ПОСТАНОВА
суддів: Зуєва В.А.,Берднік І.С.,Міщенка І.С.
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Дубровська А.В.
відповідача - Рудницька В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сумиобленерго" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 (у складі колегії суддів: Бестаченко О.Л. (головуючий), Шаратова Ю.А., Скрипки І.М.) за позовом Акціонерного товариства "Сумиобленерго" в особі філії "Сумський район електричних мереж" Акціонерного товариства "Сумиобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Калинівка" про стягнення 1 566 679,83 грн,
1. Короткий зміст обставин справи
1.1. Акціонерне товариство "Сумиобленерго" в особі філії "Сумський район електричних мереж" Акціонерного товариства "Сумиобленерго" (надалі - АТ "Сумиобленерго", Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Калинівка" (надалі - ТОВ "Крона-Калинівка", Відповідач) про стягнення 1 566 679,83 грн, з яких 1 515 529,76 грн вартості необлікованої електричної енергії та 51 150,07 грн нарахувань за недорахований обсяг реактивної електричної енергії.
1.2. Позовні вимоги було обґрунтовано порушенням Відповідачем Правил роздрібного ринку електричної енергії, зафіксованим в акті від 01.08.2023, та несплатою нарахувань, здійснених на підставі рішення комісії Позивача з розгляду актів про порушення, оформленого протоколом від 28.12.2023 № 88.
1.3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.02.2026 позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 33 492,37 грн вартості необлікованої електричної енергії, 1 130,39 грн вартості недорахованого обсягу реактивної електричної енергії, а також 1 434,00 грн витрат на проведення експертного дослідження та 3 028,00 грн судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2026 без змін.
1.5. 03.07.2026 ТОВ "Крона-Калинівка" подало заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути з Позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
2. Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
2.1. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 заяву ТОВ "Крона-Калинівка" задоволено, стягнуто з АТ "Сумиобленерго" на користь Відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.2. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявлені Відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн підтверджені поданими доказами, безпосередньо пов`язані з апеляційним переглядом справи та відповідають критеріям реальності, необхідності й розумності, тоді як Позивач не довів їх неспівмірності.
Суд установив, що у відзиві на апеляційну скаргу від 30.03.2026 Відповідач навів попередній розрахунок зазначених витрат та повідомив про подання доказів їх розміру протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Оскільки постанову за результатами апеляційного перегляду ухвалено 30.06.2026, а заяву про відшкодування витрат із підтвердними документами подано 03.07.2026, суд дійшов висновку про дотримання Відповідачем порядку та строку, передбачених частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відхиляючи заперечення щодо закінчення строку дії договору про надання правової допомоги від 17.06.2024 № 17/06-24, апеляційний суд зазначив, що додатковою угодою від 01.12.2025 його дію продовжено до 01.02.2026, а додатковою угодою від 01.01.2026 № 1 погоджено дію договору до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Отже, обидві угоди укладено в межах строку дії договору, який залишався чинним протягом апеляційного розгляду справи.
Прийняття додаткової угоди від 01.12.2025, поданої разом із поясненнями від 13.07.2026, суд мотивував тим, що цей документ підтверджує безперервність договірних відносин, не змінює підстав заяви, обсягу послуг чи розміру витрат та поданий для спростування заперечень Позивача щодо чинності договору. При цьому суд урахував, що Позивач мав можливість висловити свою позицію щодо зазначеного доказу та скористався нею, подавши заперечення від 15.07.2026.
Також апеляційний суд установив, що погоджений гонорар охоплює консультацію та ознайомлення з апеляційною скаргою вартістю 5 000,00 грн, а також участь адвоката у судових засіданнях 19.05.2026 і 30.06.2026 вартістю по 5 000,00 грн. Надання цих послуг та обов`язок їх оплати підтверджені договором, додатком до нього, актом приймання-передачі послуг і рахунком-фактурою. Відсутність доказів фактичної оплати суд не визнав перешкодою для відшкодування витрат, оскільки розподілу підлягають також суми, які сторона має сплатити.
Відмовляючи у зменшенні витрат, суд зазначив, що Позивач не довів невідповідності їх розміру обсягу наданих послуг і складності справи. Наявність у Відповідача штатного юрисконсульта не обмежує його права залучити адвоката, а встановлення фіксованого гонорару не вимагає обов`язкового зазначення часу, витраченого на кожну окрему дію.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. АТ "Сумиобленерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 у справі № 920/618/24 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Калинівка" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
3.2. Підставою касаційного оскарження Скаржник визначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції статей 80, 126, 129 цього Кодексу без урахування висновків Верховного Суду щодо порядку подання доказів судових витрат та критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.
Скаржник стверджує, що подані Відповідачем документи не підтверджували чинності договору про надання правової допомоги від 17.06.2024 № 17/06-24 у період апеляційного розгляду справи, оскільки строк його дії закінчився 31.12.2025. На переконання Скаржника, укладення додаткової угоди від 01.01.2026 № 1, якою передбачено дію договору до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, після закінчення строку його дії не підтверджує належних договірних підстав для відшкодування заявлених витрат.
При цьому додаткову угоду від 01.12.2025 про продовження строку дії зазначеного договору до 01.02.2026 Відповідач подав лише 13.07.2026, після отримання заперечень Позивача та поза межами п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, тоді як постанову за результатами апеляційного перегляду ухвалено 30.06.2026.
За доводами Скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв цей доказ за відсутності обґрунтування причин його неподання у встановлений строк, які не залежали від Відповідача. Додатково Скаржник звертає увагу, що зазначена угода не подавалася й під час звернення Відповідача 09.02.2026 до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, хоча Позивач також заперечував проти відшкодування витрат з підстав закінчення строку дії договору. Наведене Скаржник розцінює як недобросовісну поведінку Відповідача, спрямовану на усунення недоліків доказування після спливу процесуального строку.
На обґрунтування цих доводів Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 25.09.2025 у справі № 910/6207/22 щодо необхідності дотримання порядку заявлення та підтвердження судових витрат, а також на висновок, викладений у пункті 24 ухвали Верховного Суду від 21.10.2025 у справі № 904/3718/24, щодо існування підстав для розподілу таких витрат до ухвалення судового рішення за результатами розгляду справи.
Крім того, Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки його запереченням щодо реальності, необхідності та співмірності заявлених витрат. Зокрема, зазначає, що інтереси Відповідача в суді апеляційної інстанції представляла штатна юрисконсультка Рудницька В.І., яка готувала, підписувала та подавала відзив на апеляційну скаргу, а також брала участь у судових засіданнях. Натомість залучений адвокат, за твердженням Скаржника, не підготував жодного процесуального документа та не виступав у судових засіданнях 19.05.2026 і 30.06.2026, обмежившись присутністю, що підтверджується протоколами та технічними записами цих засідань.
Скаржник також заперечує проти відшкодування 5 000,00 грн за консультацію та ознайомлення з апеляційною скаргою, оскільки адвокат брав участь у справі з початку її розгляду судом першої інстанції, а відзив на апеляційну скаргу, підписаний штатною юрисконсульткою Відповідача, переважно відтворює раніше наведені доводи та пояснення. На його думку, за відсутності підтвердження виконання адвокатом відповідних процесуальних дій зазначені послуги не обґрунтовують покладення їх вартості на іншу сторону.
З цих самих підстав Скаржник вважає необґрунтованим стягнення 10 000,00 грн за участь адвоката у двох судових засіданнях, по 5 000,00 грн за кожне, та наголошує, що загальний розмір відшкодування 15 000,00 грн не відповідає фактичному обсягу наданої правничої допомоги.
Обґрунтовуючи зазначене, Скаржник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 21 додаткової постанови від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункті 5.44 постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та пункті 135 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, щодо оцінки реальності, необхідності й розумності витрат та необов`язковості для суду домовленостей адвоката і клієнта при визначенні суми, яка підлягає компенсації іншою стороною.
Також Скаржник наводить висновок, викладений у пункті 57 постанови Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, щодо неприпустимості використання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу як способу надмірного збагачення сторони або отримання нею додаткового доходу.
3.3. Ухвалою Суду від 12.10.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Сумиобленерго" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 у справі № 920/618/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.11.2026.
3.4. 28.10.2026 ТОВ "Крона-Калинівка" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову без змін.
Обґрунтовуючи свої заперечення, Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та встановив чинність договору від 17.06.2024 № 17/06-24 з урахуванням додаткових угод від 01.12.2025 та 01.01.2026. При цьому додаткова угода від 01.12.2025 була подана на спростування заперечень Позивача щодо чинності договору, а не на підтвердження нових підстав для відшкодування судових витрат.
Щодо доводів Скаржника про формальний характер участі адвоката в судових засіданнях Відповідач зазначає, що підтримання адвокатом правової позиції, викладеної іншим представником товариства, без її повторного озвучення не свідчить про ненадання правничої допомоги. Водночас одночасна участь штатного юриста та адвоката у представництві інтересів юридичної особи не суперечить вимогам процесуального законодавства.
Відповідач також наголошує, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн підтверджені належними доказами, відповідають попередньому розрахунку судових витрат та є співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і ціною позову. Натомість Скаржник не довів їх неспівмірності.
Крім того, на думку Відповідача, наведені Скаржником висновки Верховного Суду не спростовують правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими обставинами справи, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга АТ "Сумиобленерго" не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.3. З огляду на мотиви оскаржуваної додаткової постанови та доводи касаційної скарги предметом касаційного перегляду є питання наявності підстав для покладення на Позивача витрат Відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції з урахуванням дотримання порядку та строків подання доказів на їх підтвердження, чинності договору про надання правової допомоги, а також відповідності заявлених витрат критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності.
Щодо порядку та строків подання доказів на підтвердження судових витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною другою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Приписами пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Загальне правило розподілу судових витрат врегульоване частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з положеннями частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як установив суд апеляційної інстанції, ТОВ "Крона-Калинівка" у відзиві на апеляційну скаргу від 30.03.2026 зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн та повідомило про намір подати докази їх понесення протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
Постанову за результатами апеляційного перегляду справи ухвалено 30.06.2026, а відповідну заяву про ухвалення додаткового рішення разом із доказами на підтвердження витрат подано 03.07.2026.
Отже, Відповідач дотримався встановленого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України порядку та строку заявлення і підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Наведене спростовує доводи Скаржника про відсутність попереднього розрахунку судових витрат та несвоєчасність подання доказів їх розміру.
Щодо чинності договору про надання правової допомоги та подання додаткових доказів
4.7. Скаржник також зазначає, що договір про надання правової допомоги від 17.06.2024 № 17/06-24 припинив свою дію 31.12.2025, а тому додаткова угода від 01.01.2026 № 1 не могла бути укладена до договору, строк дії якого закінчився.
Крім того, Скаржник наголошує, що додаткову угоду від 01.12.2025, якою продовжено строк дії договору, Відповідач подав лише 13.07.2026, тобто після спливу п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, що, на його думку, виключало можливість урахування відповідного доказу.
4.8. Оцінюючи ці доводи, Суд ураховує, що відповідно до статей 6, 627, 631 Цивільного кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору, зокрема щодо строку його дії, та вправі змінювати відповідні умови за взаємною згодою з дотриманням вимог законодавства.
Як убачається з установлених судом апеляційної інстанції обставин, пунктом 6.4 договору від 17.06.2024 № 17/06-24 у первісній редакції строк його дії було визначено до 31.12.2025.
Водночас додатковою угодою від 01.12.2025, тобто до закінчення зазначеного строку, сторони продовжили дію договору до 01.02.2026.
Надалі додатковою угодою від 01.01.2026 № 1, укладеною у період чинності договору, сторони погодили його дію до повного виконання зобов`язань.
Отже, висновок Скаржника про припинення договірних відносин 31.12.2025 ґрунтується на врахуванні лише первісної редакції пункту 6.4 договору без урахування подальших змін, внесених сторонами.
4.9. Щодо доводів про несвоєчасне подання додаткової угоди від 01.12.2025 Суд зазначає, що частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає строк подання доказів на підтвердження розміру судових витрат.
Суд ураховує, що разом із заявою від 03.07.2026 Відповідач подав договір про надання правової допомоги, додаткову угоду від 01.01.2026 № 1, додаток № 2 до договору, акт приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2026 № 2 та рахунок-фактуру від 01.07.2026 № 017-26, які, як установив суд апеляційної інстанції, підтверджували характер, обсяг і вартість наданої правничої допомоги.
Натомість додаткова угода від 01.12.2025 не змінювала розміру гонорару чи обсягу послуг, а стосувалася виключно строку дії договору, чинність якого Скаржник поставив під сумнів у запереченнях від 10.07.2026.
4.10. Отже, подання зазначеної додаткової угоди було спрямоване на спростування заперечень Скаржника щодо чинності договору, а не на підтвердження нових витрат чи зміну їх розміру.
За таких обставин урахування судом апеляційної інстанції цієї угоди не свідчить про порушення принципів змагальності та рівності сторін, а доводи Скаржника не спростовують висновку суду про чинність договірних відносин між Відповідачем та адвокатським бюро під час апеляційного перегляду справи.
Щодо обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу.
4.11. На обґрунтування доводів касаційної скарги щодо необґрунтованості заявлених витрат Скаржник посилається на пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
У наведених постановах сформульовано підхід, за яким під час вирішення питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критеріїв їх реальності, необхідності та розумності, ураховуючи конкретні обставини справи.
При цьому домовленості між адвокатом і клієнтом щодо розміру гонорару не є безумовною підставою для покладення всієї погодженої суми на іншу сторону спору.
Колегія суддів погоджується із зазначеним правовим підходом, однак не вбачає підстав для висновку про його неврахування судом апеляційної інстанції у цій справі.
4.12. Як установив суд апеляційної інстанції, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Відповідач надав відповідні договірні документи, акт приймання-передачі послуг та рахунок-фактуру на загальну суму 15 000,00 грн.
Зазначена сума складається з вартості консультації та ознайомлення з апеляційною скаргою в розмірі 5 000,00 грн, участі адвоката в судовому засіданні 19.05.2026 в розмірі 5 000,00 грн та участі в судовому засіданні 30.06.2026 в розмірі 5 000,00 грн.
Також судом встановлено, що надання відповідних послуг підтверджене поданими документами та матеріалами справи, а їх вартість погоджена сторонами договору про надання правової допомоги.
Водночас заявлена до відшкодування сума відповідає попередньому розрахунку, поданому Відповідачем під час апеляційного перегляду.
4.13. Доводи Скаржника про відсутність доказів фактичної оплати зазначених послуг колегія суддів відхиляє.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
У пункті 6.5 постанови від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу за умови підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони фактично сплачені, чи лише мають бути сплачені.
Отже, відсутність платіжних документів про фактичне перерахування коштів адвокатському бюро сама по собі не свідчить про відсутність відповідних витрат, якщо належними доказами підтверджено виникнення обов`язку клієнта їх сплатити.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неправильне застосування зазначених норм процесуального права.
4.14. Скаржник обґрунтовує неспівмірність заявлених витрат тим, що інтереси Відповідача в суді апеляційної інстанції представляла його штатна працівниця, яка підготувала та подала відзив на апеляційну скаргу, тоді як залучений адвокат не складав процесуальних документів і не надавав усних пояснень у судових засіданнях. На думку Скаржника, це свідчить про формальний характер участі адвоката та необґрунтованість вартості його послуг. Крім того, Скаржник вважає консультацію та ознайомлення з апеляційною скаргою однією дією, окреме врахування якої призводить до завищення витрат.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає, що передбачене статтею 16 Господарського процесуального кодексу України право учасника справи користуватися правничою допомогою не залежить від здійснення ним самопредставництва через уповноваженого працівника.
Такий підхід викладено у пункті 8.78 постанови від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, у якому Верховний Суд, керуючись гарантіями, встановленими статтею 59 Конституції України та статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відхилив доводи про необґрунтованість витрат на правничу допомогу через одночасну участь у судовому засіданні адвоката та штатного юриста товариства.
4.15. Водночас право сторони на залучення адвоката не зумовлює безумовного покладення всієї погодженої з ним вартості послуг на іншу сторону спору.
За змістом частин четвертої, п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу має відповідати критеріям співмірності, а обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання. Під час розподілу цих витрат суд також ураховує їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість, пропорційність до предмета спору та інші обставини, визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою та дев`ятою статті 129 цього Кодексу.
У пункті 6.50 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 наголошено на необхідності дослідження поданих доказів на предмет належності, допустимості та достовірності відомостей про характер і обсяг наданих адвокатом послуг, їх відповідність матеріалам справи та обґрунтованість заявленої до відшкодування суми.
Наведений підхід узгоджується з висновками, викладеними у пунктах 140- 145, 147- 149 постанови судової палати Касаційного господарського суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20 та пунктах 218, 221- 223, 231- 233 постанови судової палати Касаційного господарського суду від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23, щодо оцінки реальності, необхідності та розумності витрат з урахуванням конкретних обставин справи. Отже, саме лише подання договору та документів на підтвердження його виконання не є достатньою підставою для компенсації витрат у заявленому розмірі.
4.16. Щодо особливостей оцінки фіксованого гонорару Суд ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 127- 135, 145- 147 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, на яку посилається Скаржник.
За цими висновками погодження фіксованого розміру гонорару не передбачає обов`язкового визначення вартості кожної окремої дії адвоката залежно від витраченого часу. Проте така форма оплати не позбавляє іншу сторону права доводити неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, обсягом її матеріалів і характером наданих послуг та не звільняє суд від перевірки відповідності витрат наведеним критеріям.
4.17. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив надання Відповідачу професійної правничої допомоги на загальну суму 15 000,00 грн, з яких 5 000,00 грн становить вартість консультації та ознайомлення з апеляційною скаргою, а по 5 000,00 грн сплачуються за участь адвоката в судових засіданнях 19.05.2026 та 30.06.2026.
Судом встановлено, що обсяг і вартість цих послуг підтверджені поданими Відповідачем документами, зокрема додатком до договору та актом приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2026 № 2, а участь адвоката в судових засіданнях зафіксована у відповідних протоколах.
При цьому консультацію та ознайомлення з апеляційною скаргою Відповідач не визначав як дві самостійні послуги з окремою вартістю кожної. Сума 5 000,00 грн погоджена за дослідження змісту апеляційної скарги, аналіз її доводів та надання клієнту консультації за результатами такого аналізу. Отже, йдеться про взаємопов`язані складові правничої допомоги, за які встановлено єдину плату, що спростовує доводи про подвійне врахування однієї послуги.
Вартість підготовки відзиву на апеляційну скаргу до заявлених витрат не включена, тому його складення штатною працівницею Відповідача також не свідчить про дублювання оплачуваних послуг.
Щодо відсутності усних пояснень адвоката Суд зазначає, що за змістом Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" професійна правнича допомога охоплює не лише складання процесуальних документів і виступи в суді, а й консультування, аналіз матеріалів та представництво інтересів клієнта. Крім того, у пункті 8.84 постанови від 18.04.2023 у справі № 903/378/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що участь адвоката в судовому засіданні включає також підготовку до нього, час на прибуття до суду та очікування судового засідання.
Тому ненадання адвокатом окремих усних пояснень за підтвердженої матеріалами справи участі у судових засіданнях саме по собі не спростовує факту надання правничої допомоги та не доводить формального характеру представництва.
4.18. З огляду на викладене Суд апеляційної інстанції оцінив подані докази та заперечення Скаржника з урахуванням характеру спору, обсягу наданих послуг, участі адвоката у двох судових засіданнях і погодженої вартості правничої допомоги.
Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують установлених обставин та не доводять неспівмірності заявленої суми з фактичним обсягом наданих послуг. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України під час покладення на Позивача витрат Відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
4.19. Наведене свідчить про необґрунтованість касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
