ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 400/9963/23

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперія Юг Ойл» (далі - ТОВ «Імперія Юг Ойл», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 02 червня 2023 року № 82-рл про анулювання ліцензії на право оптової торгівлі пальним з реєстраційним №990614202201404, терміном дії з 21 вересня 2022 року до 21 вересня 2027 року, а також зобов`язати ГУ ДПС у Миколаївській області видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, інформацію про анулювання зазначеної ліцензії.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року, адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДПС в Миколаївській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

У контексті фактичних обставин скаржник наголошує, що ТОВ «Імперія Юг Ойл» під час отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним № 990614202201404 вказало адресу реєстрації: м. Миколаїв, пр-т Миру, буд. 54, кв. 139. Наказом ГУ ДПС у Миколаївській області від 24 травня 2023 року № 545-п було призначено фактичну перевірку за цією адресою, під час здійснення виходу на яку посадові особи контролюючого органу встановили відсутність товариства за вказаним місцезнаходженням та склали акт про неможливість проведення перевірки від 24 травня 2023 року № 477/14-29-09-02-08/44194566. На переконання відповідача, за наведених обставин, спірне розпорядження від 02 червня 2023 року №82-рл про анулювання ліцензії прийнято у повній відповідності до вимог чинного законодавства на підставі належним чином зафіксованого факту відсутності платника за його офіційною адресою.

Крім того, ГУ ДПС у Миколаївській області вважає помилковими посилання судів першої та апеляційної інстанцій на Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, оскільки вони мають лише рекомендаційний характер і не містять обов`язкових норм права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Спираючись на приписи пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 481/95-ВР) у подібних правовідносинах, а саме щодо права контролюючого органу анулювати ліцензію на право оптової торгівлі пальним у разі встановлення факту відсутності суб`єкта господарювання за його місцезнаходженням або місцем провадження діяльності.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема статей 72, 73, 74, 75, 76, 90, 242 та 246 цього Кодексу. За твердженням відповідача, суди не дослідили зібрані у справі докази в повному обсязі, ухвалили рішення лише на підставі доводів позивача та не надали належної правової оцінки аргументам і доказам, поданим контролюючим органом.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відзиву на касаційну скаргу до Суду не надходило.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Імперія Юг Ойл» (код ЄДРПОУ 44194566) зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 08 квітня 2021 року, основними видом його економічної діяльності за КВЕД є 47.30 «Роздрібна торгівля пальним».

20 вересня 2022 року позивачу видано ліцензію на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі № 990614202201404 з терміном дії з 21 вересня 2022 року до 21 вересня 2027 року. У зазначеній ліцензії місцезнаходженням заявника вказано адресу: м. Миколаїв, пр-т Миру, буд. 54, кв. 139 , при цьому адреса місця торгівлі не зазначалася.

Наказом ГУ ДПС у Миколаївській області від 24 травня 2023 року № 545-п «Про проведення фактичної перевірки», виданим на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з метою здійснення функцій у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, призначено проведення з 24 травня 2023 року фактичної перевірки ТОВ «Імперія Юг Ойл» за місцем здійснення діяльності за адресою: м. Миколаїв, пр-т Миру, буд. 54, кв. 139, тривалістю 10 діб.

На підставі направлень на перевірку від 24 травня 2023 року № 791 та № 792 посадові особи контролюючого органу здійснили вихід за вказаною адресою місцезнаходження позивача, під час якого встановили відсутність суб`єкта господарювання. За результатами виходу складено акт від 24 травня 2023 року № 477/14-29-09-02-08/44194566 про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків (його посадових осіб або уповноважених представників) за місцезнаходженням, примірник якого направлено на адресу позивача.

Надалі, посилаючись на приписи статті 15 Закону № 481/95-ВР ГУ ДПС у Миколаївській області прийняло розпорядження від 02 червня 2023 року № 82-рл, яким анулювало ліцензію позивача на право оптової торгівлі пальним № 990614202201404.

Вважаючи зазначене розпорядження відповідача протиправним та ухваленим із порушенням норм чинного законодавства, ТОВ «Імперія Юг Ойл» звернулося до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у спірному випадку висновок посадових осіб контролюючого органу про відсутність суб`єкта господарювання та його керівництва за вказаним у ліцензії місцезнаходженням є передчасним та необґрунтованим. Сам по собі акт про неможливість проведення перевірки від 24 травня 2023 року № 477/14-29-09-02-08/44194566, складений за результатом одноразового виходу посадових осіб за адресою позивача, без здійснення будь-яких подальших заходів щодо з`ясування фактичного місцезнаходження підприємства, не може вважатися достатнім доказом відсутності платника податків та слугувати правовою підставою для застосування санкції у вигляді анулювання ліцензії.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій встановили істотні процедурні порушення, допущені ГУ ДПС у Миколаївській області під час прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії. Зокрема, відповідно до приписів статті 3 Закону № 481/95-ВР розпорядження про анулювання ліцензії приймається на шістнадцятий робочий день з дня, наступного за днем вручення суб`єкту господарювання акта, що є підставою для такого анулювання. Однак контролюючий орган порушив імперативно визначений законом строк та прийняв рішення передчасно, чим позбавив платника податків законодавчо гарантованого часового інтервалу для реалізації права на захист, надання пояснень, заперечень та підтвердних документів до моменту застосування крайнього заходу реагування, що становить істотне порушення належної правової процедури. Також судами враховано, що відповідач на порушення вимог статті 3 Закону № 481/95-ВР та статті 42 ПК України не направив позивачу в установленому порядку ані копії акта про неможливість проведення перевірки з відповідними матеріалами, ані оскаржуваного розпорядження про анулювання ліцензії, що позбавило підприємство змоги надати свої заперечення та докази. З огляду на викладене, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування спірного розпорядження відповідача, а також зобов`язання останнього вилучити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії, відомості про анулювання ліцензії позивачу як належного та ефективного способу захисту порушеного права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону № 481/95-ВР ліцензією (спеціальним дозволом) є документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Оптовою торгівлею пальним у розумінні цієї статті є діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб`єктам господарювання роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам, а роздрібною торгівлею пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального зі зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні та/або оливороздавальні колонки, а також реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів.

У свою чергу, поняття «анулювання ліцензії» визначається як позбавлення суб`єкта господарювання права на провадження діяльності, зазначеної у виданій ліцензії.

За приписами частини першої статті 15 Закону № 481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності відповідної ліцензії.

Частинами восьмою та десятою цієї ж статті встановлено, що суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі або зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або його постійного представництва.

Така ліцензія видається терміном на п`ять років уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом виконавчої влади за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (частина тридцять третя статті 15 Закону № 481/95-ВР).

Водночас нормами частини п`ятдесят другої статті 15 Закону № 481/95-ВР врегульовано підстави та порядок припинення дії ліцензії шляхом її анулювання. Зокрема, відповідно до абзацу дванадцятого цієї норми ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який її видав, відповідного розпорядження на підставі встановлення факту відсутності суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцезнаходженням та/або за місцезнаходженням провадження діяльності, які зазначені у виданій ліцензії.

Відповідно до абзацу двадцять третього частини п`ятдесят другої статті 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами статті 16 Закону № 481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Порядок організації та проведення фактичної перевірки платників податків врегульовано спеціальними нормами ПК України.

Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попереднього повідомлення платника податків. Водночас за приписами підпункту 80.2.5 пункту 80.2 цієї ж статті така перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення перевірки, та за наявності визначених законом підстав, зокрема, у разі здійснення функцій у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.

Відповідно до пункту 80.7 статті 80 ПК України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

За вимогами абзацу четвертого пункту 81.2 статті 81 ПК України у разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують зафіксовані у ньому факти, а сам акт разом із матеріалами надсилається контролюючим органом платнику податків у порядку та строки, визначені статтею 42 цього Кодексу.

Наказом ДПС України від 04 вересня 2020 року № 470 (зі змінами, внесеними наказом ДПС України від 06 жовтня 2022 року № 733) затверджено Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків (далі - Методичні рекомендації). Наведені Методичні рекомендації розроблені відповідно до вимог ПК України та рекомендовані для застосування посадовими особами ДПС України та її територіальних органів при організації, проведенні й оформленні матеріалів документальних та фактичних перевірок з питань дотримання податкового, валютного й іншого законодавства, зокрема, щодо наявності відповідних ліцензій, а також дотримання вимог законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів.

Положеннями пункту 1.4.5 Методичних рекомендацій врегульовано алгоритм дій посадових осіб у разі неможливості проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за його місцезнаходженням. Зокрема, передбачено, що якщо при організації документальної планової, позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення (у тому числі у зв`язку з відсутністю платника податків, його посадових осіб або уповноважених представників за податковою адресою та/або адресою об`єктів оподаткування), посадовими особами контролюючого органу невідкладно складається у двох примірниках у довільній формі та підписується акт про неможливість проведения перевірки, що засвідчує відповідний факт.

Згідно з Методичними рекомендаціями у такому акті зазначається інформація про дату встановлення факту та причини неможливості проведення перевірки (зокрема, у зв`язку з відсутністю платника податків, його посадових осіб або уповноважених представників за податковою адресою чи адресою об`єктів оподаткування, або у зв`язку з отриманням інформації оператора поштового зв`язку про неможливість вручення платнику чи повернення без вручення письмового запиту контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження, надісланого з метою організації перевірки тощо), податкову адресу або адресу об`єктів оподаткування, за якою встановлено відсутність платника, а також реквізити наказу й направлень на перевірку та інші фактичні обставини, які це засвідчують. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують наведені в ньому факти.

Крім того, положеннями пункту 1.4.5 Методичних рекомендацій передбачено, що підрозділ контролюючого органу, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість її проведення у зв`язку з відсутністю платника податків (його посадових осіб або законних представників) за податковою адресою, протягом двох робочих днів з дня, наступного за днем складання цього акта, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника) відповідного органу ДПС та готує запит на встановлення місцезнаходження платника податків.

До зазначеного запиту додаються копія акта про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за податковою адресою, копія наказу про проведення перевірки (у разі його видання), а також інші документи (або їх копії), що підтверджують факт відсутності платника податків за місцезнаходженням.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу ДПС, працівники якого здійснюють (очолюють) перевірку, реєструється та направляється у загальновстановленому порядку, визначеному відповідним нормативно-правовим актом, до відповідного органу.

При отриманні органом ДПС від відповідного органу інформації щодо встановлення місцезнаходження платника податків структурним підрозділом, який здійснює перевірку (ініціатором запиту), вживаються заходи з організації та проведення перевірки платника податків. У разі ж отримання відповіді про невстановлення місцезнаходження платника податків за його місцезнаходженням - вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження платника податків до настання обставин, які унеможливлюють проведення відповідної перевірки.

Повертаючись до матеріалів цієї справи, колегія суддів зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження ГУ ДПС у Миколаївській області від 02 червня 2023 року № 82-рл про анулювання виданої ТОВ «Імперія Юг Ойл» ліцензії № 990614202201404 слугував саме висновок відповідача про відсутність підприємства за його офіційним місцезнаходженням.

Таким чином, у контексті системного аналізу наведених норм права, під час вирішення цього спору визначальним є факт наявності чи відсутності суб`єкта господарювання за його офіційною адресою, зафіксований за результатами належно проведених контрольних заходів уповноваженого органу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам касаційної скарги та висновкам судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходить з того, що анулювання ліцензії за своєю правовою природою є найсуворішим, крайнім заходом реагування, який повністю позбавляє суб`єкта господарювання права на провадження відповідного виду економічної діяльності. Застосування такого крайнього заходу контролюючим органом можливе виключно за умови беззаперечного доведення наявності складу відповідного правопорушення, неухильного дотримання визначеної законом процедури проведення контрольних заходів та забезпечення принципу «належного урядування».

Аналізуючи обґрунтованість висновків контролюючого органу щодо відсутності товариства за місцем провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, а також наявність визначених законодавством підстав для анулювання ліцензії, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що актом про неможливість проведення фактичної перевірки зафіксовано лише одноразовий факт відсутності посадових осіб суб`єкта господарювання за вказаною адресою. Водночас суди попередніх інстанцій з`ясували, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вжиття відповідачем подальших заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження позивача, зокрема шляхом складення та направлення в загальновстановленому порядку відповідного запиту на встановлення місцезнаходження платника податків до відповідного органу, як це передбачено Методичними рекомендаціями.

Як зазначалося вище, з огляду на нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, для прийняття контролюючим органом розпорядження про анулювання ліцензії суб`єкта господарювання на право оптової торгівлі пальним у порядку статті 15 Закону № 481/95-ВР належними, допустимими та беззаперечними доказами має бути підтверджений факт відсутності такого суб`єкта господарювання за місцезнаходженням та/або за місцем провадження діяльності, які зазначені у виданій ліцензії.

Оцінюючи доказове значення акта про неможливість проведення перевірки від 24 травня 2023 року №477/14-29-09-02-08/44194566, Верховний Суд наголошує, що акт про неможливість проведення перевірки, складений та акт про встановлення факту відсутності суб`єкта господарювання за місцезнаходженням є різними за своєю правовою природою документами та тягнуть за собою відмінні правові наслідки (зокрема, зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2026 року у справі № 160/28383/24).

У справі ТОВ «Імперія Юг Ойл» ГУ ДПС склало виключно Акт про неможливість проведення перевірки і безпідставно підмінило ним спеціальний правовий документ про факт відсутності платника за адресою.

Своєю чергою складання лише акта про неможливість проведення перевірки за наслідками одноразового виходу посадових осіб за адресою платника, без з`ясування поважності причин такої відсутності та без вжиття додаткових заходів щодо встановлення його фактичного місцезнаходження, обґрунтовано кваліфіковано судами попередніх інстанцій як свідчення передчасності та необґрунтованості висновків ГУ ДПС у Миколаївській області.

За таких обставин Верховний Суд повністю погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що сам по собі акт про неможливість проведення перевірки не є достатнім, належним та беззаперечним доказом для того, щоб вважати доведеним факт відсутності позивача за місцем здійснення діяльності, а відтак і слугувати єдиною підставою для застосування крайнього заходу реагування у вигляді анулювання ліцензії.

Окрім цього, колегія суддів зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано звернули увагу на недотримання відповідачем визначених законом строків прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 3 Закону № 481/95-ВР розпорядження про анулювання ліцензії приймається на шістнадцятий робочий день з дня, наступного за днем вручення суб`єкту господарювання акта, що є підставою для такого анулювання.

З матеріалів справи слідує, що акт про неможливість проведення фактичної перевірки складено 24 травня 2023 року, тоді як спірне розпорядження прийняте контролюючим органом вже 02 червня 2023 року. Наведене беззаперечно свідчить про те, що на порушення імперативних вимог зазначеної норми розпорядження про анулювання ліцензії було винесене до спливу встановленого законом 16-денного строку, тобто передчасно. Прийняття оскаржуваного рішення з недотриманням цього строку становило не формальне процедурне відхилення, а істотне порушення прав платника податків, оскільки, обмеживши час на здійснення процедури, безпосередньо позбавило платника гарантованої законом можливості надати пояснення, заперечення чи докази на спростування висновків контролюючого органу, чим прямо вплинуло на спроможність суб`єкта господарювання забезпечити належний захист своїх прав у межах визначеної законом процедури.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно врахували, що за приписами статті 3 Закону № 481/95-ВР орган ліцензування зобов`язаний на наступний робочий день після прийняття розпорядження про анулювання ліцензії направити його суб`єкту господарювання у порядку, встановленому статтею 42 ПК України. Проте, позивач упродовж усього судового розгляду послідовно наголошував на тому, що в порушення вимог наведеної норми контролюючий орган не направив йому спірне розпорядження, що додатково підтверджує істотне порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення.

Оцінюючи значення вказаних процедурних порушень у їх системному взаємозв`язку з правомірністю спірного акта індивідуальної дії, колегія суддів виходить із того, що за усталеною практикою Верховного Суду порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень може слугувати підставою для його скасування лише за умови, якщо таке порушення вплинуло або об`єктивно могло вплинути на правильність підсумкового рішення. Тобто не кожне відхилення від встановленої процедури, допущене контролюючим органом, вважається таким, що безумовно тягне за собою визнання оскаржуваного рішення протиправним.

Ключовим питанням при наданні правової оцінки процедурним порушенням є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» та «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення обставини: чи могло бути рішення суб`єкта владних повноважень іншим за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Зокрема, якщо процедурне порушення позбавило особу можливості ефективно реалізувати свої процесуальні права (надати пояснення, заперечення, докази чи бути почутою), таке порушення має істотний характер, оскільки безпосередньо впливає на спроможність суб`єкта господарювання вплинути на кінцевий результат розгляду справи (аналогічні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 400/4409/21, від 21 лютого 2023 року у справі № 369/7737/16-а, від 10 липня 2019 року у справі № 804/639/18, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20 та від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20).

Застосовуючи наведені правові підходи до обставин цієї справи, Верховний Суд підкреслює, що встановлена судами попередніх інстанцій сукупність процедурних порушень - передчасне винесення розпорядження до спливу 16-денного строку, ненаправлення його примірника платнику податків, а також прийняття негативного рішення за відсутності належно складеного акта про факт відсутності платника - утворює саме істотне (фундаментальне) порушення процедури. За умови дотримання контролюючим органом імперативно визначених вимог закону позивач мав би реальну можливість подати свої пояснення та підтвердні документи, що об`єктивно могло вплинути на зміст підсумкового рішення органу ліцензування. Відтак системне недотримання відповідачем базових законодавчих гарантій захисту прав платника податків та принципів «належного урядування» і «пропорційності» повністю позбавляє спірне розпорядження ознак обґрунтованості та правомірності, що обґрунтовано кваліфіковано судами першої та апеляційної інстанцій як безумовна й вичерпна підстава для скасування оскаржуваного акта індивідуальної дії.

Щодо аргументів скаржника про рекомендаційний характер Методичних рекомендацій та, як наслідок, про безпідставність їх застосування судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає, що вказаний акт прийнятий у визначений законом спосіб, є чинним та не скасованим. Водночас посилання на його рекомендаційний статус жодним чином не спростовує висновків судів про протиправність спірного розпорядження, оскільки факт недотримання відповідачем процедури проведення перевірки та передчасність прийняття рішення підтверджуються імперативними нормами спеціального законодавства та сукупністю досліджених судами у цій справі доказів.

Крім того, колегія суддів враховує, що доводи касаційної скарги є тотожними аргументам і мотивам, наведеним контролюючим органом під час апеляційного оскарження, та фактично змістовно їх дублюють. Відтак, зазначені аргументи вже були предметом ретельного дослідження й отримали повну та всебічну правову оцінку з боку суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій та не містять будь-яких інших підстав, які б свідчили про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Резюмуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд