РІШЕННЯ Велика Палата Верховного Суду у справі № 352/536/17

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом, у якому просила скасувати рішення комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької РДА від 14 вересня 2015 року № 05-15/02-24 «Про визначення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дочки ОСОБА_3 » та розпорядження голови Тисменицької РДА від 16 вересня 2015 року № 373 «Про визначення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дочки ОСОБА_3 ».

Обґрунтовуючи позов,ОСОБА_1 зазначила, що згідно з рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року про розірвання шлюбу позивачки з ОСОБА_2 їх малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір`ю. З того часу ОСОБА_2 не виконував батьківських обов`язків, а якщо і приходив до дочки, то у стані алкогольного сп`яніння. 3 січня 2017 року позивачці стало відомо про ухвалення службою у справах дітей Тисменицької РДА і головою Тисменицької РДА рішення та розпорядження від 14 та 16 вересня 2015 року (№ 05-15/02-24 та № 373 відповідно) про визначення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дочки ОСОБА_3 , зокрема, про надання ОСОБА_2 права спілкуватися та брати участь у вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час перебування на території України (під час відпустки).

ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані рішення та розпорядження є незаконними, оскільки суперечать правам та законним інтересам її та її малолітньої дочки ОСОБА_3 . Крім того, вони прийняті без повідомлення матері про розгляд питання про участь ОСОБА_2 у вихованні дочки, без з`ясування усіх обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, зокрема, щодо ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, стану здоров`я дитини, її віку та інших істотних обставин.

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області постановою від 7 серпня 2017 року позов задовольнив. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність прийнятихслужбою у справах дітей Тисменицької РДА та головою Тисменицької РДА рішення та розпорядження від 14 та 16 вересня 2015 року (№ 05-15/02-24 та № 373 відповідно), оскількиці рішення та розпорядження Тисменицької РДА не конкретизовані, недостатньо обґрунтовані, не містять визначеного часу та місця спілкування батька з дитиною, рішення комісії не містить відомостей щодо обстеження умов проживання дитини та батьків, воно прийняте за відсутності матері дитини, яка з поважних причин не з`явилася на засідання комісії.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки спір між сторонами підлягає розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Не погодившись із такою ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Скаргу мотивовано тим, що ця справа підлягає розгляду судом саме адміністративної юрисдикції, оскільки в ній оскаржуються рішення суб`єктів владних повноважень з мотивів порушення порядку їх прийняття, і зазначений суд відповідно до частини третьої статті 2 КАС має перевірити, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку, адже, як зазначає ОСОБА_1 , вона як мати не була повідомлена про розгляд і прийняття оскаржуваних рішень, умови та обставини життя дитини взагалі не досліджувались, працівники служби навіть не виїздили за місцем проживання дитини.

Крім того,ОСОБА_1 посилається на те, що в провадженні Тисменицького районного суду окремо розглядається справа № 352/85/17 за позовом ОСОБА_2 до неї про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визнання способу участі у вихованні дитини та відшкодування моральної шкоди.

Відзивів на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи до суду не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.

Цивільний процесуальний кодекс України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Предметом перевірки у цій справі є правомірність та наявність підстав для скасування рішень щодо визначення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дочки ОСОБА_3 , які,на переконання позивача - матері зазначеної дитини, суперечать актам цивільного законодавства, а саме приписам Конвенції з прав дитини від 20 листопада 1989 року, Сімейного кодексу України та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Спірні у цій справі правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту ОСОБА_1 її та її доньки особистих немайнових прав та інтересів, гарантованих Сімейним кодексом України.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані рішення та розпорядження хоч і прийняті суб`єктом владних повноважень, спрямовані на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливають, насамперед, на особисті немайнові права позивача та третьої особи як батьків дитини.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про приватноправовий характер спірних у цій справі правовідносин, при цьому розгляд цивільним судом справи № 352/85/17 за позовом ОСОБА_2 , на яку посилається скаржниця, не наділяє цей спір із Тисменицькою РДА ознаками публічно-правового.

Таким чином, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду