, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №914/3080/20 залишено без змін.

4.4.3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.06.2022 відстрочено Львівській міській раді та Виконавчому комітету Львівської міської ради виконання рішення суду до 23.08.2022 в частині стягнення з Управління капітального будівництва Львівської міської ради, як основного боржника, та з Львівської міської ради через Виконавчий комітет Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, на користь ТОВ "Балтом Україна" грошових коштів в розмірі 51 389 551,02 грн, з яких: 2 958 437,32 грн пеня, 40 902 984,90 грн інфляційні втрати, 7 528 128,80 грн - 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 422 490,06 гривень.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.08.2022 ухвала Господарського суду Львівської області від 16.06.2022 залишена без змін.

В подальшому боржниками неодноразово подавалися заяви про відстрочку виконання рішення суду, проте у задоволенні таких було відмовлено.

4.5. На момент ухвалення рішення у справі № 914/3080/20 наявними були такі грошові зобов`язання боржників:

- Управління капітального будівництва Львівської міської ради (основного боржника) - 30 475 050,07 грн основного боргу, 2 002 641,69 грн 3% річних (за період з 05.12.2011 по 10.09.2013) та 68 820,00 грн судового збору;

- ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» (як солідарного боржника) - 32 477 691,76 грн (30 475 050,07 грн основного боргу, 2 002 641,69 грн 3% річних (за період з 05.12.2011 по 10.09.2013)) та 267 009,50 грн судового збору;

- Управління капітального будівництва Львівської міської ради як основного боржника та Львівської міської ради як субсидіарного боржника - 2 958 437,32 грн пені, 40 902 984,90 грн інфляційних втрат (за період з грудня 2011 року по травень 2021 року), 7 528 128,80 грн 3% річних (за період з 11.09.2013 по 08.06.2021) та 422 490,06 грн судового збору.

Як слідує з наявних у матеріалах справи банківських виписок вбачається, що в межах виконавчого провадження у справі № 914/3080/20 стягнуто заборгованість у розмірі 2 569 572,91 гривень.

4.6. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, виходили з такого:

(1) щодо стягнення коштів з Управління капітального будівництва:

- якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання;

- оскільки заборгованість згідно з Договором від 10.09.2010 на момент звернення позивача з цим позовом залишилась неоплаченою Управлінням (основним боржником), суд вважає правомірним стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат;

(2) щодо стягнення коштів з ЛКП «Агенція ресурсів ЛМР»:

- Договір поруки чітко визначає межі відповідальності ЛКП «Агенція ресурсів ЛМР» як поручителя. Будь-які інші нарахування, у тому числі штрафні санкції (пеня), договором не передбачені;

- у справі № 914/3080/20 рішенням Господарського суду Львівської області з ЛКП «Агенція ресурсів ЛМР» вже стягнуто суму, на яку поширювалась дія поруки. У зв`язку з цим, подальше стягнення з поручителя є неможливим;

- у задоволенні вимог про стягнення з ЛКП «Агенція ресурсів ЛМР» 3 % річних, інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання Управлінням слід відмовити;

(3) щодо стягнення коштів з Ради через виконавчий комітет:

- рішенням суду у справі № 914/3080/20 встановлено субсидіарну відповідальність Львівської міської ради за невиконання Управлінням капітального будівництва Ради грошових зобов`язань, які виникли з Договору підряду №20;

- Рада несе субсидіарну (додаткову) відповідальність за грошовими зобов`язаннями Управління капітального будівництва Ради;

- у справі № 914/3080/20 встановлено, що виконати рішення щодо стягнення коштів з Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, у звичайному порядку неможливо, оскільки вона не перебуває на розрахунково-касовому обслуговуванні в органах Державної казначейської служби та не має відкритих рахунків. Відтак ухвалою від 13.01.2022 було змінено порядок виконання рішення у цій справі;

- суд у справі № 914/3080/20 встановив як суб`єктів відповідальності за зобов`язання, що виникли з Договору №20, так і порядок виконання їхніх зобов`язань (який змінено так, щоб стягнення коштів з Ради, як субсидіарного боржника, здійснювалося через виконавчий комітет Ради). Тому суд не має підстав для повторного встановлення чи додаткового обґрунтування цих обставин;

- у межах цієї справи № 914/671/25 не виникають нові грошові зобов`язання, а здійснюється лише нарахування 3 % річних та інфляційних втрат як наслідок невиконання рішення у справі № 914/3080/20;

- вимоги про стягнення нарахованих сум з Ради, як субсидіарного боржника, та їх виконання у визначений спосіб (через виконавчий комітет Ради) є правомірними;

(4) щодо правомірності заявлених сум:

- обґрунтованими та такими, що підлягають до стягнення з Управління, як основного боржника та Ради, як субсидіарного боржника (через виконавчий комітет Ради), є 12 843 496,15 грн інфляційних втрат та 2 749 329,39 грн - 3 % річних;

- рішенням суду у справі № 914/3080/20 стягнуто з Управління, як основного боржника, та з Ради, як субсидіарного боржника, на користь ТОВ «Балтом Україна» пеню за заборгованість згідно з Договором №20 в межах шестимісячного строку, передбаченого законом (за період з 05.12.2011 по 04.06.2012). Стягнення пені поза межами шестимісячного строку є необґрунтованим;

(5) щодо витрат на професійну правничу допомогу:

- обґрунтованими є стягнення 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Пропорційно до розміру задоволених позовних вимог такі витрати становлять 14 335,59 грн та покладаються лише на Управління, як основного боржника, та Львівську МР, як субсидіарного боржника. Адже в частині вимог заявлених до ЛКП "Агенція ресурсів ЛМР" суд відмовив.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №914/671/25 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І.↗ (головуючий), Бакуліна С.В.↗, Кібенко О.Р.↗

Ухвалою Верховного Суду від 30.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі №914/671/25 за касаційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026; справу призначено до судового розгляду.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 у справі № 914/671/25 у задоволеній частині позовних вимог.

При цьому Суд ураховує, що рішення судів попередніх інстанцій у відмовленій частині позову жодною із сторін до касаційного суду не оскаржується, а відтак останні Судом у цій частині не переглядаються.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Так, Рада вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

- від 20.04.2022 у справі №910/2615/18, від 31.05.2023 у справі №500/3499/17 щодо застосування частини другої статті 619 ЦК України;

- від 27.06.2023 у справі №910/16181/18, від 28.02.2024 у справі №910/12005/22 щодо застосування частини восьмої статті 80 ГПК України;

- від 16.08.2024 у справі №925/80/23, від 10.01.2019 у справі № 243/4686/17, від 18.05.2020 у справі №711/3288/17-ц, від 21.04.2021 у справі № 304/1745/18, від 27.03.2024 у справі № 202/7375/22 щодо застосування частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, частини третьої статті 96, частини першої статті 176 ЦК України.

Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Щодо того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

6.4. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично причиною звернення до Верховного Суду стало питання:

- щодо існування підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних з основного та субсидіарного боржників за неналежне виконання рішення суду.

З огляду на наведене Суд відзначає таке.

6.5. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

6.6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за Управлінням капітального будівництва Ради у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань утворилась заборгованість перед ТОВ «Балтом Україна», яка у подальшому була стягнута з ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради», як солідарного боржника (на підставі Договору поруки), відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 у справі №914/3080/20, яке набрало законної сили.

Втім, оскільки основна заборгованість за рішенням Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 у справі №914/3080/20 була сплачена лише частково, ТОВ «Балтом Україна» звернулось до суду з даним позовом до Управління капітального будівництва Львівської міської ради, як основного боржника, та до Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, про стягнення, зокрема 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на непогашену суму заборгованості.

6.7. У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що зобов`язання припиняється, зокрема його фактичним виконанням.

Верховний Суд неодноразово наголошував про те, що наявність судового рішення суду про стягнення суми основного боргу (як з боржника, так і з поручителя) не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таке рішення суду не припиняє зобов`язання сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а тому не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

З огляду на наведене, ураховуючи, що судами не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено виконання боржником (основним та / або солідарним (поручителем)) рішення суду у справі №914/3080/20, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.

6.8. Так, задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що інфляційні втрати та 3% річних за спірний період часу підлягають сплаті з Управління капітального будівництва Львівської міської ради, як основного боржника, та Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, через виконавчий комітет Ради.

При цьому суди керувались тим, що рішенням суду у справі № 914/3080/20 встановлено субсидіарну відповідальність Львівської міської ради за невиконання Управлінням капітального будівництва Ради грошових зобов`язань, які виникли з Договору підряду №20. Також господарські суди вказали, що оскільки у справі №914/3080/20 встановлено як суб`єктів відповідальності за зобов`язання, що виникли з Договору №20, так і порядок виконання їхніх зобов`язань (який змінено так, щоб стягнення коштів з Ради як субсидіарного боржника здійснювалося через виконавчий комітет Ради), тому суд не має підстав для повторного встановлення чи додаткового обґрунтування цих обставин.

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги про стягнення нарахованих сум з Управління капітального будівництва Ради, як основного боржника, та з Ради, як субсидіарного боржника, а також їх виконання у визначений спосіб (через виконавчий комітет Ради) є правомірним.

6.9. Оцінюючи наведені висновки судів попередніх інстанцій у контексті доводів та вимог касаційної скарги, які фактично зводяться до неправомірності стягнення спірних коштів із субсидіарного боржника через виконавчий комітет Ради, Суд відзначає таке.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.

Зокрема вказаною статтею встановлено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника (частина друга).

Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (частина третя).

Тобто, виходячи зі змісту частини першої статті 619 ЦК України, підставою для застосування субсидіарної відповідальності, зокрема для засновника юридичної особи (що має місце у спірних правовідносинах) є виключно пряма вказівка закону або договору.

У наведеному Суд ураховує, що рішенням суду Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 у справі №914/3080/20, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та постановою Верховного Суду від 13.08.2024, дійсно встановлено, що Рада несе субсидіарну (додаткову) відповідальність за грошовими зобов`язаннями Управління капітального будівництва Ради, що виникли з Договору №20.

З огляду на наведене доводи касаційної скарги щодо того, що Рада не є субсидіарним боржником перед позивачем за спірним зобов`язанням, відхиляються Судом як необґрунтовані та такі, що не спростовують обставин, встановлених у справі №914/3080/20 (які суди у порядку статті 75 ГПК України правомірно врахували).

Із наведених мотивів відхиляються і посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 18.08.2024 у справі №925/80/23, від 10.01.2019 у справі № 243/4686/17, від 18.05.2020 у справі №711/3288/17-ц, від 21.04.2021 у справі № 304/1745/18, від 27.03.2024 у справі № 202/7375/22 щодо застосування частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, частини третьої статті 96, частини першої статті 176 ЦК України.

Колегія суддів відзначає, що за загальним правилом субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли поряд з основним боржником до відповідальності притягується й інша особа. Тобто статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.

Втім у статті 619 ЦК України визначена послідовність заявлення кредитором вимог до особи, яка несе субсидіарну відповідальність:

«перш ніж пред`явити вимогу до додаткового (субсидіарного) боржника, кредитор повинен пред`явити цю вимогу до основного боржника. І тільки тоді, коли основний боржник відмовиться задовольнити вимоги кредитора або кредитор не одержить від нього відповіді в розумний строк, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність».

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 24.12.2019 у справі №904/10506/17, від 11.12.2019 у справі №904/10513/17 тощо.

Отже, за змістом статті 619 ЦК України вбачається, що субсидіарна відповідальність настає лише за умови пред`явлення попередньої вимоги кредитором до основного боржника та наявністю фактичної відмови останнього від задоволення такої.

Колегія суддів наголошує, що субсидіарна відповідальність є додатковою, тому кредитор має дотримуватись чіткої послідовності дій, передбачених статтею 619 ЦК України.

Порушення кредитором встановленого статтею 619 ЦК України порядку, зокрема у разі звернення з вимогою (у тому числі, і до суду) відразу до субсидіарного боржника, має наслідком відмови у задоволенні такої вимоги / позову до субсидіарного боржника, у зв`язку із порушенням встановленого законом порядку.

Отже, закон захищає субсидіарного боржника від передчасних претензій, але у будь-якому разі не звільняє основного боржника від прямого судового позову. Тобто наведене правило статті 619 ЦК України у частині попереднього пред`явлення вимоги стосується лише щодо субсидіарного боржника, а не основного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі №910/2615/18 (на яку посилається скаржник) вказала, що:

«Кредитор може пред`явити вимогу в досудовому порядку або звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження. У таких випадках субсидіарний боржник є не правонаступником основного боржника, а особою, яка є додатково відповідальною за зобов`язанням основного боржника в силу прямого припису закону.

У цивільно-правовому зобов`язанні може виникати, зокрема, солідарна та субсидіарна відповідальність. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Субсидіарна ж відповідальність має додатковий характер, який полягає, зокрема, в тому, що в разі, якщо вимога кредитора в повному обсязі задоволена основним боржником, додатковий боржник до відповідальності не притягується. Тому під час виконання зобов`язань важливо визначити вид відповідальності; від цього залежить порядок пред`явлення вимоги кредитора, а також порядок виконання зобов`язання боржником».

Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі №500/3499/17 (на яку також посилається скаржник) вказав, що вимоги осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за договором, не можуть бути звернені поряд із відповідальністю основного боржника, а можуть бути звернені лише у разі, коли основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості за договором. Тобто субсидіарна відповідальність не може застосовуватися поряд з відповідальністю основного боржника, а може лише застосовуватися замість неї, в разі невиконання ним своїх зобов`язань.

6.10. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності заявлення даного позову до Управління капітального будівництва Львівської міської ради, як основного боржника.

Втім у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат з Львівської міської ради, як субсидіарного боржника, через виконавчий комітет Львівської міської ради колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

Суд ураховує, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення у відповідній частині господарські суди не встановлювали та не перевіряли обставин дотримання позивачем порядку пред`явлення вимоги до субсидіарного боржника, визначеного приписами статті 619 ЦК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень не містять посилань на належні та допустимі докази звернення ТОВ «Балтом Україна» з попередньою вимогою щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за спірний період часу до основного боржника - Управління капітального будівництва Ради, окрім як пред`явлення відповідного позову у справі, що переглядається.

Втім Суд відзначає, що звернення кредитора з позовом одночасно як до основного боржника, так і до субсидіарного не є належним виконанням останнім вимог, передбачених частиною другою, третьою статті 619 ЦК України.

Саме на цю обставину під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій неодноразово наголошував відповідач, втім у порушення норм процесуального та матеріального права судами не надавалась правова оцінка таким доводам.

Отже, оскільки суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій у оскаржуваній частині, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скасовуючи повністю оскаржувані судові рішення у задоволеній частині, Суд ураховує правову природу спірних правовідносин, де вимоги заявлені до відповідачів як нерозривно пов`язані, адже субсидіарне зобов`язання є додатковим та повністю залежить від долі основного зобов`язання.

6.11. Також окремо слід відзначити і щодо висновків судів попередніх інстанцій про правомірність стягнення спірних коштів з Ради через виконавчий комітет Львівської міської ради.

Так, господарські суди вважали, що у справі №914/3080/20 встановлено як суб`єктів відповідальності за зобов`язання, що виникли з Договору №20, так і порядок виконання їхніх зобов`язань (який змінено так, щоб стягнення коштів з Ради, як субсидіарного боржника, здійснювалося через виконавчий комітет Ради).

Втім колегія суддів наголошує, що за резолютивною частиною рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2021 у справі №914/3080/20, так і за резолютивною частиною ухвали Господарського суду Львівської області від 13.01.2022 з урахуванням постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 (якою було частково скасовано ухвалу про зміну порядку виконання вищевказаного рішення) спірна сума коштів стягується саме з Львівської міської ради, як субсидіарного боржника.

У резолютивних частинах вказаних судових актів відсутнє будь-яке посилання на зміну субсидіарного боржника, зокрема з Львівської міської ради на виконавчий комітет Львівської міської ради, чи встановлення способу стягнення - через виконавчий комітет Львівської міської ради, як про це стверджують суди попередніх інстанцій.

Колегія суддів відзначає, що частиною першою статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно із частиною другою та четвертою статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Так, скаржник наголошує, що Львівська міська рада, виконавчий комітет Львівської міської ради та Управління капітального будівництва Львівської міської ради є трьома різними юридичними особами. Згідно з Положенням про виконавчий комітет Львівської міської ради, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021 № 1081, виконавчий комітет Ради не несе відповідальності за зобов`язаннями Управління капітального будівництва Львівської міської ради.

А відтак, ураховуючи, що виконавчий комітет Львівської міської ради є окремою юридичною особою, яка не була учасником договірних правовідносин (ні Договору підряду №20, ні Договору поруки), а також не залучалась до участі у розгляді справи як субсидіарний боржник, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій у відповідній частині такими, що належно необґрунтовані.

6.12. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Обґрунтованими є посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.04.2022 у справі №910/2615/18, від 31.05.2023 у справі №500/3499/17 (щодо застосування частини другої статті 619 ЦК України), які помилково не були враховані судами попередніх інстанцій.

Щодо доводів скаржника про порушення судами частини восьмої статті 80 ГПК України у зв`язку з долученням до матеріалів справи копії Договору №20 за клопотанням позивача від 26.08.2025 та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.06.2023 у справі №910/16181/18 та від 28.02.2024 у справі №910/12005/22, колегія суддів зазначає, що предметом позову у цій справі є наслідки невиконання судового рішення у справі №914/3080/20, а обставини укладення та умови Договору №20 встановлені судовими рішеннями у справах №914/3479/13 та №914/3080/20, які набрали законної сили, і відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягали доказуванню знову. Висновки судів попередніх інстанцій про наявність непогашеного грошового зобов`язання та правомірність нарахувань за частиною другою статті 625 ЦК України ґрунтуються на цих судових рішеннях і банківських виписках, а не на копії Договору №20. Отже, долучення копії договору не вплинуло на результат вирішення спору, а наведені скаржником постанови Верховного Суду не містять висновків, які б суди застосували неправильно. Відповідні доводи касаційної скарги відхиляються.

Інші доводи касаційної скарги Судом оцінюються критично, так як не впливають на результат вирішення даної справи.

Суд також ураховує, що касаційна скарга не містить будь-яких доводів та мотивів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Фактично скаржник просив скасувати рішення суду у цій частині у зв`язку з необхідністю відмови у позові. Втім, оскільки основне рішення, ухвалене по суті позовних вимог, підлягає скасуванню, то за результатом нового розгляду справи суд має вирішити питання про розподіл витрат, у тому числі, і на професійну правничу допомогу.

6.13. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

7.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні судових рішень знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї постанови.

7.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

7.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї постанови та доводи сторін, оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у оскаржуваній частині підлягають скасуванню, а справа у відповідній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 6 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

8.1. З огляду на те, що судові рішення у оскаржуваній частині підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної / касаційної скарги судового збору, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд