ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/5343/25

1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЕКОНОМІЧНИЙ 5» (далі - ОСББ, позивач) звернулося з позовом до Одеської міської ради (далі - Рада, відповідач-1) та Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Виконком, відповідач-2), в якому просило усунути перешкоди у здійсненні права власності співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, пров. Економічний, 5 в особі позивача нежитловим підвальним приміщенням №501 загальною площею 89,8 кв м, що розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Економічний, 5 (далі - спірне приміщення), шляхом визнання незаконним та скасування рішення №27851027 від 22.07.2009 про реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Ради на спірне приміщення, а також виключити з переліку об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за Радою, затвердженого на підставі рішення Виконкому №524 від 26.05.2009, пункт 67.

2. Господарський суд Одеської області рішенням від 27.04.2026 частково задовольнив позов. Усунув перешкоди у здійсненні права власності співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, пров. Економічний, 5, в особі ОСББ спірним приміщенням шляхом визнання незаконним та скасування рішення №27851027 від 22.07.2009 про реєстрацію права власності за територіальною громадою міста в особі Ради на спірне приміщення. В іншій частині позову відмовив.

3. 04.05.2026 до місцевого господарського суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути на його користь з відповідачів 100 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних судових рішень

4. Господарський суд Одеської області додатковим рішенням від 14.05.2026, яке залишив без змін Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 19.08.2026, заяву позивача задовольнив частково. Стягнув з кожного з відповідачів на користь позивача по 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовив.

5. Суди встановили, що ОСББ документально підтвердило факт понесення витрат на професійну правничу допомогу, надавши копії: укладеного з Адвокатським бюро «БОРОГАН» договору про надання правничої допомоги від 01.12.2025 та акта приймання-передачі виконаної роботи від 29.04.2026 , відповідно до яких гонорар адвоката за надання правової допомоги позивачу в суді першої інстанції встановлюється у фіксованій сумі та складає 100 000 грн.

6. Разом з тим за висновком судів дана справа об`єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики, адже сфера регулювання спірних правовідносин не є широкою та фактично обмежується спеціальним законодавством. Так, подання позову не потребувало значних зусиль та великих обсягів часу, враховуючи обставину звернення позивача до Ради з аналогічним позовом у справі №916/3892/23, в якій суд відмовив в позові з підстави обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права. Зазначене істотно зменшувало складність підготовки нового позову у справі № 916/5343/25, а фактичні обставини спору, надані докази, склад учасників справи, нормативне регулювання та релевантні правові позиції Верховного Суду залишилися незмінними.

7. Крім того, наведені в акті приймання-передачі від 29.04.2026 окремі послуги щодо вивчення документів, надання усної консультації, ознайомлення з актуальною судовою практикою у подібних правовідносинах, формування та узгодження правової позиції фактично охоплюються єдиною послугою з підготовки та подання позову.

8. З посиланням на частину 4 статті 126, частину 5 статті 129 ГПК України, суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю.

Касаційна скарга

9. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні заяви про відшкодування судових витрат з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Суди попередніх інстанцій порушили положення частин 4-6 статті 126, статті 129 ГПК України, не врахувавши правові висновки Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 13.08.2026 у справі № 5051/2060/11, відповідно до яких зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

11. Заперечує проти доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, як законні та обґрунтовані.

12. Частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

13. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними в зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

14. Відповідно до частин 1- 3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

15. Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

16. При застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

17. У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

18. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності (такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

19. Таким чином, у розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Верховний Суд звертається до власного правового висновку в додатковій постанові від 13.08.2026 у справі № 5015/2060/11, на яку посилається скаржник.

20. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (аналогічні правові висновки викладено в пунктах 6.1 і 6.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

21. Суди у цій справі встановили, що Рада та Виконком не скористалися своїм правом на подання пояснень та/або заперечень на подану ОСББ заяву про розподіл судових витрат, а отже ними не заявлено про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, які підлягають розподілу між сторонами.

22. Отже, у порушення наведених вище процесуальних норм та всупереч зазначеним висновкам Верховного Суду суди попередніх інстанцій з власної ініціативи частково відмовили позивачу у відшкодуванні заявлених витрат на професійну правничу допомогу, керуючись встановленими частиною 4 статті 126 ГПК України критеріями співмірності витрат на оплату послуг адвоката, обов`язок доведення недотримання яких процесуальним законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення таких витрат (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

23. Зазначене свідчить про помилкове ототожнення судами поняття «зменшення судових витрат» та «розподіл судових витрат».

24. Так, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

25. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

26. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20.

27. Верховний Суд звертає увагу на безпідставність посилань суду апеляційної інстанції на обставину звернення позивача з іншим позовом у справі №916/3892/23. Сам по собі факт звернення сторони з іншим позовом, навіть якщо такий позов має подібний предмет, підстави або правове обґрунтування, не є передбаченою процесуальним законом передумовою для висновку про необґрунтованість чи неспівмірність понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу в конкретній справі. Попередній досвід адвоката у веденні подібних справ не може автоматично ототожнюватися зі зменшенням фактично виконаного ним обсягу робіт або з відсутністю необхідності оплати наданих ним послуг у конкретній справі, без дослідження судом фактичного обсягу правничої допомоги, документального підтвердження витрат та доведення їх неспівмірності у випадку застосування частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України.

28. З огляду на наведене, Верховний Суд визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно недотримання судами норм процесуального права при вирішенні питання розподілу витрат на правничу допомогу.

29. Оскільки розподіл судових витрат віднесений до дискреційних повноважень суду, який ухвалив судове рішення по суті спору, то Верховний Суд з огляду на положення статті 300 ГПК України позбавлений можливості самостійно вирішити питання такого розподілу на стадії касаційного перегляду судових рішень.

30. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

31. За таких обставин Суд вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції, а справу в частині розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд