ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/10898/24

ОСОБА_1 (позивачка, скаржниця) звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) (відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_2 ) щодо проведення перерахунку та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2016 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова КМУ № 889) за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (В/ч НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2016 рік, грошової допомоги на оздоровлення, за 2017 рік, та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що під час проходження військової служби її місячне грошове забезпечення не було проіндексоване, тому підйомну допомогу за 2016 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік і щомісячну додаткову грошову винагороду відповідач обчислив з непроіндексованого (знеціненого) місячного грошового забезпечення. Заборгованість з індексації грошового забезпечення відповідач виплатив лише 28 жовтня 2023 року на виконання судового рішення, тобто в день звільнення повного розрахунку з позивачкою не провів.

ОСОБА_1 проходила військову службу в Державній прикордонній службі України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 листопада 2022 року № 821-ОС припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас майора ОСОБА_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 листопада 2022 року № 825-ОС майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Як убачається з документів, наданих на адвокатські запити, та встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року у справі № 380/1915/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року, індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року включно позивачці нараховано та виплачено із затримкою.

28 жовтня 2023 року військова частина НОМЕР_2 виплатила їй заборгованість з індексації грошового забезпечення в розмірі 48 420 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку в АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з особовими картками грошового забезпечення за 2016- 2018 роки в період з вересня 2016 року по лютий 2018 року включно позивачці нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою № 889.

Ухвалою від 27 травня 2024 року Львівський окружний адміністративний суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачці строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин його пропуску.

Суд виходив з того, що позивачку виключено зі списків особового складу 29 листопада 2022 року, а тримісячний строк звернення до суду, установлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), продовжений на час дії карантину до 30 червня 2023 року, на день звернення до суду сплив.

На виконання вимог цієї ухвали позивачка подала заяву від 28 травня 2024 року, у якій зазначила, що на спірні правовідносини поширюється дія статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), тобто звернення до суду в разі порушення законодавства про оплату праці з вимогами про стягнення заробітної плати можливе без обмеження будь-яким строком.

Ухвалою від 31 травня 2024 року суд першої інстанції відкрив спрощене позовне провадження у справі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку та виплати позивачці підйомної допомоги за 2016 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік і щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення та зобов`язано відповідача провести такий перерахунок і виплату.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) грошове забезпечення підлягає індексації. Індексація має систематичний (щомісячний) характер, спрямована на підтримання купівельної спроможності грошового забезпечення та є його складовою, тому враховується при обчисленні підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди.

Ураховуючи, що грошове забезпечення позивачки під час проходження військової служби своєчасно не було проіндексовано, суд першої інстанції визнав її право на перерахунок зазначених виплат з урахуванням індексації. При цьому суд урахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17 та від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18.

Судом першої інстанції питання дотримання строку звернення до суду окремо не аналізувалося, а провадження у цій справі відкрито після подання позивачкою заяви від 28 травня 2024 року.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, а позов залишено без розгляду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. До 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати такий строк обмежено трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

На думку суду апеляційної інстанції, розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2352-IX не передбачає особливої дії зміненої частини другої статті 233 КЗпП України та не містить застережень щодо застосування цього Закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії в часі, у просторі та за колом осіб. Суд також послався на частину третю статті 3 КАС України, за якою провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Датою виникнення спірних правовідносин суд апеляційної інстанції визначив день виключення позивачки зі списків особового складу та всіх видів забезпечення - 29 листопада 2022 року. З урахуванням продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на час дії карантину, який постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 продовжено до 30 червня 2023 року, суд дійшов висновку, що тримісячний строк звернення до суду закінчився 01 жовтня 2023 року; оскільки цей день припав на неділю, останнім днем строку суд уважав перший після нього робочий день (частина шоста статті 120 КАС України). Позов подано лише 21 травня 2024 року.

Суд апеляційної інстанції також урахував, що 28 жовтня 2023 року відповідач на виконання судового рішення у справі № 380/1915/23 виплатив позивачці заборгованість з індексації грошового забезпечення, і дійшов висновку, що як з дня виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, так і з дня виплати індексації позивачка мала можливість дізнатися про стан своїх прав, тобто повинна була дізнатися про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні.

Не встановивши поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції на підставі частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 та частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скасував рішення суду першої інстанції та залишив позов без розгляду.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачка через свого представника Каверіна С.М. подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На думку скаржниця, суд апеляційної інстанції, ініціювавши питання пропуску строку звернення до суду та залишивши позов без розгляду, всупереч статті 123 КАС України не надав позивачці можливості спростувати факт пропуску строку або подати заяву про його поновлення з наведенням поважних причин і доказів.

На підтвердження цього скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 160/3092/20, від 18 березня 2021 року у справі № 640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 640/17351/19, від 09 червня 2022 року у справі № 160/15960/20, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 320/11921/20, від 28 серпня 2023 року у справі № 400/11304/21.

Крім того, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції всупереч статті 58 Конституції України та правовим позиціям Конституційного Суду України (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001) застосував частину другу статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX до правовідносин, що мали місце до набрання ним чинності. Посилаючись на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, скаржник зазначає, що зміни, які обмежують строк звернення до суду з трудовими спорами трьома місяцями, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, тому суд апеляційної інстанції безпідставно пов`язав строк звернення до суду з датою звільнення позивачки, залишивши поза увагою період існування спірних правовідносин.

Також скаржниця указує, що частина друга статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Проте відповідач в день виключення позивачки зі списків особового складу, не вручив їй письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. Виплата індексації на виконання рішення суду є лише засобом відновлення порушеного права, а тому дата такої виплати не може слугувати початком відліку строку звернення до суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Джерела права

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Статтею 110 КЗпП України визначено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного перегляду в цій справі є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права, що визначають строк звернення до суду з вимогами про перерахунок і виплату підйомної допомоги за 2016 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, а також обґрунтованість висновку цього суду про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

КАС України передбачає можливість встановлення спеціальних строків звернення до адміністративного суду. Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 580/9034/24 зазначив, що КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

У цій же постанові Верховний Суд навів висновок, сформований у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, на яку послався Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 380/10143/24, зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Спір у цій справі стосується належного позивачці грошового забезпечення, тобто оплати праці військовослужбовця. Тому строк звернення до суду із цими вимогами визначається статтею 233 КЗпП України, а не частиною п`ятою статті 122 КАС України, на яку посилався відповідач в апеляційній скарзі. Суд апеляційної інстанції правильно виходив з цього, однак помилився у визначенні редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню.

Особливістю спірних правовідносин є те, що позивачка просить перерахувати виплати, право на які виникло в 2016- 2018 роках, тобто в період дії частини другої статті 233 КЗпП України в попередній редакції, яка не обмежувала строку звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати. Водночас військову службу позивачка завершила 29 листопада 2022 року, а з позовом звернулася 21 травня 2024 року, тобто вже після набрання чинності Законом № 2352-IX.

Правила застосування статті 233 КЗпП України за таких обставин визначила судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 380/10143/24, у цій постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у попередніх постановах Верховного Суду, натомість, сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

Узагальнюючи цей підхід, Верховний Суд у постанові у справі № 380/10143/24 констатував, що Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Такий самий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 580/9034/24, зазначивши, що Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Застосовуючи цей висновок, Верховний Суд у справі № 380/10143/24, де предметом спору була індексація грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року, дійшов висновку, що спірні правовідносини які стосуються періоду до 19 липня 2022 року (з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року) не обмежуються будь-яким строком звернення до суду з позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення. Водночас суд апеляційної інстанції до вказаного періоду помилково застосував редакцію статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності на момент звернення позивача до суду із цим позовом.

Колегія суддів уважає зазначені висновки застосовними і до спірних правовідносин.

Позовні вимоги стосуються перерахунку підйомної допомоги за 2016 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік і щомісячної додаткової грошової винагороди за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року. Усі ці виплати належали позивачці за період, що повністю передує 19 липня 2022 року. Отже, до цих правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, згідно з якою працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Визначивши датою виникнення спірних правовідносин день виключення позивачки зі списків особового складу (29 листопада 2022 року), суд апеляційної інстанції пов`язав застосовну редакцію статті 233 КЗпП України та початок перебігу строку звернення до суду з моментом припинення військової служби, а не з періодом, за який позивачка заявила вимоги. Тим самим суд застосував підхід, від якого Судова палата відступила в постанові у справі № 460/21394/23.

Безпідставним є і посилання суду апеляційної інстанції на відсутність у Законі № 2352-IX перехідних положень щодо застосування зміненої статті 233 КЗпП України. За відсутності спеціальних перехідних положень діє загальне правило дії закону в часі, закріплене частиною першою статті 58 Конституції України. Конституційний Суд України в Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначив, що «дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце» (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини). Отже, загальне правило дії закону в часі веде до застосування до виплат за 2016- 2018 роки попередньої редакції статті 233 КЗпП України.

Не можна погодитися й із посиланням суду апеляційної інстанції на частину третю статті 3 КАС України. Ця норма визначає дію в часі процесуального закону, тоді як стаття 233 КЗпП України, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 990/156/23, є нормою матеріального права, що визначає строк судового захисту права працівника. Тому застосовну редакцію статті 233 КЗпП України визначає не час звернення до суду чи вчинення процесуальних дій, а час виникнення відповідних правовідносин.

Таким чином, застосувавши до вимог про перерахунок виплат за 2016- 2018 роки частину другу статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до порушення норм процесуального права та безпідставного залишення позову без розгляду.

Крім того, передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про пропуск строку звернення до суду і з огляду на те, що суд не встановив обставин, з якими стаття 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX пов`язує початок перебігу цього строку.

Суд апеляційної інстанції пов`язав обізнаність позивачки з порушенням її права не лише з днем виключення зі списків особового складу, а й з днем виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення - 28 жовтня 2023 року, тобто з подією, яка відбулася після 19 липня 2022 року. Спірні виплати є похідними від індексації: їх перерахунок можливий лише за умови включення індексації до складу місячного грошового забезпечення. Тому навіть якщо виходити з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, висновок суду апеляційної інстанції мав ґрунтуватися на встановленні дня, з яким ця норма пов`язує початок перебігу строку звернення до суду. Проте суд апеляційної інстанції не встановив такого дня.

Частина перша статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX пов`язує початок перебігу тримісячного строку з днем, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а частина друга цієї статті у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - з днем одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Жодна з цих норм не пов`язує початок перебігу строку з днем звільнення або з днем зарахування коштів на банківський рахунок працівника.

Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 580/9034/24 зазначив, що для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов`язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша), або день отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (частина друга).

У постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 380/10143/24 Верховний Суд наголосив, що відповідно до зазначеної норми перебіг такого строку пов`язується не з моментом звільнення, а з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, тобто з моментом набуття ним достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер здійснених виплат.

Розкриваючи зміст поняття «дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права» у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, Верховний Суд у постанові у справі № 580/9034/24 сформулював такі висновки:

Верховний Суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат. (пункти 34- 36). Обов`язок надати таку інформацію покладено на роботодавця.

У постанові у справі № 580/9034/24 Верховний Суд виснував, що «спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок» (пункт 38), а саме приписи статті 110 КЗпП України. Суд зазначив, що «обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав» (пункт 40).

Верховний Суд також звернув увагу, що норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, (b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися (пункт 41), і дійшов висновку, що як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати (пункт 43).

Відповідач не посилався, а суди не встановили, що законодавство, яке регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбачає інший порядок інформування військовослужбовця про складові нарахованого та виплаченого грошового забезпечення. Тому наведені висновки Верховного Суду є застосовними і до спірних правовідносин.

Оцінюючи значення окремих документів для визначення початку перебігу строку звернення до суду, Верховний Суд у постанові у справі № 580/9034/24 зазначив, що грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення саме на цей день, водночас грошовий атестат не містить інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за його складовими за минулі періоди служби (пункт 29). Отже, навіть документ про остаточний розрахунок при звільненні не свідчить про обізнаність військовослужбовця з розміром і складовими виплат за попередні періоди служби, якщо він таких відомостей не містить.

Процесуальний обов`язок з`ясувати ці обставини покладено на суд. Як зазначив Верховний Суд у постанові у справі № 580/9034/24, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві (пункт 44). Для цього суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення (пункт 45).

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що матеріали цієї справи не містять документального підтвердження, що в день звільнення з військової служби відповідач ознайомив позивачку з розміром та складовими нарахованого та виплаченого їй грошового забезпечення, а отже, що саме в цей день вона набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум.

Суди не встановили, чи видавався позивачці при виключенні зі списків особового складу грошовий атестат або інший документ про остаточний розрахунок і чи містив він відомості про розмір підйомної допомоги за 2016 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік і щомісячної додаткової грошової винагороди за вересень 2016 року - лютий 2018 року та про місячне грошове забезпечення, з якого їх обчислено.

Не підтверджує такої обізнаності і виписка по картковому рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», на яку послався суд апеляційної інстанції. Ця виписка засвідчує лише факт зарахування 28 жовтня 2023 року на рахунок позивачки 48 420 грн заборгованості з індексації грошового забезпечення.

Вона не розкриває ні розміру і складових підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, ні розрахункової величини, з якої їх обчислено, ні того, чи враховано індексацію при їх нарахуванні. Чи надав відповідач позивачці під час цієї виплати письмове повідомлення про нараховані суми з розшифровкою за видами виплат, суд апеляційної інстанції не з`ясував.

Суди також установили, що відомості про нарахування позивачці щомісячної додаткової грошової винагороди в 2016- 2018 роках містяться в особових картках грошового забезпечення, отриманих на адвокатські запити. Проте коли саме позивачка отримала ці документи і чи розкривали вони розмір і складові спірних виплат, суди не встановили, хоча ця обставина має значення для визначення дня, з якого позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачка «мала можливість дізнатись про стан своїх прав», оскільки «будь-які перешкоди для цього були відсутні», не замінює встановлення наведених обставин.

Відсутність перешкод для звернення до роботодавця за інформацією не свідчить про те, що особа знала або повинна була знати про розмір і складові виплачених їй сум. Як наголосив Верховний Суд у справі № 580/9034/24, саме з моменту ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення.

Суд апеляційної інстанції не визначився і з тим, з якого саме дня позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, пославшись водночас на дві різні дати - 29 листопада 2022 року та 28 жовтня 2023 року.

Водночас відповідач, який наполягав на пропуску позивачкою строку звернення до суду, відповідно до частини першої статті 77 КАС України не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема день, коли позивачка одержала документ, що розкривав розмір і складові нарахованих та виплачених їй сум.

Суд апеляційної інстанції наявність таких доказів не перевірив і не вжив передбачених частиною четвертою статті 9 КАС України заходів для з`ясування цих обставин, зокрема щодо витребування доказів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не з`ясував і не встановив обсягу та характеру виплачених позивачці сум, а також дня, коли вона набула достовірної та документально підтвердженої інформації про них.

Указане свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічні висновки викладено у справі № 580/9034/24 (пункт 46).

За висновком Верховного Суду у справі № 380/10143/24, необхідним є встановлення наявності / відсутності у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача … (до моменту звернення до суду з позовом) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо. У цій справі Верховний Суд констатував, що за результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом … та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

При обчисленні строку суду слід ураховувати і висновок, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позову про перерахунок та виплату позивачці підйомної допомоги за 2016 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік і щомісячної додаткової грошової винагороди за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення є помилковим і передчасним.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення допустив лише суд апеляційної інстанції, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову скасувати, а справу направити до цього суду для продовження розгляду.

Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд